Юля обурилася: хіба можуть чужі діти замінити їй сина? І чому вона повинна звернути увагу на чоловіка тільки тому, що він вдівець?  Але вголос цього не сказала – Анжеліка Петрівна хотіла як краще, Юля це розуміла. – Дякую, – буркнула вона. – Але мені поки що якось не до стосунків. Через пару днів, ввечері, до Юлі в групу…
Колишній чоловік вивіз сина до США обманом. І навіть не чоловік – вони так
— У чоловіка свій бізнес, а вона все в своєму старому пуховику яку зиму ходить, — шепотілися за спиною колеги. Але відверто заздрили, коли за Лілею приїжджав чоловік на крутій машині. І тут, після того, як чоловік урізав їй бюджет, жінка…
— Ти хочеш сказати, що від твоєї зарплати залишилося всього сім тисяч? А де
Ірина мовчки простягнула їй телефон з відкритою перепискою. Мама подивилася на екран. Обличчя зблідло, руки затремтіли. — Іра, це не те, що ти думаєш… — А що це? — Ну… ми зі Свєткою іноді дурниці пишемо. Жартуємо так. — Жартуєте? «Роки два протерплю, він довго не протягне» — це жарт?
Іра рилася в маминій сумці в пошуках зарядки від телефону. Своя залишилася на роботі,
Світлана мовчки взяла його тарілку і понесла на кухню. Розбавила суп окропом, спробувала — нормально ж було. Але сперечатися не стала. Звикла. — І взагалі, — продовжував чоловік, коли вона повернулася, — ти останнім часом зовсім розслабилася…
— Світлано, ти знову суп пересолила! — роздратовано кинув Володимир, відсуваючи тарілку. — Скільки
— Тітонько Машо, скажіть, а в маминому будинку хтось живе? — В якому будинку, люба? — Ну, в будинку Валентини Іванівни. Ігор же кожні вихідні туди їздить… Зависла довга пауза. — Таня, ти про що? Будинок же продали відразу після похорону…
Щосереди о десятій ранку Ігор діставав із шафи свою стару куртку, цілував мене в
Здавалося, що це сон. Зараз вона відкриє очі і зрозуміє, що це все неправда. — Ну, начебто все… Гроші в тумбочці залиш собі. Робота у тебе є, з голоду не помреш. Квартира теж є. Ти це… Не сумуй, добре?  І, до речі, з прийдешнім тебе! Нехай у новому році ти знайдеш своє справжнє щастя! Бувай!
За тиждень до Нового року чоловік заявив Людмилі, що йде від неї. Сиділи, вечеряли,
Михайло був удома, коли вони приїхали. Він лише мигцем поглянув на згорток. — Симпатична, — сказав він і пішов до свого кабінету. Мама суворо подивилася на Ольгу, але та лише відмахнулася. Пізніше з’ясувалося, що даремно. Саме тоді почалася її боротьба з чоловіком. — Міша, Аліна — наша дочка! Приділи їй увагу! — Мені потрібен син!
— Слухай, ти що, до мене причепилася? — кричав на дружину Михайло. — Якої
— Я поговорив зі Славою, — нарешті промовив він, повернувшись до неї спиною. Ліда мовчки чекала, не відриваючи погляду від його напруженої спини. Вона давала йому можливість самому вибрати слова, самому вирити собі яму. — Загалом, він все розуміє, — Вадим зробив великий ковток. — Звичайно, він все поверне, до копійки. Ти ж знаєш, він чесний хлопець.  Просто…
— У нього немає грошей, так? Голос Ліди був рівним, позбавленим будь-яких емоцій, і
Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як Олена В’ячеславівна почала скаржитися: – Уявляєш, нам вчора воду відключили! Хтось із мешканців не заплатив, а страждають усі. І не зізнаються ж! Так втомилася я жити в цій комірчині, де навіть спокійно чай випити на кухні не можна.  Ось у тебе добре. Кімнати просторі, багато світла. А вид з вікна просто чудовий. Аня посміхнулася. Квартира була її предметом гордості.
– Аня, чому ти мою матір до сліз довела? – з порога накинувся на
Надя помітила, як погляд Артема ковзнув по її фігурі з якимось дивним виразом. — Все гаразд? — запитала Надя, сідаючи. — Звичайно, — Артем відклав меню. — Просто задумався про роботу…
— Я думав, ти їси як Дюймовочка, а ти ненажера! За себе платитимеш сама

You cannot copy content of this page