Звідки взялися сили в одинадцятирічної дівчинки, так ніхто і не зрозумів…
Коли журналістка з яскравим волоссям кольору осіннього горобинового листя запитувала Катю, як їй вдалося витягнути практично дорослого юнака з води, вона лише знизувала плечима.
– Ти така смілива, – сказала їй журналістка і посміхнулася. – Не страшно було стрибати у воду?
Це було в травні, за місяць до закінчення навчання. Вода в річці була холодна, тому стрибати було страшно.
Але за хвилину до цього туди стрибнув Сашко Сумін, у якого п’ятикласниця Катя була закохана. Катя думала, що він вирішив скупатися, тільки чомусь не став знімати одяг.
А потім побачила, як Сашко не може спливти, борсаючись і захлинаючись у холодній воді…
Мама вчила Катю плавати мало не з народження, а кожне літо Катя проводила у бабусі на морі, тож плавала вона чудово.
Тому й стрибнула, не роздумуючи. І врятувала Сашкові життя.
Як виявилося, хлопець зробив це через нещасливе кохання.
Одинадцятикласник покликав однокласницю піти з ним на побачення, а вона відмовилася і пішла з його другом.
У цьому Сашко зізнався тільки Каті, іншим сказав, що зірвався з моста і впав у воду. А плавати він не вмів. Тому йому пощастило, що Катя поруч була.
– Ти моя рятівниця, – говорив він. – Сам не знаю, що на мене найшло.
Жодна дівчина того не варта, я відразу це зрозумів, як тільки у воду впав. А ще про маму подумав, і так соромно стало.
Катя уважно вивчила свою суперницю Марину: волосся у неї було пряме і світле, а у Каті – темні кучерики.
Ну нічого, з волоссям можна щось зробити. А ось очі… Як перетворити карі на яскраво-блакитні?
Сашко збирався вступати на біологічний разом з цією своєю Мариною, обоє вони мріяли винаходити вакцини від вірусів.
Але тепер він передумав: сказав, що не хоче з нею на одному факультеті вчитися.
– І куди тоді підеш? – запитала Катя.
– На геологічний, напевно. Буду подорожувати, світ подивлюся.
– А додому приїжджати будеш?
– Буду, звичайно.
– Це добре. А то я тебе люблю і заміж за тебе вийти збираюсь, коли виросту, – відповідала Катя.
Сашко сміявся. Каті подобалося, коли він сміється, і вона анітрохи не ображалася.
– Я ж старий для тебе буду, сама поміркуй: коли ти закінчиш школу, мені вже двадцять п’ять буде.
А знаєш, кому двадцять п’ять? Вадиму Степановичу, фізруку. У нього вже двоє дітей і лисина намічається.
– Не заводь дітей, – веліла йому Катя. – А лисини я не боюся.
Сашко знову щиро сміявся. А Катя від цього раділа ще більше.
Складно повірити в таку дружбу, але вони подружилися. Сашко приїжджав у селище на свята і канікули і завжди заходив до Каті в гості.
Він привозив їй з міста гостинці, розповідав кумедні і страшні життєві історії.
– Тільки мамі своїй не кажи, – щоразу просив він. – А то вона моїй розповість, та посивіє ще раніше часу.
Мама Сашу інакше і не називала як «твій наречений», хоча хлопець весь час був закоханий в якусь дівчину, він сам Каті розповідав.
Катя страждала, але не ображалася. Він їй пояснив, що закохуватися в неповнолітніх не можна, і Катя закреслювала в календариках дні і рахувала, скільки років залишилося до повноліття.
Вона з усіх сил вчила біологію і хімію, щоб вступити на біологічний, як Марина, повз яку Сашко досі не міг пройти байдуже.
А у восьмому класі вмовила маму подарувати їй випрямляч і фарбу для волосся.
Так вона стала майже блондинкою, правда, волосся від фарби і праски сильно псувалося.
– Ну що ти з собою робиш! – лаявся Сашко. – У тебе чудові кучерики, не варто їх псувати!
Але Катя бачила, що всі його дівчата – блондинки, і не збиралася здаватися.
Сашко весь час їздив у навчальні експедиції і завжди привозив Каті дивовижні подарунки. А одного разу зізнався…
– Ти знаєш, мала, я в такому неоплатному боргу перед тобою! Не знаю, що на мене тоді найшло. Така дурість насправді.
Ну що ця Маринка? Навіть не доучилася. Батькам дитину привезла і змилася. Навіщо вона мені взагалі була потрібна? А ти просто мій ангел-охоронець.
Знаєш, я кожного разу, коли приїжджаю в нове місце в експедицію, завжди десь увічнюю твоє ім’я.
– Правда? – здивувалася Катя і навіть почервоніла від задоволення.
