— Петро наш, виявляється, безплідний! – видала після невеликої паузи зовиця своїй невістці.
— Як це – безплідний? – щиро здивувалася Лідка, дивлячись на плід їхньої любові, що лежав у ліжечку і смачно чмокав губами. — А як же Вітька?
– А Вітька не від нього! – безапеляційно заявила Іра…
…Ось як можна образити жінку, скажіть, будь ласка?
Та по-різному! Словом, дією або, навпаки, бездіяльністю. А ще – недовірою і підозрою.
Подібне сталося і з Лідою.
Ліда, молода щаслива мати і дружина, помітила, що її чоловік Петро став ставитися трохи дивно до їхнього тримісячного Віті.
Причому, це сталося раптово: у вівторок все ще було просто чудово, а в середу – здрастуйте, будь ласка!
Чоловік став якось завмирати біля дитячого ліжечка і навіть замислюватися.
Хоча був людиною легкою, «думи думати» не любив і зайвою інформацією себе не обтяжував.
— Ти що, застиг, немов соляний стовп, Петя? Невже сина не впізнав? — поцікавилася одного вечора дружина.
Але чоловік, який зазвичай перебував у гарному настрої — життя ж вдалося! — не відповів. А похмуро подивився на гарненьку Лідку і відійшов від ліжечка.
«Що це з ним? – здивовано подумала дружина. – Можна сказати, що біля дитячого ліжечка потайки сльозу витирає».
Коротше, видно, що людина засмучена. Три місяці раділа народженню первістка — мусі-пусі і все таке — але в одну мить все змінилося.
«Може, неприємності якісь на роботі? — мучилася Ліда. — А мене не хоче засмучувати, щоб молоко не пропало!»
Або, що ще гірше, сам захворів і теж не хоче говорити з цієї ж причини: подружжя жило дружно і жаліло одне одного.
Але на всі запитання дружини Петя тільки мовчки пихкав і відводив очі вбік.
«Зрадив! — подумала тоді Лідка. — Че чоловікам як пити дати! І тепер його мучить совість!»
— Ну, що — будемо відпиратися чи будемо зізнаватися? — запитала одного прекрасного вечора дружина.
— У чому? — здивувався Петя.
— Як у чому? У зраді!
— У якій зраді? — знову здивувався чоловік, але швидко зорієнтувався і відповів: — Це не я повинен зізнаватися у зраді!
— А хто? — у свою чергу здивувалася молода мама.
— Кінь у пальто! — грубо відповів чоловік і пішов, кинувши недоїдену вечерю.
Ліда замислилася: це вже було серйозно! І натякало на те, що в зраді була помічена саме вона.
Чоловік змінив своє ставлення до неї нещодавно — до цього у пари все було добре.
Отже, рухаючись за логікою, зрадила вона йому теж нещодавно.
А це категорично виключалося: немовля перебувало на грудному вигодовуванні. Ну які, вибачте, зради?
Або, як варіант, хтось йому розповів нещодавно про її гіпотетичну невірність у минулому: саме гіпотетичну, тому що ніяких зрад з її боку не було.
І дівчина почала копати в цьому напрямку: почати вирішила з сестри Петра – двійняшки Ірки, з якою він був дуже близький.
І з якою у Лідки теж були хороші стосунки. Тому вона першою зателефонувала зовиці: може, вона в курсі?
Та несподівано стала розмовляти з невісткою неохоче, хоча раніше дуже любила базікати з Лідою по телефону.
— Та що там у вас відбувається? — не витримала Лідка. — Спочатку Петро надувся, як індик і мовчить, тепер ти!
— Хіба ти не знаєш? — уїдливо відповіла Ірка.
— Просвіти мене, будь ласка! — попросила невістка. — У мене в цьому напрямку навіть припущень немає!
— Петро наш, виявляється, безплідний! — видала після невеликої паузи зовиця.
– Як це – безплідний? – щиро здивувалася Лідка, дивлячись на плід їхньої любові, що лежав у ліжечку і смачно чмокав губами. – А як же Вітька?
– А Вітька не від нього! – безапеляційно заявила Іра.
– А від кого? – поцікавилася невістка.
— Тобі краще знати! — категорично відповіла сестра чоловіка.
«Ось воно де лихо заховалося! — подумала дівчина. — Цікаво, звідки вітер дме»?
— Слухай, Іра, — вкрадливо поцікавилася Ліда, — а чому це тільки зараз з’ясувалося?
— Та він сам не знав!
— Як це — зробив дитину і не знав, що безплідний? І хто ж відкрив моєму чоловікові очі на цей жахливий факт?
— Ну, Маринка і відкрила! — неохоче сказала зовиця.
Ліда насторожилася: Маринка була колишньою пасією чоловіка, з якою у нього були тривалі стосунки.
Але до укладення шлюбу не дійшло.
Вони були разом п’ять років, але дітей у пари так і не з’явилося, хоча обоє не користувалися засобами контрацепції.
Про це розповів їй сам Петро ще до їхнього весілля. Розрив стався з вини Марини: вона знайшла собі багатшого нареченого.
Але про безпліддя не було сказано тоді ні слова: як то кажуть, не було і раптом знову!
— А Маринка звідки все це взяла? — поцікавилася Ліда. — І де вона йому це повідомила?
