Сергій хотів зробити батькові сюрприз, купивши величезний телевізор, але замість подяки отримав сімейний скандал і боргову яму…
… Марина увійшла до кухні, тримаючи телефон так, ніби він був доказом у справі про зникнення сімейного бюджету.
Її обличчя виражало суміш гніву і здивування, як у детектива, який щойно розкрив злочин століття.
Сергій, розвалившись на дивані, гортав стрічку в соцмережах, занурений у відео з котиками, і навіть не підозрював, що його спокійний вечір ось-ось перетвориться на катастрофу.
— Сергію, ти взагалі в курсі, що у нас із рахунком? — голос Марини тремтів від ледь стримуваного роздратування.
— А що там? — ліниво відгукнувся Сергій, не відриваючись від екрану. — Заплатив за світло, за воду, все нормально.
— Нормально? — Марина підвищила голос, її очі блищали, як фари вантажівки на нічній дорозі. — Баланс мінус, Сергій! Мінус! Це, на твою думку, нормально?
Чоловік нарешті відклав телефон і подивився на дружину. Її погляд був таким, що він мимоволі здригнувся.
Він спробував згадати, що могло піти не так, але в голові крутилися тільки котики і вчорашній похід в магазин електроніки.
— Ну, може, за інтернет більше списали? — невпевнено припустив він.
— Інтернет, значить? — пирхнула Марина, театрально плеснувши себе по лобі. — Ага, інтернет тепер коштує як уживана «Лада»!
Ні, любий, це ти вчора вирішив, що нам терміново потрібен новий телевізор для твого тата.
Сергій завмер. Вчора він дійсно зайшов до магазину електроніки. Побачив акцію на величезний плазмовий телевізор з функцією Smart TV.
І він подумав, що це ідеальний подарунок для батька, який давно скаржився на старий «ящик», що показує три канали з перебоями.
— Ну так, — промовив він, намагаючись здаватися впевненим. — Татові ж давно хотілося нормальний телевізор. З великим екраном, з інтернетом, щоб дивитися фільми. Я подумав, у нас же твій бонус прийшов, ось і…
Марина перервала його, піднявши руку, як регулювальник на перехресті.
— Подумав він! — вона майже кричала. — Слухай, це ти думав чи твій котик з відео думав?
Вона відкрила банківський додаток і тицьнула пальцем в екран.
— Це, мій дорогий, була не дебетова картка. Це кредитка, на яку я переказала свою премію, щоб закрити твій старий борг!
Сергій відчув, як кров відливає від обличчя. Він смутно пригадав, як зрадів повідомленню про зарахування великої суми.
Але тепер у пам’яті спливла й інша розмова — за день до цього Марина дзвонила своїй мамі, і він випадково підслухав частину бесіди…
… Марина сиділа на кухні, потягуючи чай, і базікала по телефону з мамою.
— Мамо, уяви, завтра дадуть премію! — її голос був сповнений радості. — Я відразу перекажу на кредитку Сергія, там борг висить, відсотки капають. Тепер все закриємо, нарешті видихну.
— Молодець, донько, — відповіла мама. — А то ці банки тільки й чекають, щоб загнати людей у борги. Тепер хоч на щось своє витратите?
— Та я поки не знаю, — засміялася Марина. — Хочу плиту нову, а то наша вже як музейний експонат. Ну або на море з’їздимо хоч на три дні, я так втомилася.
— Правильно, — підтримала мама. — Ти заслужила. А Сергій що, не в курсі?
— Та він у своїх соцмережах сидить, відео дивиться, — хмикнула Марина. — Я йому скажу, але пізніше. Нехай буде сюрприз.
Сергій, стоячи в дверях кухні, тоді не надав значення розмові. Він просто порадів за дружину і подумав, що премія — це круто.
А побачивши повідомлення про зарахування грошей, вирішив, що це і є ті самі «вільні» гроші, і побіг до магазину…
— Зачекай, — вичавив він, повертаючись до реальності. — Ти хочеш сказати, що я… що це…
— Так, милий, — Марина склала руки на грудях. — Ти зняв гроші з кредитки, яку я тільки вчора закрила.
І тепер, вітаю, ми знову в боргах. Ласкаво просимо до світу, де твоя зарплата буде йти на відсотки!
Сергій відкрив рот, але слова застрягли. Він зрозумів, що вечір офіційно провалений, а його фінансова помилка щойно розвернула їхнє життя на сто вісімдесят градусів.
Марина, все ще киплячи від обурення, продовжувала пояснювати Сергію, що він накоїв. Вона говорила повільно, ніби пояснювала дитині, чому не можна їсти пісок з пісочниці.
— Дивись, — почала вона, тикаючи в екран телефону. — Ця кредитка була на нулі, поки я не переказала туди премію за квартал. Я закрила борг, щоб не капали відсотки. А ти, мій дорогий, вирішив, що це манна небесна, і витратив все на телевізор!
Сергій дивився на екран як заворожений. Його зарплата, і без того не космічна, тепер буде йти на погашення цього боргу.