– Правда. На дереві вирізаю, на камені фарбою пишу. Показати?
– Покажи…
Ці фотографії Катя переглядала щоразу, коли сумувала за Сашком. А сумувала вона за ним дуже часто.
Все змінилося, коли Катя перейшла в одинадцятий клас.
Сашко майже рік не був вдома – після захисту кандидатської поїхав за кордон на стажування, а як повернувся – відразу в селище, до рідних. І до Каті, звичайно, зайшов.
Катя боялася, що він там знайшов собі дружину в іншій країні, тому майже й не писав їй. І спочатку їй здалося, що її припущення вірні.
Сашко хоч і привіз подарунки, тримався холодно, не як раніше, навіть не обійняв її і дивився весь час убік.
Коли він пішов, Катя почала ридати, зарившись у подушки.
– Що, пішов твій наречений? – запитала мама, не помітивши Катиних сліз.
– Та який наречений! – ще більше розридалася Катя. – Він навіть не дивився на мене.
Мама сіла поруч, погладила її по спині.
– Дурненька, – сказала вона. – Раніше він до тебе як до сестрички приходив. А цього разу дівчину в тобі побачив, ось і відводив очі.
І правильно – він занадто дорослий для тебе, шукай серед однолітків хлопчика.
– Він не такий вже й дорослий! – обурилася Катя. – Я люблю його – як ти не розумієш?
Перед від’їздом Сашко знову зайшов до Каті. А вона запитала:
– Ти ще залишаєш моє ім’я в нових місцях?
– Залишаю.
– Гаразд. А мені скоро буде вісімнадцять.
– Я пам’ятаю.
– Значить, в мене можна буде закохуватися?
Катя жодного разу не бачила, щоб Сашко червонів. Але цього разу він залився фарбою.
– Можна, – відповів він тихо і взяв Катю за руку. – Не передумала ще на біологічний вступати?
– Не передумала.
– Це добре.
Катя сподівалася, що він її поцілує, але хлопець тільки тримав її за руку, і все.
Іспити Катя склала блискуче. Весь рік вони листувалися з Сашком, і листування це стало зовсім іншим.
Він хоч і говорив, що старий для неї і вона гідна кращого, більше ні з ким не зустрічався.
Він і сам все частіше говорив про те, що скоро вона закінчить школу, вступить до університету і тоді почнеться у неї зовсім інше життя.
І у нього теж. Правда, на випускний він не приїхав – вирушив у чергову експедицію, цього разу в Африку.
– Я буду чекати на тебе, – обіцяла Катя.
Сашко мав повернутися в перших числах липня. Катя кілька разів перевіряла телефон, але він нічого не писав.
Вона ще спала, коли почула чиїсь схвильовані голоси і, здається, сльози. Думала навіть, що це відгомони сну.
Але ні, це було насправді: коли Катя остаточно прокинулася, вона впізнала голос мами Сашка.
І чомусь відразу все зрозуміла, бо та жодного разу за ці роки не бувала тут, тільки один раз прийшла, коли Катя врятувала Сашка.
На негнучких ногах Катя вийшла в коридор. Обидві жінки плакали. А побачивши її, розплакалися ще сильніше.
– Сашка більше немає, – видавила мама.
Гаразд би, якби це був нещасний випадок. Аварія. Все, що завгодно. Але її Сашко підхопив якийсь вірус. І згорів за кілька днів.
Катя плакала тиждень. Навіть дивно, скільки може вміститися сліз в одному тілі.
Цих сліз вистачило б на те, щоб заповнити ту річку, з якої вона десять років тому витягла Сашка. А коли сльози закінчилися, Катя повідомила:
– Я не буду вступати на біологічний.
– Як? – злякалася мама. – Чому?
– Тому, – відрізала Катя. – Я на геологічний піду.
– А як же… Іспити, і взагалі…
– Я вже все продумала. Не дарма ж хімію про всяк випадок здавала. Вступлю на геохімію, потім переведуся. Сашко розповідав, що так можна.
– Донечко, але навіщо тобі це? Чи не краще йти, як хотіла? Ти могла б винайти щось і рятувати…
Мама не могла договорити, вона сама всі ці дні плакала.
– Ні, – відрізала Катя. – Не хочу.
Катя не сказала мамі. І нікому не сказала, бо це дивний привід вибрати професію.
Вона просто хотіла об’їхати всі місця, де бував Сашко, і знайти там своє ім’я, залишене його рукою.
Його більше немає на цій планеті, але є місця, де залишилися його сліди. І Катя їх знайде.
Перед вступом Катя обрізала зіпсоване освітленням і праскою волосся і почала відрощувати свої кучері, які колись так хвалив її Сашко…
