Життєві історії 0
— А це що за букет? — Вона схилилася над гвоздиками. — Хтось відійшов в інші світи? — Бог із тобою. Леро! Всі живі! Це Костик купив… Мені. На річницю знайомства. — Маріє, ти серйозно? Це він тобі подарував?! — Так, — відповіла Марія спокійно. — Я обожнюю гвоздики. — Але ж вони дешеві! Як міг дорослий чоловік подарувати такі квіти на річницю?
— Це що? Срібло? — Лера побачила в сестри нову підвіску. — Так! Це
Життєві історії 0
— А хто обіцяв, що підтримає нас із переїздом? Хто казав, що цей будинок нам дуже потрібен, і називав себе хорошими сусідами?! Хороші сусіди так себе не поводять. Вони йдуть на допомогу й допомагають, — Валерій, як школярів, вичитав родину Антона
— А ти бачила оголошення? У нас у селі будинок продають… — сказав Антон
Життєві історії 0
— Отже, домовилися? Ніяких викупів, конкурсів для нареченого й ляльок на капоті автомобіля? — Усміхнулася Рита й зайнялася підготовкою. Однак виявилося, що рідня нареченого рішуче не розуміла такого формату святкування, про що одразу ж повідомила нареченій
— Вадиме, це наше весілля, і воно пройде так, як хочемо ми! Я не
Життєві історії 0
— Андрію Петровичу, може, хоча б чаю вип’ємо? — Незрозуміла ти якась, я тобі кажу, відчепись, знайди собі нарешті зайняття якесь, а ти мені проходу не даєш. Не збираюся закохуватися й одружуватися з тобою. Чи ти переспати хочеш? І взагалі, гордість у тебе є? Хіба дівчина за хлопцем має бігати?
Андрій у дев’яностих працював начальником цеху. Чесно кажучи, не робота то була, а виживання.
Життєві історії 0
Треба подарувати те, від чого відмовитися вона ну ніяк не зможе. І явно зрадіє, — наполягала Ніна Іванівна. — І що ж це? Золотий злиток? — засміявся син, — чи діаманти? — От дурний. Звідки вони в тебе? Ти тільки борг за машину віддав, — серйозно сказала мати, — ти подаруй їй… яблуню! — Що? Яблуню? — здивувався Ігор, — яку ще яблуню?
Наталя раділа: тітка поступилася їй свою квартиру на першому поверсі двоповерхівки на околиці міста,
Життєві історії 0
— А Тоня зовсім з глузду з’їхала? Вона не бачить, як син живе? З чого б йому матері допомагати? Тоня твоя не знає, скільки син заробляє тут? Не ходить до крамниць, щоб зрозуміти, що немає тут у нас таких доходів, щоб стільки на місяць їй відвалювати?
— Я б на місці Люди, звісно, давно б матері все сказала. А вона
Життєві історії 0
— Ми зятеві жодного слова не сказали, що він у приймаках живе. І до останнього випадку навіть не натякали, що він ніхто, а квартира наша, — каже Олександра Дмитрівна. – І в себе його приймали, і без дзвінка не з’являлися, і хвалили його перед дочкою, якщо в них якась розмова була. А тут таке
— Та я йому так і сказала, щоб забирався з моєї квартири негайно! –
Життєві історії 0
— Я зрозумів. Я даремно змарнував на тебе час. Права була моя мати, ох як права! Не варто було зв’язуватися з дівчиною «з минулим». Ось це минуле й з’явилося в самий невідповідний момент! А я, між іншим, витратив на тебе не тільки купу часу, але й купу грошей!!! Аліна не впізнавала його. Він став кричати про те, що дарував їй дорогі подарунки й купував багато всього
— Тільки час на тебе змарнував! — Ах так?! — обурилася Аліна. — Права
Життєві історії 0
– Цікаво, залишить він заповіт чи ні? – Ну, це твій батько, ти маєш знати, що в нього на думці, – знизав плечима Остап. – А якщо не залишить, як ділитимемо все? Квартира, дача, машина. Грошей на рахунку, напевно, неміряно. І хто ховатиме його? У нас немає таких заощаджень, які можна ось так, у землю покласти
– Як вам сказати, – лікар звернувся до Ірини, виходячи з кімнати хворого, –
Життєві історії 0
– Не знаю, бабусю. Домовик, видно, пустує. Ви йому молочка налийте, кажуть, допомагає. Може, він у вас голодний? – пожартував електрик і закрив щиток назад. – Тю! Який домовик! Зроду не було! – вилаялася баба Світлана, а сама задумалася. А прилад стук, та стук. Вночі тихо, та бабусі вже ввижається. Встане з ліжка, сидить, прислухається: не стукає. А вранці знову починає
– Хулігани! Заявлю на вас, будете знати! – баба Світлана лупила в двері. –

You cannot copy content of this page