Прислухавшись, Микола зрозумів, що він не дарма підозрював його.
— Ти чого боїшся? Я ж зміг, і в тебе вийде.
— Все одно мені страшно… а раптом його рідні дізнаються, я не хочу провести все життя у в’язниці.
— Яка в’язниця? Твоєму чоловікові скільки років?
— Сімдесят вісім…
… Микола сидів у літаку і уявляв, як зрадіє мама його приїзду.
Нарешті вона зможе відпочити від справ, а він, як справжній чоловік, зможе втілити мрію батьків і продовжить їхню справу.
Ледь помітивши в натовпі зустрічаючих свою матір і близького друга, Микола поспішив їм назустріч.
— Яке щастя, що ти вдома, синку!
— Я теж радий тебе бачити, мамо!
— Льоха, привіт! Ти чого застиг, як не рідний?
Микола обійняв друга і поплескав його по спині. По дорозі він ні на хвилину не замовкав і весь час ділився своїми враженнями про поїздку до Франції.
А Олексій весь час мовчав, бо розумів, що зволікати не можна.
Повернувшись до своєї квартири, Микола зітхнув з полегшенням, і хоча йому дуже подобалося у Франції, тут у нього була мама, друзі та улюблена робота.
Наступного ранку мама набрала Миколу.
— Коленька, ну як ти, рідний? Як відпочив?
— Дякую, мамо, добре. Ти не повіриш, за стільки часу я вперше виспався, ось що значить своє ліжко і свій дім.
Тепер я готовий гори звернути, думаю, з понеділка я вже вийду на роботу.
— Не поспішай, Коленька. Відпочинь трохи…
— Мамо, що сталося? Я відчуваю, що ти щось від мене приховуєш.
Ти сама відправила мене стажуватися до Франції, щоб я в подальшому міг очолити наш ресторан, а тепер не хочеш, щоб я повернувся на роботу.
— Ти розумієш… Тут така справа… Приїжджай до нас ввечері на вечерю…
— До нас?
— Синку, ти тільки не сердься. Я виходжу заміж, він людина хороша, надійна, та й ти його дуже добре знаєш.
Микола мовчки вимкнув телефон. Його мама, його ніжна і улюблена мама виходить заміж в такому віці.
І хоча Ірина Степанівна для своїх років виглядала молодо, Микола не розумів, навіщо їй треба було виходити заміж саме зараз, коли їй нещодавно виповнилося шістдесят.
Адже вона могла зробити це раніше, наприклад в сорок п’ять, після того як овдовіла.
Ну, нічого, він сьогодні ж піде і з’ясує, за кого вона зібралася заміж. Він цю справу осторонь не залишить.
Цілий день Микола не знаходив собі місця і ходив по квартирі з кімнати в кімнату.
Цікаво, кого знайшла мати під час його відсутності? Хто ця людина?
Хоча… яка різниця, хто він, головне, щоб людина була хороша, і він не обдурив її, і тим самим не розбив їй серце…
Стривай! Він же може дізнатися про обранця матері у Олексія! Як це він міг забути про найкращого друга?
— Льошка, привіт! Чим займаєшся?
— На роботі, як завжди.
— Слухай, я тут подумав… Ти в курсі, з ким моя мати зустрічається?
— Так, а що?
— Хто він? Він хоч пристойна людина? Сподіваюся, не альфонс там якийсь?
Олексій розреготався, тим самим виводячи з себе і без того переживаючого Миколу.
— Ну, чого ти переживаєш? Твоя мати доросла жінкм, і їй самій вирішувати, з ким бути, а з ким ні. Хіба ні?
— Так, але…
— Ну, ось. Не переживай так сильно, скоро сам все дізнаєшся. Вибач, у мене багато роботи.
Ну ось, і Льоха нічого зрозумілого не сказав, залишається чекати вечора, а доти гадати, хто мамин обранець.
Микола замислився, в думках перебираючи більш-менш підходящих, на його погляд, кандидатів.