— Тобто, — він ковтнув, — мені тепер щомісяця…
— Так, Сергію, — кивнула Марина. — Щомісяця у тебе будуть забирати майже всю зарплату. І це ще якщо банк не підніме відсоток.
А вони, знаєш, люблять це робити, особливо з такими, як ти, хто знімає все бездумно.
— Але я ж для тата… — почав він, але Марина підняла руку, зупиняючи його.
— Для тата, для мами, для сусідки тітки Клави — мені все одно! Ти хоч розумієш, що тепер у нас ні на що грошей не буде?
Ні на твої улюблені шашлики з Колькою, ні на нові кросівки, ні на поїздку до моря, про яку ми мріяли!
Сергій відчув, як всередині все стискається. Він любив свої вихідні: шашлики з другом Колькою, перегляд футболу, мрії про те, як вони з Мариною поїдуть до мопя. Тепер все це здавалося далеким, як зірки на небі.
— Марино, — боязко сказав він. — А може, я щось придумаю? Підробіток знайду?
— Підробіток? — вона подивилася на нього, як на цуценя, яке притягнуло в дім брудну палицю. — Ти спочатку подумай, як мені пояснити, чому я повинна тепер економити на всьому, поки ти гасиш борг за телевізор, який, до речі, твій тато навіть не просив!
Марина встала і пішла в спальню, грюкнувши дверима. Сергій залишився на дивані, дивлячись на екран телефону. Він зрозумів, що попав. І попав серйозно.
Наступного дня атмосфера в квартирі нагадувала затишшя перед бурею. Марина не кричала, не лаялася — вона просто мовчала. Це було найгірше.
Навіть кіт Барсик, який зазвичай ліз до Сергія за ласкою, тепер обходив його стороною, ніби відчував, що господар в халепі.
Сергій ходив по квартирі, намагаючись не наступити на невидимі міни. Він намагався заговорити з Мариною, але її односкладові відповіді («Угу», «Ага», «Не знаю») чітко давали зрозуміти: примирення поки не передбачається.
— Марино, — почав він, стоячи в дверях кухні. — Я справді не подумав, що це кредитка. Думав, раз гроші прийшли, значить, можна витрачати.
Марина, нарізаючи овочі для супу, навіть не підняла очей.
— Не знав він, — пробурмотіла вона. — Сергій, ти ж бачив, що відсотки капають. Бачив, як ми пів року гасили цей борг. І тут — бац! — гроші з’явилися, і ти вирішив, що це подарунок долі?
— Ну, для тата ж… — знову почав він, але зупинився від її погляду.
— “Для тата”, — передражнила вона. — А для нас? Для мене? Я, між іншим, цю премію пів року чекала. Хотіла кухню оновити, плиту нову купити.
А тепер що? Будемо на старій плиті картоплю смажити, поки ти борг гаситимеш.
Сергій мовчав. Він розумів, що кожне його слово тільки погіршує ситуацію. У голові крутилися думки про шашлики, які тепер не відбудуться, і про те, як він буде пояснювати Кольці, чому не може піти в бар.
— Може, я з татом поговорю? — невпевнено запропонував він. — Нехай він телевізор продасть?
— О, геніально! — Марина нарешті подивилася на нього. — Іди, скажи батькові, що подарунок скасовується. Він буде в захваті.
Сергій зітхнув і поплентався до вітальні. Він знав, що Марина права. Але думка про те, що він підвів не тільки дружину, але й батька, робила все ще гірше.
Минуло кілька днів, і Марина вирішила взяти ситуацію в свої руки. Сергій, повернувшись з роботи, помітив, що його улюблений велосипед, який він зберігав на балконі, зник.
— Маринка, а де велосипед? — запитав він, заглядаючи на балкон.
Дружина сиділа за столом, сортуючи чеки з магазину.
— Продала, — спокійно відповіла вона. — На «ОЛХ». Тепер у нас є гроші на продукти до кінця місяця.
Сергій відчув, як земля вислизає з-під ніг.
— Ти продала мій велосипед?! — вигукнув він. — Я ж його три роки вибирав! Спеціально з амортизаторами, щоб по лісу кататися!
— А я три роки терпіла твої фінансові геніальності, — парирувала вона. — Спочатку мотоцикл, який ти так і не забрав із салону, тепер телевізор для тата. Досить. Нам треба виживати.
Сергій сів на диван, намагаючись усвідомити масштаб втрати.
Велосипед був його віддушиною — щовихідних він катався по парку, мріючи про нові маршрути. Тепер замість цього у нього була пачка макаронів і пакет картоплі.
— Знаєш, це жорстоко, — пробурмотів він.
— Жорстоко? — вона підняла брову. — Жорстоко — це коли я економила, щоб закрити борг, а ти одним махом все пустив коту під хвіст.
Вона встала і дістала з сумки пакет з продуктами.
— Дивись, я навіть курку купила. Будемо жити як королі, поки ти не почнеш думати головою.
