Наталя о 8 вечора повернулася додому з роботи. Вона, зробивши глибокий вдих, відкрила двері і відразу почула дитячий плач.
Жінка зі стогоном пройшла у вітальню, де її дочка і зять дивилися телевізор. Вся квартира була завалена речами.
Дитячі іграшки валялися на дивані, на ліжку, на підлозі. На столі лежали фантики, курячі кістки, порожні пляшки з-під лимонаду і шкірка від яблука.
Брудний одяг висів на спинці крісла, а на стільці лежав вже використаний, недбало складений підгузок.
У кімнаті було надзвичайно душно, ще й пахло, м’яко кажучи, неприємно. Все це довело втомлену жінку до відчаю.
Однорічна онучка, побачивши бабусю, з радісним криком побігла до неї і кинулася в її обійми.
Наталя відкрила вікно і впустила в вітальню свіже повітря, після чого попрямувала до кухні.
Картина, що постала перед її очима, була гнітючою. Брудний посуд у раковині, хлібні окрайці і розлитий чай на столі, а під ним – осколки.
Хтось розбив улюблену чашку Наталії, яку колись подарував їй чоловік. На плиті стояла сковорідка з підгорілими котлетами. У холодильнику повісилася миша.
У кухню влетіла Яна, дочка Наталі, і, чмокнувши матір у щоку, сказала:
— Привіт. Якщо ти вже прийшла додому, ми з Костиком йдемо. Я піду збиратися. Мілану я погодувала годину тому.
— Зачекай, Яно. Куди це ви зібралися? — здивовано запитала Наталя дочку.
— Як куди? — не менше здивувалась молода жінка, — Ми з Костиком йдемо відпочивати. Спочатку в кіно сходимо, а потім в кафе посидимо. До речі, мамо, дай гроші, будь ласка, а то нам не вистачить.
З вітальні пролунав голос Наталчиного зятя:
— Наталя Миколаївна, ви не могли б приготувати на завтра зелений борщ? Сьогодні побачив по телевізору, як один мужик уплітав такий.
Так захотілося! Можна ще салатик весняний заварганити, вітамінний. А ви каву купили? Я вже не можу без кави!
— А як же я? — розгубленим тоном вимовила Наталя, збентежено дивлячись на дочку, — Я весь день сьогодні працювала, навіть пообідати можливості у мене не було. Я дуже втомилася і хочу відпочити. Чому б вам не взяти із собою Мілану?
— Мамо, ми не можемо її взяти з собою! Батьки повинні хоча б іноді відпочивати від дітей. Зараз у нас з Костиком криза у відносинах. Психологи кажуть, що нам потрібно проводити більше часу удвох.
Ти з ранку не бачила онуку, як і вона тебе. Впевнена, що ви скучили одна за одною і чудово проведете час. Ми ненадовго, мамо. Не сумуй. Ти у мене найкраща.
Наталя не встигла щось відповісти. Поки вона приходила до тями, Яна вискочила з кухні. Через кілька хвилин подружжя пішло, залишивши свою півторарічну дочку з бабусею.
Жінка була приголомшена. Їй хотілося плакати від втоми і образи. У будинку вона відчувала себе безкоштовною робочою силою, джерелом грошей і комфорту, не більше того.
У Наталі нестерпно боліла голова. Їй хотілося полежати в тиші і спокої, але у онучки на бабусю були зовсім інші плани.
Також потрібно було щось приготувати на вечерю, бо Наталя справді весь день нічого не їла. Крім цього, необхідно було навести в квартирі порядок.
Вона перебувала в такому стані, ніби щойно пережила третю світову війну. Наталя з важким зітханням опустилася на стілець і, не витримавши, заплакала від власного безсилля…
…Дочка і зять жили в її двокімнатній квартирі вже кілька років. До їх переїзду у Наталі було спокійне, затишне, розмірене життя.
Яна і Костянтин знімали квартиру на околиці, але з невідомої їй причини господар вигнав пару. Після цього подружжя переїхало до неї.
