— На мій характер, я б їй давно копняка дала чарівного. Але Люда, на жаль, не я. А тепер ця Наталя ще й взялася матері комплекс провини прищеплювати, уявляєш? — Це як? — А ось так: Люда днями ридала у мене, виговоритися треба було. Почала вона дочці щось про роботу говорити, про те, що скоро 25 вже, з особистим життям треба якось визначатися
— Звернулася по допомогу, просить знайти їй підробіток. Чесно кажучи, я навіть і не
— Сам? Ага… Бачу, як у тебе добре все виходить. Від рідного сина й дружини наліво бігати! Так ти, дурень, ще й ревнувати до мене надумав. Я тут за твоєї відсутності допомагаю їй, сім’ю твою тягну – і ось мені подяка. Свиняче рило
У світі братів Миколи та Івана панувала жіноча сила, бо чоловіча виявилася слабкою та
— Славко, ти де? — У мами. — Слава Богу, я боявся, що ти вдома! — Вдома? — Наш дім, Славко, горить
Слава не розповідав мамі, що в батька інша жінка. Розповідав він про інше: про
«Є відро картоплі, коли привезти? Андрій». Нерішуча Марина в цей момент зовсім не стала роздумувати й відповіла: «У суботу». Потім трохи подумавши – перед нею чітко склалися пазли. — Це Олена Андріївна дзвонила своїй подрузі в село
Олена Андріївна зателефонувала до дверей Марини з новеньким смартфоном у руці. Двері відчинились: —
— Любить вона! — аж підскочила Зоя Іванівна. — Стара коза! На десять літ за нього старша! Що ти йому дати можеш, окрім своїх проблем? Наречена, теж мені, знайшлася
— Любить вона! — аж підскочила Зоя Іванівна. — Стара коза! На десять літ
— Степане, мені твоя сестра набридла, хай більше не приїжджає зі своїм чоловіком. По-перше, чоловік на мене дивиться жадібними й масляними очима, напевно, бабій він, захотілося тіла молодого. А по-друге, Аліна твоя все вчить мене, вчить, каже, що погано готую, суп несмачний, посуд брудний. Якщо зараз же не поїдуть, я влаштую скандал
Степан одружився пізно, у тридцять вісім років. До цього не був одружений, звичайно, зустрічався
— А як же малий, Ганнусю? Поки всі інші баби з дідами цілих дев’ять місяців онуків чекають, а в нас із тобою вже готовий онук! Щастя от яке, Ганнусю! Радіти треба, а не сльози лити! — Та вже куди нам до щастя того, чужу дитину виховувати
Так недобре Петро глянув на Ганнусю, аж іскри з очей полетіли. Сидить, буравить її
— Так, діти мої, я розповіла про вас Миколі, що ви в мене найкращі: і син, і невістка, й онуки, й що я вас дуже люблю. Зустрілися ми вчора зовсім випадково, й прожитих років немов не було. Ось такий щасливий ювілей у мене вийшов! Дякую вам, мої хороші, що влаштували мені таке свято
Життя Євдокії Степанівни раніше було насиченим і щасливим. Чоловік її, Левко, був впливовим посадовцем,
— Я своїх синів у вісімнадцять із дому вигнала, — нагадала вона. — І що? Сашко вже третій ресторан відкрив, а Дмитро, сама знаєш, мер міста, хай і невеликого, але міста. Свободу дітям треба давати, сво-бо-ду
Розлучатися в п’ятдесят було страшно. От у двадцять вона легко розлучилася й не думала
— Довго не гуляйте, проведи дівчину й повертайся раніше, поговоримо. — Вона вам що, не сподобалася? — злегка напружився син. — Навпаки. Сподобалася, і навіть дуже. Ось тому й треба поговорити
Василь, Василько, наш любий синочок, розумник і добрий хлопець, оголосив, що збирається одружуватися, і

You cannot copy content of this page