Цей день

— Чому твої батьки не продадуть квартиру і не куплять всім житло? — обережно запитала Настя у Кирила, дізнавшись, що свекруха відмовила золовці і онукам у притулку. — Навіщо їм чотирикімнатні хороми? Ні, я ні на що не претендую, просто цікаво… — Ти з глузду з’їхала?! Цю квартиру з таким трудом вдалося купити. Дід з бабою батька допомогли, та й сам він скільки горбатився! А тепер продавати?! — Ну можна було дочку і онуків після розлучення прихистити тоді… Племінники твої милі, спокійні діти… — Настя, давай ми не будемо обговорювати рішення моєї матері.

— Юля, ну я не знаю… Ти ж розумієш, що нам з батьком потрібен

Життєві історії 0

— Гошенька, — промурмотіла Валерія, коханка і за сумісництвом начальниця, — прокидайся. У тебе закордонний паспорт є? — Так, є. А що сталося? — Збирайся, через три години зустрічаємося в аеропорту. Ми з тобою на вихідні летимо за кордон, хочу трохи відпочити. — Так? Але я Люді обіцяв… — Гошенька, — промурмотіла вона знову, — ну придумай щось. Я в тебе вірю! Георгій придумав. Він швиденько підхопився, прийняв душ, переодягнувся і розбудив Люду: — Людо, вставай. Щойно начальство подзвонило, веліло терміново вирушати у відрядження.

— Ніколи б не подумала, Євгенія Максимівна, що ви так мене підставите. Ви все

Життєві історії 0

– Тату, ну у вас з мамою теж бували непрості часи. Залишилися ж разом, ніхто нікого не кинув, – відмовлялася Ірина, – перестань… Ти просто не любиш Арсена. – А чого мені його любити? – обурювався Аристарх Іванович, – твій чоловік ні по дому не допомагає, ні грошей не заробляє. Думаєш, приємно дивитися, як ти Алінці на кожен навчальний рік відкладаєш, у нас запитати соромишся. А ми ж готові допомагати. Але тільки не твоєму чоловікові, ледацюзі. – Але у нас були й хороші часи, щороку їздили на море, – виправдовувалася Іра, – просто зараз у Арсенія складний період. Ось і складається все так.

– Знаєш, схоже, ти мені прямо зараз відкрила очі на нього, – приголомшено відповіла

Життєві історії 0

— Тань, нам з тобою по тридцять п’ять років, — намагався заспокоїти дружину Олег, — у нас ще є час. Куди ти поспішаєш? Зараз батьками стають і в сорок п’ять, і навіть в п’ятдесят! Зберемо гроші, ти пройдеш лікування і все у нас з тобою буде добре! — Не буде, — ридала Тетяна, — тому що грошей ми не зберемо! Я вже думаю, а може, ну її, цю закордонну клініку? Давай я поговорю з Ларисою, нехай вона для нас виносить дитину? А що, мені здається, що ідея непогана! Візьмуть біоматеріал, підсадять їй і вона, як сурогатна мати, подарує нам щастя. Мені здається, вона погодиться. Гроші ж не зайві. — Не треба, — вперше почувши цю пропозицію, одразу відхрестився Олег, — вже краще найняти сторонню жінку, ніж Лариску! Тань, звідки ти знаєш, як доля повернеться? А раптом Лариса почне нас шантажувати?

— Тань, а можна зробити так, щоб твоя сестра взагалі до нас в гості

Життєві історії 0

— Віталік, — кричала Людмила Михайлівна, — синку, вона… Вона мене… По обличчю… Твоя дружина дозволила собі підняти на мене руку! Що ще вона має зі мною зробити, щоб ти нарешті прозрів? Віталік, негайно її вижени! Що це таке? Що вона собі дозволяє? Мені погано, викличте хто-небудь швидку… Ой, зараз звалюся! Віталік прекрасно знав, як його мати вміє маніпулювати, вона і раніше на ньому випробовувала цей прийом. Чоловік в останні пів року втратив спокій – його мати раптово зненавиділа його дружину, хоча раніше, здавалося б, все було добре, конфліктів між Людмилою Михайлівною та Юлею не виникало.

