Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто була та жінка. Ну її! Головне — у них все стало ще краще!
І ось зараз Богдану вже 12 років, він росте дуже кмітливим хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але пізно кинулась.
Лариса відчувала себе щасливою жінкою: у неї був улюблений синочок Богдан, коханий чоловік Микола і неважка робота.
Коля завжди добре заробляв, і вона могла собі дозволити працювати на пів ставки і приділяти багато часу синові. Хіба це не щастя?!
Але ж всього цього могло б і не бути…
… — Я покохав іншу жінку, — заявив їй 13 років тому улюблений чоловік, ховаючи очі. — Нам потрібно розлучитися.
— Коля, та ти що?! Я ж кохаю тебе, і ти мене теж кохав. Це не може ось просто так закінчитися!
Микола тоді мовчки знизав плечима і додав, що на розлучення вона може подати сама, якщо їй так зручніше.
Зручніше?! Їй зручно, щоб її чоловік — не просто коханий, а справді обожнюваний! — був поруч з нею.
Вона цілий тиждень то ридала в подушку, то влаштовувала істерики, не розуміючи, що тим самим ще більше відштовхує від себе Миколу.
А потім заспокоїлася, взяла себе в руки і запропонувала чоловікові влаштувати прощальний вечір.
Загалом, до розлучення справа так і не дійшла, оскільки з’ясувалося, що Лариса при надії.
Дитину вони намагалися зачати останні п’ять років, але безрезультатно.
25-річна Лариса і 27-річний Микола були абсолютно здорові, але природа чомусь ставала проти них.
А тут — буквально один раз, на прощання… І прощатися не довелося.
Микола відразу заявив, що нікуди не йде — Ларисі навіть здалося, що він залишився з якимось полегшенням — носив дружину на руках і більше за всіх радів народженню Богдана.
Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, що за дама у нього була. Ну її! Головне — у них все стало ще краще!
І ось зараз Богдану вже 12 років, він росте дуже кмітливим хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але пізно кинулась.
Син поки ходив до звичайної школи, але вигравав майже всі районні олімпіади з математики. Займався в шаховому гуртку і навчався грати на скрипці в музичній школі.
Останнє заняття йому не дуже подобалося, Лариса твердо вирішила, що її син повинен різнобічно розвиватися.
— Може, нехай тоді ходить у футбольну секцію? — зморщився Микола, дізнавшись про наміри дружини віддати Богдана в «музичну».
— З глузду з’їхав?! — ахнула Лариса. — Хочеш, щоб твою дитину покалічили?! Щоб вона стала інвалідом?! Ні і ні!
Чоловік махнув рукою — роби що хочеш! Тоді на роботі у нього були складнощі, і всі думки крутилися навколо цього.
Тепер Микола очолював відділ, і з кар’єрою та зарплатою у нього все було добре. І саме в офісі чоловіка Ларисі привалила чергова удача.
Вона заїхала за чоловіком — вони збиралися в ресторан відзначити річницю весілля — і розговорилася з однією зі співробітниць Миколи.
Ефектна струнка брюнетка Ксенія — зовсім не сіра миша, Лариса поруч з нею відчувала себе невпевнено — виявилася дуже привітною жінкою.
У неї теж був син, ровесник Богдана, тому жінкам було про що поговорити.
— А хочеш, я попрошу, щоб твого Богдана теж взяли в гімназію, де навчається мій Філіп?! — раптом запропонувала Ксенія.
— Та ну, це навряд чи можливо. Там навіть за гроші не пробитися, — з сумнівом відповіла Лариса.
— Гроші — не головне, а ось зв’язки у мене є. Я ж приваблива жінка! — весело підморгнула Ксенія.
— Ой, я буду тобі така вдячна! — зраділа Лариса.
Ксенія не обдурила, і наступний навчальний рік Богдан розпочав у «математичній» гімназії.
Правда, тут виникла проблема — навчальний заклад знаходився в іншому районі міста, а Лариса досі страшенно боялася відпускати сина одного до школи по сусідству, не те що в таку далечінь.
Вранці вона спокійно відвозила Богдана сама, а ось після занять…
— Ларо, наш син уже дорослий хлопець, розумний, розсудливий. Він чудово дістанеться додому сам!
Там же поруч із гімназією автобусна зупинка. Сів і доїхав, навіть пересадки робити не потрібно! — відрізав чоловік на спроби Лариси змусити його забирати Богдана.
— Коля, ти поводишся так, ніби у тебе є запасна дитина! Зараз і дорослому на вулиці одному страшно перебувати, а…
— Досить! — перервав її Микола. — Коли зможу, буду забирати, а так нехай добирається сам.
