— Що це? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але паспорт «зачепив» ще дещо.
— Я думав, що ти це не знайдеш… — пробурмотів Андрій, червоніючи…
… Того ранку Ірина прокинулася одна. Андрій пішов рано — звичайна історія.
Іра потягнулася до телефону: екран мигнув повідомленням, значить, прийшло щось нове.
«Я добре. Ти як? Кохаю тебе».
Отримавши таке повідомлення від чоловіка, Іра здивувалася. Несподівано.
Він зазвичай не писав їй вранці — ранок у нього завжди «на роботі».
Вона вже хотіла відповісти, але пригальмувала. Щось у цьому повідомленні здалося їй дивним.
Напевно те, що це повідомлення виглядало як відповідь на не поставлене нею запитання.
Іра поклала телефон назад.
Увечері, коли вони разом вечеряли, вона запитала між справою:
— А ти сьогодні зранку кому писав?
— Нікому.
— Дивно, мені прийшло ось це…
Він посміхнувся і обійняв її:
— А… Я просто хотів сказати, що все добре. Ти так рідко мені пишеш.
Вона подивилася на чоловіка і посміхнулася. Все виглядало цілком звичайно. Тільки відчуття дивацтва, ледь з’явившись, не зникло.
Наступного дня Ірина збирала білизну для прання. Сорочки чоловіка вона завжди прала окремо.
У якийсь момент, складаючи сорочки в машинку, на одній з них вона вловила запах. Чужий. Щось нудотно-солодке, квіткове.
Вона піднесла сорочку ближче до обличчя. Все той же запах. Не кондиціонер, не пральний порошок. І вже точно не її парфуми, і не його дезодорант.
— Дивний запах, чи не так? — запитала вона Андрія.
Той принюхався, знизав плечима.
— Не знаю, — пробурмотів він, відводячи погляд. А через пару днів він приніс їй подарунок.
— Парфуми? — Іра здивувалася. Зазвичай вона вибирала аромати сама.
— Хотів тебе порадувати. А ти раніше часу здогадалася. Той запах… від сорочки — це парфуми з магазину. Знаєш, коли пробуєш їх, продавці бризкають не на тестер, а кудись повз. Ось я і пропах.
Вона взяла флакон.
— Що за привід?
— Так. Просто. Ти у мене красива. А у красивих жінок повинен бути дорогий аромат.
— Дякую, — Ірі здалося, що він говорив щиро, з посмішкою.
Вона подякувала чоловікові. І хоча аромат був їй чужий, коли вона зайшла у ванну і бризнула на зап’ястя, цей запах здався знайомим.
На зустріч з подругою Ірина прийшла раніше і вже допивала каву, коли в зал зайшла Ліна. Висока, ефектна. Багато хто вважав їх сестрами — надто схожі, але такі різні.
— Як ти, люба? Виглядаєш втомленою.
— Трохи, — Ірина кивнула. — Андрій зранку поїхав на якусь зустріч. Сказав, що ввечері буде пізно.
— Знову робота? — Ліна розсміялася. — От чому вони не можуть просто бути поруч, а не вічно «на проекті»?
Ірина посміхнулася.
— Та він нібито старається. Майже завжди приходить додому вчасно. Минулого тижня навіть приніс мій улюблений торт, просто так.
А вчора зранку надіслав СМС: «Кохаю тебе». І подарував парфуми. Як тобі, до речі? — Іра показала флакон.
Ліна трохи здригнулася, але одразу прикрила рух ковтком кави.
— Романтик! — натягнуто посміхнулася вона. — А ці парфуми я знаю. Мій колишній такі самі подарував. Перед тим, як ми розійшлися.
— Так? Тепер мені ясно. — Ірина відвела погляд.
— Що ясно?!
— Звідки я знаю цей запах. Це твій запах. Не мій.
Подруга ледь не подавилася кавою.
— Ну… Я цим ароматом майже не користуюся.
— Мені не сподобався. Тобі більше пасує. Якщо хочеш, я тобі їх подарую.
— Ні. Не треба. Дякую. Ще той флакон повний, — подруга поправила волосся і перевела тему, але Іра все ж висловила свої сумніви.
— Знаєш, я раніше не була ревнивою, але це СМС… Воно просто вибило мене з колії. У нас давно не букетний період.
Та й Андрій не сентиментальний. Раптом він писав його не мені, а відправив на мій номер випадково?
Ліна хихикнула.
— Іра,… тобі не здається, що ти просто перевтомилася? Ну правда. Вічний контроль втомлює. Іноді ми самі собі вигадуємо приводи.
А потім… знаходимо те, чого не було. Сходи в СПА, розслабся. Я днями бачила рекламу такого приємного місця…
Пінний масаж, хамам… Салон «Фея-Орхідея» називається. Запиши. Я думаю теж сходити.