— Віталік, — кричала Людмила Михайлівна, — синку, вона… Вона мене… По обличчю… Твоя

Життєві історії 0

— Та не моє це кольє, — зізналася Юля, — свекруха дала і сказала, що це підробка. — Ну-ка, зніми, — скомандувала Олена, — подивися, ось тут проба. А її на біжутерію ж не ставлять. Цікаво, а чому свекруха тобі збрехала? Навпаки, за класикою, вона повинна була тобі назвати реальну вартість цієї речі, щоб ти якомога акуратніше з нею поводилася! — Так, у кожній хатинці свої дзвіночки. Свекрухи взагалі дивні істоти.

— Твоя свекруха бреше тобі, Юль! Це не підробка, гарнітур справжній… Цю приголомшливу коштовність

Життєві історії 0

— О боги! — Віка не могла повірити, що вийшла заміж за “маминого синочка”. Подружжя за п’ять років виплатило іпотеку і вирішило нарешті відвезти дитину на море. Але тут з’ясувалося, що Анні Василівні терміново потрібно поправити здоров’я в пансіонаті. — Я себе дуже погано почуваю, — зі своїм звичним трагічним виразом обличчя заявила вона. — А на море ви поїдете пізніше. Добре, дітки? — Ну вже ні, — відрізала Віка. — На вмираючу ви не схожі, Ганно Василівно, тож почекати доведеться вам.

— Як це квартиру ділити? — обурилася свекруха, здивовано дивлячись на ненависну невістку. На

Життєві історії 0

– Поліно, а ти не хочеш на весілля Андрія запросити Дмитра? – Якого? – Поліна не одразу зрозуміла, що має на увазі чоловік. – Ну як – якого? Чого ти прикидаєшся? Друга мого, з яким ти зустрічалася до знайомства зі мною. – А навіщо? – здивувалася Поліна. – Ми чверть століття з ним не бачилися, не спілкувалися ніколи. Чому ти вважаєш, що він має бути присутнім на весіллі нашого сина? – Сина… Так… Ні, я так не вважаю. Просто запропонував.

Поліна готувала на кухні плов, коли додому повернувся Олексій. Чоловік швидко роззувся і зайшов

Життєві історії 0

— Рита, ти що, знову щось розбила? — запитувала у племінниці Христина, почувши дзвін скла на кухні. — Візьми віник, будь ласка, акуратно збери осколки на совок і викинь їх у сміттєве відро. Ти в капцях? — Не буду! — відповідала тітці Маргарита, одразу вибігаючи з кухні. — Сама прибери, я грати піду! Василя племінниця відверто дратувала, поруч з Маргаритою чоловік не витримував і п’яти хвилин: — Я б на місці Льоньки більше уваги приділяв тому, як Лера дочку виховує. Ти подивися, яка принцеса — це не буду, це не хочу. Намучиться сестричка з нею. Христе, може, ми її додому відправимо? Нехай там командує!

— Лера, твоя дочка краде у нас гроші, — сказала невістці Христина. — Я

Життєві історії 0

Макар підозрював, що батьком дитини з легкістю міг виявитися він сам, адже не дуже він був обізнаний у питаннях запобігання небажаній дитині. І за термінами все сходилося з його здогадками. Але Анфіса була непохитна і показувала Макару кулак: – Тільки спробуй Степану хоч словом обмовитися. Я тобі… Макар боявся говорити батькові про те, що мав зв’язок з його молодою дружиною. Ще б пак, хто в селі не знав буйного характеру Степана Степановича?

Як же тоді Макар злякався. Думав, що дружина буде скандалити, речі його збере і