Перший телефонний дзвінок від Світлани застав Ірину зненацька. Зовиця ніколи не дзвонила просто так — зазвичай спілкування обмежувалося привітаннями зі святами та рідкісними зустрічами на сімейних застіллях.
Але того червневого вечора, коли Ірина мила посуд після вечері, а Андрій дивився новини, телефон задзвонив наполегливо.
— Андрійку, привіт, — голос Свєти звучав схвильовано. — Вибач, що турбую так пізно.
Ірина прислухалася до розмови, продовжуючи мити тарілки. Свєта розповідала про проблеми з молодшим сином Мішею.
У чотирирічного хлопчика піднялася висока температура, а в аптечці вдома не виявилося потрібних ліків.
— Розумієш, до зарплати ще тиждень, а лікар виписав дорогі препарати, — пояснювала Свєта. — Може, виручиш тимчасово? Як отримаю гроші, відразу поверну.
Андрій погодився допомогти без вагань. Дві тисячі на дитячі ліки — сума не критична для сімейного бюджету.
Ірина не заперечувала, хоча подумки зазначила, що у Свєти чоловік працює майстром на заводі, і зарплата у нього має бути стабільною.
Наступний дзвінок надійшов через два тижні. Цього разу Свєта просила допомогти з покупкою продуктів та деяких речей.
Старша дочка Олена збиралася в літній табір, і потрібно було зібрати необхідні речі. Ще три тисячі перейшли з рахунку Андрія на картку зовиці.
— У них же діти, ти зрозумій, — пояснив чоловік, помітивши легке здивування на обличчі Ірини. — Не можна залишати сім’ю в скрутну хвилину.
Ірина кивнула, але про себе подумала, що скрутні хвилини у Свєти трапляються підозріло часто. Проте заперечувати не стала — допомогу родичам вважала нормальною справою.
Липень приніс нову хвилю прохань. Свєта дзвонила щотижня, щоразу з різними потребами.
То потрібні гроші на ліки для Олени, яка застудилася в таборі, то терміново потрібно оплатити комунальні послуги, щоб не відключили електрику, то зламався холодильник, і продукти почали псуватися в спеку.
Андрій відгукувався на кожне прохання. Дві тисячі на ліки, ще дві на комунальні платежі, п’ять тисяч на ремонт холодильника.
Суми зростали, але чоловік не вважав за потрібне обговорювати витрати з дружиною…
— Це ж моя сестра, — говорив Андрій, коли Ірина обережно натякнула на різко зростаючі витрати.
До кінця липня Ірина підрахувала витрачені кошти і жахнулася. Дванадцять тисяч за місяць — більша частина її зарплати менеджера в торговій компанії.
Адже у них самих були плани на літо: хотіли оновити кухонні меблі і поїхати на море.
— Андрію, може, варто поговорити з чоловіком Олени? — запропонувала Ірина під час однієї з вечірніх розмов. — З’ясувати у Миколи, що у них відбувається з грошима.
Чоловік нахмурився і похитав головою:
— Навіщо лізти в чужі справи? Світлана сама розповість, якщо захоче.
— Але ми ж допомагаємо постійно. Може, є якісь системні проблеми?
— Проблеми є — у них двоє дітей і маленька зарплата. Решта неважливо.
Ірина хотіла заперечити, але чоловік уже перемкнув телевізор на інший канал, даючи зрозуміти, що тема вичерпана. Жінка промовчала, хоча всередині наростало занепокоєння.
Серпень виявився ще більш витратним. Світлана дзвонила двічі на тиждень, і щоразу знаходилися вагомі причини для фінансової допомоги.
Підготовка дітей до нового навчального року, купівля шкільної форми, оплата додаткових занять… — список витрат здавався нескінченним.
— Олена йде в п’ятий клас, їй потрібна хороша форма, — пояснював Андрій дружині після чергової розмови з сестрою. — А у Міши починаються заняття в підготовчій групі.
Андрій переказував гроші, не роздумуючи, а Ірина мовчки спостерігала, як тануть їхні заощадження.
— Може, встановимо якийсь ліміт? — обережно запропонувала жінка. — Наприклад, не більше десяти тисяч на місяць.
— Ліміт на допомогу племінникам? — обурився Андрій. — Ти чуєш, що говориш?
— Я говорю про планування сімейного бюджету.
— Сімейний бюджет повинен включати допомогу родичам.
— Може, та не в таких масштабах.
— В яких масштабах? Ми що, розорюємося?
— Поки що ні, але такими темпами можемо.