Сергій хотів заперечити, але зрозумів, що це все марно. Він тільки кивнув і пішов ставити чайник.
У цей момент він зрозумів, що Марина не просто злиться — вона бореться за їхню сім’ю. І це робило його провину ще важчою.
Тиждень минув у напруженій тиші. Чоловік намагався бути корисним: мив посуд, виносив сміття, навіть намагався приготувати вечерю, хоча його борщ більше нагадував суп зі шкільної їдальні. Марина пом’якшала, але все ще тримала дистанцію.
Одного вечора він зважився заговорити:
— Кохана, я подумав… Може, мені підробіток все ж знайти? Вантажником, наприклад? Там платять непогано, я дізнавався.
Марина подивилася на нього з легкою насмішкою.
— Вантажником? Ти, Сергій, з твоєю спиною, яка болить від дивана? Ну, спробуй. Тільки не забудь, що телевізори тягати доведеться. Буде тобі іронія долі.
Сергій почервонів. Він знав, що фізична робота — не його коник, але хотів показати, що готовий виправлятися.
— А може все-таки, з татом поговорити? — знову боязко запропонував він. — Нехай він телевізор віднесе до ломбарду, а ми гроші повернемо на картку.
Марина розсміялася, але в її сміху не було злості.
— О, це буде хіт сезону. Іди, скажи. Батько тобі такий концерт влаштує, що ти сам захочеш в телевізорі сховатися.
Сергій зітхнув. Він розумів, що ідея з продажем телевізора все ж не варіант. І батько був такий щасливий, коли побачив новий екран.
— Гаразд, — сказав він. — Більше ніяких покупок без тебе. Обіцяю.
Марина подивилася на нього довгим поглядом.
— Обіцяєш? Ну, подивимося. Тільки врахуй, милий, ще один такий сюрприз — і я куплю своїй мамі кондиціонер, а рахунок виставлю тобі.
Вони обоє посміхнулися, і напруга трохи спала. Вперше за тиждень чоловік відчув, що лід зрушив.
Минув місяць, і Сергій почав відчувати, що таке «фінансова дисципліна». Його зарплата прийшла і відразу зникла — банк списав мінімальний платіж за кредитом.
SMS-ка з текстом «Платіж успішно списаний» виглядала як знущання.
Марина, тим часом, ввела в будинку жорстку економію. На холодильнику з’явилася записка: «Пам’ятник фінансовій геніальності Сергія. Не чіпати».
Вона готувала прості страви, купувала продукти за акціями і навіть продала старий пилосос, який припадав пилом у коморі.
— Дивись, — сказала вона, показуючи чек. — Ще півтори тисячі. Вистачить на молоко, рибу, яйця і хліб на тиждень.
Сергій мовчав. Він розумів, що Марина робить все, щоб вони не залишилися без їжі, але кожен її крок нагадував йому про його помилку.
Одного вечора він прийшов додому і побачив на столі коробку з написом «Велосипедні аксесуари». Серце неприємно защеміло.
— Маринка, ти що, знову щось продала? — запитав він, намагаючись тримати голос рівним.
Вона посміхнулася, як Чеширський кіт.
— Та не переживай, це не твої шоломи. Я знайшла старий насос у коморі і хотіла віддати сусідові. Все одно велосипеда вже немає.
Сергій видихнув.
— Дякую, — пробурмотів він. — А я вже подумав…
— Почни частіше думати, — перебила вона. — А то твої думки поки що доходять тільки до телевізорів.
Вони засміялися, і Сергій зрозумів, що Марина, незважаючи на все, все ще вірить у нього. Це давало надію.
Через пів року борг по кредитці майже закрили — Марина суворо стежила за фінансами, а Сергій знайшов підробіток, допомагаючи другові Кольці з ремонтом машин у вихідні.
Це не приносило великих грошей, але дозволяло покривати дрібні витрати.
Одного вечора Сергій прийшов додому з конвертом у руках.
— Марина, — сказав він, простягаючи конверт. — Це тобі.
Вона здивовано відкрила його і знайшла всередині квитки на поїздку до моря.
— Сергій, ти серйозно? — її очі розширилися. — Звідки гроші?
— Підробіток, — посміхнувся він. — І ще невелика премія на роботі. Я все оформив правильно, ось чек, — він гордо показав папірець. — Ніяких кредиток, все чисто.
Марина подивилася на нього, і її обличчя пом’якшало.
— Ну, дивись, — сказала вона, обіймаючи його. — Якщо це не телевізор для твоєї тітки, то я тобою пишаюся.
— Ні, — засміявся він. — Це для нас. Одеса, море, варені раки. Без телевізорів.
Вони стояли, обійнявшись, і Сергій зрозумів, що, незважаючи на всі помилки, вони з Мариною — команда.
— Але потім я куплю новий велосипед і ти його більше не продавай, добре? — додав він.
— Не обіцяю, — підморгнула вона. — Але якщо будеш поводитися добре, куплю тобі новий насос.
