Влад повернувся з чергового замовлення раніше, ніж зазвичай, і остовпів.
У коридорі їхнього дому стояли чоловічі кросівки сорок четвертого розміру. На вішалці висіла спортивна куртка.
“Це що таке?! Маринка вирішила привести в дім коханця?!”
У Влада очі налилися кров’ю, і він кинувся в кімнату, стискаючи кулаки.
На кухні високий молодий блондин у комбінезоні чаклував над дверцятами шафи, тієї самої, що Марина вже тиждень просила відрегулювати.
– Ти хто? – з викликом запитав Влад хлопця.
– Микита, – обернувся той на голос. – Фірма “Щаслива дружина”, а я – чоловік на годину… Мене найняла ваша дружина Марина Володимирівна…
Влад трохи видихнув.
Точно! Він же сам порадив Марині звернутися в одну з таких фірм! Міг би й сам здогадатися.
Чоловік кивнув і пішов у вітальню, де Марина ліниво гортала канали Смарт-ТВ. Побачивши чоловіка, вона посміхнулася.
– Ось, знайшла альтернативу! Микита такий молодець, він уже кран у ванній полагодив, пралку відрегулював і налаштував мені нові канали на телевізорі! Зараз ось шафку робить!
– Та бачив я, – буркнув Влад і вирушив у спальню до улюбленого комп’ютера.
Якраз зараз почнеться танкова онлайн-битва, він не повинен її пропустити.
Зі сторони шлюб Марини і Влада здавався ідеальним: Влад працював простим установником вікон, а Марина була успішною бізнес-леді.
Однак був у Влада істотний недолік.
Відмінний і виконавчий роботяга вдома був повною протилежністю себе на роботі.
Усі домашні справи Марині доводилося робити самій без участі чоловіка. І часом доходило до цілковитого абсурду!
Взяти хоча б випадок із шафою у вітальні. Марині потрібно було її пересунути трохи праворуч, буквально на пів метра.
Вона безпорадно подивилася на шафу, потім на чоловіка. Той у цей момент уважно читав новини футболу на телефоні, раз у раз щось коментуючи вголос.
– Ти мені не допоможеш із шафою? Без чоловічої сили мені тут точно не обійтися! – звернулася Марина до чоловіка.
Той зробив вигляд, що не чує її, жінка повторила своє прохання. Друга спроба дійшла до адресата, Влад підняв голову і пробурчав на повному серйозі.
– Марино, давай сама! Ти в нас любителька спорту, абонемент у найкращий зал міста маєш платиновий! От і доведи, що недарма тренерів годуєш!
Скажімо так, це буде вправа на спину і стегна! А я подивлюся на твої успіхи в спорті.
Сьогодні я весь день склопакети тягав на п’ятий поверх без ліфта, поперек просто вогнем горить!
Марина вухам своїм не повірила… Хіба любляча людина може так сказати? Це що, жарт?!
Але по серйозному обличчю чоловіка було зрозуміло, що він анітрохи не жартував.
Марина не стала сперечатися, махнула рукою, вперлася ногами в підлогу і, немов справжній силач на арені цирку, зрушила громіздку шафу в потрібне місце.
Весь цей час благовірний мовчки спостерігав та посміювався.
Сама ж Марина весь вечір провела, кривлячись від болю в спині, все-таки шафи придумані для того, щоб їх совали чоловіки, а не їхні ніжні другі половинки!
Влад же поводився як ні в чому не бувало. Навертав за трьох печеню, яку майстерно приготувала дружина, і сварив політиків, що так бездарно поводяться по відношенню до звичайних людей.
Це був його коник – владу лаяти за вечерею, фішка, так би мовити.
Марина щодня просила Влада про ту чи іншу побутову “послугу”.
– Владику, у нас розетка згоріла! Владе, щось у ванни злив засмітився! Ти не міг би мені налаштувати підписку в онлайн-кінотеатрі? Можеш відрегулювати ніжки в пральної машини? Там просто без ключа не обійтися!
– Маринко, відчепись, а? Подзвони у фірму, де надають чоловіка на годину, прийде спеціально навчений чоловічок і все зробить! Що ми, мало заробляємо, зрештою?
Спеціально навчений чоловічок, причому дуже симпатичний, з’явився і зумів змінити життя Влада просто до невпізнанності.