Андрій подивився на дружину з несхваленням:
— Я думав, ти добра жінка. Виявляється, помилявся.
Удар був точним і болючим. Ірина спробувала пояснити, що справа не в доброті, а в розумному підході до витрат, але чоловік вже не слухав.
Розмова закінчилася тим, що Андрій демонстративно пішов на балкон, а Ірина залишилася у вітальні, відчуваючи себе абсолютно винною.
Тим часом прохання Свєти ставали все більш витонченими. Вона навчилася подавати інформацію так, щоб відмовити було неможливо.
Діти хворіли в найневідповідніший момент, комунальні служби погрожували відключенням у спеку, техніка ламалася напередодні свят.
Кожна ситуація вимагала негайного вирішення, і Андрій реагував саме так, як розраховувала сестра.
До кінця літа Ірина помітила, що чоловік став потайним у фінансових питаннях. Раніше Андрій відкрито говорив про перекази сестрі, тепер же часто зникав з телефоном в іншій кімнаті.
Коли жінка запитувала про розмову, чоловік відповідав ухильно:
— Свєта цікавилася нашими справами.
— І все?
— Так, все. Про що ще з нею говорити?
Але інтуїція підказувала Ірині, що справа не тільки у ввічливих розпитуваннях. Андрій явно щось приховував, і це щось стосувалося грошей.
Підозри підтвердилися випадково. Ірина зайшла в інтернет-банк перевірити залишок на картці і виявила переказ на вісімнадцять тисяч, зроблений напередодні.
Коли жінка запитала чоловіка про витрати, той повагався і неохоче зізнався:
— Свєта просила допомогти з ремонтом дитячої кімнати. У Олени стеля протікає після дощу.
— Вісімнадцять тисяч на ремонт стелі?
— Не тільки стелі. Ще потрібно замінити лінолеум, який зіпсувався від води.
— Чому ти не сказав мені відразу?
— Не хотів тебе засмучувати. Знаю, що ти переживаєш через витрати.
— Переживаю, тому що ми вже витратили більше тридцяти тисяч за літо.
— Не більше. Максимум двадцять дві.
— Тридцять чотири тисячі, — чітко вимовила Ірина. — Я рахувала.
Андрій замовк, розуміючи, що дружина знає точні цифри. Чоловік спробував змінити тему, але Ірина була налаштована рішуче:
— Андрій, це має припинитися. Ми не можемо утримувати цілу родину.
— Ми не утримуємо. Ми допомагаємо в складних ситуаціях.
— Складні ситуації у них щотижня.
— Ну і що? Значить, життя у них важке.
— Або вони звикли вирішувати проблеми за наш рахунок.
— Іра, ти говориш про мою сестру.
— Я говорю правду. Свєта використовує твою доброту.
— Не використовує. Вона в розпачі просить допомоги.
— Щотижня в розпачі? Тобі це не здається дивним?
— Дивним мені здається твоє ставлення до родини.
— До родини? Це не наша родина. Це родина Свєти.
— Свєта — моя сестра. Її діти — мої кровні племінники.
— Яких повинні утримувати батьки, а не ми.
— Батьки не справляються. Ми допомагаємо.
— Допомагаємо їм не справлятися. Навіщо Миколі шукати додаткову роботу, якщо є щедрий дядько?
— Він працює! Просто зарплата маленька.
— Тоді нехай Свєта йде працювати. Олена школярка, Міша в дитячому садку.
— Свєта не може працювати. Діти вимагають уваги.
— Діти чи чоловік вимагає, щоб дружина сиділа вдома?
— Не знаю. Це їхня справа.
— Тоді утримання дітей — теж їхня справа, а не наша.
Розмова знову зайшла в глухий кут. Андрій не хотів визнавати, що сестра маніпулює ним, а Ірина не могла змиритися з постійними витратами.
Сімейний бюджет тріщав по швах, але чоловік вважав за краще не помічати проблему.
Осінь розпочалася з нового прохання. Свєта дзвонила в сльозах — у Олени виявили проблеми із зором, потрібні дорогі окуляри і лікування від фахівця. Чотирнадцять тисяч на лікування дитини — сума серйозна, але хіба можна відмовити хворій дитині? Андрій переказував гроші, а Ірина мовчки спостерігала за тим, що відбувається.
Всередині жінки закипала злість — не на дітей, а на їхніх батьків, які переклали відповідальність на плечі родичів. Особливо дратувала Свєта, яка навчилася тиснути на жалість і почуття провини.