— Та зіткнулися вони в торговому центрі, а вона була разом з донькою. А коли Петя похвалився Вітькою.
Вона і розповіла! Що дітей у них не було з вини Петі. Маринка навіть нібито якийсь аналіз робила! Ну і привітала потім Петю з почесними рогами!
– Який ще аналіз? – запитала здивована і дуже недурна Лідка. – Його аналіз, чи що?
А якщо вони не користувалися засобами контрацепції, то як вона цей біоматеріал збирала, соромно запитати? Щось свіжа легенда, але віриться важко…
– Та що ти пристала з матеріалом! – досадно вимовила зовиця. — Звідки я знаю! Але факт залишається фактом.
Дітей у них з Петром, дійсно, не було, а зараз вона з донькою. Виходить, що твій Вітька не від мого брата!
Ліда прекрасно знала всю цю історію з Мариною.
І про її відхід від безперспективного «жебрака», у якого не було майбутнього.
– А чому це тільки зараз з’ясувалося? Ну, з аналізами? Чому вона раніше не сказала?
Спеціально чекала три роки? – намагалася домогтися правди Ліда. – Адже її відхід тоді виглядав би набагато пристойніше і обґрунтованіше, чи не так: хочу дитину, а він не може мені її дати!
– Звідки я знаю про всі ваші ці штучки! – відповіла Ірка.
– Слухай, а ця Марина брехати не може? Як ти думаєш? – поцікавилася невістка.
– А їй це навіщо? Петро сказав, що вона була з дворічною донькою, вона заміжня і у них з чоловіком все добре!
Ось так, Лідо! Тому ти краще зізнайся, не замилюй очі! — і на цій райдужній ноті зовиця відключилася.
Ліда замислилася: було ясно, що «колишня» брехала. Але навіщо? Значить, була тому причина!
Але цей індик теж хороший — повівся на вигадки тієї, яка його довго обманювала, а потім і зовсім зрадила!
Адже він прекрасно знає, що вона, Ліда, ні сном, ні духом, ні вухом не веде в цей бік і ніяких приводів для підозр не давала! Але взяв і, чомусь, повірив!
І замість того, щоб поговорити і прямо запитати все, що його мучить, тільки пихкає і дується.
Ліда образилася. І надулася сильно. Та багато хто на її місці вчинив би так само.
Тому дівчина здала ДНК-тест на встановлення батьківства, оплативши його з власних заощаджень.
А потім залишила результат на видному місці і, забравши Вітьку, поїхала до батьків, які жили в тому ж місті, та в іншому районі.
Петро зателефонував відразу ж, як повернувся з роботи і побачив результат: 99,99%.
А далі все йшло, як завжди: вибач, Лідонькм, дідько підштовхнув! Кохаю і завжди кохав…
Але дружина прощати не поспішала:
— Ти образив мене підозрою і недовірою! Як ти міг таке навіть подумати? Ти, мій коханий чоловік і батько нашої дитини, і раптом таке!
А дійсно, як?
Та Маринка підказала, ось як! Сам він про безпліддя навіть не думав би!
І тоді він поїхав до своєї «колишньої», яка жила за старою адресою: треба було закрити гештальт і прояснити ситуацію.
І там, влаштувавши допит, з’ясував, що Маринка про його здоров’я дійсно збрехала.
— Але навіщо? — здивувався Петро.
— Щоб ти її кинув і повернувся до мене! — запально пояснила жінка.
— Але ти ж заміжня!
— Та він звалив від мене, гультяй нещасний, відразу після народження дочки і аліменти не платить. Тому дівчинка без батька росте!
А тут ти — весь такий задоволений і успішний. Дай, думаю, спробую: нехай буде хоч нерідний, а тато.
Повертайся, Петя, до мене! Згадай, як нам було добре! — попросила Марина.
— Але я ж жебрак! — заперечив чоловік.
— Та годі тобі! — миролюбно вимовила «колишня». — Ти ніякий не жебрак — я тоді погарячкувала!
«Погарячкувала? – подумав здивований Петя. – І через це ледь мою родину не розвалила?»
Він тоді ще після Маринки довго не міг отямитися. Але, на щастя, все минулося.
І ось зараз вона знову з’явилася, і знову від неї одні неприємності.
– Ну, що – залишишся? – з надією запитала дівчина. – Дівчинка у мене спокійна – заважати не буде!
Але Петя пішов: він дізнався все, що було йому потрібно. Залишалося тільки випросити пробачення у дружини.
І добра Ліда пробачила свого довірливого Петра. Ну, так: його почали «мучити неясні сумніви». Але це ж, чорт забирай, не зрада, яку і те дехто пробачає!
І дружина з сином повернулися в орендовану квартиру.
Але тепер Ліда не втрачала можливості зайвий раз підколоти чоловіка:
— Ну, що — все ще шукаєш гени якогось Гени, милий?
— Та годі тобі! — морщився Петя. Він не любив згадувати про той неприємний момент.
До того ж, з віком Вітька стає його повною копією.
Коротше, гени знайшлися. А осад доведеться ліквідувати протягом усього життя.
А ще Ліда зрозуміла, що сімейне життя — штука тендітна. І легко може дати тріщину від одного необережного слова.
Особливо, якщо воно походить від нещасної самотньої жінки.
