— Сергію, а чому у нас в холодильнику порожньо? Я ж позавчора три пакети з магазинів принесла. Там однієї буженини майже на тисячу було.
Ольга стояла перед відчиненими дверцятами холодильника. Око у неї почало зрадницьки сіпатися.
Сергій махнув рукою, дивлячись на телевізор, де йшли політичні дебати:
— Оля, ну чого ти починаєш? Лариска заходила, засмутилася сильно, каже. От і поїла трохи. Їй зараз вітаміни потрібні, стрес у людини.
— Трохи?
Ольга дістала порожній лоток.
— Сергій, тут півтора кілограма м’яса було! Вона що, змогла за раз стільки з’їсти? І сир дорогий, який я на ювілей мамі берегла, теж «від стресу» допомагає?
— Ти дріб’язкова стала, Оля.
Сергій нарешті зволив повернути голову. Його обличчя було ображеним, як у дитини, у якої відібрали цукерку.
— У сестри життя руйнується, чоловік-тиран вигнав, а ти шматок сиру шкодуєш. Все-таки рідна кров.
Ольга повільно закрила холодильник. У грудях розливався знайомий тягар, а на шиї виступили червоні плями — вірна ознака стрибка тиску…
…Як все починалося… Сергій і Ольга прожили в шлюбі двадцять два роки.
Будинок у передмісті вимагав постійного ремонту, двоє дітей-підлітків — Артем п’ятнадцяти років і Яна сімнадцяти — готувалися до іспитів, висів кредит на новий дах, у гаражі стояв старенький «Рено».
Все змінилося місяць тому, коли на порозі їхнього будинку з’явилася Лариса, молодша сестра Сергія.
Їй було сорок два роки, виглядала вона на тридцять п’ять, а поводилася на п’ятнадцять.
— Сергію!
Вона повисла на шиї брата. Очі червоні, туш потекла.
— Цей нелюд мене вигнав! Сказав, що я погана господиня! Уявляєш?
Сергій розтанув миттєво, бо це ж сестричка. Лариса оселилася у вітальні. А життя Ольги стало нагадувати смугу перешкод.
Лариса не працювала — депресія. Не прибирала — алергія на пил. Зате диміла тонкі ментолові, висуваючись у кватирку на кухні.
Дорогі штори, які Ольга вибирала пів року, тепер просочилися дешевим тютюном упереміш із нудотними парфумами.
Через тиждень після приїзду Лариси Ольга повернулася з добової зміни. Вона працювала старшою медсестрою в лікарні.
Мріяла тільки про гарячу ванну. Але ванна була зайнята. Минула година. Друга…
Коли розпарена Лариса нарешті вийшла в хмарі ароматного пару, Ольга виявила, що професійний шампунь для фарбованого волосся порожній. Він коштував більше п’ятисот гривень.
— Лариса, ти використовувала мій шампунь?
— Ой, Оль, ну там крапелька була. І взагалі, знаєш, як він погано піниться. Я потім свій тобі дам, він кращий, на травах.
Другий інцидент стався з грошима. Ольга відкладала готівку в скриньку на випускний Яни. Зникло три тисячі.
— Сергію, ти брав?
— Ні… Слухай, може, Ларисі на ліки знадобилося? Вона соромилася попросити. Не будь жадібною, вона поверне, коли роботу знайде.
— Вона місяць на дивані лежить і серіали дивиться!
— Оля, вона переживає! Ти безсердечна якась стала.
Але те, що сталося в четвер, переповнило чашу терпіння господині.
Ольга прийшла додому. Крім з’їденої буженини, в раковині виявилася гора посуду із засохлою гречкою. А у вітальні, на улюбленому бежевому дивані, сиділа Лариса з подругою Галею.
На столику стояла почата пляшка напою — того самого, колекційного, який партнери подарували Сергію і який сім’я берегла до весілля Яни.
— О, Оля прийшла!
Лариса була явно напідпитку. Щоки рожеві, очі блищать.
— А ми тут з Галочкою стрес знімаємо. Приєднуйся, тільки закусок замало. Не могла б ти салатик якийсь швиденько зробити?
Сергій сидів у кріслі, блаженно посміхаючись сестрі та її подрузі.
— Оленька, зроби дівчатам перекусити, вони так душевно сидять, пісні співають…
Всередині Ольги щось закипіло. Гучно, ніби луснула земля і виступила лава.
Вона подивилася на свої руки — від нервів на них виступила екзема. Потім на чоловіка. Потім на нахабне обличчя зовиці.
