Життєві історії 0
— Та у мене просто слів немає! — прошипів від злості Мирон. — Та як у вас рука піднялася, а? Обдерта…  Та вона майже нова була. Кілька подряпин! Ви розумієте, що я можу просто роботи тепер позбутися? — Не треба розкидати свої речі, — невдоволено пирхнула жінка, відставляючи вбік чашку з чаєм. — Теж мені розумник знайшовся! 
— Ксенія Вікторівна, ви не бачили червону папку з документами? Я залишав її на
Життєві історії 0
— Я ж казав тобі, Тань, ну не хочу я другої дитини. Ми не тягнемо. Як у воду дивився. Дімка народився з ДЦП. Він навчився ходити, але виглядало це так, що я себе почував затишніше, коли поруч зі мною брат катався на своєму кріслі.  Говорив Діма погано. «Проблеми з мовленням» так це називалося. Зір і слух Діми теж були далекі від нормальних.  Тато, мабуть, терпів, поки міг. А потім не зміг. 
Дмитро народився, коли мені було п’ять. Батько пішов від нас, коли мені виповнилося п’ятнадцять,
Життєві історії 0
— Ох, життя яке важке стало! Ціни ростуть, пенсія маленька. Ось думаю, може, підробіток якийсь знайти… Сергій одразу підхопив: — Мамо, та який підробіток у твоєму віці! Ми допоможемо! Ольга з гуркотом поставила чайник на стіл. Ніна Іванівна і Сергій здивовано подивилися на господиню…
Ольга втомлено опустилася на диван, масажуючи скроні після довгого робочого дня. Спочатку вісім годин
Життєві історії 0
— П’ятнадцять тисяч — це багато? Це одна з найдешевших суконь у салоні! — П’ятнадцять? Сто п’ятдесят, кажу тобі! — підвищила голос Марина Іванівна. Рената скинула дзвінок. Розмовляти більше не хотілося. Ні з нареченим, ні з його матір’ю. Навіть заміж не хотілося.
— Марино Іванівно, як ви можете таке говорити? У нас завтра весілля! — здивувалася
Життєві історії 0
— Петро, чому ти так з нею поводишся? Що вона тобі зробила? Невже не можна хоча б іноді нормально ставитися до дитини. Хвалити, наприклад? — А за що її хвалити? Чим вона це заслужила? Я ось ріс, мене ніхто не хвалив. І нічого, виріс нормальною людиною!
— Петро, чому ти так з нею поводишся? Що вона тобі зробила? Невже не
Життєві історії 0
На ніжність Тані відмахувався і говорив, що втомився і хоче побути один. — Послухай, Іра, — радилася Таня з сестрою, — що це може бути? І тягнеться таке до мене ставлення ось уже майже два місяці. — Ви що, і не спите разом? — запитала сестра.
Таня прожила з Ігорем п’ять років, але так і не дочекалася запрошення до РАГСу.
Життєві історії 0
— А хто тобі дозволив без спросу віддавати речі, куплені на наші гроші?  — Але це ж мої речі, — відповіла їй Таня, вважаючи, що може робити з ними все, що хоче. Незабаром про неприємну ситуацію дізналася вся родина. Кожен знайшов, що сказати дівчинці. — Ти повинна була хоча б запитати. Можна чи не можна? Якщо у Наталі все так погано із взуттям, то ми б їй допомогли. Ми лаємо тебе за те, що не поцікавилася у нас. Єдиний, хто заступився, це дідусь.
У Наталі не було батьків. Тільки бабуся. Її мами не стало в пологовому будинку,
Життєві історії 0
– Женя, ну навіщо нам дитина? – говорила дружина, – адже нам і вдвох добре! Коханий, з дітьми стільки складнощів. Вони ночами не дають виспатися, за ними потрібен цілодобовий догляд. У мене фігура зіпсується, я стану товстою…  Ну воно нам з тобою хіба потрібно? Давай народження дитини ще років на шість відкладемо?…
– Женя, ну навіщо нам дитина? – говорила дружина, – адже нам і вдвох
Життєві історії 0
— Мені запропонували підвищення! Ти розмовляєш з майбутнім начальником відділу маркетингу! Уявляєш? Сім років я до цього йшла, і нарешті… — Стоп! — чоловік різко сів і незадоволено подивився на дружину. — Повтори. — Я сказала, що мені запропонували посаду начальника відділу маркетингу. Зарплата зросте майже в півтора рази, з’явиться своя команда, серйозні проекти… — І ти погодилася? Щось у його тоні змусило жінку насторожитис
— Денис, у мене новина! — Марина влетіла в квартиру, ледь стримуючи посмішку. Вона
Життєві історії 0
Поверталися з гіпермаркету, навантажені покупками. Січневий вечір видався особливо холодним — градусник в машині показував мінус двадцять п’ять. — Стій! — Ольга різко схопила чоловіка за рукав. — Саша, зупинися!…
— Може, все-таки завтра поїдемо? — Ольга з тугою дивилася на градусник за вікном.

You cannot copy content of this page