— Петро, чому ти так з нею поводишся? Що вона тобі зробила? Невже не можна хоча б іноді нормально ставитися до дитини. Хвалити, наприклад?
— А за що її хвалити? Чим вона це заслужила? Я ось ріс, мене ніхто не хвалив. І нічого, виріс нормальною людиною!
Останнє твердження Марія готова була б оскаржити, але зараз їй не хотілося знову скочуватися до скандалу.
Адже спокійно поговорити з чоловіком останнім часом стало практично неможливо…
…Проблеми в родині Марії не можна було назвати постійними. Ще нещодавно вона раділа, що її життя склалося так щасливо.
Чоловік добре заробляв, намагався балувати своїх дівчаток, як він ласкаво називав дружину і дочку.
Взагалі появі дочки чоловік був свого часу дуже радий. Дівчинка стала відповіддю на багаторічні молитви подружжя, адже Аня з’явилася через десять років після весілля батьків.
Перші роки шлюбу ні Маша, ні її чоловік особливо про дітей не замислювалися, були занадто молоді і хотіли просто пожити для себе.
Але поступово в родині з’явився автомобіль, квартира, подорожі стали нормою життя.
Можна було б задуматися про спадкоємців, і ось тут-то природа вирішила дати подружжю привід похвилюватися.
— Ну що? Який результат? — надія в очах чоловіка вганяла Марію в ще більшу зневіру.
Сама вона вже якось звикла до того, що тест щомісяця стабільно показував негативний результат, а ось Петро реагував з кожним разом все гірше.
Він уже почав говорити про те, щоб кинути всі спроби, адже постійне очікування просто зводило з розуму.
Але Марія не хотіла впадати у відчай. Вона була твердо впевнена, що рано чи пізно в їхньому житті з’явиться довгоочікувана дитина.
— Знову промах. Але я впевнена, наступного разу все обов’язково вийде!
І впевненість не підвела! Одного разу на роботі Маша відчула себе погано. Настільки, що довелося викликати швидку допомогу.
Стурбованому чоловікові, який примчав до лікарні, ледь отримавши від дружини повідомлення, лікар повідомив, що причиною нездужання стала довгоочікувана майбутня дитинка.
Петро не знав, радіти йому чи хвилюватися за здоров’я дружини.
Виношування далося Маші нелегко. Майже весь термін вона пролежала на збереженні, мучаючись спочатку від токсикозу, а потім змушена постійно лежати через постійну загрозу викидня.
— Якщо це відповідь на моє найзаповітніше бажання, то у Бога дуже дивне почуття гумору.
Чому інші легко виношують по п’ять дітей поспіль і почуваються чудово, а я одного не можу нормально виносити? — майбутня мама ніяк не могла звикнути до свого становища.
Проте, в призначений термін в їхній родині з’явилася Анечка. Але вона далася батькам настільки важко, що вони вирішили зупинитися на одній дитині.
Правда, це питання довгий час не обговорювалося. Батьки просто не хотіли посвячувати оточуючих у свої плани.
Пізніше Маша багато розмірковувала про те, як все склалося б, якби Аня народилася хлопчиком, або якби вони з чоловіком зважилися на другу дитину.
Петро всім виглядом показував, що радий доньці, але Маша бачила, з якою заздрістю він дивився на хлопчиків, які гралися на дитячому майданчику.
— Якби у мене був син, я б навчив його рибалити або водити автомобіль. Дівчинка теж добре, але що мені з нею робити? — іноді вголос розмірковував чоловік, дивлячись на доньку, яка росла.
Спочатку сім’я жила щасливо. Петро постійно гуляв з донькою, грав, читав книжки і приділяв їй багато часу.
Весь рік він старанно працював, щоб влітку відвезти дитину до моря, подихати корисним морським повітрям.
На всі свята дарував їй подарунки, незважаючи на їх вартість. Успіхи дитини він сприймав з гордістю і часто хвалився ними перед родичами та друзями.
