Вона уявила, як навесні вони почнуть будувати будиночок для свекрухи. Як будуть разом вибирати проєкт, матеріали. Як Марійка стане носитися між двома будинками, відвідуючи то батьків, то бабусю
— Мамо, ми думали, ви приїжджатимете в гості… — В гості! — фиркнула Наталія
— Матусю, ти не переживай, у нас усе добре. Тільки страшно вдома самій, поки Семен до корівки ходить. Тата ніколи немає, але я й не хочу, щоб він приходив, він увесь час пахне несмачно та сміється… А ще Нінка сказала, що мене скоро в дитячий будинок здадуть, бо я нікому не потрібна
Семен насилу підняв важке відро з молоком, що тільки-но віддала Зорька, їхня годувальниця. —
— Чай пити будемо? — запитала вона у бабусі. — Дякую, я не хочу. До того ж, у тебе без мене багато нахлібників. Клавдія каже, що до твого Максима щодня приходять брат і сестра після школи, такі великі підлітки. Вони у нього обідають і ще з собою щось у пакеті забирають
Теплий весняний день. Ніжна зелена димка висіла в повітрі. Ліза завжди любила чарівне пробудження
— Виглядає прекрасно, в руках все аж горить, прання заведене, дитина на руках, вона борщ варить, завжди волосся чисте, без легкого макіяжу на вулицю гуляти не вийде. Оптимістка, одним словом, швидка, легка. І їжа наварена, і в домі порядок
— Сина я розумію, — говорить Любов Вікторівна. — Це ж просто неможливо вже
— Плаття? — наче не розуміючи, про що говорить Катя, насупилася жінка. — А, ти про вбрання для Оленки? Ну, так. Я вирішила, що у вас і так подарунків багато. Ось і витягла його, поки ви холодильник ремонтували
— Сашко, дивись, що купила, — Катя поставила перед чоловіком подарунковий пакет і почала
Не сказати, що її готування було особливо вишуканим, так, звичайні страви – борщ, котлети, рагу. Теща частенько приїжджала на вихідних, готувала разом із Дариною на кухні, і в ці дні Дмитро насолоджувався кулінарними шедеврами, на які Ольга Степанівна була велика майстриня
Напевно, вже тоді Дмитрові варто було б звернути увагу на аж надто явний ентузіазм
А кому дім батьківський тепер дістанеться? Батько сестрам допоміг тоді, під Києвом, облаштуватися. Торік двічі на весілля до онуків їздив, напевно величезні гроші подарував. Дім, виходить, мені має дістатися. Так справедливо буде
Дивна річ це життя. От жив собі Петро Федорович, чоловік поважний, з добрим серцем.
Ремонт дачного будиночка та нову прибудову, яка виявилася більшою за сам будиночок, теж їм зять фінансував. І на новий мангал, і на барбекю, і на шикарну вуличну драбину на вході в тепер уже їхній майже котедж, теж грошей дав їм їхній зять Хурсанд
— Він мене не слухає, каже мені — мовчи, жінко, тобі ніхто слова не
—Я зроблю все, що ти хочеш, тільки не йди. — Усе? – хитро посміхаючись запитала вона. — Усе. — Тоді уяви, що в тебе справді немає грошей. Тепер можеш залицятися до мене без усіх цих величезних букетів квітів і ресторанів
Бувають же в житті історії, хоч кіно знімай, хоч у книжку записуй. От і
— Ти при своєму розумі? Закон на твоєму боці, маєш право виховувати дитину і на лікарняний іти. І плювати, що там каже якась Люда, що кричить начальник. А тепер що? Ти будеш удома сидіти, а я один надриватися?
На роботу Віра того дня йшла з тягарем на душі. Ще напередодні не могла

You cannot copy content of this page