Наступного дня Ірина вирішила перевірити інформацію про хворобу Олени. Жінка працювала в торговельній компанії, яка співпрацювала з медичними установами, і знала, куди звернутися за довідкою.
Виявилося, що Олена дійсно відвідувала окуліста, але ніяких серйозних проблем у дівчинки не виявили. Звичайна профілактична перевірка зору перед школою.
— Значить, окуляри не потрібні? — уточнила Ірина у знайомого лікаря.
— Зір у нормі. Можливо, батьки просто перестрахувалися.
— Або хотіли отримати гроші на неіснуюче лікування.
— Не знаю. Таке теж буває.
Ірина подякувала лікарю і замислилася. Виходить, Свєта знову збрехала?
Вигадала проблеми із зором дочки, щоб виманити гроші? Якщо так, то всі попередні прохання теж могли бути обманом.
Жінка почала власне спостереження. Через спільних знайомих з’ясувала, що Микола працює, зарплата у нього не маленька — близько тридцяти тисяч.
Світлана дійсно не працює, але не через дітей, а за власним бажанням. Жінка вважає за краще сидіти вдома і займатися господарством.
Більш того, виявилося, що Світлана зверталаться за допомогою не тільки до Андрія. Батьки чоловіка теж регулярно допомагають родині, як і інші родичі.
Виходить, що Микола і Свєта створили цілу систему фінансової підтримки, де кожен родич робить свій внесок у сімейний бюджет.
Коли Ірина спробувала розповісти про це чоловікові, той відмовився слухати:
— Я не хочу знати, звідки у тебе ця інформація.
— Але ти повинен знати правду.
— Правда в тому, що моя сестра потребує допомоги.
— Правда в тому, що вона обманює.
— Просто не розповідає всі подробиці.
— Прикрашає реальність?
— Можливо.
— Щоб отримати більше грошей?
— Щоб вирішити проблеми дітей.
— За наш рахунок.
— За рахунок сім’ї.
— Сім’я розвалюється від цих витрат.
— Не розвалюється. Просто у нас різні погляди на це питання.
— У нас різні погляди на чесність.
Андрій почервонів і різко вскочив зі стільця:
— Якщо тобі не подобається моя рідня, можеш не спілкуватися з нею.
— Мені не подобається, що мене обманюють.
— Ніхто тебе не обманює.
— А твоя сестра? І ти допомагаєш їй у цьому.
— Допомагаю сестрі з дітьми.
— Допомагаєш їй не працювати і жити за чужий рахунок.
— За чужий рахунок? Це мої гроші!
— Наші гроші. Ми сім’я.
— Якщо сім’я, тоді поводься як член сім’ї.
— Як саме?
— Підтримуй мої рішення.
— Навіть якщо вони нас розорять?
— Не розорять. У нас є гроші.
— Були гроші. Тепер їх немає.
— Будуть ще. Ми працюємо.
— Працюємо, щоб утримувати Свєту з дітьми.
Андрій замовк, розуміючи, що загнав себе в кут. Чоловік не міг визнати, що ставить інтереси сестри вище інтересів дружини, але саме так і робив.
Кожне прохання сестри задовольнялося негайно, а заперечення Ірини ігнорувалися.
— Я втомилася від цього, — тихо сказала Ірина. — Втомилася від постійних витрат, обману і твого небажання слухати.
— Що ти пропонуєш?
— Припинити фінансову допомогу.
— Зовсім?
— Зовсім. Нехай Свєта з чоловіком самі вирішують свої проблеми.
— А якщо діти захворіють?
— Є безкоштовна медицина.
— А якщо трапиться щось серйозне?
— Тоді звернуться до нас. Чесно, без обману.
— Свєта не обманює.
— Обманює. І ти це сам знаєш, але не хочеш визнавати.
— Навіть якщо так, діти не винні.
— Діти не винні. Але вони не наша відповідальність.
Розмова знову прямувала в глухий кут. Андрій не хотів визнавати очевидне, а Ірина не могла більше терпіти фінансові маніпуляції зовиці.
Сімейний бюджет тріщав по швах, плани руйнувалися, а кінця поборам не було видно.
Довіра між подружжям була підірвана, сім’я перебувала на межі розриву.
Удар прийшов звідти, звідки не чекали. На початку жовтня Ірина отримала дзвінок з банку. Ввічливий голос менеджера повідомив, що за кредитом, оформленим на ім’я чоловіка, прострочено платіж на суму двадцять три тисячі.