Анечка росла дивно слухняною і здібною дівчинкою. Вона рано почала ходити і говорити.
В садку вихователі дивувалися її кмітливості і радили батькам віддати дитину раніше до школи.
Коли Аня пішла в перший клас, батьки почали отримувати захоплені відгуки про дочку вже від вчителів.
— Ну яка ж у вас розумна донька! Все схоплює на льоту і намагається отримувати якомога більше інформації.
А яка вона посидюча і цілеспрямована! Не здивуємося, якщо вона у вас в житті досягне всього, чого тільки захоче!
Марію подібні компліменти тішили, а ось Петро ставився до них з якимось дивним спокоєм, якщо не сказати, з байдужістю.
Успіхи Анечки з кожним роком захоплювали і тішили його все менше. Здавалося, він просто сприймав їх як належне, але періодично став вимагати від неї того, чого вона робити ще не вміла.
— Який сенс від цих її занять музикою, якщо вона посуд за собою помити не може?
Яка користь від її оцінок, якщо ти її навіть підлогу помити не можеш змусити!
Чоловік починав бурчати щоразу, коли Маша заводила розмову про те, що Аня знову стала першою.
— Петро, їй всього десять! Вона навчиться і посуд добре мити, і підлоги! Усьому свій час! До того ж, вона мені допомагає в інших справах.
Прийде час, я навчу її всьому, що повинна знати дівчинка. Хоча я не думаю, що це так вже необхідно. Зараз для всього можна найняти людей.
— Ну звичайно! Виростимо принцесу-білоручку і будемо до пенсії її підтримувати! Нехай на шиї у нас сидить! Вона ж дівчинка!
А ось був би у нас хлопчик, він би вже все вмів! Я б його всього навчив. А ти тільки виправдання своїй Аньці шукаєш! Дивись, наплачешся ще з нею!
Тон чоловіка неприємно вразив Машу, тому вона не стала підтримувати бажання чоловіка влаштувати сварку.
—Я бачу, у тебе сьогодні поганий настрій. Поговоримо, коли ти заспокоїшся.
У такі моменти вона забирала дочку і вела з дому на прогулянку. До їхнього повернення Петро, як правило, вже заспокоювався і переставав до всього чіплятися.
Але ця його дивина нікуди не зникла. Більш того, з кожним роком вона стала проявлятися все яскравіше і сильніше.
До того часу, як Аня закінчила дев’ятий клас і почала посилено готуватися до вступу в обраний вуз, відвідуючи репетиторів і поглиблено вивчаючи необхідні предмети, батько став все частіше зриватися на скандали.
Причому тепер під «гарячу руку» все частіше потрапляла не дружина, а дочка.
—Анька, ти коли зі школи прийшла? Чому досі повна мийка брудного посуду? Його що, я повинен був вимити?
— Тату, я вдома всього пів години. Встигла тільки переодягнутися і поїсти. Зараз все зроблю!
— Коли? Коли по столу побіжать миші, приваблені залишеними тобою крихтами? Невже так складно їсти акуратніше або відразу прибирати за собою? Чого тільки тебе мати вчить!
— Добре, я вже йду прибирати!
— А ти чого огризаєшся? Доросла стала? Ти дивись, я за таку поведінку можу і по шиї заїхати!
Або хочеш перевірити, як я вмію поводитися з ременем? —чоловік заводився з пів оберта, знаходячи привід для скандалу навіть у дрібницях.
— Петя, чого ти на неї накинувся? У неї було сім уроків, потім музична школа, репетитор. Дай їй відпочити!
Якщо тебе це так дратує, я сама все приберу і посуд помию! — Маша не розуміла поведінки чоловіка і, як могла, захищала дочку.
— Ну звичайно! Сама все за неї роби! Сажай її на шию! Вона так скоро розучиться шнурки зав’язувати і ложку до рота доносити!
Здавалося, чоловік спеціально розпалював власну злість, оскільки об’єктивних причин для його невдоволення просто не було.
