— Паша, але це ж твої батьки, не мої! Чому ти вирішив, що перекласти турботу про них на мене — хороша ідея?
Кіра докірливо дивилася на чоловіка, а він лише збентежено відводив очі.
— Ні, ти мені поясни!
— Ну, просто допомога по господарству і турбота про старших членів сім’ї — це традиційно жіночі справи.
— А, ну якщо ти вже про традиції заговорив, то за ними взагалі-то чоловік повинен мамонта в дім тягати!
Сім’ю повністю забезпечувати і звільнити дружину від необхідності заробляти самій. Чого ж в нашому випадку не спостерігається!
Паша ображено насупився і знову замовк…
…Почалося все з того, що у його батьків, Раїси Василівни та Віктора Сергійовича, раптово виникли серйозні проблеми зі здоров’ям.
У матері багаторічний артрит призвів до необхідності робити операцію з імплантації суглоба, а батька взагалі відвезли на швидкій з гострим нападом панкреатиту.
Добре хоч, що найкритичніший період у обох був уже позаду, з лікарні Раїса Василівна і Віктор Сергійович виписалися і якось поверталися до колишнього звичного життя.
Але справлятися так само бадьоро по господарству, як раніше, у них, звичайно, уже не виходило.
Спочатку було вирішено, що допомагати Раїсі та Віктору буде їхня дочка Інна, молодша сестра Паші. Благо для Інни це не становило особливих труднощів.
Вона не працювала — її чоловік заробляв достатньо, щоб грошей вистачало на обох, вільного часу у неї було багато, та й метушня по дому-господарству була для неї звичною і навіть улюбленою справою.
Але місяць тому Інна заявила родині про свій від’їзд — чоловік по роботі переїжджає до Вінниці, ну і вона разом з ним, звичайно.
Тепер свекрам Кіри терміново потрібен новий помічник у побутових справах, в тому числі городніх, адже жили вони в будинку сільського типу на околиці міста.
Треба сказати, що хоча батьки Паші ставилися до невістки в цілому добре, іноді ні-ні та й проскакувало у них щось на кшталт «Кіра прямо як мужик за характером».
І з їхнього боку це було, на жаль, не компліментом. Їм було прикро, що син на тлі невістки справляє враження мало не безвольного матраца. А Кіра, мовляв, як жінка, могла б бути слабшою і м’якішою.
Та вже, «слабшою»… Схоже, вони й самі вже забули, як спочатку раділи, що їхній син знайшов таку чудову, за їхніми тодішніми словами, дружину.
Розумну, енергійну, рішучу — саме те, що потрібно для слабохарактерного Паші, у якого така натура, що без сильної «твердої руки» він, того й дивись, у житті пропаде.
Але останнім часом Кірі все важче давалася роль цієї «твердої руки» для чоловіка.
Вона за двадцять років їхнього шлюбу з нуля побудувала кар’єру і зараз, будучи старшим менеджером з логістики, готувалася до вступу на посаду заступника гендиректора.
А Павло, як працював рядовим офісним співробітником, так досі на цій позиції і застряг, зовсім не просуваючись по кар’єрних сходах.
Начебто і не треба йому це. Робота непильна, ненапружена, ну і нехай, що зарплата невелика.
А те, що у дружини зарплата вже, страшно сказати, в п’ять разів більша, і сім’ю по суті забезпечує вона, так що ж… про це можна просто не думати.
Та й усі сімейні тяготи саме Кіра завжди і розгрібала. Поєднувати декретну відпустку з підробітками, адже однієї зарплати чоловіка відверто замало — що ж, доводиться, як треба.
Допомагати синові Вані з уроками — вона, хто ж іще. Допомогти батькам чоловіка відстояти їхні інтереси в «дачних війнах» з сусідами — знову Кіра.
Шукати і наймати репетиторів для підготовки вже підрослого Вані до вступу в універ — знову вона, Паша ж у цих «мудрих наукових справах» нічого не розуміє.
А тепер Павло ще й натякає, що найкращою помічницею для його батьків має стати саме вона.
— А чому я, а не ти?
Кіра співчувала свекрам, адже підірване здоров’я в шістдесят плюс дійсно не цукор, але й дозволяти «їздити» на собі теж не мала ніякого бажання.
— Ну, ти сильна, ти все вмієш встигати, у тебе будь-яка робота виходить.
— Ось який хитрий, — нахмурилася вона. — І похвалив, і відповідальність з себе так зручно зняв!
День був вихідний, але Кіра вже з самого ранку відчувала себе жахливо втомленою.
Вчора їй довелося взяти додому частину термінової проектної роботи, з якою вона возилася до середини ночі.
— Кіра, ну не жартуй! — обурився чоловік. — Взагалі-то мати з батьком мені самі сказали, що в якості помічника по господарству ти їм набагато більше підходиш, ніж я!