Ірина кивнула. Вона хотіла вірити чоловікові.
Але всередині було якось неприємно, ніби щось важливе тільки починає вилазити на поверхню, але ще не ясно, що саме.
І воно «вилізло» через тиждень.
— Що це? — Ірина нахмурилася.
Вона шукала паспорт Андрія — потрібно було терміново надіслати копію для страховки. Андрій у той момент розмовляв по телефону.
Ірина рилася в його сумці, розстебнула блискавку. Паспорт лежав у бічному відділенні, але зачепився за куточок чогось — щільного, глянцевого.
Це був конверт. Білий, з логотипом СПА-центру.
Іра витягла знахідку і повернула в руках. Папір щільний, дорогий. На зворотному боці — малюнок квітки.
— Що це? — повторила вона голосніше.
Андрій уже стояв у дверях кухні. Його погляд впав на конверт, і він ніби на мить втратив дар мови.
— Я думав… ти це не знайдеш, — пробурмотів він.
— Що саме я не повинна була знайти? — її голос затремтів.
— Це… ну, я хотів зробити тобі сюрприз, — він зробив крок ближче, — СПА, програма на двох. Масаж, термальна зона…
Хотів подарувати в п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок.
— Правда? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Ні слова про мене.
Він завагався. На секунду відвів погляд.
— Та я просто не став морочити голову. Але якщо хочеш, я напишу твоє сам.
Вона мовчки кивнула, поклала конверт на стіл. Можливо, вона і справді занадто себе накрутила.
Вони пішли в СПА. Все було романтично, як на самому початку стосунків. Здавалося — все добре. Ірина навіть розслабилася. Їй стало легше.
Начебто чоловік при ній. Що ще треба? Приходить вчасно, телефон «чистий», дарує подарунки, влаштовує сюрпризи.
Може, пропаганда нездорових стосунків просто занадто впливає на розум жінок?
Зради всюди — в кіно, в книгах, в рекламі страхової компанії, в піснях про кохання, в плітках подруг…
Коли Іра раптом зрозуміла, що все це — дурниці і її уява, вона купила чоловікові подарунок у відповідь і вирішила влаштувати вечір при свічках. Вдома. Як раніше.
І раптом, напередодні цього вечора, їй зателефонували:
— Добрий день. Ми зі СПА-центру «Фея-Орхідея». Ви залишили у нас браслет. Ваш номер ми знайшли в анкеті гостя.
— Я нічого не залишала, — здригнулася Іра. Назва салону вразила її. Адже хтось згадував про нього, а Іра навіть не подивилася назву салону на вивісці. Якийсь логотип квітки… Орхідея, значить…
— Ви впевнені? Саме ви з чоловіком були у нас.
— Добре, я зайду, — чомусь Ірина погодилася.
Вона вирішила переконатися в здогадці і все з’ясувати. Того ж вечора вона вирушила в салон, куди ходила з Андрієм.
Дівчина на рецепції подивилася на неї і раптом зам’ялася.
— Ви у нас були… нещодавно, так? З…
— З чоловіком.
Зависла тиша.
— Вибачте. Просто… він був і вчора. В обід.
— Один?! Ви впевнені, що він?
— Я думала, що з вами, браслет ось залишився… Дівчина, яка з ним була, дуже схожа на вас. Тільки поводилася зовсім не так виховано і ввічливо, як ви.
Вимагала напої, пелюстки троянд… Ми ще з колегами подумали, що ви так сильно змінилися за тиждень, що у вас, напевно, роздвоєння особистості або гормони…
Ой, вибачте, не знаю, навіщо я це кажу, — дівчина занервувала, почервоніла.
— Де браслет? — сухо запитала Іра.
— Ось… — адміністраторка дістала з ящика браслет.
Біжутерія була знайома Ірині. Нещодавно вона подарувала цю дрібничку Ліні, привезла з відпустки. Гарна дрібничка, незвичайна, добре запам’ятовується.
— Ой, я вам, значить, не віддам його… Він же не ваш! — схаменулася дівчина.
— Не мій? — повторила Іра. — Чоловік-то якраз мій… А ось браслет моєї подруги.
— Хм… так, недобре вийшло. Вибачте.
— Віддайте мені його. Повірте, я поверну знахідку. Особисто в руки цій… не надто розумній жінці. І з чоловіком поговорю, якого чорта він водить в СПА моїх подруг.
Іра все-таки домовилася з адміністратором салону.
Вона не планувала влаштовувати істерики і закатувати скандали зараз. Всю ніч жінка думала, як помститися чоловікові. З Ліною вона просто вирішила більше не спілкуватися.
