— Він мене не слухає, каже мені — мовчи, жінко, тобі ніхто слова не давав! Я так більше не можу, мамо! — плакала в трубку Оксана і не могла ніяк зупинитися. — Я до вас з дітьми на дачу приїду, гаразд? Мені треба трохи прийти до тями, я хочу з тобою поговорити, гаразд, мамо?
— Звісно, приїжджайте, — тільки й змогла вичавити з себе Тетяна Андріївна.
Настрій її був геть зіпсований.
Колись давно вона сама намагалася викликати Оксану на розмову, але та у відповідь лише фирчала і кидала образливі слова:
«Я не збираюся все своє життя прозябати так, як ви з татом!»
І ось тепер, коли Тетяна Андріївна та Костянтин Миколайович давно змирилися з вибором дочки, вона таке видає…
***
Золотий зять та його “подарунки”
На дачу цієї весни Тетяна з чоловіком приїхали на новому позашляховику кольору “шампань”.
Було помітно, що вони справили враження на своїх дачних сусідів. Тетяні Андріївні тепер її становище забезпеченої пенсіонерки подобалося, вона смакувала цим.
Цю машину подарував їм з Костею їхній зять.
Ну, якщо бути чесними до кінця, то не зовсім подарував, машина на його фірму оформлена.
Але ж вони нікому це не збираються пояснювати, зате будь-які витрати з експлуатації авто йдуть теж за рахунок фірми — хіба погано?
Ремонт дачного будиночка та нову прибудову, яка виявилася більшою за сам будиночок, теж їм зять фінансував.
І на новий мангал, і на барбекю, і на шикарну вуличну драбину на вході в тепер уже їхній майже котедж, теж грошей дав їм їхній зять Хурсанд.
Він до них завжди чемно і привітно ставився, і нарешті Тетяна Андріївна з чоловіком з часом прийняли вибір дочки, хоча спочатку всіма способами намагалися її відмовити.
Але тоді все було марно, Оксана була впевнена у своїй правоті на всі сто!
— Жити так, як ви, я не буду, мамо, навіть не вмовляй, — це Оксана їм оголосила, коли їй виповнилося вісімнадцять.
До цього моменту вона була слухняною і добродушною дівчинкою. Завжди їздила з батьками на базу відпочинку їхнього проектного інституту, і їй дуже подобалися галасливі друзі батьків. Взимку вони там каталися на лижах і санках та влаштовували вечірки з піснями під гітару.
Багато хто з друзів був ще зі студентства, їх потім в один проектний інститут за розподілом після закінчення інституту направили.
І вони співали під гітару старі студентські пісні і не соромилися, що живуть небагато.
Ну, їздять вони на білій “шістці”, та й двокімнатна квартира у них у старій п’ятиповерхівці з кухнею в п’ять метрів.
Але не у всіх взагалі-то є машини, а у них є, а у Оксанки навіть своя кімната. І через рік вони їздять разом на озера, це майже як море, навіть краще, там відчувається студентське братство, а це дорогого коштує.
Так Тетяна і Костя і дочку свою виховували, що, звісно, багатство це непогано, але головне не в цьому, а в справжній дружбі.
В інтересах, що тобі до душі, у книгах і фільмах, у походах з рюкзаком за спиною і світанках, зустрінутих у горах.
І, звісно, головне — це добро, яке ти робиш для близьких, і любов, заради якої люди живуть разом і від якої зʼявляються чудові діти…
— Наша Оксанка — плід нашої любові і продовжувачка наших ідей і планів, — весело хвалилася Тетяна їхнім з Костею спільним друзям. — Вона теж у будівельний інститут іде, хоче, як і батьки, стати інженером, будинки проектуватиме, архітектурою будівель, може, займеться…
Але виявилося, це тільки їхні з Костею мрії.
Хоча Оксана начебто й не опиралася, але раптом у вісімнадцять їхня дочка… збунтувалася!
Точніше, бунту і не було, вона просто заявила, що вчитися може і буде на заочному, щоб час не витрачати.
А взагалі вона виходить заміж, і це не обговорюється.