До речі, вони тебе вже сьогодні чекають, у них справ на городі накопичилося безліч. Загалом, ми на тебе розраховуємо.
І з почуттям виконаного обов’язку Павло влігся на диван, схопив зі столу тарілку з бутербродами, увімкнув телевізор і приготувався до перегляду улюбленої передачі.
Дивлячись на цю картину, Кіра відчула приплив позамежного обурення.
Та що він взагалі собі дозволяє?! Адже він бачить, як вона і з роботою, і з веденням власного домашнього господарства зашивається, і при цьому вимагає стати мало не служницею для його батьків?
А час і сили їй звідки брати? Роздути чарівним чином свою добу до сорока восьми годин?
А суперсилу у кого попросити, може, у Бетмена? Дуже, однак, зручно Паша хоче влаштуватися.
— Знаєш що?! — розгнівана Кіра підскочила до лінивого чоловіка, вихопила у нього з рук пульт і вимкнула телевізор. — Гарно придумали!
Зараз же, ось прямо негайно, ти сам поїдеш до батьків і сам весь город їм переореш і облаштуєш!
Я вам що, Попелюшка і добра фея в одному флаконі? Ні вже, досить!
— Кіра, ти чого?.. — здивувався Павло.
— А ось того! Збирайся і їдь, не переломишся!
— Однак не очікував я від тебе такого! — злобно буркнув Паша і почав неспішно збиратися.
— Свекрам великий привіт! — саркастично посміхнулася Кіра йому на прощання.
І, коли чоловік, демонстративно грюкнувши дверима, пішов, сама з великим задоволенням прилягла на диван.
Увімкнула радіо з класичною музикою, закрила очі і захотіла забути про все на світі. Хоча б на один день нехай всі залишать її в спокої…
«Напевно, я сама в чомусь винна, — сумно розмірковувала Кіра під мелодії «Пори року» Вівальді. — І чоловікові на собі їздити чомусь дозволяла, і сина, схоже, розпестила…
Тепер ще й свекри норовлять на шию сісти і ніжки звісити».
Її сумні роздуми перервав дзвінок Вані.
— Мамо, ми тут з Оленкою на концерт до столиці зібралися, підкинь грошей на квитки!
— На які квитки? На концерт чи на поїзд? — зовсім засмучена і невиспана Кіра, здавалося, вже не дуже добре сприймала інформацію. — І з якою ще Оленкою?
— Ну, з моєю дівчиною, я ж тобі про неї вже говорив.
— Ах, так…
— А на квитки — це ті, що на концерт, на поїзд у нас є…
— Знаєш, синку, занадто жирно буде! — знову розсердилася Кіра. — Зароби сам і вози свою дівчину хоч на сто концертів!
Вона все розуміла, звичайно — у Вані багато часу йде на навчання, своїх грошей у нього поки що особливо немає, він лише іноді бере невеликі підробітки.
Але ж вона синові і так всі його забаганки оплачує, навіть дорогі.
«Так, тільки я одна і оплачую! Пашка всю свою нехитру зарплату лише на себе витрачає!».
— Мамо, ну, будь ласка, я ж Олені вже пообіцяв.
— Гаразд, так і бути, — втомлено зітхнула Кіра, — перекажу я тобі зараз гроші, але більше до мене не чіпайся з проханнями проспонсорувати!
Я рада, що у тебе влаштувалося особисте життя, але якщо ти тепер такий дорослий, починай вже і заробляти сам, ну хоч трохи!
Тільки Кіра зібралася знову спокійно полежати і відпочити, як її телефон знову задзвонив.
— Ой, Кірочка, — звучав на тому кінці дроту докірливий голос її свекрухи, — а ми ж з Вітею так на тебе розраховували. А ти взяла і замість себе Пашку прислала!
Ну який з нього помічник, він же толком нічого не вміє! У нас же тільки Інночка вміла по господарству справлятися, але вона ж поїхала!
— І що? А ваш син чим гірший за Інночку?
— Ну Кіра, він же чоловік, він по-іншому вихований і до всього цього не привчений!
— Ага, тепер зрозуміло, звідки ноги ростуть у цих його промовах про «традиційні жіночі справи», — саркастично зауважила Кіра.
Свекруха щось ще обурено базікала в трубку, але Кіра рішуче перебила її:
— Так якщо вам з Віктором Сергійовичем і справді важко справлятися, найміть професійного помічника по господарству.
Таких послуг зараз повно, між іншим. Є навіть цілком бюджетні пропозиції, якщо вам раптом грошей шкода.
— Чому шкода? — образилася свекруха. — Ми за хорошу роботу заплатити не проти.
— Ось і чудово. Хоча на мені, прошу зауважити, ви безкоштовно пахати розраховували.
