Життєві історії 0
– Ти, видно, Григорію Павловичу, за дурну мене маєш? Хто ж в таке повірить? — Дурною я тебе вважав, коли ти з чоловіком своїм жила. Він жінок взимку інколи сюди возив, та до мене за напоями прибігав. Просив, щоб я його не видав. А ти йому, дурна, вірила! І Васько ваш, видно, такий самий, увесь у батька
Ганна аж здригнулася, ніби поруч щойно нікого не було? І раптом: — Здрастуй, Аню,
Життєві історії 0
— Ти ж розумна жінка, Ніно. Сходи в храм наш, постав свічки за їхнє здоров’я й Бога попроси про онучат. Та не раз, а ходи частіше. Тільки нікому нічого не кажи. А ще випадок розповім, – продовжувала Наталя, – у моєї двоюрідної сестри так було. От точно, як у вас
Ніну Іванівну в селі багато хто побоювався. Сувора жінка рідко усміхалася, завжди була серйозною
Життєві історії 0
— Хотілося б повернути бабусю в її молодість, в її епоху, – сказала Наталя, – може, купимо їй щось з антикваріату? Але тільки так, щоб користувалася. — Точно! – підтримала її Лариса, – Наталко, ти геній! Пам’ятаєш, у неї в шафі чайна пара з її улюбленого й давно побитого сервізу залишилася? Так вона на неї мало не молиться. Давай такий купимо
Тетяна Миколаївна зʼявилася на світ восьмого березня. «Пощастило ж тобі!» – з цією фразою
Життєві історії 0
Вони з Наталею накупили продуктів і набили літнім жінкам холодильник ущерть. Василь привіз мамі потрібні речі. – Мамочко, якщо що, я одразу тебе заберу додому. Ну, хочеш, ми з якоюсь ще жінкою домовимося, вона вдень із тобою сидітиме? Я вам завтра куплю посудомийну машину, Наталіє Василівно! І ще, візьміть гроші, мама ж у вас житиме, ну як же
— Мамо, ми за тобою з Наталею післязавтра приїдемо, – Василь задумливо дивився у
Життєві історії 0
— Уявляєте, мені баба Аня телефонувала минулого тижня! Каже, дід скарб в городі закопав. Розповів їй про це перед тим як його не стало! Шукає його вже тиждень, знайти не може! – зі смішком в очах розповів Гришка. — Ага, чув я цю саму казочку! – відповів Ромка й ляснув його по плечу. – Каже, там старовинні монети й прикраси. Так я й повірив
Настав день народження Вікторії. На свято зібралися майже всі найближчі родичі, хіба що крім
Життєві історії 0
— Самій же без макіяжу комфортніше буде. Та й чи хочеться тобі по дві години збиратися? Хоч Микита й намагався бути обережним, Оля вже зрозуміла, звідки ноги ростуть. — Зачекай, – перебила вона його, – ти полюбив мене якраз таку: доглянуту, гарно одягнену, з зачіскою. А тепер просиш, щоб я ставала простішою, просто тому, що дружинам твоїх друзів не подобається, що серед них гарна дівчина?
— Олю, Мишко, мій найкращий друг, покликав нас на іменини на природу. Шашлики там,
Життєві історії 0
Марія Сергіївна заспокоювала свою доньку. І звинувачувала себе. Адже вона, наче, відчувала, що щось не те. Знала, що донька її любить і просто так не перестане з нею спілкуватися. Чула, що в неї сумний голос, але думала, що просто втомилася. А виявляється, весь цей час її дитина жила в пеклі, а вона й гадки не мала. Ще й ображалася на неї. А треба було бити на сполох
— Ох і втомилася я, – домиваючи посуд, промовила Лідія Семенівна. – Приїхали мої,
Життєві історії 0
— Дядьку Вітю, у нас Валерка у від’їзді, розташовуйтеся в його кімнаті. Я на дивані вам постелила, пам’ятаю, що ви на дивані любите спати. А ще оладок напекла, які мама готувала, пам’ятаєте? Від цих добрих слів Віктор Григорович несподівано розм’як і якимись іншими очима глянув на Поліну. Вона останнім часом трохи погладшала, чого дивуватися – вік. І ще більше стала на матір схожа
— Тату, ми ремонт давно хотіли зробити. А після того, як нас сусіди зверху
Життєві історії 0
— Знав же я, що мама не з тих, хто віддасть останнє дітям! Я ще з дитинства пам’ятаю, як вона ховала цукерки й їла їх нишком, а мені лише зрідка видавала! І ні, не про мої зуби вона турбувалася! Їй просто хотілося самій усе з’їсти
Свекруха піднесла нам на весілля шикарний подарунок молодим – квартиру! Ні, вона її не
Життєві історії 0
— Я сьогодні одна вдома, – гордо сказала Лера, – тато після відпустки вийшов на роботу. І мені доведеться самій гріти собі їсти. — А твоя мама теж працює? – запитав Мишко. — У мене немає мами, – знизала плечима Лера. — Як?! – Мишко навіть зупинився. Він не уявляв, як це – жити без мами. — Ну, так. Вона там, на небі. Ми з татом удвох живемо. — Зрозуміло, – протягнув Мишко. – А в мене тата немає
Мишко ріс із мамою. Вона йому розповідала про те, що його татко віддав Богу

You cannot copy content of this page