Життєві історії 0
Дашо, а що відбувається? Ти ж казала, у твоєї мами алергія на алкоголь, – пробурмотів Артем, спостерігаючи за тещею. Та вже скинула пелерину і тепер її сукня більше нагадувала комбінацію, ніж звичайне пристойне вбрання. – Мамо, мамочко, зупинись, – Даша кинулася з-за столу, а потім просто встала і закрила обличчя руками, – Боже, який сором?!
– Ідіть негайно! Щоб вашого духу тут не було, – Артем тягнув тещу, яка
Життєві історії 0
– Марина? Що ти тут робиш? – здивовано запитав Петро. – До мами приїхала, а ти що тут робиш? – дівчина не могла зрозуміти, що в квартирі матері робить її брат. – А я тут живу. А потім Петрові вистачило нахабства просто закрити двері перед обличчям Марини…
– Що знову, мамо? – приречено запитала Марина. – Донечко, трубу в квартирі прорвало.
Життєві історії 0
— Як я можу бути впевненим, що це моя дитина? — запитав він, коли та розповіла йому новину. — Ти що? У мене нікого не було, крім тебе! — наївно вигукнула Аріна, але тут же осіклася: Костя дивився на неї абсолютно холодним поглядом. — Ти за грошима прийшла? — Ні. За якими грошима?
Аріна не знала, що сказати далі. Вона повідомила Кості, що носить його дитину. Але
Життєві історії 0
– Щоб я ще якійсь шльондрі розпутній поступилася, – кричала Алла – і Валера хороший! Завів собі бабу на стороні і ні сном ні духом. – Та ми вже десять років разом живемо, просто в якийсь момент розлучилися, – намагалася Алевтина достукатися до абсолютно незнайомої їй жінки.
– Та як же так, – вигукнула Алевтина, яка дружина, які діти?! – Яка-яка?
Життєві історії 0
— А ти мене не слухай, ти мені відповідай! Коли ти почнеш гроші заробляти? І не ті копійки, що зараз Наді приносиш, а стільки, щоб жити можна було! І коли ти житловою площею забезпечиш себе, свою дружину і дитину? Або ти чекаєш, щоб вам ця квартира природним шляхом звільнилася? Так, не дочекаєшся! Я вас вперед себе проводжу, і тільки потім сама заспокоюся!
— Так, зятю, — не вгамовувалася Галина Петрівна, — ти коли заробляти почнеш? —
Життєві історії 0
— Катю, привіт. Це тітка Варя. Чому не брала трубку? — пролунало в телефоні. — Привіт. По-перше, я на роботі і була «на килимі» у начальства, по-друге, не знала, що це ваш номер. Мені тато його тільки що надіслав. Я не маю звички відповідати на незнайомі дзвінки. — Приїдемо завтра, жити будемо у тебе, — поставила перед фактом татова сестра, яку дівчина ніколи не бачила. — Ми з Мар’янкою спочатку до Вінниці заїдемо, а звідти прямо до тебе. Будемо о 18:00. — Ви приїжджаєте, бо вам треба сюди для чогось? А я тут до чого?
— Жахливий ранок, — бурмотіла Катя, перестрибуючи через чергову глибоку калюжу на дорозі до
Життєві історії 0
— Віка, як ти могла? — Ти про що? — Мені тут розказали, що ти з моїм найкращим другом… Загалом, пропонувала йому приємно провести з тобою час. Хотіла зустрічатися з ним за моєю спиною. Як ти могла? — Коханий, ти що таке говориш? З яким ще твоїм другом. З Сергієм, чи що? — Я думав… Ні, я був упевнений, що у нас з тобою справжнє кохання. А ти виявилася звичайною дівкою легкої поведінки.
Віка поверталася додому сама не своя. Якщо раніше після зустрічі з Дмитром її очі
Життєві історії 0
Коли Рита переступила поріг рідного дому, в ніс вдарив важкий запах ліків. Лікар подивився на неї, похитав головою — надії не було… Внучка сіла поруч із дідусем. — Дівчинко моя, як твоє навчання? — Все добре, дідусю. Дуже важко вчитися, але мені подобається. Обов’язково стану лікарем, дідусю, — крізь сльози промовила Рита. Через годину дідуся не стало…
— Якісь дурниці. Навіщо тобі взагалі вступати? Зараз вища освіта ніякої ролі не відіграє.
Життєві історії 0
— А ти не іронізуй! Могла б проявити повагу і дізнатися у мене, як і що любить Мишко. — Олена Володимирівна, так я у нього і дізналася. Він уже великий. Дякую, говорити навчили. Каже, що все подобається, що я готую. — Так він тобі бреше! Незрозуміло, чи що? Спочатку не хотів засмучувати. А тепер давиться! — Ой! — обличчя Софії витягнулося, і вона зітхнувши сказала: — Але ж борщ зварений, не виливати ж його. Доведеться давитися. Та ви, сподіваюся, ж підтримаєте сина? — Що?! — витріщилася на Софію свекруха.
— Що це? — Олена Володимирівна зморщила ніс і принюхалася так, ніби на стіл
Життєві історії 0
— Мені, будь ласка, одинадцять червоних троянд, — сказав Андрій молодій дівчині за прилавком. За життя він завжди дарував їй таку кількість. — Добре, зараз зроблю. Можу красиво упакувати. — Мені без упаковки, просто стрічкою перев’яжіть, будь ласка…
Андрій зайшов у квітковий магазин, щоб купити червоні троянди для його коханої Насті. У

You cannot copy content of this page