Його мати давно вже жила одна, у Миколи була своя квартира, своє життя і хоча він все ще не одружився, до матері навідувався рідко.
Та й навіщо? Адже вони працюють разом і часто бачаться на роботі.
Микола посміхнувся, згадавши про роботу, йому так подобався їхній ресторан, в якому мама була директором, а тато був шеф-кухарем…
Вони з таким трудом його розвивали, і ось тепер їхній ресторан вважається одним з кращих у місті, а завдяки його знанням і нововведенням стане ще кращим.
Але веселощі швидко змінилися сумом. Цікаво, хто цей таємничий мамин обранець, про якого навіть друг нічого не знає.
Або він знає, але просто нічого не хоче говорити? Адже я пропонував матері раніше вийти заміж, але ні, вона весь час відмовлялася.
Говорила, що нізащо не проміняє свого Вовочку на іншого, що ж тепер сталося?
Чим новий обранець матері кращий за мого батька?
Ледве дочекавшись вечора, Микола купив квіти, улюблений мамин торт «Пташине молоко» і поспішив до неї на вечерю.
Біля двоповерхового будинку не було ніяких підозрілих машин, тільки стояв мамин позашляховик.
Микола зітхнув з полегшенням, значить, він приїхав першим, і тепер напевно встигне до вечері дізнатися все про її кавалера.
— Мамо, я приїхав!
— Проходь у вітальню, ми з Олексієм зараз зійдемо!
З Олексієм? Цікаво… Що це за Олексій такий…
Коли Ірина Степанівна увійшла до вітальні, тримаючи за руку Олексія, найкращого друга сина, Микола остовпів і впустив квіти.
— Мамо, ти в своєму розумі? Він же тобі в сини годиться! І ти, Льоха, молодець! Як ти посмів?
— Коля, не гарячкуй! Ми з твоєю мамою кохаємо одне одного, так вийшло, вибач…
— Вибач? А нічого, що вона за тебе у два рази старша? Або ти думаєш, що я зможу повірити в те, що ти проміняєш молоде тіло на дряблу стареньку?
— Іди, Микола! Я думала, ми посидимо по-сімейному, повечеряємо, все обговоримо, вирішимо щодо весілля, нарешті, але ти просто неадекватний.
— Добре, я піду. І взагалі я більше не хочу ганьбитися і брати участь у цьому цирку!
Добравшись до своєї квартири, Микола вийшов на балкон і нервово запалив. З його голови не виходив той факт, що мама і його найкращий друг збираються одружитися.
Як вона взагалі могла зв’язатися з цим ловеласом? А він теж хороший, напевно він з нею через гроші.
Ну, нічого, раз вона не хоче його слухати, нехай на своїй шкурі випробує всі принади зради і обману, які її чекають після заміжжя.
Ну, Льоха, ну, негідник! Адже він навіть подумати не міг, що Олексій з ним так може вчинити.
Хоча Микола і раніше чув від Олексія, що йому подобаються жінки у віці, і що вони багато чого можуть йому дати в обмін на його любов і молодість.
Але Микола й думати не міг, що коли-небудь його найкращий друг зазіхне на його матір.
Та він, як виявилося, нічого не знає про свого колишнього найкращого друга.
Ну, приїхав хлопчина з глибинки, роботяга… Спочатку працював на заготівлі в їхньому ресторані, потім поступово доріс до кухаря і все.
Миколі подобалася наполегливість Олексія, що той всього досягав сам, вони часто спілкувалися, а потім і зовсім стали кращими друзями.
Дочекавшись, коли мати з Олексієм поїде на роботу, Микола увійшов до батьківського будинку.
Там ще до недавнього часу пахло тільки жіночими парфумами, а тепер він вловив ледь помітний запах табаку, такого, який любив Олексій.
Микола піднявся в спальню матері і почав шукати підтвердження своїх побоювань.
Нарешті він знайшов те, що шукав. У шафі стояв валіза Олексія, яку він, судячи з усього, ще не встиг розібрати.
Відкривши валізу і діставшись до самого дна, Микола виявив пакет з документами. А ось це цікаво!