У звичайні дні Аня слухняно виконувала все, що просили батько чи мати.
— Петро, перестань! Аня — слухняна дівчинка! Багато хто заздрить, що ми змогли виховати таку хорошу доньку.
Маша намагалася перевести розмову в позитивне русло, але чоловік заспокоювався тільки тоді, коли Аня кидала всі справи і йшла виконувати його доручення.
Далі стало гірше… Петро почав знаходити привід накричати на дочку навіть там, де його не було зовсім.
— Ти чого розвалилася на весь диван? Хто так книги читає? Ану, сядь нормально за стіл!
— Тату, але мені так зручно! Я весь день за столом просиділа, у мене вже спина болить!
— Ти мені ще перечити почни! Я тобі зараз покажу, що таке «спина болить». Негайно встала і пішла підлогу мити! І дивись, перевірю.
— Але мені ніколи! Мені завтра до уроку треба цю книгу прочитати. Підлогу я тільки два дні тому мила, вони чисті!
— Я кому сказав! Встала і пішла працювати! Звикла на шиї батьківській їздити і ледарювати!
Петро впадав у лють миттєво, і незабаром Аня зрозуміла, що з батьком краще не сперечатися, інакше буде гірше.
Марія кілька разів намагалася розмовляти з чоловіком, щоб з’ясувати причину такої поведінки, але він або мовчки уникав розмови, або починав скандал.
У підсумку, Аня сама попросила маму більше не лізти до батька.
— Мамо, не треба мене захищати. Коли ти намагаєшся втрутитися, він ніби стає злішим. Краще я потім, вночі, уроки вивчу. Так спокійніше.
Але незабаром і уроки Аня не могла вивчати спокійно. Петро вирішив, що тепер сам буде перевіряти, як дочка вчиться.
Все, що вона читала, він змушував її переказувати напам’ять. Якщо вона затиналася, говорила щось своїми словами або забувала, він кидав у неї книгою.
Іноді кричав і придумував покарання: прати щось руками, кілька разів перемивати підлогу.
Після такого Аня починала нервувати ще сильніше, а батько — кричати ще голосніше.
Поступово ситуація дійшла до того, що Аня дзвонила матері і питала, чи батько вдома. Якщо він був вдома, вона до вечора сиділа у подруги, а поверталася, коли він уже готувався лягати спати.
Крім постійних причіпок, Петро придумав для дочки нове покарання – позбавляти її відпочинку.
Тепер відпустку або вихідні він планував тільки для себе і дружини.
— А чому я повинен на неї витрачатися? Вона що, заслужила? Ось почне працювати, тоді добре. Сама буде за себе платити, зможе і у відпустку з’їздити, і в кіно сходити!
— Петро, вона дитина! Коли вона працювати почне? Ти що? Белени об’їв? Якщо вона не йде з нами в кіно, я теж не йду.
А у відпустку ми з нею вдвох поїдемо. Якщо тобі на неї грошей шкода, я за свої гроші їй квиток куплю!
— Чудово! Ось, значить, як ти вирішила робити? Виставити мене тираном, а себе хорошою матусею! Ну, давай!
Балуй її! Так дочекаємося, що вона у нас піде не тим шляхом! Потім не плач, якщо вона гуляти почне і в подолі нам принесе!
— Що ти несеш! Послухай себе! Дочка у нас золота, але ти просто знущаєшся з дитини! Я не хочу з тобою розмовляти!
— Ну і чудово! У мене теж особливого бажання немає з вами спілкуватися! Накрий мені вечерю, один поїмо! Не хочу вашим кислим виглядом апетит собі псувати!
— Та ще тобі чого! Зараз ми з Анею будемо вечеряти! А ти сам себе обслужи. Ми ж нічого не вміємо. Я — виховувати, а Аня, на твою думку, взагалі безрука!
Часто сімейні вечори так і закінчувалися.
Набагато гірше стало, коли у Марії змінився графік, і вона почала затримуватися на роботі.
