Цей день

— Зрадниця! — викрикнула мати, нарешті усвідомивши серйозність ситуації. — Ми для тебе все зробили! А ти заради якогось чоловіка кидаєш рідного брата? Як ти йому в очі дивитимешся? — Так само, як ви дивилися на мене, коли забороняли вступати на юридичний факультет, — відрізала Поліна. — До побачення…

— Зрадниця! — викрикнула мати, нарешті усвідомивши серйозність ситуації. — Ми для тебе все

Життєві історії 0

— Мамо, ти ж не збіднієш через іграшку, чого ти влаштувала таку драму! Мар’яна переступала з ноги на ногу. Чоботи вона знімати не стала. Забруднила світлу плитку в передпокої брудним снігом, але навіть не подивилася вниз. Пуховик розстебнутий, шарф зісковзнув набік, у руках нетерпляче дзвенять ключі від машини. Заскочила на п’ять хвилин — вирішити дрібне питання і помчати далі за своїми нескінченними важливими справами. Поруч підпирав стіну Микита. П’ятнадцятирічний парубок, вже на голову вищий за матір. Він взагалі не дивився на бабусю. Пальці звично літали по екрану смартфона, з динаміка долинали приглушені звуки пострілів. Анна Миколаївна стояла навпроти. Між ними немов утворилася невидима, але дуже щільна межа. — Це не іграшка, Мар’яно, — безбарвно відповіла Анна Миколаївна. Вона склала руки перед собою, не підвищуючи голосу. — Це рівно половина моєї пенсії. І чимала сума для мене. — Господи, ну віддам я тобі ці копійки! — Дочка закотила очі…

— Мамо, ти ж не збіднієш через іграшку, чого ти влаштувала таку драму! Мар’яна

Життєві історії 0

Загалом, увесь вечір батьки чоловіка хвалили нас за виконану роботу, захоплювалися нашим побутом і квартирою загалом. Чого не можна було сказати про реакцію моєї родини. — Я б, звичайно, все обставила по-іншому, — сказала Катя, моя молодша сестра. — Органайзер для косметики зовсім не вписується в колірну гаму столу. Стілець вже скоро зламається, будь впевнена. Напевно, він у вас дуже дешевий. — А мені ось зовсім не подобається, що ти зробила кухню в темних тонах, — приєдналася мама. — Відразу якийсь негатив відчувається, і спати хочеться…

З великими зусиллями ми з чоловіком довезли всі речі до нової квартири, яка тепер

Життєві історії 0

Швидко скинувши пальто й взуття, він попрямував прямо до кімнати малюка. — Тихо-тихо, тато тут, — заспокоїв він малого, беручи його на руки. — Де ж наша мама, га? Артем поступово заспокоївся і вже посміхався татові. Побачивши, що малюк перестав плакати, Кирило дістав телефон і набрав номер дружини. — На жаль, абонент не може прийняти ваш дзвінок… — почув він у відповідь…

Кирило увійшов до квартири й одразу почув, як плаче його шестимісячний син Артем. У

Життєві історії 0

Юля прибирала в квартирі, коли раптом задзвонив телефон. Номер їй був незнайомий. — Алло, Юля? — пролунав у слухавці чоловічий голос. — Так, це я, — здивовано відповіла вона. — Не впізнала? — зі скаржливою інтонацією запитав чоловік. — Це ж я… Ну, Петя. — Який ще Петя? — розгубилася Юля. — Ну як же, Петя! Твій колишній чоловік. У мене біда… Ти не могла б приїхати до мене? Юля буквально застигла від несподіванки. Вона не бачила Петра вже сім років і не розуміла, що думати…

Юля прибирала в квартирі, коли раптом задзвонив телефон. Номер їй був незнайомий. — Алло,

Життєві історії 0

Одного разу ми зібралися поїздити по квартирах, щоб вибрати, куди заселитися. Сестра Паші, Карина, зголосилася нас відвезти. — Навіщо витрачати час і гроші на автобуси, — сказала вона. — А вам куди? — Та квартири дивитися, — відповів Паша. — Нам же ніде жити. — Дивно бути в шлюбі, але жити окремо, — додала я. — Ой, то чому ви відразу не сказали? — відповіла Карина. — Знаєте, у мене квартира велика, місця багато. Чому б вам зі мною не пожити?…

«Ось і все, — думала я в паніці, — його все-таки звільнили». Мабуть, це

Життєві історії 0

Через пів години вона під’їхала до невеликого біленого будинку з темним дахом. Вона не була тут більше трьох років. Коли хворіла, батько сам приїжджав до неї. А потім… «Як швидко ми забуваємо погане і починаємо жити тільки для себе», — подумала вона і, видихнувши, вийшла з машини. — А я думаю, хто це до мене приїхав, — пролунав знайомий голос. У воротах стояв Віктор Іванович, явно дуже задоволений. — Привіт, тату. Так захотілося полуниці… У місті вже залишилася тільки привізна, — швидко придумала причину чи відмовку Віра. — Та в мене теж майже вся зійшла, але щось знайдемо, доню, — він міцно обійняв її і довго не відпускав…

Віра їхала трасою неквапливо. Старенька іномарка рівно гуділа, залишаючи позаду міський галас і затори.

Життєві історії 0

Кіра встала, одягла халат і попрямувала до вітальні, де вже сиділи чоловік Микола, брат чоловіка Сергій і свекруха. — Ну що, хлопці, — сказала Лариса Іванівна, заворушившись на дивані, — нарешті я змогла продати мамину квартиру. Гроші вийшли непогані, і я вирішила поділитися з вами. Ось вам по 200 тисяч гривень. Але, Миколо, у мене є одна умова… Микола насторожився. Він знав, що мати рідко робить щось просто так, без застережень. — Ти повинен ці гроші витратити на…

Кіра прокинулася рано вранці від шуму на кухні. Вона знала, що сьогодні був особливий

Життєві історії 0

Мама Таня була блондинкою, а тато Саша — привабливим брюнетом. Вони дуже кохали одне одного, і через два роки після весілля у них народилася донька. Пологи були складними, донька трохи заплуталася в пуповині і не могла відразу народитися. Тому, одразу після пологів, доньку не відразу поклали мамі на груди, а забрав анестезіолог, щоб дати новонародженій додатковий кисень. Таню перевели в палату, і вперше вона змогла побачити доньку лише через десять годин. Коли Таня побачила її, вона трохи оніміла від подиву. Медсестра принесла її загорнуту, як ляльку. Перед тим, як віддати їй на годування, вона поклала малечу на стіл і розпеленала. На столі лежала маленька, руда дівчинка, на диво з довгим і хвилястим волоссям. — Сестро, а ви точно не переплутали дитину? – боязко запитала Таня…

Мама Таня була блондинкою, а тато Саша — привабливим брюнетом. Вони дуже кохали одне

Життєві історії 0

– Ой, дівко, даремно ти його вітаєш, не одружиться все одно. А як і одружиться, то намучишся ти з ним. Як літо настане, понаїдуть міські красуні, що робитимеш? Згориш від ревнощів. Не такого тобі треба хлопця, – говорила їй тітка Марія. Та хіба ж закохана молодість слухає мудру старість? Потім зрозуміла Варя, що вже при надії. Спочатку думала, застудилася чи отруїлася. Слабкість, нудота накочувала. А потім, як обухом по голові, прийшло усвідомлення, що дитя в ній від красеня Миколи…

Варварі ледве виповнилося шістнадцять, коли не стало мами. Батько років сім тому подався на