— Який кредит? — перепитала Ірина, відчуваючи, як серце починає битися швидше.
— Споживчий кредит на сто вісімдесят тисяч, оформлений місяць тому. Андрій Сергійович є поручителем за іпотечним кредитом, але оформив додаткову позику для погашення заборгованості.
Ірина повільно опустилася на стілець. Величезна сума, про яку чоловік не сказав ні слова.
Жінка попросила надіслати деталі кредиту на електронну пошту і відключилася.
Документи прийшли через пів години. Кредит дійсно був оформлений на ім’я Андрія місяць тому. Призначення — погашення заборгованості по іпотеці.
Але якій іпотеці? У них самих квартира була куплена давно і повністю оплачена.
Ірина перечитала папери і зрозуміла. Андрій став поручителем за іпотечним кредитом Свєти і Миколи. Коли у них виникли проблеми з виплатами, чоловік взяв споживчий кредит, щоб покрити борг сестри.
Сто вісімдесят тисяч — це не допомога, це справжнє фінансове божевілля…
Жінка дочекалася повернення чоловіка з роботи і мовчки поклала перед ним роздруковані документи. Андрій поглянув на папери і зблід.
— Іра, я можу пояснити…
— Сто вісімдесят тисяч, — сказала Ірина рівним голосом. — Кредит під вісімнадцять відсотків річних.
— Я хотів сказати, але не знав, як…
— Не знав, як сказати, що поставив під загрозу наше майбутнє?
— Не поставив. Ми впораємося.
— Впораємося? Наші спільні доходи сімдесят п’ять тисяч на місяць. З них більше двадцяти йдуть на кредит, плюс наші звичайні витрати. Що залишається?
— Залишається достатньо для життя.
— Для існування. А якщо втратимо роботу? Якщо захворіємо? Якщо знадобляться гроші на щось термінове?
— Не будемо загадувати наперед.
— Будемо. Тому що ти вже загадав — за нас обох.
Андрій опустив голову, розуміючи, що виправдань не знайти. Він порушив всі принципи сімейного життя заради сестри.
— Свєта сказала, що це востаннє, — пробурмотів чоловік. — Що більше просити не буде.
— Свєта багато чого говорила. Пам’ятаєш, як обіцяла повернути перші дві тисячі?
— Це інше.
— Це те саме. Твоя сестра не працює, чоловік у неї отримує пристойні гроші, але чомусь не може виплачувати іпотеку.
— Микола захворів, пропустив роботу…
— Захворів чи звільнився, знаючи, що є ти?
— Не знаю.
— Ти нічого не знаєш про їхню реальну ситуацію.
Ірина встала і пройшлася по кімнаті.
— Андрій, я більше не можу, — сказала жінка втомлено. — Не можу жити з людиною, яка приймає такі рішення без мого відома.
— Іра, давай обговоримо…
— Обговорювати вже нічого. Ти зробив вибір. Вибрав сестру.
— Не вибрав. Просто допоміг.
— Допоміг за рахунок нашого шлюбу.
— Шлюб тут ні до чого.
— Невже? Сімейні фінанси — це спільна відповідальність.
— Я беру відповідальність на себе.
— Не можеш. Кредит оформлений на твоє ім’я, але платити будемо ми обоє.
— Будемо. І впораємося.
— Не будемо. Тому що я йду.
Андрій підвів голову і злякано подивився на дружину:
— Іра, не говори дурниць.
— Я прийняла рішення. Це зрада.
— Яка зрада? Я нікого не зраджував.
— Зрадив мене. Прийняв рішення, яке стосується нашого спільного майбутнього.
— Я був чесним.
— І не приховував кредит?
— Не приховував. Просто не встиг сказати. Шукав відповідний момент.
— Відповідний момент для такої новини — відразу після оформлення.
Ірина пішла в спальню і дістала валізу. Рішення визріло миттєво, але його коріння сягало глибоко — у місяці обману, маніпуляцій та ігнорування думки дружини. Кредит став останньою краплею.
Ірина подала документи на розлучення. Майна для поділу практично не було — квартира оформлена на чоловіка, машина теж.
Але жінка не претендувала на матеріальні блага. Хотіла тільки свободи від фінансових зобов’язань, які взяв на себе чоловік.
Через пів року подруга розповіла, що Андрій продав квартиру, щоб погасити кредит.
Переїхав в орендовану кімнату, а більшу частину грошей від продажу витратив на чергові потреби сестри.
Жінка впевнилась в тому, що люди не міняються і в тому, що вона зробила правильний вибір.
