— За спадщину треба боротися, Гришо, — повчала непутящого чоловіка Лариса, — негайно дзвони братові і вимагай у нього половину квартири.
Ну і що, що її залишив його рідний батько?
Вовка тобі хто? Брат! У вас одна мати! Ось і нехай ділиться. Хочу жити не гірше за інших!…
… Володимир нещодавно поховав батька. Чоловік важко переживав втрату, він був дуже близький з батьком.
З мамою Вова багато років не спілкувався, колись вона зробила вибір на користь його молодшого брата.
Інна Степанівна старшого сина виставила з дому на прохання молодшого, Григорія:
— Давай, Вова, з’їжджай, — говорила Інна Степанівна, — Гришці потрібна окрема кімната.
Ти вже вивчився, диплом отримав, а Гриші тільки належить вступ до університету.
Як йому готуватися до іспитів, якщо ти постійно тиняєшся у нього перед очима?
— Мамо, куди я піду? — запитував Володя, — я тільки тиждень тому влаштувався на роботу, до першої зарплати ще мінімум 20 днів. Грошей у мене немає, щоб собі хоча б кімнату зняти!
— Нічим тобі допомогти не можу, — заявила Інна Степанівна, — у мене теж зайвих грошей немає.
Все, що залишається із зарплати, йде на репетиторів! Та ти й сам все прекрасно знаєш.
Іди до батька, проси у нього допомоги. Ну, або на вулиці ночуй, це вже не моя справа. Ти виріс, вирішуй сам.
Володимиру нічого не залишалося, як прийняти рішення матері.
Григорій, проводжаючи поглядом старшого брата, не приховував тріумфу:
— Ну, бажаю тобі знайти тепле містечко на теплотрасі. Туди відправишся?
Вова пішов. Майже тиждень він блукав по друзях, а потім все ж зателефонував батькові.
Василь Олександрович уважно вислухав сина і рішуче заявив:
— Негайно приїжджай! Записуй адресу. Я поки живу в кімнаті, потіснимся якось. Не хвилюйся, синку, ми впораємося. Разом не пропадемо!
Отже Вова переїхав до батька.
Перший рік самостійного життя видався важким — хлопець багато працював, додому приходив тільки ночувати.
Василь Олександрович сина у всьому підтримував, схвалював будь-які його починання.
Незважаючи на тотальний брак грошей, Вова руки не опускав — вірив, що все у нього буде добре.
Мати кілька разів на місяць дзвонила Володимиру і розповідала йому про успіхи улюбленого Гришеньки:
— Гришу так хвалять викладачі, — заливалася солов’єм Інна Степанівна, — кажуть, що він найкращий студент на потоці!
Вова одного разу не втримався і запитав:
— А звідки ти цю інформацію взяла? Ти розмовляла з викладачами?
— Ні, так Гриша каже. У мене немає підстав йому не довіряти! А ти що, сумніваєшся в його словах?
— Дивно просто, — посміхнувся Володимир, — у школі з двійки на трійку ледве переповзав, ти оберемками подарунки вчителям тягала, щоб його з одного класу в інший перевели, а тут несподівано — найкращий студент!
Інна Степанівна розлютилася. І перед тим, як кинути слухавку, вона процідила:
— Заздрити Гриші не треба, ти все-таки його брат. Потрібно вміти радіти успіхам близьких, Вово! Усього тобі найкращого!
З молодшим братом Володимир не спілкувався кілька років, Гриша сам не виявляв бажання.
Він зателефонував старшому братові вперше через 4 роки з моменту їхньої останньої зустрічі.
Вова спочатку навіть розгубився.
— Привіт, братику! Як твої справи?
— Все добре, — відповів Григорію Володимир, — чим зобов’язаний? Ти ж не просто так дзвониш.
— Ну так, не просто так, — не став заперечувати Гриша, — мені, Вовко, твоя допомога потрібна.
Я чув, що ти гроші пристойні заробляти почав? Мамка сказала, що у тебе робота вгору пішла. Мені гроші потрібні, брате. Триста тисяч даси?
Володимир посміхнувся — звичайно, якби не гроші, молодший брат і не згадав би про його існування.
Чоловік поцікавився:
— І навіщо тобі потрібна така велика сума?
Гриша не став брехати:
— Я вирішив одружитися. Тут склалася така непередбачувана ситуація — від мене чекаю на дитину однокурсниця. Її батьки притиснули мене, змушують зіграти весілля.
Не можу сказати, що я мрію пов’язати свою долю з Ларкою, але діватися просто нікуди.
А вона вперлася, вимагає весілля, щоб все було як у людей. У мами є деякі заощадження, але їх мало. Нам не вистачає.
Володимир подумав і відмовив братові:
— Я вважаю, що жити потрібно за власними коштами. Немає у вас грошей — не влаштовуйте гулянку, відсвяткуйте скромно.
У мене, Гришо, зараз немає можливості розкидатися грошима, я відкладаю на квартиру. Та й невідомо, коли ти мені їх віддаси.
— Що значить — віддаси? — здивувався Григорій, — ти що, гроші в борг мені пропонуєш взяти? Та я з таким успіхом в банк сходити можу!
Думав, ти мені по-братськи, просто так, грошенят підкинеш. А ти он як… Ну спасибі, підтримав!
Правильно мама про тебе говорила: “Весь у свого тата. Жлоб!”
Володимир поклав слухавку, більше йому з братом говорити не було про що.
Від знайомих він пізніше дізнався, що Гриша все-таки одружився. На урочистості його, зрозуміло, не запросили.
