Христина зачинила двері орендованої квартири і притулилася до них спиною.
Третій рік у цих стінах. Третій рік оренди замість власного житла.
Дмитро сидів на дивані, занурившись у телефон, і навіть не підвів голови.
— Дімо, як справи? — запитала Христина, знімаючи туфлі.
— Нормально, — буркнув Дмитро, не відриваючись від екрану. — Мама знову дзвонила.
Христина завмерла, тримаючи в руках одну туфлю. Кожного разу, коли Дмитро згадував свою матір, всередині все стискалося.
Два роки тому ця жінка зруйнувала їхні мрії про власний будинок…
— І що вона хотіла? — обережно поцікавилася Христина.
— Та все те ж, — Дмитро нарешті відірвався від телефону. — Каже, що те вкладення в бізнес-ідею було невдалим. Тепер їй потрібно якось розплатитися з боргами, закрити кредити.
Жінка сіла на край крісла, намагаючись зберегти спокій. Спогади про той день, коли Дмитро без єдиного слова віддав майже весь їхній початковий внесок на іпотеку своїй матері, досі палили зсередини.
— Діма, ми ж домовлялися, — тихо промовила Христина. — Після того випадку з попереднім вкладенням…
— Христино, це моя мама! — різко перебив Дмитро. — Вона прогоріла тоді не з власної вини. Ринок змінився, конкуренція…
— Ринок? — голос Христини затремтів. — Діма, вона витратила наші гроші на якийсь бізнес, в якому нічого не розуміла!
Дмитро підвівся з дивана і пройшовся по кімнаті. Плечі напружені — Христина знала цю ознаку.
— Ти не розумієш, — сказав він, підійшовши до вікна. — Мама одна. Крім мене у неї нікого немає.
— А у тебе є дружина! — не витримала Христина. — Чи забув?
— Не забув, звичайно. Але у мами зараз труднощі. Борги по кредитах…
Христина прикрила очі. Знову.
Ті самі слова, ті самі пояснення. Три роки вони збирають на перший внесок, а у свекрухи постійно з’являються термінові проблеми.
— Діма, коли це закінчиться? — тихо запитала Христина. — Ми знімаємо квартиру, рахуємо кожну копійку, а ти знову хочеш все віддати матері?
— Я нічого не говорив про гроші!
— Але думаєш про це. Завжди думаєш.
Дмитро відвернувся. Мовчання сказало все. Жінка розуміла — завтра або післязавтра він знову попросить допомогти матері. І знову їхні плани проваляться.
Вранці Христина отримала повідомлення від начальника. Проект завершено успішно. Премія — 80 000 гривень.
Вона дивилася на цифри в повідомленні від банку і несподівано прийняла рішення.
Дмитру вона нічого не скаже. Ні про премію, ні про те, що вже подумки купує квитки для себе і мами на море.
Їй потрібне було повітря. Їй потрібно було згадати, хто вона без постійних проблем матері Дмитра.
Христина повільно перебирала папери на кухонному столі. Рахунки за комунальні послуги, старі квитанції, якісь чеки — звичайний мотлох, що накопичується в кожному будинку. Дмитро пішов до друзів, в квартирі панувала рідкісна тиша.
Відклавши чергову пачку документів, вона відкинулася на спинку стільця. Повіки стали важкими, і вона непомітно задрімала прямо за столом.
Різкий крик розірвав тишу.
— А чого ти мовчала, що премію отримала? — кричав неприємно знайомий голос. — Ми б давно кредит закрили!
Христина різко розплющила очі. На кухні стояла свекруха, розмахуючи банківською випискою, взятою зі стола. Та сама виписка, де значилася сума премії.
Обличчя жінки палало від обурення.
— Як ви сюди потрапили? — розгублено запитала Христина, піднімаючись зі стільця.
— Діма дав мені ключі, — тріумфально відповіла свекруха. — І добре, що дав! А то б ти і далі все приховувала!
Христина простягнула руку до виписки, але свекруха швидко сховала папір за спину. Очі жінки палали праведним гнівом, губи були щільно стиснуті.
— Поверніть мої документи, — твердо сказала Христина.
— Твої? — зневажливо пирхнула свекруха. — Діма мій син! Значить, і гроші сімейні!
— Це моя премія за мою роботу, — Христина намагалася говорити спокійно, але голос тремтів.
— За роботу? — свекруха єхидно посміхнулася. — А хто забезпечує будинок? Хто дає дах над головою? А?
Христина стиснула кулаки.
Три роки оренди! Три роки, коли щомісяця вона переказувала гроші чужій людині замість того, щоб виплачувати іпотеку за власне житло.
— Ми живемо в орендованій квартирі, — повільно промовила вона. — Через ваші неперевірені інвестиції. Через ваші помилки!
— Мої? — обурилася свекруха. — Ринок змінився! Конкуренція! Я ж не винна!
Христина дивилася на цю жінку і згадувала той день, два роки тому, коли Дмитро мовчки зняв усі гроші з їхнього спільного рахунку.
Коли їхня мрія про власний будинок розсипалася в пил.
— У мене борг, — продовжувала свекруха. — Діма допомагає, як може. А ти що? Гроші ховаєш!
— Ці гроші на відпустку, — твердо сказала Христина. — Я їду відпочивати з мамою.
— З мамою? — свекруха сплеснула руками. — А чоловік? А сім’я чоловіка?
— А що сім’я чоловіка? — Христина більше не могла стримуватися. — Ви і так отримали всі наші заощадження! І Діма зробив це без моєї згоди! Тому все! Я нікому з вас нічого не винна!
