Юля зупинила машину за квартал до будинку свекрухи. Годинник показував 17:45 — вона приїхала раніше призначеного часу. «Може, хоч раз оцінить мою пунктуальність», — подумала вона, розгладжуючи складки на новій сукні. Подарунок був дбайливо упакований на задньому сидінні — антикварна брошка, яку вона вишукувала у колекціонерів кілька місяців. Підходячи до будинку, Юля помітила прочинене вікно на першому поверсі. Голос свекрухи, дзвінкий і виразний, розносився вечірньою вулицею…
Юля зупинила машину за квартал до будинку свекрухи. Годинник показував 17:45 — вона приїхала
— Чудово! Нехай діти підуть з тобою! А я поки що поп’ю чаю. Давно я так на свіжому повітрі не відпочивала. Будинок у вас — просто диво, а ділянка… ну просто мрія. — Ні. Я не буду брати відповідальність за двох маленьких дітей. Нехай Льоша з ними йде, він же батько, — спокійно відповіла Свєта…
— Чудово! Нехай діти підуть з тобою! А я поки що поп’ю чаю. Давно
— Ви пропонуєте мені «продати» дочку? — обережно запитала Лариса Василівна, почувши пропозицію свого начальника. — Ну, навіщо так грубо? — трохи зніяковівши, сказав Роман Сергійович.
— Ви пропонуєте мені «продати» дочку? — обережно запитала Лариса Василівна, почувши пропозицію свого
Марина стояла біля вікна вітальні, спостерігаючи, як по її ідеально підстриженому газону бігають два хлопчики з футбольним м’ячем. Один з них, семирічний Данило, щойно влучив м’ячем у трояндовий кущ, який вона плекала три роки. Другий, дев’ятирічний Максим, голосно кричав щось про гол і перемогу. — Знову вони тут, — пробурмотіла вона, стискаючи в руках чашку кави. Будинок, який вони з Андрієм будували два роки, був її мрією. Просторий, світлий, з великими вікнами і терасою, що виходить в сад.
Марина стояла біля вікна вітальні, спостерігаючи, як по її ідеально підстриженому газону бігають два
— Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я на тебе почекаю. — Сергій застібнув куртку, закинув сумку на плече і запитально подивився на Олексія. — Сьогодні до Раєчки. Не чекай. — Як ти в них не плутаєшся, Льоха? Це ж скільки всього в голові тримати треба. Я, буває, іноді забуваю, що Маринці своїй говорив. А тут двоє! — Я організована людина, Сергію. У мене все за розкладом. А ти розслабився.
— Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я
Чоловік зупинився перед дверима квартири і незграбно спробував дістати ключі з внутрішньої кишені півпальто. – Зараз, зараз, – повторив він кілька разів. Дістати ключі не виходило, тому що на руках у нього сиділа кішка. Він не хотів опускати її на підлогу. Він раптом злякався, що вона втече. Хоча перед цим…
Чоловік зупинився перед дверима квартири і незграбно спробував дістати ключі з внутрішньої кишені півпальто.
У суботу Ліля пішла на ставок — покататися на ковзанах. Жужа, як завжди, причепилася слідом. Дівчинка сміялася, кружляла на льоду, а собака сиділа на березі і спостерігала. — Дивись, як я вмію! — крикнула Ліля і помчала до середини ставка. Лід тонко задзвенів. Потім — тріск. І Ліля провалилася.
— Дідусю, дивись! — Ліля прилипла носом до вікна. — Собачка! За хвірткою металася
Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36 років уже, чоловік поважний, матеріально забезпечений, як то кажуть, з хорошою посадою, квартирою, машиною. Але чим ближче підступала дата знайомства з майбутньою невісткою, тим більше Інга Федорівна починала нервувати і накручувати себе.
Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36
— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову страву! Голос Микити звучав ніби чужим — надто бадьорим, надто липко-радісним. — А що сталося? — насторожилася Світлана. — Все чудово! Ввечері розповім! Він обірвав розмову, і тиша зависла в кімнаті так важко, ніби хтось зачинив за нею двері. За вікном мрячив сирий жовтневий дощ, і похмуре небо відбивало в точності її настрій. За двадцять сім років шлюбу Микита не влаштовував сюрпризів. Ні великих, ні маленьких. Максимум — купував «по акції» морозиво і називав це романтикою. Тому слово «сюрприз» прозвучало як тривожний сигнал.
— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову
Несподівано на порозі з’явився Станіслав. На його обличчі читалася дивна рішучість, а в очах застигло щось тривожне. — Наталя, — чоловік присів навпроти, взяв у руки чайну ложку і почав безглуздо крутити її в пальцях. — Давай поговоримо. Дружина завмерла. У голові промайнула неприємна думка: коли чоловік починає розмову такими словами, добра не чекай. — Слухаю, — Наталя акуратно поставила чашку, намагаючись не видати тремтіння в руках. — Що сталося? Чоловік нервово потер лоб. Це було ще одним тривожним дзвіночком. Він робив так лише в складні моменти, коли не знав, як вчинити. — Розумієш… — чоловік відвернувся до вікна, ніби сподіваючись знайти там правильні слова. — Я багато думав про наше життя. Про те, як все складається… — І що надумав?
Наталя сиділа на кухні, насолоджуючись ранковою кавою. За вікном яскраво світило сонце, співали птахи,

You cannot copy content of this page