Вова окреме житло купив собі три роки потому. Справили новосілля, а через рік і у Василя Олександровича з’явилася можливість обзавестися власною квартирою.
Після того, як пішла з життя рідна тітка чоловік отримав великий спадок.
Вова взяв двокімнатну, а Василь Олександрович – трикімнатну.
– Все одно, синку, тобі квартира дістанеться, – говорив батько, – нехай онукам моїм відійде. Лише ми з тобою залишилися один у одного.
Інна Степанівна, коли дізналася, що і колишній чоловік, і старший син стали власниками квартир, зателефонувала Вові з претензіями:
— Ось, значить, як ти поводишся? — дорікала жінка старшому синові, — коли Гриша звернувся до тебе за допомогою, ти йому відмовив. Сказав, що грошей немає.
А сам через кілька років квартирою розжився! У тебе взагалі совість є?
— А у вас є? Ви мене викинули на вулицю в прямому сенсі цього слова, добре, що батько в біді не кинув, до себе забрав.
Яка вам від мене допомога тепер потрібна? Я давно вже сам по собі, ви ж мене зі свого життя викреслили, от і я вас.
Чого на весілля не запросили? Тому що грошей не дав?
Інна Степанівна кинула слухавку — заперечити старшому синові їй не було чого.
Невдовзі Василь Олександрович несподівано захворів. Володимир зібрався одружитися, але дізнавшись про хворобу батька, вирішив перенести урочистості.
Настя, наречена Вови, зрозуміла ситуацію і погодилася з аргументами нареченого:
— Вова, мені і без весілля з тобою добре. Звичайно, я все розумію — у твого батька скоро серйозна операція, яке свято може бути.
Вова зробив все, щоб вилікувати рідну людину: возив батька за кордон, купував дорогі ліки, домігся навіть консультації відомого європейського професора, але вирвати тата з лап хвороби не зміг.
Василя Олександровича не стало…
Сказати, що Вова був розбитий – нічого не сказати. Якби не Настя, він би цю трагедію не пережив.
Інна Степанівна зателефонувала синові і сухо поцікавилася:
– Попрощались вже? Ти у нас тепер спадкоємець багатий. Матері не хочеш ніяк допомогти?
— Я не хочу зараз ні з ким це обговорювати, — гримнув Володимир, — якщо ти дзвониш тільки з цього приводу, то нам розмовляти нема про що!
Лариса, дружина Григорія, від злості погризла всі підвіконня в квартирі, коли дізналася, що родичу чоловіка, з яким вона навіть не була знайома, дісталася трикімнатна квартира у спадок.
Молода сім’я разом з дочкою жила в квартирі Інни Степанівни, вчотирьох у двокімнатній квартирі.
— Ось чому комусь щастить, а комусь — ні? — запитувала Лариса, — як би нам зараз знадобилися ці гроші!
Гришо, мені здається, що ти просто зобов’язаний забрати у брата свою частку!
— Яку частку? — злився Григорій, — до чого тут я взагалі? Ти, Ларо, абсолютно безграмотна!
Дядя Вася мені ніхто, він Вовин батько. З моїм татом мама познайомилася вже після розлучення з Василем. З якого переляку мені взагалі щось має належати?
— Це ти, Гришко, дурень! – огризалася Лариса, – якщо не за законом, то за справедливістю точно належне має бути!
У твого брата вже є квартира, навіщо йому ще одна? Нехай ділиться! Дзвони йому і вимагай, щоб половину вартості нам виплатив.
Хоча ні. Краще нехай собі трикімнатну залишить, а нам двокімнатну віддасть. З’їдемо нарешті з цього сараю!
Гриша піддався на вмовляння дружини і вирішив з братом обговорити питання спадщини.
— Вона, ми тут з родиною обговорили все і дійшли висновку, що ти зобов’язаний зі мною поділитися! Дві квартири у власності — не жирно, га?
Я з дружиною і маленькою дитиною живу в крихітній кімнаті, а на тебе одного – цілих п’ять кімнат.
Я розумію, що твій татусь мені ніхто, але ти ж мені рідний брат! Поступи справедливо, одну квартиру віддай. Я і на двокімнатну згоден.
Володимир стримуватися не став, підвищеним тоном пояснив нахабному брату, куди йому слід відправитися разом зі своїми вимогами:
— А чого тільки на двокімнатну? Бери трикімнатну відразу, чого дріб’язкувати!
Гришко, я думав, що у тебе хоч трохи совісті є. Підіймайся, ледарю, з дивана і йди заробляй!
Дружину свою теж на роботу відправ, разом на окрему квартиру заробляйте.
Ти, коли цей план по відбиранню чужої нерухомості придумував, на що розраховував?
— На твоє співчуття. Подумай про мою дитину, якщо вже на рідного брата тобі наплювати. Моя дочка підросте, їй знадобиться окрема кімната…
— А це мої проблеми? Я твою дочку жодного разу не бачив, мені і вона, і твої потреби до одного місця.
Зникни, Гришко, я тебе знати не хочу. Пошукай тепле містечко біля теплотраси! Так ти мені, здається, багато років тому сказав? Бажаю успіхів!
Григорій на Вову затаїв образу, пообіцяв більше ніколи йому не дзвонити.
Інна Степанівна згодом зателефонувала, висловила Володі своє невдоволення і зреклася його, як сина.
Вова квартиру батька продавати не став. Після одруження переїхав туди, а в свою двокімнатну пустив квартирантів.
З братом і матір’ю чоловік не спілкується, хоч ті періодично і дзвонять з проханнями позичити грошей.