Коли Яна попросила свою матір дозволити їм пожити у неї кілька місяців, та змушена була погодитися. Яна пообіцяла, що вони з’їдуть, як тільки знайдуть відповідне житло.
Але відповідної квартири чомусь не знаходилося. То було занадто дорого, то занадто далеко від місця роботи, то умови не з кращих…
На додачу до всього, Костянтина несподівано звільнили з роботи. Він працював у невеликій торговельній компанії, але його чомусь звільнили.
Яна сказала, що Костю колеги жорстоко підставили, але він обов’язково знайде іншу роботу.
Тільки ось шукати її зять не поспішав. Він цілими днями сидів вдома біля телевізора або за комп’ютером.
Подружжя жило на скромну зарплату Яни. Потім сталося те, що різко змінило їхні плани. Яна дізналась, що чекає дитину.
Виношування у неї протікало важко. З самого початку вона приймала дорогі гормональні таблетки. Часті обстеження, аналізи, УЗД, ліки – все це оплачувала Наталя, яка працювала в лікарні ортопедом.
Життя жінки перетворилося на кошмар. Грошей стало катастрофічно не вистачати. Адже Яна і Костянтин не купували продукти, а при цьому любили смачну і різноманітну їжу, свіжі фрукти і десерти до чаю.
Вони не оплачували комунальні послуги, не витрачали гроші на господарські товари і не вміли економити.
Всі витрати лягли на плечі мами Наталі. Вона бачила, що дочка і зять нахабно користуються її добротою і не збираються з’їжджати, проте щось сказати їм жінка не могла.
Вона боялася, що єдина дочка образиться і відвернеться від неї, тим більше Яна перебувала в такому положенні.
Як Наталя могла вигнати з дому дочку, яка виношує маленьке дитя під серцем? Їй доводилося терпіти і працювати. Жінка влаштувалася в приватну клініку, щоб трохи підробляти…
…Хтось подзвонив у двері. Наталя витерла сльози і пішла дивитися, хто прийшов без запрошення.
На сходовому майданчику стояла її подруга, яка не попередила про те, що збирається завітати в гості.
Наталя, побачивши Олену, розгубилася. У квартирі був безлад. Як вона могла впустити її? Але робити було нічого. Їй довелося відкрити двері.
Вона змусила себе посміхнутися, привіталася з подругою і запросила її до кухні. Олена давно знала Наталю, вона також знала про те, в якому становищі жінка перебуває через дочку і зятя.
Олена не раз просила подругу набратися хоробрості і виставити за двері обох. Але Наталя не могла на це зважитися.
Олена не сказала ні слова. Вона мовчки відкрила холодильник, дістала звідти яйця і сметану, потім помила сковорідку і почала робити омлет для Наталі.
Поки Олена робила вечерю, Мілана заснула, сидячи на колінах бабусі. Наталя акуратно віднесла онуку в спальню її батьків і поклала в ліжечко, після чого повернулася назад на кухню.
Омлет був готовий. Вона з вдячністю подивилася на подругу, яка була єдиною людиною в її житті, здатною пожаліти, зрозуміти і підтримати навіть без слів.
— Їж, давай, — тихо сказала Олена і присіла поруч, — Упевнена, що за весь день ти нічого не з’їла. У тебе вже й шкіра просвічується. Ти сильно схудла.
Видно, що погано харчуєшся і не висипаєшся. Так не піде. Тобі про своє здоров’я потрібно подумати. Твоя дочка і зять стали справжніми п’явками, тому від них потрібно позбутися. Ти розумієш?
— Але як я це можу зробити? — знизала плечима Наталя, — Їм нікуди йти. У них мала дитина на руках. Хіба я можу так з ними вчинити?
— Вони нахабно користуються твоєю добротою. Навіщо їм шукати житло і роботу, навіщо жити самостійно, витрачати гроші на продукти, ліки, одяг і комунальні послуги, коли все це вони отримують безкоштовно у тебе?!
Це типові споживачі, які користуються твоїм добрим серцем і слабким характером, але я більше не буду мовчки на це дивитися. Тобі доведеться поговорити з дочкою, інакше я втручуся і церемонитися, повір, не буду.
