Коли Кирило розлучився з дружиною, вирішив для себе раз і назавжди, більше не одружуватися.
Проживши з дружиною сім років, зрозумів, нічого хорошого в сімейному житті немає. Одні сварки, лайка і скандали.
— Кирило, даремно ти так говориш, — переконував його друг Степан, — сімейне життя для чоловіка важливе: завжди ситий, доглянутий, пещений, — посміхався він, як кіт, пояснюючи другові позитивні сторони.
— Ну не знаю Стьопа, готувати я часто сам готував, пилососив завжди, це мої прямі обов’язки, а пещений… моя Катька мене інший раз так пестила, не знаєш куди бігти…
Скандальна була у нього дружина, щоб він не зробив, вона ніколи не була задоволена.
Якщо дарував подарунки, завжди висловлювалося невдоволення, типу «міг би і дорожче» купити.
Якщо їхали кудись відпочивати, вона не спускала з нього очей, щоб не витріщався на інших красунь, принижувала при знайомих.
Останньою краплею стало, коли на дні народження у її подруги, вона заліпила йому ляпаса за те, що випив зайву чарку напою.
Тоді він один поїхав з урочистості, твердо вирішивши розлучитися.
Розлучилися з боєм, попила крові Катя, чіплялася за все, в результаті він залишив їй квартиру і машину, все-таки дочка там. Залишив і більше ні на що не претендував.
Минув час. Кирило зміг купити квартиру і машину, виплачував кредит, благо зарплата була дуже пристойною.
Зустрічався з жінками, деякі були з ним відверті і самі пропонували створити сім’ю, але він стояв на своєму.
— Ніякої сім’ї, досить, вже пройшов через це.
Все змінилося в тридцять вісім років, коли він зустрів Дашу. Зустрів випадково, в кафе.
Він зайшов зі своїми друзями відзначити призначення Степана начальником відділу. Весело сиділи.
Кирило бачив, як дві симпатичні дівчини пройшли за сусідній столик, зробили замовлення і тихо про щось розмовляли.
Коли зустрівся поглядом з однією з них, навіть завмер, дуже красиві очі і проникливі, темно-сині, може від того, що в кафе не дуже яскраве освітлення.
— Нічого собі, ось вже точно, два вири, — промайнула думка, але вголос нічого не сказав.
Поки сиділи, не зводив з неї очей, а вона це відчувала і опускала очі, якщо раптом перетиналися поглядами.
— Кирюха, я так зрозумів, зачепила тебе красуня за сусіднім столиком, — сміявся Степан, він завжди був дуже спостережливий.
— Якщо чесно, то так, — погодився Кирило, вирішивши познайомитися з дівчиною.
— А чого сидиш, давай дій, — промовив Андрій і підморгнув йому.
Кирило встав і підійшов до дівчат.
— Добрий вечір, мені дуже хочеться з вами познайомитися, мене звати Кирило. Я вам не завадив?
— Добрий вечір, — відповіли обидві. — Я — Дар’я, можна Даша, — промовила та, через яку і вирішив познайомитися, — Ксенія, — додала друга, — ні, не завадили.
— Дуже приємно, — розсипався в люб’язностях Кирило, — можна присісти за ваш столик, якщо не заважу, звичайно…
— Можна, — погодилася Ксенія.
Дівчата не пили спиртного, замість цього на столі стояв сік.
Він запропонував замовити пляшку хорошого напою, але Даша промовила.
— Ні, дякую, ми не захоплюємося цим.
Цього вечора Кирило проводжав Дашу. Він теж не пив, був за кермом.
А незабаром вони вже зустрілися і зрозуміли, наскільки вони близькі за духом, на одній хвилі, і разом їм цікаво. Даша була заміжня недовго і розлучилася.
— Не зійшлися характерами, — коротко відповіла вона і більше не хотіла говорити на цю тему.
А Кирила все влаштовувало, він теж не багато розповідав про свій невдалий шлюб.
Дар’ї тридцять п’ять, дітей немає, працювала економістом у будівельній компанії.
Серйозна, хоч і була економістом, але їй подобалося малювати для себе і виходило чудово, любила відвідувати художні виставки. Таке було хобі.
Прилучила і Кирила, йому раптом теж сподобалося милуватися картинами на виставках, а він навіть і не знав, що йому це цікаво і подобається.
Друзі та колеги жартували, а він був стіною за Дашу, вважав, що у неї талант до написання картин.
Правда, вона рідко цим займалася, але вони навіть виїжджали на природу заради цього.
До Кирила прийшло розуміння, він дуже здивувався сам собі.
— Напевно, зроблю Дашеньці пропозицію руки і серця, — якось, сидячи вдома перед телевізором зі своїм улюбленцем котом Гошею, йому спала на думку така думка. — У Даші мені подобається все.
Гладячи кота, він розмовляв з ним, а той уважно слухав.
— А що, будемо жити втрьох, мені не хочеться часто розлучатися з Дашею, адже ти знаєш, яка вона добра і спокійна.
Ти теж, до речі, з її рук не злізаєш, коли вона приходить, — він немов переконував кота, а той мовчав, ліниво прикриваючи очі.
Кота цього він підібрав на вулиці ще маленьким кошеням, він йшов за ним і нявкав. Не витримав Кирило, засунув його за пазуху і приніс додому.
З тих пір Гоша вже шість років є його вихованцем, з кошеняти перетворився на красивого димчастого кота, флегматичного і неквапливого.
А коли Даша познайомилася з ним, зробила висновок:
— Гоша — дуже розумний кіт, надзвичайно кмітливий, можна сказати розумний, але ледачий.
Здається, що він не розмовляє тільки тому, що йому лінь.
Кирило зробив Даші пропозицію, вона погодилася. Весілля вирішили не влаштовувати, розписатися по-тихому.
