Марина йшла зі школи втомлена й засмучена. Мало того, що в школі сьогодні не все гладко: погана оцінка за твір, а ще й Ольга знову розкритикувала її колготки із зашитою стрілкою при всіх дівчатах, так ще й удома на неї чекає щоденна однакова картина: безлад.
Додому йти взагалі не хотілося.
Марина займалася фігурним катанням, і сьогодні якраз – тренування. А це означає – не виспишся. Так було лише двічі на тиждень.
Як це не дивно в такому юному підлітковому віці, Марина часто спала вдень.
Мабуть, її організм увімкнув якийсь самозахист для нормального існування, коли нічного сну не вистачало, коли шкільне життя було надмірно активним, коли уроки – до першої години, коли напружують тренування та інші денні навантаження.
Вона приходила додому, діставала з холодильника каструлю з холодним супом або тушкованою картоплею, розігрівала й дуже смачно їла…
І все…
Спати хотілося так сильно, що вона піддавалася спокусі – заводила будильник на 16.30 і лягала на незастелений з ночі диван у залі.
У цей момент навіть безлад її не міг зупинити. Сон звалював.
А безлад був. І вона знала, що якщо о пів на шосту, в квартирі залишиться так – їй “перепаде”.
Ні, її не били в жодному разі.
Але… в домі є доросла дівчинка, а отже – повинна допомагати, а отже повинна прибирати, стежити за порядком і за маминої відсутності його наводити.
Бабуся в її віці практично виростила чотирьох молодших, сиділа в няньках, а ще прала, прибирала, готувала… І це була сімейна легенда, яку жінки родини звеличували. Не допомагати матері – егоїзм.
У двокімнатній квартирі зі суміжною прохідною залою жили вони вп’ятьох. Вірніше, останнім часом – вчотирьох.
Старший брат Марини навчався у виші в іншому місті. А от молодшому було чотири. І він-то й був головним винуватцем того безладу, який щодня спостерігала вся родина.
У залі на дивані спали мама з татом, а Марина з молодшим Ігорем – у спальні. Іноді, звісно, він перелазив до батьків. Він був усюдисущий.
Марину дратувало, що брата балують. Йому можна буквально все – він міг залізти в шафу й повикидати звідти речі, притягти для гри крупи в зал, розмазати пластилін, побудувати з подушок будиночок на підлозі.
Ось тільки прибирати все це буде наступного дня сестра.
Слабкі лайки стомлених до вечора батьків на нього діяли слабо. Сестру він не слухав зовсім.
І якщо мама, не дай Боже, прийшовши з роботи, побачить незастелені ліжка, гору посуду на кухні й розкидані іграшки, вона буде страшенно розсерджена.
Вона мовчки, не розмовляючи з Мариною, почне все прибирати. А якщо донька вирішить у цей момент їй допомогти, вихоплюватиме з рук справи й казатиме, що помічники тепер їй не потрібні, вона й сама чудово впорається.
Загалом – образа буде очевидна.
Потім мама не розмовлятиме дні два. Доньку карали мовчанням і тим, що на неї не звертали уваги.
Маринка розповідала шкільні новини, заглядаючи мамі в очі, але та відводила погляд і дивилася крізь доньку.
Мати спілкувалася з татом, із братиком, з усіма, але тільки не з Мариною.
Вона ніби казала: “Мені не важливо, що ти відчуваєш і думаєш зараз, є справи важливіші. Ти ж мені не допомагаєш у цих справах!”
Це був нищівний удар для доньки.
Дня через два мама висловлювала накипіле дуже жорстко. Казала, що, мабуть, вона погана мати, не вміє виховувати, і її доньці подобається жити у “свинарнику”.
Ніби тут Маринка жила одна й наводила цей “свинарник” саме вона. Мама казала, як вона втомлюється, гнучи спину на них на всіх. І це була правда.
Маринка відчувала неймовірне почуття провини, просила пробачення. Мабуть, вона – егоїстка. Вона затискалася, соромилася, заганяла переживання всередину себе.
Усі спроби довести щось мамі впиралися у вірні мамині доводи. Вона завжди мала рацію.
Звісно, мати втомлювалася. У неї відповідальна робота – вона начальник виробництва.
Вранці вона вставала о шостій, готувала, потім збирала тата (розповідь спеціально для сайту Цей День) й братика, одягалася сама. Загалом, застеляти ліжка й прибирати було вже зовсім ніколи. Це був обов’язок Марини.
У дні, коли не було секції, Маринка, прийшовши додому, обідала й падала – спати. Потім за будильником схоплювалася й буквально за пів години, як метеор, прибирала квартиру.
Уже до п’ятої години залишалося тільки помити посуд, прибрати на кухні.
Мама приводила братика з садка й була щаслива від очікуваної нею чистоти. Невдовзі приходив і тато.
Добрий сімейний вечір був забезпечений цим наведеним Мариною порядком у квартирі.
І Ігор із задоволенням влаштовував черговий безлад. Любові до брата це не додавало.
Одного разу вони одразу після школи у якихось справах зайшли до Ольги. У тієї теж був молодший братик, і Маринка здивувалася, що однокласниця сміливо кличе її зайти в гості. Мабуть, там мав бути безлад: незастелені ліжка, іграшки на підлозі, брудний посуд.
І яким же було здивування Маринки, коли її зустрів рівний ряд взуття, затишний зал, гарно виставлені в ряд іграшки молодшого брата Ольги та симпатичний робочий куточок подруги.
Потім вона довго розмірковувала про це.
Вечорами Маринка затуляла вуха руками, щоб не чути ні телевізора, ні домашніх, і вчила уроки. Завтра новий день і новий обтяжливий безлад. Усе по колу.
Звісно, дівчатка повинні допомагати матерям, звісно, обов’язки (розповідь спеціально для сайту Цей День) повинні бути, але…
Невже вона ледарка? Спить же вдень, як бабак, замість того, щоб допомагати матері…
Ось і сьогодні неохоче після обіду вона почала прибирання. Попереду ще секція.
І все-таки таке ставлення мами до неї пригнічувало.
Напевно, в такі от дні Маринка вирішила, що постарається поїхати вчитися й жити в інше місто. Люблячи батьків, вона водночас хотіла від них якомога швидше втекти… Дивне таке відчуття.
А ще вона подумки казала собі, що якщо колись у неї буде донька, вона зробить усе, щоб та поверталася зі школи в прибрану затишну квартиру…
Щоб додому йти хотітися…
Психологи кажуть, що все з дитинства. Наші образи, страхи, обіцянки…
Напишіть, друзі, про свої образи, які прийшли з дитинства. І, можливо, вони трохи відпустять.
Сподіваюся, відпустять…