Наталя розуміла, що її подруга права. Якщо вона не набереться хоробрості і не зробить те, що Олена вимагає, їй буде тільки гірше.
Вона пообіцяла поговорити з дочкою, як тільки та повернеться додому. Олена допомогла їй навести в кухні порядок, заварила для подруги заспокійливий чай, зробила їй масаж плечей і рук.
Олена спеціально не йшла, бажаючи дочекатися повернення Яни і підтримати подругу в такий важливий момент.
Повернулися додому Яна і Костянтин об 11 вечора. Наталя і Олена сиділи у вітальні, коли вони прийшли.
— Добрий вечір, тітонько Олено, — сказала Яна із незадоволеним виглядом, похмуро подивившись на мамину подругу, яку ніколи не любила.
— Добрий, — сухо відповіла Олена, насилу контролюючи свої емоції, готові вирватися назовні в будь-який момент, — Сподіваюся, гарно погуляли, відпочили. А що так рано повернулися? Могли до ранку десь зависнути!
— Мамо, ми з Костиком підемо спати, — роздратовано буркнула Яна, проігнорувавши різкі слова маминої подруги, але Наталя її зупинила.
— Яна, зачекай, поклич свого чоловіка і сідайте. Я хочу з вами обома поговорити.
— Добре, — здивовано відповіла Яна і зробила те, про що її попросила мати.
— Наталя Миколаївна, щось сталося? — з цікавістю запитав Костянтин.
— Сталося, — відповіла вона і, зібравшись з духом, продовжила, — Вам, двом, слід почати шукати орендоване житло.
Я даю вам рівно тиждень на пошук відповідної квартири. Далі робіть, що хочете, але у мене ви більше не залишитеся.
Це моє остаточне рішення. Ви — молода сім’я і повинні жити окремо. Ось і дійте.
— Мамо, ти не можеш так з нами вчинити! — запротестувала Яна, ошелешено подивилася на свою матір, — Куди ми підемо? У нас немає грошей. Я сиджу в декреті, не працюю. Як ми виживемо?
— Як-небудь, — пробурмотіла Наталя, — Ви дорослі люди. Знаєте, як будувати сім’ю і робити дитину, ось і навчіться нести відповідальність.
Я не можу вічно захищати вас від усіх проблем і турбот. Так у житті не буває. Що буде, якщо я завтра піду у засвіти? Яна, тобі слід зняти рожеві окуляри і подивитися реальності в очі.
– Та як ти можеш? – з докором вигукнула Яна, – Та що ти за мати після цього? Ти готова вигнати дочку з дитиною на руках? Така ти мати? Ти справжня мачуха! Ось хто ти!
— Яна, тобі слід заспокоїтися. Ти не маєш ніякого права підвищувати голос на маму, — втрутилася в розмову Олена, — Зараз йдіть у свою кімнату.
Обміркуйте все те, що вам сказала Наталя. Я не дозволю так розмовляти з нею і ставитися до неї таким чином.
— Це ви в усьому винні! — закричав у гніві Костянтин, — Ви пудрите мізки моїй тещі! Яке ви маєте право втручатися в чужі сімейні справи? Хто вас кликав? Краще б ви додому йшли і своїми справами займалися!
Розмова могла перерости у великий конфлікт, якби з кімнати не пролунав дитячий плач.
Яні та Костянтину довелося покинути вітальню. Олена стиснула руку Наталі, даючи їй зрозуміти, що поруч і підтримує її. Наталя окинула подругу вдячним поглядом.
Яні та Костянтину довелося з’їхати через тиждень. Наталя стала ворогом для власної дочки.
Все хороше, що вона коли-небудь зробила, миттєво забулося. Вона перетворилася на егоїстичну, жорстоку матір. Але жінка розуміла, що її рішення було правильним.
Вона лише сподівалася на те, що дочка з часом заспокоїться і відновить спілкування з матір’ю.
Іноді навіть власним дітям потрібно дати суворий урок, інакше вони опиняться на дні прірви.
Згодом діти обов’язково зрозуміють, що все було заради їхнього блага. Принаймні, Наталя на це сподівалася.