— Салатик?
Голос пролунав тихо.
— Ну так, або бутербродів. І огірочків солоних дістань, а то прісно, — Лариса струсила попіл прямо на килим.
— Добре. Буде вам і салат, і огірки.
Голос Ольги був дивно спокійним. Вона пішла в спальню. Дістала велику валізу з антресолей.
Сергій заглянув хвилин через десять, чекаючи побачити піднос із закусками.
— Оля, а ти чого тут копаєшся?
Він завмер на порозі. Дружина акуратно складала в валізу речі.
— Ти куди зібралася? До мами? От перелякана жінка!
— Ні, Сергію. Не до мами. Пам’ятаєш, мені путівку в санаторій пропонували від профспілки? З процедурами та екскурсіями, в Карпати.
Я тоді відмовилася — думала, як же ви тут без мене. А зараз зателефонувала Ніні Петрівні. Путівка ще вільна. Виїзд завтра вранці. Поки що переночую у подруги.
— Ти з глузду з’їхала?
Сергій зблід.
— Який санаторій? А дім? А діти? А Лариса? У неї криза!
— Ти ж сам сказав: рідна кров. Ось і піклуйся про рідну кров. А я втомилася, Сергію. Я теж людина, а не машина з виробництва котлет і чистоти.
Вона вийшла в коридор. Там уже стояли діти. Яна й Артем дивилися на матір із розумінням в очах.
— Мамо, ти справді їдеш? — тихо запитав Артем.
— Справді, синку. Тато про вас подбає. Він у нас глава сім’ї, сильний, відповідальний.
Ольга дістала з сумочки аркуш паперу, вирваний з щоденника, і приліпила магнітом до холодильника.
— Це інструкція. Читай уважно.
— Ти жартуєш?
Сергій нервово хихикнув.
— Оль, ну досить виставу влаштовувати. Розпакуй сумку і швиденько на кухню, гості чекають.
Ольга мовчки одягла плащ. Взяла валізу. Подивилася чоловікові прямо в очі:
— Хочеш бути благородним лицарем для сестри — будь. Тільки тепер без моєї допомоги.
Будинок на мені, але живіть поки що. Діти, собаку годуйте за розкладом. Татові допомагайте, але уроки в пріоритеті.
Двері грюкнули. Сергій залишився стояти посеред коридору. З вітальні долинуло хмільне:
— Серж, ну де огірочки?
Сергій підійшов до холодильника. Подивився на листок. Почерк у Ольги був дрібний, акуратний.
Котел. Тиск перевіряти двічі на день. Якщо впаде нижче 1,5 — підкачати синім краном. Якщо перегріється — дзвонити дяді Віті (телефон на полиці). Не переплутати, інакше вибухне.
Септик. Бактерії засипати в п’ятницю. Папір не кидати!
Собака (Рекс). Каша з обрізків, варити 40 хвилин, вітаміни в миску. Гуляти строго о 6:30, 13:00 і о 21:00. Лапи мити в тазику, витирати сірою ганчіркою, а не рушником для обличчя!
Кредит. 20-го числа 8 500 гривень. Гроші в тумбочці закінчилися, зніми зі своєї картки.
Діти. У Артема репетитор у вівторок і четвер (сплатити 1000), у Яни курси.
Їжа: суп варити на 3 дні, друге щодня свіже.
Сергій посміхнувся. «Подумаєш. Справлюся. Зате ніхто мізки не випалюватиме».
П’ятниця минула в ейфорії. Лариса нахвалювала брата.
Вони доїли залишки їжі, замовили піцу на гроші Сергія. Сестра розповідала, який чоловік їй дістався нестерпний.
Субота почалася з катастрофи. Рекс не дочекався прогулянки о шостій тридцять — Сергій спав до десятої.
Пес зробив величезну калюжу в передпокої. Ламінат здувся бульбашкою.
— Ларисо! Прибери! — крикнув Сергій зі спальні.
— Я не можу! Мене нудить від запаху! — крикнула сестра з вітальні. — І взагалі, зроби мені каву!
Сергій, лаючись собі під ніс, прибирав за собакою двадцять хвилин. Потім пішов на кухню.
Гори посуду з учорашнього вечора засохли. Спробував увімкнути посудомийну машину — вона запищала, видавши помилку.
Виявилося, закінчилася спеціальна сіль. Де вона лежить, він не мав уявлення.
Довелося мити руками. Від жиру і холодної води — котел чомусь перестав гріти воду — почало ломити суглоби.