Лариса поскаржилася Ксенії — жінки іноді спілкувалися по телефону, обговорювали синів і гімназію.
— У−у−у… Теж мені проблема! — заявила Ксенія. — Давай хай хлопці після школи йдуть до нас, ми ж зовсім поруч живемо, а ти будеш приїжджати, як зможеш, і забирати Богдана.
— Ти серйозно? — здригнулася Лариса. — Та ну! Це незручно… Тобі стільки клопоту.
— Які клопоти?! Я ж теж на роботі. Але так вони, принаймні, будуть вдома, і вдвох. Обидва спокійні, відповідальні — дивись, подружаться!
— Ой, Ксюша, ти знову сене дуже виручиш!
— Та годі!
Богдан новину сприйняв насторожено. З Філіпом він був знайомий, але вчилися вони в різних класах і близько не спілкувалися.
Син взагалі складно зходився з людьми. Він і в новий навчальний заклад погодився йти з радістю тільки через те, що при цьому скасовувалася «музикалка» — вона знаходилася далеко від гімназії, і Лариса не могла вже возити туди сина.
Але коли Лариса на другий день забирала сина з квартири Ксенії, він уже йшов звідти неохоче.
— Мамо, ну можна я ще побуду? — занитив Богдан. — Ми з Філею ще в гру не дограли…
— Ні, тобі уроки треба вчити. Та й взагалі це незручно — так набридати господарям. Мама Філіпа і так робить нам велику послугу, — категорично заявила Лариса.
— Не нам, а тобі, — ледь чутно буркнув синок.
Лариса зробила вигляд, що не почула.
Микола, дізнавшись про те, що відбувається, спочатку обурився — мовляв, він працює разом з Ксенією, і що скажуть люди?
Але, вислухавши десяток аргументів дружини і не бажаючи сімейного скандалу, махнув рукою.
Все одно він у найближчі місяці постійно буде у відрядженнях, оскільки відкривається нова філія — так що дружина може робити, що хоче! На тому й вирішили.
А Богдан все частіше став просити Ларису, щоб вона дозволила йому затримуватися у Філіпа:
— Ну, мамо, у нас з Філею стільки справ… Ми уроки зробимо. Ну, будь ласка… — нив синок.
— Ларо, тобі чи шкода? — «підспівувала» йому Ксенія. — Хлопці подружилися, нічого поганого не роблять. Нехай Богдан у нас побуде.
І щоразу вони її вмовляли. Дійшло до того, що син кілька разів залишався ночувати в тій родині.
Лариса, зціпивши зуби, погоджувалася, а потім дзвонила, дізнавалася, як там синок — адже вона звикла, що він завжди був поруч.
Микола дійсно почав пропадати у відрядженнях, і Ларисі одній вдома було зовсім самотньо, тому вона все рідше погоджувалася залишати Богдана в гостях «на довше».
— Мамо, ну чому ти така?! — одного разу вигукнув Богдан, коли мати не пустила його до Філіпа.
— Яка? — здивувалася Лариса.
— Така! Носишся за мною, як курка за курчам! Я вже дорослий, а ти кроку мені ступити не даєш?!
— Богдан, — суворим голосом сказала Лариса, — зараз же поясни мені, звідки у тебе ці… фрази? Де ти їх почув? Хто тебе їх навчив?
— Ніхто не вчив! — буркнув синок. — Я ж не в лісі живу.
— Я твоя мати і дбаю тільки про тебе. Хочу найкращього саме для тебе, — повчально промовила Лариса.
— Ксенія теж мати і теж про Філіпа дбає! Тільки не стежить за ним, дозволяє все і ніколи не лається! — видав Богдан.
— Так… І що ж вона дозволяє?
— Нічого поганого, — буркнув син. — Я спати пішов, все.
Лариса почала нервувати. Богдан був спокійною, навіть місцями флегматичною дитиною, а тут раптом підвищив на неї голос.
Навряд чи Ксенія влаштувала у себе в квартирі анархію — просто синові не вистачає чоловічого виховання. Ось приїде Микола — нехай з ним поговорить!
Але чоловік став на бік сина:
— Ларо, ну правда, ти вже задушила Богдана своєю турботою. Дай йому трохи свободи.
Як я розумію, Філіп нормальний хлопець, вони разом вчаться і грають. Це нормально.
— Так! Тільки з матір’ю так розмовляти не нормально! — обурилася Лариса. — Або ти не згоден?
— Згоден. Але ще раз тобі кажу — заспокойся трохи, а то дочекаєшся, що власний син тебе зненавидить. У тебе ж з’являється маса вільного часу. Піди в салон краси сходи чи що.
