Життєві історії 0
Ти для нього — ніхто, порожнє місце! Квартира племінника, тож вирішувати йому, жити мені тут чи ні. Хлопець добре вихований, не вижене рідну кров за поріг. Якщо щось не влаштовує, збирай речі і до матері своєї дуй. Чув, що ти раніше так і робила. Через місяць поїду, можеш повернутися.
— Та й хазяйка знайшлася, — пирхнув родич. — Та ти взагалі тут ніхто,
Життєві історії 0
— Дівчинко моя, ти не хвилюйся, я тебе ні краплі не засуджую, ти не думай, — захлинаючись словами, продовжувала Ірина Степанівна. — Я тобі допомагатиму! І до пологів, і особливо після. Щоб ти інститут закінчила спокійно. — Мамо, та там ще не точно, при надії я чи ні. На тесті немає лінії, а так, щось незрозуміле. Я читала, що бувають хибнопозитивні і неінформативні результати. До лікаря треба йти, а я боюся. — Та чого ти, не бійся! Хочеш, підемо разом!
— Я відразу розкусив твій план! Ти вирішила приховувати від мене, поки не стане
Життєві історії 0
— Чому ти йдеш? — Кажу ж — покохав! — як само собою зрозуміло вимовив завжди спокійний і витриманий Олег. — Ти справді не розумієш чи просто прикидаєшся? Вона справді не розуміла! Та й як можна було кинути жінку з двомісячною донькою?
— Ну не може ж чоловік щодня ходити просто так — тільки щоб з
Життєві історії 0
— Тобі що, власну сестру не шкода? Хоч дітей її, своїх племінників, пожалій! — Мамо, знаєш, кого мені насправді шкода? — запитав Семен і, не чекаючи відповіді, сказав сам: — Мені тебе шкода! Ти ж і їй толком допомогти не можеш, так ще й мене налаштовуєш, що я сам до вас не поїду, так ще й вас більше в гості кликати не захочу!
— Невже не можна просто в гості прийти? — обурився Семен. — Так я
Життєві історії 0
— Ідіть геть! Я не збираюся терпіти образи на свою адресу у своєму ж домі! — спокійно сказав Ігор, вирішивши, що пора поставити крапку у відносинах з тіткою Наташею.
— Валеріє, я тобі життя подарувала, вигодувала, виростила, а ти смієш на мене ще
Життєві історії 0
– Яка невістка, яка господиня! – хвалив тесть Ольгу. – Ось, матір, вчися у дівчинки готувати. – Можна подумати, я не вмію, – образилася свекруха. – Та ти б такий стіл тиждень готувала! – продовжував підстьобувати свекор. – Та твоя улюблена Олечка тільки пил в очі пускає. Насправді вона для себе готує, а Глібушку впроголодь тримає.
– Ох, Оленько, вперше бачу, щоб гостей на залишки їжі запрошували, – свекруха скорчила
Життєві історії 0
— Наш Костя зовсім ще не збирався одружуватися. Куди йому так рано сім’ю заводити? Але ваша Світланка повелася таким чином, що тепер всі ми повинні розгрібати наслідки їхнього зв’язку. Після таких слів батьки Світлани образилися і вирішили зі сватами більше не спілкуватися. І після весілля просто забули про їхнє існування. Звичайно, всі рідні, включаючи і старшого брата Віктора, намагалися напоумити Світлану, переконували її, вмовляли не ламати собі життя. — Ну який він чоловік, сестричко!
— Я поверну. Ми ж свої! Мені тут роботу обіцяли прибуткову. Я все віддам,
Життєві історії 0
— Ні, ти уявляєш — мене не пускають на нижню полицю! — голосно комусь скаржилася в телефон “смугаста” тітка. — Так, молода, а толку? Настирлива. Прямо, не знаю, як її вмовляти! Вона стояла в проході біля відкритого купе і, докірливо дивлячись на Юлю, голосно вимовляла слова, які більше призначалися саме їй, жорстокій попутниці, а не співрозмовнику з телефону. Юлія з подивом глянула на тітку і знову занурилася в ноутбук.
— З якої радості? Є квиток, згідно з ним і влаштовуйтеся! А від мене
Життєві історії 0
— Тітко Зіно, мені дуже потрібна ваша допомога, — м’яко сказала вона, дістаючи з сумочки фотознімок і простягаючи його старенькій. — Ксенюшка… — розпливлася в посмішці тітка Зіна. На очі у неї навернулися сльози, перехрестившись, вона побажала сестрі Царства Небесного і важко зітхнула. — Це вона мене тримає? — обережно запитала Лідія. — Ну а кого ж іще? Ти одна у неї була. — А… Поруч з нею хто?
— Ти щось приховуєш від мене, тату, — сказала Лідія, серйозно дивлячись батькові в
Життєві історії 0
— Що це таке? — він кивнув на тарілку дружини. — Запіканка. Готувала для себе, — спокійно відповіла Маша, відрізаючи ще один шматочок. — Для себе? — Андрій нервово провів рукою по темному волоссю, в якому вже проглядала рання сивина. — А я що, на твою думку, повинен харчуватися цими картонними обідами з доставки? Маша повільно поклала виделку: — А що не так з доставкою?
— Машо, ти знову світло у всій квартирі увімкнула? — Андрій стояв у дверному

You cannot copy content of this page