Але родичі і друзі обурилися:
— Яка різниця, що у вас другий шлюб, та хоч десятий, але скупитися не дозволимо. Хочете весілля зажати?
Виглядати скнарами Кирилу з Дашею не хотілося, тому пішли у всіх на поводу і погодилися.
Склали список гостей, він виявився пристойним, розіслали запрошення. Але після цього послідувала друга частина обурення.
Друзі і колеги Кирила всі, як один вимагали провести парубочий вечір.
— Кирило, що це взагалі за справи? Як це без парубочого вечора… Непорядок.
— Мужики, та який парубочий вечір, ми ж ніби не хлопчаки, нам вже під сорок, а там і до п’ятдесяти рукою подати, — спробував аргументувати Кирило.
— Ну ти перегнув, до п’ятдесяти ще далеко, але при чому тут вік, друже. Тобі потрібно попрощатися з холостяцьким життям.
Давно вже пора, а парубочий вечір — це святе, — голосніше за всіх переконував Кирила Степан.
Звичайно, при бажанні чоловік міг протистояти цьому натиску, але вирішив не чинити опору.
Знав, що Даша серйозна, сувора, в шлюбі не потерпить ніяких вольностей, так що наостанок треба відірватися.
— Гаразд, хлопці, — здався Кирило, — з мене випивка і частування, а культурна програма з вас.
Тільки зберемо парубочий вечір у мене вдома, в кафе занадто багато цікавих очей, та й камери навколо.
Весілля було призначено на п’ятницю, а парубочий вечір вирішили провести в середу.
— Встигну себе привести до ладу і пристойного вигляду після парубочого вечора.
Та й чоловікам захочеться відірватися на повну без дружин. Цікаво, чи запросять вони когось для шоу?
Кирило з понеділка взяв тижневу відпустку, щоб підготуватися до заходів.
У вівторок затарився в супермаркеті напоями. Із закусками вирішив не морочитися.
— Подзвоню в ресторан і замовлю закуски, роли, салати з морепродуктами, щось з м’ясного.
У середу сам займався сервіруванням столу, коли доставили замовлення. У нього на це пішло більше години, але самому все сподобалося, коли оглянув стіл.
Кіт Гоша занепокоївся, коли відчув запах ролів і морепродуктів. Коли стіл був готовий, він з підвіконня стрибнув за стілець і, витягнувши голову, принюхався, неспокійно посмикуючи вухами.
— А ти навіть не сподівайся, — промовив Кирило. — Нічого собі гурман вишукався, відчув запах. Це не для тебе, чекаємо гостей, зрозумів.
І взагалі — це мій день, а не твій, — він взяв кота і пересадив його в крісло, подалі від столу.
Гоша, примруживши очі, дивився на стіл, на господаря, напевно думаючи:
“Подумаєш, не дуже-то й хотілося”, — але може бути й інакше, може сподівався приспати пильність господаря.
Прийшли друзі всі разом галасливою юрбою з жартами і сміхом.
— Давайте до столу, — запросив їх Кирило, відкорковуючи пляшки. — Ну що, почнемо з легкого чогось і по наростаючій, чи навпаки?
— Я сьогодні пас, — зізнався Андрій. — Дружина мене попередила, якщо я цього місяця ще раз прийду додому на рогах, вона подасть на розлучення. А мені — це треба? Так що я утримаюся, та й за кермом я.
— Так, дружини — вони такі, — погодився Степан. — Я теж сьогодні не зможу пити, — раптом видав він трагічним голосом. — Теща о четвертій ночі прилітає, зустрічати в аеропорту треба.
— Ну ось, Стьопа, а ти ж голосніше за всіх кричав, що без парубочого вечора ніяк, — промовив Кирило, але все-таки з розумінням кивнув, які емоції, якщо прилітає теща.
— Одружишся, зрозумієш, як з тещею жити, — сказав Андрій.
— А моя майбутня теща живе в за кордоном, — радісно повідомив Кирило. — На весілля приїде, а потім знову поїде.
— Добре тобі, Кирюха, краще не сип мені сіль на рану, — промовив Павло, який взагалі все своє сімейне життя живе з тещею в одному будинку, всі двадцять п’ять років…
— Добре, не буду, — погодився винуватець торжества.
Випили, перекусили. Друзі похвалили стіл і закуски. Поговорили про політику і погоду, про проблеми на роботі.
— Хлопці, а я тачку нову хочу купувати, — сказав Андрій, — порадьте, яку купити краще.
Розмова зав’язалася навколо машин. А потім Павло з гордістю розповів, що молодша дочка займається волейболом і вже їздила на змагання в іншу область, і вони зайняли там друге місце.
Сиділи чоловіки, розмовляли, а після десятої зібралися розходитися.
Кирило здивувався.
— І все на цьому?
— Друже, ну ти сам розумієш, посиділи б довше. Але у всіх сім’ї, до того ж завтра на роботу.
Зачинивши за гостями двері, Кирило сів за стіл, а навпроти на стільці вже сидів Гоша і дивився на креветки в тарілці.
— Що, я знаю, смачно, ну добре, пригощайся, — він присунув на край тарілку, а Гоша акуратно взяв одну і зістрибнув зі стільця, потім знову повторив.
Кирило налив собі келих і сів на диван, не помітив, як і заснув. А відкривши очі, побачив, що Гоша важливо лежав посередині столу і ліниво поглядав навколо.
— Ну ти й нахаба, — приязно сказав господар, а Гоша й вухом не повів.
Так минув парубочий вечір, а потім було весілля гучне і веселе.
Почалося сімейне життя Кирила з Дашею. Він анітрохи не пошкодував, що одружився. Другий шлюб виявився дуже щасливим.