До неділі картина стала ще похмурішою.
— Тату, мені на курси треба. Дай грошей і погладь блузку, — заявила Яна.
— Сама погладь!
— Мама завжди гладила. І я запізнююся!
Сергій схопився за праску. Через п’ять хвилин виявив на рукаві блузки дочки коричневий прожарений слід. Яна розплакалася.
Лариса вийшла до обіду в халаті, позіхаючи:
— Сергію, а що, обіду не буде? Я супчика хочу, курячого, з локшиною домашньою.
— Звари сама!
Він не впізнавав свій голос — різкий, зривний.
— Ти чого кричиш? У мене мігрень! І взагалі, ти обіцяв піклуватися! Я ж твоя сестра!
У вівторок сталося непоправне. Котел став. У будинку було плюс шістнадцять градусів.
Дядя Вітя по телефону вилаявся і сказав, що приїде тільки завтра, бо Сергій не стежив за тиском.
Артем приніс двійку з алгебри — не було часу займатися.
Їжі в будинку не залишилося. Грошей на картці Сергія до зарплати — півтори тисячі, а кредит платити через два дні.
Лариса потайки взяла останні гроші брата з його гаманця і купила собі новий крем і тортик для настрою. Вночі з’їла торт сама, сидячи перед телевізором.
У середу Сергій прийшов з роботи — начальник відчитав його за запізнення — і побачив картину, від якої потемніло в очах.
Лариса лежала перед телевізором, клацаючи насіння. Лушпиння летіло на килим.
Рекс гриз його шкіряний черевик. А на плиті збігло молоко, затопивши всі конфорки і пальники. Смерділо нестерпно.
— Серьожа, — примхливо простягнула сестра. — Собака погано пахне. Помий його. І переключи канал, пульт далеко.
Сергій відчув, як у нього сіпається не тільки око, але і вся ліва половина обличчя. Руки тремтіли. Він повільно підійшов до дивана.
— Встань, — тихо промовив він.
— Що? — Лариса повернула голову.
— Вставай і йди звідси. Негайно.
— Ти чого це, братику? — вона злякано сіла на дивані.
— Вставай, збирай речі, і щоб через годину тебе тут не було! До чоловіка, до подруги, на вокзал — мені все одно!
— Ти мене виганяєш? Рідну сестру?
— Через те, що ти паразит, Ларисо, а не сестра. Оля на двох роботах пахала.
Будинок тягнула, дітей, мене, ідіота, і тебе ще терпіла. А ти навіть тарілку за собою помити не можеш! Геть звідси!
Лариса влаштувала істерику. Билася в риданні, кричала про безсердечність.
Але Сергій був непохитний. Він буквально виштовхнув її за двері разом із сумками.
У будинку запала тиша. Брудна, холодна, голодна тиша.
Сергій сів на кухні, прямо на табуретку біля залитої молоком плити. Руки тремтіли.
Він подивився на список Ольги. Пункт четвертий: «Кредит». Грошей не було.
Він дістав телефон. Набрав номер дружини. Гудки тривали довго.
— Алло?
Голос Ольги був спокійним. Десь на тлі грала музика.
— Оля…
Голос Сергія зірвався на хрип.
— Оля, повертайся. Прошу. Я не можу. Я Лариску вигнав. Я був неправий. Котел зламався, собака виє, я… я не справляюся.
— Сергію, — зітхнула Ольга. — Я в процедурному кабінеті. У мене грязьові ванни через десять хвилин.
— Оль, пробач мене. Я все зрозумів. Ти свята жінка. Я перед тобою так винен. Тільки приїжджай, благаю.
— Путівка на двадцять один день, милий. Квитки безповоротні.
— Я не витримаю тут стільки часу!
— Витримаєш. Заодно схуднеш і з дітьми зблизишся. Гроші на кредит візьми у сусідки, тітки Валі.
Я їй залишала про всяк випадок. Скажеш кодове слово «Лариса-паразит».
— Ти знала…
Сергій прошепотів це, раптом усвідомивши всю глибину того, що сталося.
— Я сподівалася, що ти розумніший. Але готувалася до гіршого. Все, Сергію, мені час. Воду в котлі злий і залий заново, там повітряна пробка. Поцілуй дітей.
Сергій поклав слухавку. По щоці, порослої триденною щетиною, повзла сльоза.
Він встав, взяв ганчірку і пішов витирати плиту. До приїзду дружини залишалося ще багато днів.
Це була його особиста розплата, і він знав, що заслужив кожну її хвилину.