— Оксано, та ми, загалом і не проти, ми з мамою ще не забули, що таке любов, ти хоч нас познайом з своїм обранцем? — миролюбно запропонував Костянтин Миколайович.
Але на ці слова Оксана лише розсміялася:
— Та я знаю, що ви чекаєте від мене, але Хурсанд не вчився і не збирається ніде вчитися!
Він уже вміє добре заробляти і вважає, що жінка не повинна працювати, її повинен чоловік забезпечувати.
Я не хочу, як ви, чекати все життя, що, може, колись ви зможете купити мамі шубу або поїхати на море, і взагалі не дочекатися цього, — з усмішкою заявила Оксана.
— Але ти хоч любиш його, цього свого Хурс… як його звати? Ти тільки не подумай, що ми з татом проти через його національність, головне, щоб ви були з ним на рівних, щоб інтереси збігалися і щоб любов була, — наївно посміхаючись, запитала Тетяна Андріївна.
Але Оксана лише розсміялася їй в обличчя:
— Мамо, ви з татом такі наївні, ну, звичайно, ми з Хурсандом любимо один одного, і у нас дуже навіть збігаються інтереси, дуже!
Ми з ним одружуємося, і я його прописую в нашу київську квартиру. Потім ми купуємо іншу і живемо з ним щасливо, не хвилюйтеся так сильно.
Щастя всі по-різному розуміють, а у нас з Хурсандом воно сходиться — ми хочемо жити не просто добре, а відмінно!
— Але у вас менталітет різний, ти ж вступила до інституту, і взагалі у них там по-іншому до жінок ставляться. Ти ж багато чого не знаєш, дочко! — спробував переконати Оксану тато, але це було марно…
— Я ж сказала, що на заочний переведуся, а Хурсанд уже має диплом, він його купив, зараз все простіше, він і без диплома будівельною фірмою керує. Будує котеджі і відмінно заробляє, що ще потрібно, га?
І Оксана, не почувши відповіді від приголомшених батьків, пішла на зустріч зі своїм нареченим.
Сказати, що Тетяна Андріївна з чоловіком були засмучені — це нічого не сказати.
Вони були приголомшені, здивовані, зовсім не готові до такого рішення дочки. Адже обидва були просто впевнені, що дочка поділяє їхні погляди та спосіб життя, а тут на тобі, все зовсім і не так…
Нареченого дочки вони все одно, звісно, добре прийняли.
Невисокий темненький хлопець, до речі, досить приємний і витриманий, посміхається і навіть говорить правильні речі, що все тільки після весілля.
І що любить дуже Оксану і жити без неї не може, і вона теж його любить…
Після весілля дуже скоро Хурсанд і справді купив їм з Оксаною трикімнатну квартиру. У них зʼявився син, потім донька, і Тетяна Андріївна з Костянтином Миколайовичем стали навіть звикати потихеньку до зятя.
На літо їм привозили онуків Тимура і Кариночку, а Хурсанд забивав їм холодильник продуктами і м’ясом, хамонами та східними солодощами, які надсилала його мати.
— Ну і гаразд, що Оксанка віру змінила, ми й самі не особливо віруючі, зате видно, що вони люблять один одного, — якось сказав чоловік, і Тетяна теж заспокоїлася.
Зрештою, мало у кого так добре, як у їхньої дочки.
То без чоловіка дитині життя дасть, то розлучаться, то питущий, а тут все добре, про що переживати?
Та й подарунки Хурсанда їх тішили: пральна машина зламалася — він для мами з татом пралку купив. Потім телевізор подарував новий, посуд привіз східний, ніколи без подарунків не з’являється.
Було іноді відчуття, що Оксанка щось недоговорює, але й воно зникло, здалося, мабуть.
А тут, як на пенсію вони вийшли, їм і машина нова, і оплатив усе, що вони будували, і з матеріалами допоміг, і будівельників дав.
Золотий зять, одне слово, Тетяна Андріївна вже давно полюбила його, такого небагатослівного і в чомусь незрозумілого, але гріх навіть скаржитися на такого зятя!
І тут раптом Оксанка немов в істериці.
Тетяна Андріївна аж засмутилася, адже добре живуть, ну чого ще треба?