Вона вимкнула телефон і, перш ніж зануритися в легку денну дрімоту, раптом прийняла рішення.
Наступної п’ятниці Паша з Ванею поїхали з ночівлею на риболовлю, а коли повернулися, Кіри не було вдома.
Її телефон весь день не відповідав, і лише ближче до вечора вона нарешті взяла трубку.
— Слухаю, — лінивим вальяжним тоном відповіла вона, — ну чого вам треба?
— Кіра, ти з глузду з’їхала! — кипів Паша. — Зникла кудись і навіть не попередила? Ти де? Давай додому!
— А це неможливо, — єхидно посміхнулася Кіра. — Я прямо зараз насолоджуюся чудовими краєвидами карпатської природи.
— Що-що?..
— В санаторії я відпочиваю! Мене не буде два тижні, я взяла відпустку за свій рахунок.
І прошу мене не турбувати без крайньої потреби, а будете дзвонити і писати з вимогами повернутися — заблокую….
Всі ці два тижні Паша був страшенно ображений на дружину, а коли вона повернулася, розмова між ними вийшла вельми неприємною.
Було вирішено, що вони не розуміють одне одного і навряд чи коли-небудь зрозуміють. Кіра подала на розлучення…
… Одного разу вона випадково зустріла на вулиці Олену, ту саму дівчину Вані.
З моменту її розлучення з Пашею минуло вже три місяці, і Кіра все більше відчувала, що з її плечей немов звалився величезний тягар.
З сином би тільки помиритися… Занадто сувора вона, напевно, до нього була останнім часом.
Адже він з’їхав на орендовану квартиру відразу, як тільки батьки розлучилися, і з тих пір з матір’ю особливо не спілкувався.
— Ой, Кіра Володимирівна, добрий день. А я якраз від Ваніних бабусі і дідуся додому йду!
— Привіт, Олена, рада тебе бачити. У гостях у них була?
— Ну, не зовсім, — посміхнулася Олена. — Я у них працюю.
— Як цікаво, — здивувалася Кіра. — А ким?
— Ну, фактично домробітницею. Прибираю в будинку, допомагаю з дрібним ремонтом і з садово-городніми роботами.
— Ось як?..
— Так. Ваня мені давно вже говорив, що його бабуся і дідусь постійно скаржаться, як їм важко по господарству справлятися, і що вони на вас скаржилися теж, як ви їх тоді «обломали»…
А я вважаю, правильно ви і зробили. Ну, і вони вже були згодні за будь-які гроші хоч когось найняти.
А мені якраз дуже потрібен був підробіток, я Ваню і попросила, щоб він їм запропонував мою кандидатуру.
— І вони погодилися? І навіть не стали канючити, мовляв, ти ж дівчина нашого онука, могла б і безкоштовно допомогти? — із здивованою посмішкою запитала Кіра.
— Ні, — засміялася Олена. — Я цього теж побоювалася, але вони, як не дивно, нічого такого не сказали. О, а ось і Ваня йде! Він мені тут зустріти обіцяв.
І додала:
— Він, до речі, теж на роботу нещодавно влаштувався.
Ваня, підійшовши до Олени і побачивши, що і його мати теж тут, зрадів.
— О, мамо, привіт. Ти з якими справами тут? А втім, неважливо. Ходімо до нас з Оленою в гості прямо зараз!
Кіра, яка неабияк скучила за сином, звичайно, погодилася.
У квартирі, яку знімали Олена з Ванею, Кірі відразу впав в око гарний сувенір — міні-копія будівлі старовинної місцевої садиби, що стояла на столику в передпокої.
— А що це за краса така?
— Це у нас на роботі такі штуки роблять, — сказав Ваня, — начальник подарував.
За вечерею він розповів матері, що нещодавно влаштувався в сувенірну майстерню.
— Молодець. Подобається хоч робота?
— Як майбутньому дизайнеру — ще й як подобається! А ще більше подобається самому на життя заробляти.
А тато, до речі, теж за розум взявся. Ти не чула?
— Ні, Вань, ми з ним давно не розмовляли.
— Місяць тому він раптом взяв і зажадав у свого керівництва підвищення по службі.
А вони навіть не стали заперечувати, навпаки, сказали, що давно пора, і кандидатура він підходяща.
Ось, тепер він керівник відділу закупівель, ну і зарплата, звичайно, стала більшою.
Кіра, крадькома посміхнувшись, подумала:
«Треба ж, як всі відразу заворушилися, і колишній чоловік, і його батьки, і син, варто було мені тільки додати їм прискорення».
Як то кажуть — все можливо, якщо є «чарівний пендель».
Але за сина Кіра була рада. А з Пашею, якщо вже вони все-таки не пара, вони тепер підуть кожен своїм шляхом…
