— Світлана, ми хочемо їсти! Досить вже лежати! — пролунав над вухом незадоволений голос чоловіка.
Голова розколювалася, горло страшенно боліло, ніс закладений!
Спробувала встати — тіло ніби ватяне. Не дивно, що вона захворіла.
Весь тиждень стояла тепла погода, а вчора, ближче до вечора пішов сніг з дощем. Весна…
Таксі викликати не виходило, що в таку погоду й не дивно.
Довелося з роботи добиратися на маршрутці. 30 хвилин чекала автобус, який виявився повним.
Ледве втиснулася в салон, вже добре. Потім ще від зупинки пішки йти довелося не мало.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
— Свєта, ми з Артемом заїхали до мами. Будемо пізно, — повідомив їй Віктор.
Як завжди…
Загалом, додому Свєта потрапила пізно, вся промокла і замерзла…
…Подивилася на час — 8 ранку. Субота.
— Вітя, принеси градусник, будь ласка! — попросила жінка.
— Ти чого? Захворіла? — здивувався Віктор. — А як же сніданок?
— Давайте, самі? — попросила дружина.
— Як, самі? — не зрозумів чоловік. — А Артем?
— Хлопцеві вже 10 років! Та й ти дорослий мужик. Приготуєте яєчню? Нехай тобі син допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
— Ти хлопця вчила готувати? — вигукнув чоловік.
— Так. А що такого? Він цілими днями в телефоні. Нічого не хоче робити, — знизала плечима Свєта.
— Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не зобов’язаний готувати, як і вчитися цьому!
Це ваша, жіноча справа! — розлютився Віктор. — Так, добре! Ми поїдемо до батьків, якщо тобі не до нас. Завтра ввечері приїдемо.
І вони, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віктора.
Світлана з трудом встала, знайшла градусник, увімкнула чайник і замислилася…
«Чому так сталося? Коли вона упустила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, але і їй?
Коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Коли все змінилося?
Чому раптом різко всі домашні справи раптом стали її обов’язком?»
Запищав градусник — 39,2.
Молода жінка випила ліки і пішла спати далі!
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мама:
— Доню, а ти чому не відповідаєш так довго? Я звикла, що ти вранці дзвониш — загубила вже тебе, — переживала Вікторія Олександрівна.
— Мамо, я трохи захворіла. Випила ліки і знову заснула, — прохрипіла Свєта.
— Ага, трохи! А Вітька де? З Артемом у мами своєї знову? — бурчала мама.
— Поїхали з Артемом. Щоб не заразитися, — мляво відповіла дочка.
— Сама в це віриш? Щоб не заразитися… Скажи вже, щоб не перевтомитися, а то раптом посуд доведеться мити самому! — злилася жінка.
— Ну, мамо! — хотіла заперечити Свєта, але їй не дали. Та й вона сама все прекрасно розуміла.
— Не мамкай! Маю право злитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
— Ага. Вранці була висока. Зараз легше, начебто. Тільки сил немає, — поскаржилася дочка мамі.
— Лежи! Зараз тато тебе забере. Буду на ноги піднімати! Ненормально це — одній хворіти. Чекай. — і Вікторія Олександрівна вимкнула дзвінок.
Світлана тихенько встала, вмилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук, і вже готова зустрічала батька.
— Ой! — схопився батько за серце, коли побачив дочку.
— Що, тату? Що з тобою? — перелякалася вона.
— А! Це ти! — чоловік спокійно забрав у дочки сумку. — Я вже думав, що за мною прийшов кінець! Блідіша за бліду!
— Тату! Ти навіщо так кажеш? — посміхнулася дочка. — Поїхали?
— Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує, шукай потім тебе! — чоловік дбайливо допоміг дочці сісти в машину. — Зовсім худа, якась змучена.
Ні, дочко, мати права, ніби в рабство тебе віддали. Ти вибач, звичайно, але виглядаєш ти так собі!
Світлана не стала сперечатися. Втомилася.
У батьків було добре, тепло, смачно і щасливо.
Вікторія Олександрівна взялася за дочку серйозно і вже до вечора Свєті стало трохи краще.
Вона вкотре зателефонувала Віктору, щоб попередити, що не вдома, на що почула ліниве:
— Ось що ти хочеш мені сказати? Ліки я тобі привезти не зможу. Випив трохи з татом. А що? Субота ж!
Ми футбол дивимося. Ой, мама хотіла з тобою поговорити, — і Віктор передав трубку своїй мамі.
— Свєта! Ти ж жінка! Не можна дозволяти собі розслаблятися і залишати своїх чоловіків голодними! Що важливо в сім’ї? Тим більше для чоловіків?
Щоб були ситі, в теплі і щоб не заважали! А ти? Вона хворіє… Випила таблетку і все! — уїдливо вчила її життя Ксенія Анатоліївна.
Мама, що проходила повз, почула ці слова і відібрала трубку у дочки:
— Дорога моя сваха! Син ваш що там? Немічний? Або хворий? Або яким він повинен бути, щоб в теплі, ситим і не чіпати? — обурилася Вікторія Олександрівна.
— Чому немічний? Сімейний! Та й взагалі, чоловіки всі такі, — Ксенія Анатоліївна явно не очікувала почути сваху. — Віка, а ти там як?
— Як як? … об косяк! Дочку свою на ноги піднімаю. Справжній мужик же не в змозі подбати про дружину!
Навіть ліки купити не може — випив він… Теж мені! Дружина хворіє, а він зрадів і вшився.