Свекруха дістала телефон і почала набирати номер. Христина розуміла, кому дзвонить ця жінка.
Дмитро відповів після другого гудка.
— Дімочко, негайно приїжджай додому! — закричала свекруха в трубку. — Твоя дружина зовсім здичавіла! Премію отримала і мовчить!
Христина чула приглушений голос чоловіка з динаміка. Дмитро щось говорив, але слів розібрати було неможливо.
— Та ні, вона тут! — продовжувала кричати свекруха. — Каже, що гроші на себе витратить! На свою матір! Розберися з усім цим!
Через пів години двері грюкнули. Дмитро зайшов на кухню, навіть не привітавшись з дружиною. Обличчя у нього було похмуре, рухи різкі.
— Що відбувається? — запитав Дмитро, дивлячись на матір.
— Ось, дивись сам, — свекруха простягнула синові виписку. — 80 000 гривень преміальних! А нам ні слова про гроші не сказала!
Дмитро взяв листок, пробіг очима по цифрах. Христина бачила, як змінювалося його обличчя. Спочатку проступило здивування. Потім з’явилися перші нотки образи.
Чоловік стиснув у руках виписку.
— Христино, це правда? — тихо запитав Дмитро.
— Правда, — коротко відповіла вона.
— І ти не сказала мені?
— Не сказала.
Дмитро мовчки дивився на дружину. У його очах Христина читала звичне засудження.
Як завжди, коли справа стосувалася матері, Дмитро автоматично ставав на її бік.
— Чому ти приховувала від мене премію? — голос Дмитра звучав тихо, але Христина чула в ньому холодні нотки.
— Тому що знала, що буде саме це, — спокійно відповіла Христина, вказуючи на свекруху.
— Дімочка, ти тільки подивися на неї! — втрутилася свекруха. — Зовсім від рук відбилася! Гроші наші, ой ваші спільні ховає!
Христина дивилася на чоловіка і розуміла: розмова безглузда. В очах Дмитра читалося те ж, що і завжди — мати права, дружина винна. Механізм, відпрацьований роками.
— Мама права, — вимовив Дмитро, склавши руки на грудях. — Ми повинні все вирішувати разом.
— Разом кажеш? — жінка посміхнулася. — Коли ти віддавав наш початковий внесок, ти теж радився зі мною?
— Це було два роки тому! — спалахнув Дмитро. — Мама потрапила в складну ситуацію! Потрібно було терміново знайти гроші!
— А зараз що? — Христина встала зі стільця. — Знову складна ситуація?
Свекруха задоволено кивала, дивлячись на сина. Христина бачила задоволення в очах цієї жінки — знову вдалося нацькувати сина на дружину.
— У мами борг, — сказав Дмитро. — Ми повинні їй допомогти погасити залишок!
— Ми? — перепитала Христина. — Або я допомагаю, а ти просто береш мої гроші?
— Христино, не починай! — різко обірвав Дмитро.
Жінка мовчки пройшла в спальню. Дістала з шафи велику валізу, поклала на ліжко.
Дмитро з мамою продовжували щось обговорювати на кухні, але Христина більше не слухала.
Насамперед взяла документи: паспорт, трудова книжка, банківські картки. Потім одяг — тільки найнеобхідніше. Решта не важливо.
— Що ти робиш? — Дмитро з’явився в дверях спальні.
— Збираюся, — коротко відповіла Христина, не припиняючи складати речі.
— Куди збираєшся?
— До мами.
— Надовго?
Христина зупинилася, тримаючи в руках улюблену кофтину. “Надовго? Можливо, назавжди”.
— Побачимо, — сказала Христина.
— Христино, не влаштовуй істерик! — спробував вмовити Дмитро. — Ми ж дорослі люди!
— Саме так, — Христина зачинила валізу. — Дорослі.
Свекруха стояла в коридорі, коли Христина виходила з валізою. На обличчі жінки було цілковите задоволення — мета досягнута, невістка йде.
— Далеко збираєшся? — єхидно поцікавилася свекруха.
— Досить далеко, — відповіла Христина, одягаючи куртку.
Дмитро мовчав, стоячи біля стіни. Христина чекала, що чоловік скаже щось, спробує зупинити. Але Дмитро лише дивився в підлогу…
… Через місяць Христина і її мати сиділи на терасі невеликого готелю біля моря. Теплий вечірній бриз грався волоссям, десь далеко чувся сміх відпочиваючих.
— Донечко, як добре, що ми зважилися на цю поїздку, — сказала мати, потягуючи холодний чай з лимоном.
— Так, мамо, — погодилася Христина.
За всі два тижні відпустки Дмитро надіслав лише три повідомлення. Перше — вимога повернутися і «припинити дитячий садок».
Друге — звинувачення в егоїзмі.
Третє — погрози забрати половину премії через суд.
Христина не відповіла на жодне.
Повернувшись до міста, вона відразу пішла до юриста. Розлучення виявилося простішим, ніж вона думала.
Спільного майна практично не було — орендована квартира, старі меблі. Ось і все їхнє подружжя.
— Він намагається вимагати половину вашої премії, — сказав юрист, переглядаючи документи. — Але гроші були витрачені, тому нічого у нього не вийде.
Дмитро дзвонив, приїжджав, погрожував судом. Але юридично всі документи були бездоганні.
Тепер Христина жила в маленькій однокімнатній квартирі. Без чоловіка, але зі свободою вибору. Без чужих боргів і нескінченних вимог свекрухи.
Вранці можна було прокинутися і не думати про те, на що сьогодні витратять її гроші. Все було ідеально.
