Життєві історії 0
Анна з Олександром вважали за краще відпочивати «дикунами»: без суворого розкладу, без прив’язки до готелів і екскурсій, повністю розпоряджаючись своїм часом. Того дня подружжя вирушило на пляж, де засмагали і купалися як місцеві жителі, так і приїжджі. Деяких відпочивальників вони вже знали з минулих сезонів — тут багато хто повертався з року в рік.
Подружжя передпенсійного віку, Анна та Олександр, вже багато років поспіль обирало для відпочинку одне
Життєві історії 0
Пробігши поглядом по сторонах, вона напружилася: у кафе входив, не помічаючи нікого навколо, її син, Антон. Він вів під руку якусь мадам і не зводив з неї захопленого погляду. Ольга швидко пересіла до них спиною, щоб син її не помітив, але той, як на зло, привів свою даму за сусідній столик, що стояв позаду Ольги. Їй пощастило, що Антон був цілком поглинений своєю супутницею і не помітив власну матір.
Ольга Петрівна сиділа за столиком у кафе, чекаючи на свою давню подругу. Та, як
Життєві історії 0
— Що це? Срібло? — Лера побачила у сестри нову підвіску. — Так! Це мені Костик подарував. — Маша буквально світилася від щастя. Підвіска їй сподобалася, і вона із задоволенням одягла її на шию. — Не сумнівалася… — пирхнула Лера. — Хто ще міг вибрати такий дешевий несмак? Тільки мій зять. — Лера… — Маша почервоніла. — Ти сама не бачиш? Такі підвіски дітям у кіосках на здачу видають! Знімай. Я не хочу, щоб ти ганьбилася.
— Що це? Срібло? — Лера побачила у сестри нову підвіску. — Так! Це
Життєві історії 0
— Звідки у тебе такі суми?! — розлютився він. — А ти з якого дива питаєш, якщо сам третій місяць на дивані?…
— Звідки у тебе такі суми?! — розлютився він. — А ти з якого
Життєві історії 0
— Таня, нам доведеться продати батьківську квартиру, мені потрібні гроші! — заявив з порога молодший брат. — І тобі привіт, Сергію! З чого це раптом така необхідність з’явилася??? — здивувалася Таня. — Ми з Оленою розлучаємося, я пішов з дому, жити тепер ніде…
— Таня, нам доведеться продати батьківську квартиру, мені потрібні гроші! — заявив з порога
Життєві історії 0
— Вибач, Саня, мені час додому. Я весь вечір провів з тобою. Дружина буде сваритися. — Володимир плеснув долонями по столику. — А ти куди? Олександр знизав плечима. — Моя тобі порада, йди додому і помирися з Галиною. Вона симпатична жінка, розумна, дивись, як би хтось її не прибрав до рук, поки ти тиняєшся невідомо де. «Та кому вона потрібна», — хотів було за звичкою сказати Олександр, але зупинився. Адже дійсно, стільки жінок навколо, а він думає про Галину
— Вибач, Саня, мені час додому. Я весь вечір провів з тобою. Дружина буде
Життєві історії 0
Десятирічний Микита здригався від холоду, сидячи на зарослому бур’янами пагорбку біля великого дерев’яного хреста. Він тихо плакав, занурившись у далекі дитячі спогади. З тих пір, як не стало його мами, минуло два роки. Два довгих роки він потайки від усіх тікав сюди, на могилу, і в розпачі кликав свою матір.
Надворі вже стояв місяць листопад. Листя давно злетіло з дерев, вкривши землю жовтим пухнастим
Життєві історії 0
— Галина Іванівна, завтра все як і домовлялися? — запитала Марина. — Так, — тихо відповіла вона. — Чудово, — сказала Марина. — Приїду о 10 ранку, будьте готові. Цього разу Галина Іванівна не відповіла і просто поклала слухавку. Вона вже уявляла, який скандал влаштує Ірина, коли все дізнається. В голові промайнула божевільна думка: «Я сама це все спровокувала». Але тут же вона відмахнулася від цієї ідеї. Ні, вона не була готова звинувачувати себе — це все випадковість, доля, обставини, але не вона…
Галина Іванівна відчувала себе загнаною в кут. Вона ніяк не могла змиритися з тим,
Життєві історії 0
— Іди на роботу! — Я?! — Клава поперхнулася чаєм. — А хто? Я чи що? — здивувався чоловік. — Я заробляю між іншим на нормальній роботі, а ти сидиш вдома. — І це ти називаєш нормальною роботою?! — обурилася Клава.
— Іди на роботу! — Я?! — Клава поперхнулася чаєм. — А хто? Я
Життєві історії 0
— Ксюшенькм, слухай… У тебе ж все одно вже є одна дитина. То, може, ти б і за Машенькою доглянула? Тобі ж все одно вдома сидіти, — абсолютно невимушено запропонувала Олена Василівна. — А так хоч у Оленьки руки зв’язані не будуть. Вийде на роботу, стане на ноги. Їй же зараз так важко… Ксенія зависла на пару секунд. Навіть забула про салат, який щойно акуратно нарізала.
— Ксюшенькм, слухай… У тебе ж все одно вже є одна дитина. То, може,

You cannot copy content of this page