Практично в кожен такий день стала дзвонити дочка і в сльозах скаржитися матері, що батько над нею знущається.
Марія вирішила, що так більше тривати не може. Вона поставила питання ребром — або чоловік припиняє так поводитися, або вони розлучаються. І ось тут Петро, нарешті, озвучив справжні причини своєї поведінки.
— Розлучення? Ну і чудово! Вали разом зі своєю нікчемною дочкою! Ти і сама ні на що не здатна!
Була б нормальна, народила б мені сина, а не цю ось! Скільки я про хлопця мріяв, а ти на зло мені бабу принесла!
— Ти нормальний? Як я взагалі могла вибирати стать дитини? Якщо ти біологію в школі не прогулював, то повинен знати, що стать дитини від батька залежить! Тому всі претензії до тебе!
—Ну ні! У нас в роду завжди народжувалися хлопці! Тільки у мене дівчинка. Або ти винна, бо не гідна, або ти мені її нагуляла!
А я, як дурень, стільки років з рогами ходжу і радію! Перед тим, як платити аліменти, я вимагаю аналіз ДНК.
Інакше ні копійки не отримаєте! Навчіться, нарешті, батька цінувати!
Марія дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Здавалося, ці абсурдні думки не могли з’явитися в його голові просто так.
Адже на самому початку, коли Анечка тільки народилася, йому й на думку не спадало засумніватися у своєму батьківстві.
Але одного разу вона підслухала розмову чоловіка з його батьком.
—Ну що, синку, як у тебе справи? Як життя?
—Та ніяк! Ці баби всі нерви попсували. Машка погрожує розлученням! Тільки я попередив, що подам на встановлення батьківства. Щоб не платити кому попало.
— Правильно, синку! Так з ними і треба! Я тобі завжди казав — вона не твоя! У нас не народжуються баби! Це не твоє плем’я!
Та вона й не схожа на тебе! Гнати їх в шию, обох! І не плати нічого! Нехай потанцюють, коли посидять без грошей.
Самі з простягнутою рукою приповзуть і раді будуть, якщо назад пустиш! Та тільки я б на твоєму місці і не пускав таку дружину.
Маша зателефонувала свекрусі і спробувала з’ясувати, що за гру затіяв батько чоловіка.
Виявилося, жінка і сама не могла толком відповісти, яка муха вкусила її чоловіка.
— Машенька, я й сама не знаю, що йому в голову засіло. Схоже, старечий маразм здолав! Він завжди бухтів, що вам треба ще хлопчика народити, але ви всі з цього приводу мовчали.
А коли твердо сказали, що на Ані зупинилися і більше народжувати не будете, у нього немов дах поїхав. Забилося йому в голову, що Анечка не наша!
Я з ним і лаялася, і скандалила, та без толку. Він і Петру на мізки капає, а той вам нерви тріпає. Я нічого не можу зробити, а ось ти подумай добре, чи варто далі з моїм сином жити.
Адже він копія свого батька! Настирливий, як баран. Якщо щось йому придумалось, не виб’єш нічим! Я його хоч і люблю, але характер його упертий знаю.
Подумай про доньку! Зараз вона почне чоловіків боятися і проживе все життя одна. Або ще гірше – знайде собі такого ж тирана і буде все життя страждати! Не муч дитину – йди від мого сина!
Марія вирішила прислухатися до поради свекрухи і подала на розлучення.
Петро влаштовував скандали при кожному зручному випадку, але йому не вдалося довести, що Аня йому не рідна.
Отримавши результати тесту на батьківство, він кинув їх на підлогу, сказавши, що не вірить написаному.
Все ж, йому довелося платити дочці аліменти до тих пір, поки вона не отримала диплом.
Аня з батьком більше не спілкувалася. Після того, як вони з мамою стали жити окремо, дівчина стала набагато спокійнішою і веселішою.
Марія була рада, що прислухалася до поради свекрухи і вибрала щастя своєї дитини.