Свахи не любили одна одну. Правда Ксенія Анатоліївна все ж побоювалася Вікторію Олександрівну.
— Що за дурниці. Хлопчики поїхали, щоб Свєту зайвий раз не турбувати. — пирхнула Ксенія Анатоліївна. — Знайшлася Цаца! Ліки їй, турбота!
Здорова дівчина, просто лінива. Забула про своїх чоловіків! А вони між іншим — сім’я! Ну нічого! Я подбаю про своїх хлопчиків! А ваша дочка — зозуля!
Вікторія Олександрівна мовчки дивилася на телефон, що замовк.
— Доню, а воно тобі треба? Ти ж ще молода! Це вже занадто, — мама була обурена до глибини душі!
І тут прийшло повідомлення від чоловіка:
«Світланка, скинь гроші. Не вистачає до зарплати. Я на Артема сильно витратився.
Між іншим, самому довелося оплатити всі кружки в цьому місяці і купити йому речі!»
«А всі платіжки за квартиру і продукти весь місяць оплачувала я. Нормально?» — здивувалася молода жінка від такої нахабності.
«Все правильно. Квартира ж твоя! Скидуй вже, давай! Я в магазин йду!» — нетерпляче повідомлення від чоловіка.
«Грошей немає. Витратила на ліки», — збрехала.
«У сенсі немає? Дорого нам твоя хвороба обходиться! Ну, попроси у батьків», — надійшла несподівана пропозиція.
«Краще попроси у своєї мами», — здивувалася Свєта.
«Ага! Вона і так не зрозуміє, куди я зарплату витратив», — Віктор.
«Я теж не розумію», — у відповідь.
«Я ж дорослий мужик. У мене ж є свої бажання і потреби. Я не зобов’язаний звітувати ні перед тобою, ні перед мамою! Я в магазині. Надсилай, давай!» — злісно.
«Не надішлю!» — коротке повідомлення від дружини.
Прочитавши у відповідь, що вона жадібна, невдячна, погана мати і дружина, і ще багато чого, Світлана, нарешті, відповіла мамі:
— Не треба, мамо! Мені вже не треба.
Весь вечір і ніч чоловік зі свекрухою по черзі писали їй гнівні повідомлення.
Чоловік злився, свекруха «виховувала». Світлана просто вимкнула звук.
А в неділю вранці, коли сім’я снідала, чоловік їй зателефонував:
— Свєта, ми з Артемкою поки що залишимося у мами. Вона нас, на відміну від тебе, любить і піклується! Знаєш, вона була права, коли вмовляла не поспішати з весіллям.
Ось її слова «не відомо ще, якою вона буде матір’ю» я даремно проігнорував. Ти ніяка мати! І дружина ніяка! — і Віктор завершив дзвінок.
— Ось і славно! Ось і добре! Донечко, що скажеш? — уважно подивився на неї Ігор Семенович.
— Я бачу тільки розлучення! Не хочу так більше. — Світлана понуро дивилася на пишний омлет із зеленню.
Вона все вирішила. Але як же це важко!
— Чудово! Мила, я поїхав. Буду пізніше. На обід можу не встигнути, — крикнув батько, вже виходячи з квартири.
— Світланко, давай зараз випий ліки, вимкни звук і йди спати. Тобі потрібно одужувати. — ласкаво дивилася мама на доньку.
І Світлана так і зробила. Сьогодні неділя. Завтра на роботу. Можна і поспати.
Прокинулася вона ближче до обіду. Якраз батько приїхав.
— На. Це твої. Ті викинути можеш! — простягнув він їй нову зв’язку ключів.
— Що? — не могла нічого збагнути Світлана.
— Замки в твоїй квартирі я поміняв, речі Віті та Артема зібрав і до свекрухи відвіз, що переглянув, потім віддаси їм. — міркував батько. — Ти у нас поки поживи.
Гаразд? І до телефону не підходь. Безпечніше буде.
А на кухні поралася задоволена мама. Давно вони з батьком про це мріяли. Але не лізли — дочка повинна була сама до цього прийти.
Світлана подала на розлучення. Стільки критики їй довелося почути на свою адресу: «дурепа, сім’ю зруйнувала», «зозуля», «мати, ні дати, ні взяти», «невдячна» і це ще найневинніше…
Не дивлячись на це, жінка була щаслива. Вперше за довгий час!
Розлучили їх швидко. Адже у них не було ні спільних дітей, (Артем син Віті від першого шлюбу), ні спільно нажитого майна.
Просто через рік після весілля Віктор вирішив, що дешевше сина до себе забрати, ніж платити аліменти.
Його колишня дружина була не проти. Тільки ось він забув зі Світланою порадитися. Та й попередити навіть забув.
І йому не було важливо, що Свєта з Артемкою не знайшли спільної мови і хлопець старанно псував життя молодій жінці.
Вітя забув, що дитині потрібно багато чого оплачувати і одягати, забув, що квартира, куди він сина привів, Світлани.
Про все забув. Навіть про дружину. А чого? Так зручніше… Він же чоловік! Батько!
А Світлана… А що вона? Невдячна вона! Ось і все!
Але суд розставив все на свої місця! Суд, який організував Віктор, забувши про все!
Віктор з сином живе у мами, яка контролює їхні витрати і привчає до домашнього господарства. Все ж 3 чоловіки — це не 1! Важко.
А Світлана щаслива! Купила собі автомобіль! Щоб не хворіти більше в погану погоду.
А що їй робити, в свої 27? Після важкого розлучення? Правильно! Себе любити!