Під час вечері Влад був неприємно здивований, одне з місць займав не хто інший, як… Микита!
Хлопець змінив комбінезон на худі з джинсами і з апетитом наминав фірмові голубці Марини.
– Микито, може, добавочку? – охоче запитала жінка, побачивши, що тарілка “чоловіка на годину” спорожніла.
Той охоче простягнув її Марині.
– Микито, а тобі додому не пора? – зі злістю запитав Влад. – Давай вечеряй і закругляйся!
– Я… – почав було хлопець.
Але його випередила Марина.
– Він нікуди не піде! У нас у домі купа чоловічої роботи накопичилася за весь цей час!
Я постелю йому в кімнаті для гостей! – обдарувала Марина чоловіка чарівною посмішкою. – У нас із його фірмою безстроковий договір, за фактом виконання!
Влад хотів було ввернути щось єхидне, але тут же подавився голубцем і вийшов з-за столу.
Потім грав усю ніч в танки, вражаючи направо і наліво есесівців третього рейху. У кожного з них було миле обличчя Микити…
Уранці Влад нашвидкоруч випив кави і пішов на роботу злий, як скажений вовк.
Увечері він став свідком такої картини: Марина і Микита сиділи за швейною машинкою і щось шили.
“Він ще й на машинці може шити?!”
Виявилося, що чоловік на годину може і шви обмітати, навіть знає корисні лайфхаки з догляду за цією самою машинкою…
Влад проковтнув образу і пішов на кухню вечеряти. Курка відмовлялася ковтатися, салат був несолоним, а морс надто кислим, і взагалі у Влада було якесь дивне відчуття, немов дружина наставляє йому роги.
Він схопився і кинувся у вітальню до дружини з юним чоловіком на годину, ті завзято сміялися.
– Довго цей “чоловік на годину” у нас гостюватиме? – прогарчав Влад. – Марина, тобі не здається, що його відрядження затягнулося?
– Владе, давай вийдемо, – Марина перестала сміятися і вмить стала серйозною.
Подружжя вийшло на подвір’я, сіло в альтанці, Марина подивилася в очі чоловіка і сказала з металевими нотками в голосі.
– Владе, я не важковоз! Згодна, ти втомлюєшся, але і я втомлююся нітрохи не менше!
Я не працюю фізично, але морально та психологічно я дуже виснажена! Приходжу додому і бачу домашнього кота на ім’я Владик! Так-так, саме кота!
Ти теж їсиш, спиш і ходиш у туалет, як домашній улюбленець! Згодна, ти приносиш гроші, але це ще не все в сімейному житті!
– А що ще? – не зрозумів Влад.
– Взаєморозуміння і почуття підтримки! – відповіла Марина. – Я не прошу тебе прати чи мити підлогу кожен день, але хоча б прояви участь у побутових справах!
Інакше такі ось “Микити” займуть твоє місце, і хто знає, в якій ніші…
– Погрожуєш?! – пошепотів Влад.
– Ні, висловлюю побажання, суто жіночі! – парирувала Марина. – Якщо ти не будеш поводитися, як нормальний мужик, Микита буде в нас жити і працювати ду-у-у-у-уже довго!
У мене грошей вистачить! А коли все буде відремонтовано, я зламаю, припустимо, праску!
А потім ще й кахель у ванній відірву! Ти ж не подаси на розлучення за таке, Влад?
– Я сам ще не знаю! – насупився чоловік.
Він почав нервово ходити альтанкою і раптово побачив, як з дому вийшов Микита.
На обличчі хлопця була тріумфальна посмішка, немов це був не чоловік на годину, а кіт, який нишком з’їв тазик хазяйської сметани.
Влад у серцях сплюнув і чортихнувся.
Марина пішла до будинку, Микита попрямував за нею, Влад посидів трохи на свіжому повітрі й зайшов теж.
У вітальні Марини не було, Микити теж. Вони сиділи на кухні й пили каву, це на ніч-то!
Їх видавав запах арабіки, Влад не став заходити, став у дверях і, немов радар, налаштував вуха.
– У вас така підтягнута фігура! Скільки разів на тиждень ви займаєтеся? Просто моя сестра теж ходить у зал, але результату поки мало… Чи це заслуга ваших батьків?
Микита солов’єм співав у вуха Марини, і тій це подобалося.