Весь наступний тиждень вона витратила на себе, на свою красу. Іра більше не хотіла бути схожою на подругу.
Перефарбувалася, змінила зачіску, стала інакше одягатися, спустошивши картку Андрія.
Але її помста полягала не в цьому. Вона приготувала особливу «страву» чоловікові. На десерт.
— Де була? — запитав Андрій через кілька днів, коли вона прийшла пізно додому.
— Зустрічалася по роботі. І мені давно варто було зайнятися собою, відпочити
— Але ми ж планували романтичний…
— Ні, я вирішила, що поки хочу дечого іншого.
Він подивився на неї з підозрою.
Кілька разів на тиждень писала Ліна. Один раз навіть зателефонувала.
— Іра, давай зустрінемося. Мені треба дещо тобі сказати.
— Я зайнята, вибач. — Ірина скинула дзвінок.
Вона здогадалася, що саме хоче сказати подруга. А та наздоганяючи надіслала скрін листування в соцмережах.
«Так, ми з твоїм чоловіком… близькі. Вибач», — додала вона до фотографій.
Іра зрозуміла, що тепер точно все скінчено. Вона бачила, що чоловік нервував. Втім, Андрій вже зовсім не впізнавав дружину.
— Що з тобою? — запитав він, коли вона збиралася на чергову зустріч увечері. У коктейльній сукні, з зачіскою.
— Втомилася сидіти вдома. Подруги — дами непостійні, з ними каші не звариш…
— То може, ми вдвох кудись підемо?
— Сьогодні я зайнята.
— Гей! У тебе що, хтось є?! — Андрій стиснув губи, як ображений підліток, але потім спробував обійняти.
Вона відсторонилася і не відповіла. Того вечора Іра прийшла додому дуже пізно.
Минуло два тижні. Андрій не знаходив собі місця, він постійно думав про дружину. Ревнував.
Його хвилювання відбилося і на роботі. Скоро мав відбутися великий проект, і в Андрія намічалася ділова зустріч у ресторані.
До цієї зустрічі він був не дуже готовий, тому що Іра напередодні не прийшла ночувати і він намагався їй додзвонитися.
Під ранок Іра все-таки вийшла на зв’язок: виявилося, що вона «була у мами».
Він не повірив. Але влаштовувати сцени було ніколи, треба було збиратися на зустріч.
Чоловік ледве встиг приїхати вчасно. Ось тільки в залі на нього чекав сюрприз. За столиком він побачив Ірину.
Вона сиділа навпроти його начальника. Щось пояснювала. Спокійно, впевнено. Начальник кивнув Андрію:
— О, привіт. Сідай. Твоя дружина, правда вже майже колишня, — дуже розумний кандидат на посаду мого заступника.
Шкода, ти раніше не говорив, що вона так розбирається в стратегії продажів. Ми з нею вирішили, що тебе треба розвантажити.
Ти займешся рутиною, в якій вже накопичилося багато справ, а вона — новим проектом.
Андрій сів. Але вже не чув, про що говорять. Він дивився на руку дружини, де не було обручки.
Додому вона не поїхала. Розмовляти з чоловіком не стала. Просто повідомила, що подала на розлучення.
Через тиждень Андрія перевели на посаду нижчу за попередню, а Ірина вийшла на нову роботу.
Як виявилося пізніше, Іра вийшла на директора Андрія, «випадково» зустрівши його в ресторані за ланчем.
Вони обмінялися парою фраз, жінка зачарувала його своїми знаннями, декольте і жіночою харизмою.
А він, будучи не меншим бабієм, ніж її чоловік, запропонував їй роботу. Ну і дещо ще, без зобов’язань.
Іра натякнула, що не проти, але честь свою зберегла, тим самим підігріваючи інтерес не найпринциповішого чоловіка.
Через пару тижнів він вже не думав, що вона дружина його підлеглого. Він хотів її завоювати. І був готовий до кадрових перестановок.
— Ти мені зрадила? З моїм керівником?! — запитав Андрій, заставши Іру в холі офісу.
Він був пригнічений, збитий з пантелику і не розумів, що відбувається.
— Ні, — відповіла вона, хижо посміхнувшись. — Поки що ні. Але як тільки ми з тобою розлучимося, я обов’язково надолужу згаяне. Чи тільки тобі можна гуляти?
— Про що ти?!
— Досить прикидатися. Я все знаю, — Ірина швидко пішла, залишивши чоловіка одного дивитися їй услід.
Між ними все було скінчено. Іра домоглася свого, відпустила чоловіка до іншої і помстилася йому по повній.
Адже всіх чоловіків, які зраджують, треба вчити. Хіба ні? Або, може, варто було поговорити? Вислухати його версію…