Не дай Боже, закохалася Оксанка, від неї іноді що завгодно можна чекати.
Залишається лише сподіватися на її розсудливість, від добра добра не шукають, та й діти ж у них!
Кариночка і Тимурчик батька просто обожнюють, та й Хурсанд невідомо як відреагує, він же східна людина!
Тільки б Оксанка дров(розповідь спеціально для сайту – цей день) не наламала, Тетяна Андріївна і сама давно звикла до такого безбідного життя. Як без Хурсанда вони з Костею на одну пенсію житимуть? Та й машину доведеться віддати, напевно?
Оксанка приїхала ближче до вечора, обличчя заплакане, але припудрене.
— Мамо, я порадитися, тільки татові нічого не кажи, гаразд?
Тетяна Андріївна кивнула:
— Ну, звісно, може, й немає приводу тата турбувати.
А сама заспокоюватися почала, схоже, нічого страшного.
— Мамо, діти з нянею, а Хурсанд до матері поїхав, як зазвичай, але тільки я випадково дізналася, що у нього там інша сім’я і діти є, Фіруза — його старша дружина, мамо, ти уявляєш?! — Оксана знову заплакала, розповідаючи, що вона живе на половині з дітьми, а Хурсанд у своїй кімнаті!
Їжу йому або вона, або Кариночка подає, для цього треба ще одягнутися відповідно.
І ще багато всього, про що навіть не замислювалася Тетяна Андріївна.
— А я тут своїх однокласників зустріла — Женьку і Колю, пам’ятаєш їх, мамо? — схлипнула Оксанка. — Вони зі школи кохають один одного, виш потім один закінчили, у них троє дітей, але живуть приблизно як ми тоді жили.
Теж їздять на озера, і у них така весела (розповідь спеціально для сайту – цей день) компанія, душевно і здорово, як раніше…
Тетяна Андріївна слухала дочку, і серце навіть защеміло, а адже вони з батьком їй говорили, попереджали!
— Половину заробітку він туди, виявляється, возить, одну мене поїхати нікуди не відпускає, а сам не хоче, каже, роботи багато.
Якщо чесно, не вірю, що можна такі гроші величезні чесним шляхом заробити. Про Хурсанда кажуть, що він своїм недоплачує і ще щось. Я втомилася, мамо, прикидатися, що все гаразд!
Оксана ще щось говорила, але потім сльози її потихеньку висохли.
І раптом на її телефоні заграла східна музика, і вона тут же відповіла:
— Сандіку, я у мами з татом, вже додому збираюся, Кариночка з Тимурчиком з нянею, а я вирішила батьків провідати. Чому тобі не сказала? Та я ж швидко туди і назад. Мамі дати телефон? Звісно!
Оксана передала телефон Тетяні Андріївні, і вона почула веселий голос зятя:
— Добрий день, дорога мамо Тетяно, вам щось привезти? Завжди будь ласка, а я вже вдома скоро буду, дружину мою женіть додому, час їй чоловіка зустрічати…
З важким серцем Тетяна Андріївна віддала телефон дочці, але Оксана вже витерла сльози й усміхалася:
— Я поїхала, мамочко, діти чекають і чоловіка треба зустрічати, ти тільки татові не кажи, гаразд?
І вона поцілувала маму і крикнула:
— Тату, я поїхала, ми скоро всі до вас приїдемо з гостинцями…
На секунду Тетяна Андріївна зустрілася поглядом з дочкою, але Оксанка була вже весела, як завжди, навіть погляд не відвела…
Ну що робити, адже вони люблять один одного, у них діти, та й взагалі за все в житті платити доводиться.
Тетяна Андріївна у вікно визирнула — на сонці блищав їхній новий автомобіль.
Чоловік мангал розпалювати зібрався, думав, Оксанка залишиться, тепер уже сусідів кличе для компанії.
Так що все добре, по-крупному життя вдалося, а решта дрібниці, до них можна і звикнути…
Ця історія залишає безліч запитань…
Чи справді “золотий зять” вартий такої ціни для Оксани?
Як би ви вчинили на місці Оксани, дізнавшись таку правду?