А Льоха, виявляється, був уже одружений. Цікаво, чи знає про це мама?
Взявши документи, Микола поспішив до ресторану, щоб розповісти матері про знахідку.
— Мамо, нам потрібно поговорити!
— Якщо ти знову про Льошу, то я не хочу більше нічого чути.
— Мамо, ти в курсі, що Льоша вже був одружений до тебе?
— Ну і що? Я теж була заміжня.
— А ти в курсі, що його дружина була старша за нього, і вона, як з’ясувалося, пішла з життя від інфаркту?
— Господи! Микола, я тебе не розумію, твій батько теж покинув нас від інсульту, а його дружина від інфаркту, і що ми тепер не маємо права бути щасливими?
— Мамо, моя справа тебе попередити, роби, як знаєш.
Однак це Ірину Степанівну не зупинило і весілля все-таки відбулося.
Микола навіть заради пристойності не прийшов на весілля, а потім і зовсім звільнився з роботи.
Він не хотів бачити двох колись близьких йому людей, які, як він вважав, зрадили його.
Час минав, Микола влаштувався на роботу, знайшов дівчину. Мати йому не дзвонила, та й він більше не хотів втручатися в її життя. Нехай живе так, як вважає за потрібне.
Він уже збирався додому з роботи, як йому зателефонували з лікарні і повідомили, що його мати пішла з життя… від інфаркту.
Як таке могло статися? Адже вона ніколи не скаржилася на серце…
Може, це він винен у цьому, адже він сильно засмутив її, відвернувшись від неї. Хоча…
Першої дружини Олексія теж не стало від інфаркту. Може, ці два випадки все-таки дійсно пов’язані між собою.
У батьківському домі його зустрів Олексій. Микола відразу зрозумів, що Олексію байдуже, що він втратив дружина. І що він просто грає роль вбитого горем чоловіка.
— Льоха, ти б хоч зараз не прикидався, все одно мама не бачить.
— Ти про що? Я дійсно кохав твою матір…
— Ти не мою матір кохав, а її гроші! Ну, що, домігся свого?
Олексій мовчки знизав плечима і вийшов на вулицю. Після похорону він лише двічі бачив свого друга.
Один раз у нотаріуса, коли зачитували заповіт, за яким все майно переходило до Олексія.
А другий раз у барі, коли той сидів з якоюсь молоденькою дівчиною і щось їй говорив на вушко.
Прислухавшись, Микола зрозумів, що він не дарма підозрював його.
— Ти чого боїшся? Я ж зміг, і в тебе вийде.
— Все одно мені страшно… а раптом його рідні дізнаються, я не хочу провести все життя у в’язниці.
— Яка в’язниця? Твоєму чоловікові скільки років?
— Сімдесят вісім…
— Ну, ось. Це саме час для подорожі на той світ. Підсип йому це в чай або каву, і все! Ми з тобою будемо казково багаті!
Ми зможемо поїхати, куди ти захочеш! Нічого не бійся! Або тобі подобається, як його кістляві зморшкуваті руки торкаються тебе.
— Не нагадуй мені про нього, мені огидно навіть думати про це.
— Ось і мені було огидно, тому я пішов на це і анітрохи не шкодую.
Олексій у хмільному запалі не помітив, як Микола записував його розмову на диктофон телефону, стрячи позаду цієї парочки.
Він прийшов до тями тільки тоді, коли той одним ударом звалив його з барного стільця на підлогу.
Через деякий час Олексія затримали, а провівши ексгумацію і зробивши необхідні аналізи, пред’явили йому звинувачення в умисному вбивстві.
Слідство триває, адже на його рахунку було не одне загублене життя.
І хоча Миколі було шкода матір, він так і не зміг її пробачити за те, що вона позбавила його спадщини.
Тепер на нього чекає не один суд, але він все одно доб’ється свого, він поверне собі те, що йому належало по праву.
А Олексій і мама… їх вже Бог покарав, одного за жадібність, а іншу за легковажність.
