Цей день

— Я з тобою живу виключно з доброти душевної, тому що ти нікому не потрібна! Незважаючи на втому, Люда знайшла б, що відповісти, але Гриша вже кілька років тиснув на неї ідеєю її марності та нікчемності. А вона не тільки прийняла це, але й сама вірила, що так і є. А рідкісні заперечення він топив новою порцією принижень.

— Оцінила гідність нового співробітника? — з насмішкою запитав Гриша. Саме цього і чекає

Життєві історії 0

— У телефоні рилася? — зло поцікавився він. — Рилася! А що? — спокійно відповіла Анька. — А хто тобі дозволив? — Значить, тинятися тобі дозволено, а в телефоні поритися — непристойно? Так куди ти збирався їхати? Тільки не бреши! А збирався він їхати до своєї коханої Світланки. Їхні стосунки тривали вже більше року — поки йому вдавалося вдало шифруватися. Тільки дама серця того вечора не встигала повернутися з роботи. І він скасував замовлення. Напевно, Анька прочитала всю переписку…

Є старий анекдот: Чоловік так натхненно брехав про те, як провів вихідний день у

Життєві історії 0

— Так, Вася, життя прокотилося по тобі катком, — промовила Марина, а в голосі звучала сталь. — Ти пробач мене за те, що я тоді, — промовив він, намагаючись посміхнутися, — неправильно я вчинив, але життя мене саме покарало. — Мамо, — Люда вказала на чоловіка, — хто це? — Це твій батько, донечко, — відповіла Марина. — Принесла нелегка.

– Дядя Гриша прожив з нами лише два роки. А про інших я й

Життєві історії 0

— Як це, продати? — не зрозуміла Валентина. — А я де буду жити? Зачекай, Боря. Ти вирішив мене в будинок престарілих заселити? — Ой, мамо, давай тільки без цього! — Або ти вирішив мамі коробку від холодильника запропонувати обживати? Ти в своєму розумі? — Валентина розлютилася…

— Валь, ти що сидиш як редька! — в кімнату влетіла сусідка Анна. —

Життєві історії 0

Ага?! Може, перед ним ще кланятися? Мамо, може, для тебе він і заморський принц, а для нас – ніхто. Чужий мужик. Ну, що він зробив? Купив нам модні шмотки і телефони, велосипеди, приставку? І що тепер? Ми йому винні? – Це все одно не скасує того, що на тобі він одружився тільки через швидку появу Саші. – Ти тут теж прислуга, як була, так і є. Пішов твій Коля, знаєш куди? Я його правила виконувати не маю наміру, – прокричав Гнат. У цей момент двері відчинилися.

Вечір п’ятниці в родині почався зі скандалу – Микола знову був незадоволений дітьми своєї

Життєві історії 0

— Чому твої батьки не продадуть квартиру і не куплять всім житло? — обережно запитала Настя у Кирила, дізнавшись, що свекруха відмовила золовці і онукам у притулку. — Навіщо їм чотирикімнатні хороми? Ні, я ні на що не претендую, просто цікаво… — Ти з глузду з’їхала?! Цю квартиру з таким трудом вдалося купити. Дід з бабою батька допомогли, та й сам він скільки горбатився! А тепер продавати?! — Ну можна було дочку і онуків після розлучення прихистити тоді… Племінники твої милі, спокійні діти… — Настя, давай ми не будемо обговорювати рішення моєї матері.

— Юля, ну я не знаю… Ти ж розумієш, що нам з батьком потрібен

Життєві історії 0

— Гошенька, — промурмотіла Валерія, коханка і за сумісництвом начальниця, — прокидайся. У тебе закордонний паспорт є? — Так, є. А що сталося? — Збирайся, через три години зустрічаємося в аеропорту. Ми з тобою на вихідні летимо за кордон, хочу трохи відпочити. — Так? Але я Люді обіцяв… — Гошенька, — промурмотіла вона знову, — ну придумай щось. Я в тебе вірю! Георгій придумав. Він швиденько підхопився, прийняв душ, переодягнувся і розбудив Люду: — Людо, вставай. Щойно начальство подзвонило, веліло терміново вирушати у відрядження.

— Ніколи б не подумала, Євгенія Максимівна, що ви так мене підставите. Ви все

Життєві історії 0

– Тату, ну у вас з мамою теж бували непрості часи. Залишилися ж разом, ніхто нікого не кинув, – відмовлялася Ірина, – перестань… Ти просто не любиш Арсена. – А чого мені його любити? – обурювався Аристарх Іванович, – твій чоловік ні по дому не допомагає, ні грошей не заробляє. Думаєш, приємно дивитися, як ти Алінці на кожен навчальний рік відкладаєш, у нас запитати соромишся. А ми ж готові допомагати. Але тільки не твоєму чоловікові, ледацюзі. – Але у нас були й хороші часи, щороку їздили на море, – виправдовувалася Іра, – просто зараз у Арсенія складний період. Ось і складається все так.

– Знаєш, схоже, ти мені прямо зараз відкрила очі на нього, – приголомшено відповіла

Життєві історії 0

— Тань, нам з тобою по тридцять п’ять років, — намагався заспокоїти дружину Олег, — у нас ще є час. Куди ти поспішаєш? Зараз батьками стають і в сорок п’ять, і навіть в п’ятдесят! Зберемо гроші, ти пройдеш лікування і все у нас з тобою буде добре! — Не буде, — ридала Тетяна, — тому що грошей ми не зберемо! Я вже думаю, а може, ну її, цю закордонну клініку? Давай я поговорю з Ларисою, нехай вона для нас виносить дитину? А що, мені здається, що ідея непогана! Візьмуть біоматеріал, підсадять їй і вона, як сурогатна мати, подарує нам щастя. Мені здається, вона погодиться. Гроші ж не зайві. — Не треба, — вперше почувши цю пропозицію, одразу відхрестився Олег, — вже краще найняти сторонню жінку, ніж Лариску! Тань, звідки ти знаєш, як доля повернеться? А раптом Лариса почне нас шантажувати?

— Тань, а можна зробити так, щоб твоя сестра взагалі до нас в гості

Життєві історії 0

— Віталік, — кричала Людмила Михайлівна, — синку, вона… Вона мене… По обличчю… Твоя дружина дозволила собі підняти на мене руку! Що ще вона має зі мною зробити, щоб ти нарешті прозрів? Віталік, негайно її вижени! Що це таке? Що вона собі дозволяє? Мені погано, викличте хто-небудь швидку… Ой, зараз звалюся! Віталік прекрасно знав, як його мати вміє маніпулювати, вона і раніше на ньому випробовувала цей прийом. Чоловік в останні пів року втратив спокій – його мати раптово зненавиділа його дружину, хоча раніше, здавалося б, все було добре, конфліктів між Людмилою Михайлівною та Юлею не виникало.

— Віталік, — кричала Людмила Михайлівна, — синку, вона… Вона мене… По обличчю… Твоя