Жінка так скучила за компліментами, що вбирала їх, немов губка, а хлопець і радий старатися, вправлявся у красномовстві.
– Я захоплююся вашою красою і діловою хваткою! Бути розумною і красивою одночасно майже нереально, але ви руйнуєте всі стереотипи, Мариночко!
“Мариночко”?! Влад стиснув кулаки і хотів було увірватися на кухню, виписати молодому ловеласу кілька батьківських “лящів”.
Але тут на телефоні спрацював таймер. “Дідько! Зараз же починається черговий бій у віртуальному просторі!”
– Ти в мене ще потанцюєш, шмаркач! – зло прошипів Влад і пішов у спальню.
Наступного вечора…
– Та що таке?! Я адресою помилився, чи що?! – Влад ковиряв ключем у замковій щілині й не міг відчинити двері.
Він витягнув телефон, набрав дружину, та відповіла одразу.
– Зараз відчиню!
Марина з’явилася на порозі в надто зухвалому, як здалося Владу, халатику і з ходу защебетала.
– Ой, у мене стільки новин! У нас замок зламався, Микита, що там сталося?
Хлопець виріс за спиною Марини і пробасив.
– Так це… серцевина розсипалась! Я замок змінив. А то, не дай боже, додому не потрапите, треба буде МНС викликати. Ось дублікати ключів, чеки у вашої дружини.
Влад мовчки кивнув, цілком можливо, що в цьому є розумне зерно.
Марина скільки разів скаржилася на цей нещасний замок, а він тільки відмахувався.
Тим часом дружина продовжувала.
– Ми ж не їздимо на нашій “Весті”, так? Так от, я на час її довірила Микиті для зручності! А то він, бідолаха, на свої гроші таксі викликає і в магазини їздить!
Нехай поки що покатається, масло розжене по трансмісії! Ти не проти, милий? Хоча про що це я, машина ж моя, я її для своїх потреб брала!
Влад мало на п’яту точку не сів від цієї новини.
Так… замок, машина, що далі? Спільний відпочинок на морі з цим прищавим чоловіком на годину?!
Назрівало щось погане, і потрібно було терміново вживати радикальних заходів. Він спробував напустити на себе байдужість і сказав.
– Роби що хочеш!
А на душі чоловіка шкребли кішки, він нашвидку вечеряв без колишнього ентузіазму і пішов за традицією грати.
Але думки Влада були далекі від танкових баталій. Усередині все нило через цього Микиту.
Раптово з вітальні почувся завзятий голос дружини, вона обожнювала співати караоке, особливо пісні зарубіжні. Ось і зараз із кімнати лунав її спів.
Голос у дружини був просто приголомшливий, у будь-якому співочому шоу вона б обов’язково посіла призове місце, Влад схопився.
– Марина, на два слова! – з’явився Влад у вітальні.
Микита подивився на нього з викликом, але Владиславу було на це наплювати.
Нехай на ровесників своїх так дивиться, він таких “хом’яків” ще в армії пачками на татамі клав!
Вони вийшли на подвір’я, сіли у своїй улюбленій альтанці.
Опускався тихий вечір.
– Пам’ятаєш, ми тут новосілля відзначали? – раптом запитав Влад дружину. – Там ліворуч мангал стояв… Вітька ще його на вугілля перетворив…
– А Ольга, його дружина, напоями облилася! – розсміялася Марина. – Солі на неї висипали цілу пачку!
– Марино, я тут зрозумів, що поводжуся як останній егоїст, – видихнув Влад. – Не приховую, я ревную до цього… Микити! Але й не тільки це. Мене совість мучить, напевно, вперше за довгий час!
– Що маємо – не зберігаємо, а втративши – плачемо? – Марина пильно глянула в очі чоловіка.
– Точно в ціль! – гаряче відповів Влад. – Забудь про шафи, про важкі пакети, про розетки, що згоріли. Я все буду робити сам! А хочеш, у суботу майнемо на озеро? Посидимо на березі, багаття розкладемо.
– Звичайно, – відповіла Марина.
– А цьому Микиті дай уже розрахунок. Третій зайвий все-таки.
– У тебе просто перезавантаження, – усміхнулася дружина.
– Ага, перезавантаження! – розсміявся Влад. – Як на комп’ютері!
Ось так кмітлива дружина провчила чоловіка.