— Що-о-о! Ти хочеш сказати, що я погано виглядаю?!
— Скажімо так — тобі непогано було б приділити увагу своїй зовнішності…
Цього Лариса вже не могла винести. Вона не розмовляла з чоловіком цілий тиждень, аж до його від’їзду у відрядження. Та й потім по телефону сухо відповідала на його запитання про справи та сина.
Вона б’ється як проклята, намагаючись добре виховати сина і догоджати чоловікові, підтримує в будинку затишок, а тут на тобі — в салон краси їй треба, бачте!
Повернувшись, Микола все-таки вибачився, і вона його, звичайно ж, пробачила — любила як-не-як.
А тут хлопчаки зібралися в похід. З двох класів набралося чотирнадцять бажаючих, і знадобилася участь батьків.
Лариса спочатку взагалі Богдана не хотіла відпускати «в це жахіття», потім виявила бажання їхати разом з ним, але не вийшло.
На роботі не відпустили, та й син вмовляв її цього не робити. Несподівано в похід погодився піти Микола:
— А що? У мене ж є пара відгулів. І давно я не відпочивав у лісі, на свіжому повітрі, в наметі… — мрійливо вимовив він.
— Ну, якщо так… — розгублено вимовила Лариса. — Гаразд, їдьте! Тільки будьте на зв’язку!
Батько і син переглянулися і дружно закотили очі — мама, як завжди!..
За три дні, поки її чоловіки були в поході, Лариса вся змучилася. Зв’язок там у них був тільки місцями, і дзвонили вони їй всього пару разів.
Не витримавши, вона поїхала до будинку Філіпа — його завезли додому першим, — щоб там зустріти чоловіка і сина.
У дворі було повно машин, і Ларисі довелося залишити свою на вулиці.
Біля під’їзду вона помітила пару, що обіймалася, і в сутінках не відразу розгледіла, хто це. Голоси підказали.
— Коля, ну скільки можна? — тихо, але вимогливо запитувала Ксенія. — Ти коли збираєшся розлучатися?
— Ксюша, ну давай не сьогодні про це. Ми провели такі чудові три дні, не псуй їх, — відповідав Микола. — Я люблю тебе, і це безсумнівно, і обов’язково скоро розлучуся.
Парочка явно цілувалася.
Кого там кохає її чоловік? Вони що, разом були в поході? Коля збирається з нею розлучатися? Питання вихором пронеслися в голові Лариси…
— А що тут відбувається? — вона голосно задала тільки одне питання, яке вже тисячі обдурених людей до неї промовляли.
— Ну, слава Богу, — тихо промовила Ксенія. — А то вже прямо сил немає більше ховатися.
— І давно ви… ховаєтеся? — з глузуванням запитала Лариса.
— Уже майже рік, — спокійно відповіла суперниця. — Знаєш, як набридло?
— Не знаю! А ось знати, навіщо ти схилила в свою сторону мого сина, хочу!
— Так Микола ж у нас зразковий батько, тільки Богдан його біля тебе і тримав. Ось я і вирішила з ним подружитися.
Відмінний, до речі, у вас хлопець! Хоч ти його і затюкала вже зовсім. Я абсолютно не проти, щоб він жив з нами.
— Що-о-о?! Навіть не розраховуй на це! Мій син буде жити зі мною! — розлютилася Лариса. — І чоловік, до речі, теж. Так, Коля?!
— Звучить загрозливо, — прокашлявся Микола, який до цього мовчав. — Пропоную обговорити все це вдома удвох.
— Ні вже! Ти зараз скажеш, що залишаєшся в родині! І, до речі, де Богдан?!
— Вони з Філіпом понесли речі в квартиру, зараз спуститься, — спокійно пояснив Микола. — І, Ларо, давай обійдемося без скандалів. Так вже вийшло, що я кохаю Ксенію і хочу бути з нею.
Поки Лариса шукала слова для відповіді, у дверях під’їзду з’явився Богдан:
— Мамо? Що ти тут робиш? А ми, уявляєш?..
— Поїхали додому, — перервала його на півслові Лариса. — Швидко!
Вона схопила сина за руку і потягла до машини, не звертаючи уваги на його обурені крики.
Микола дійсно пішов до Ксенії. Вони спробували забрати Богдана у Лариси, але хлопець, мабуть, надивившись на сльози матері заявив, що залишається з нею.
А плакала вона майже весь час з того вечора.
Через рік Микола захотів повернутися, але Лариса його не прийняла — не змогла пробачити вдруге.
