— Що це? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але паспорт «зачепив» ще щось.
— Я думав, що ти це не знайдеш… — пробурмотів Андрій, червоніючи…
…Того ранку Ірина прокинулася сама. Андрій пішов рано — звичайна історія.
Іра потягнулася до телефону: екран блимнув сповіщенням, значить, прийшло нове повідомлення.
«Я в порядку. А ти як? Кохаю тебе».
Отримавши таке повідомлення від чоловіка, Іра здивувалася. Несподівано.
Він зазвичай не писав їй вранці — ранок у нього завжди «в роботі».
Вона вже хотіла відповісти, але пригальмувала. Щось у цьому повідомленні здалося їй дивним.
Напевно те, що це повідомлення виглядало як відповідь на не поставлене нею питання.
Іра поклала телефон назад.
Увечері, коли вони разом вечеряли, вона запитала між іншим:
— А ти сьогодні зранку комусь писав?
— Нікому.
— Дивно, мені прийшло ось це…
Він посміхнувся й обійняв її:
— А… Я просто хотів сказати, що все добре. Ти так рідко мені пишеш.
Вона подивилася на чоловіка і посміхнулася.
Все виглядало цілком звично. Тільки відчуття дивацтва, ледь з’явившись, не зникло.
Наступного дня Ірина збирала білизну для прання. Сорочки чоловіка вона завжди прала окремо.
У якийсь момент, складаючи в пральну машину, на одній із них вона вловила запах. Чужий. Щось нудотно-солодке, квіткове.
Вона піднесла сорочку ближче до обличчя. Все той самий запах.
Не кондиціонер, не пральний порошок. І вже точно не її парфуми, і не його дезодорант.
— Дивний запах, чи не так? — запитала вона в Андрія. Той принюхався, знизав плечима.
— Не знаю, — пробурмотів він, відводячи погляд. А через пару днів він приніс їй подарунок.
— Парфуми? — здивувалася Іра. Зазвичай вона вибирала аромати сама.
— Хотів тебе порадувати. А ти раніше часу здогадалася. Той запах… від сорочки — це парфуми з магазину.
Знаєш, коли їх пробуєш, продавці бризкають не на тестер, а кудись повз. Ось я й просочився.
Вона взяла флакон.
— Що за привід?
— Так. Просто. Ти в мене красива. А у красивих жінок має бути дорогий парфум.
— Дякую, — Ірі здалося, що він говорив щиро, з посмішкою.
І хоча аромат був їй чужий, коли вона зайшла у ванну і бризнула на зап’ястя, цей запах здався знайомим.
***
На зустріч із подругою Ірина прийшла раніше і вже допивала каву, коли до зали зайшла Евеліна.
Висока, ефектна. Багато хто вважав їх сестрами — аж надто схожі, але такі різні.
— Як ти, люба? Виглядаєш втомленою.
— Трохи, — Ірина кивнула. — Андрій зранку поїхав на якусь зустріч. Сказав, що ввечері буде пізно.
— Знову робота? — Евеліна розсміялася. — Ось чому вони не можуть просто бути поруч, а не вічно «на проекті»?
Ірина посміхнулася.
— Та він нібито старається. Майже завжди приходить додому вчасно. Минулого тижня навіть мій улюблений торт приніс, просто так.
А вчора зранку надіслав СМС: «Кохаю тебе». І парфуми подарував. Як тобі, до речі? — Іра показала флакон.
Евеліна ледь здригнулася, але одразу прикрила цей рух ковтком кави.
— Романтик! — натягнуто посміхнулася вона. — А ці парфуми я знаю. Мені колишній такі самі подарував. Перед тим, як ми розійшлися.
— Так? Тепер мені ясно. — Ірина відвела погляд.
— Що ясно?!
— Звідки я знаю цей запах. Це твій запах. Не мій.
Евеліна ледь не подавилася кавою.
— Ну… Я цим ароматом майже не користуюся.
— Мені він не сподобався. Тобі більше пасує. Якщо хочеш, я тобі їх подарую.
— Ні. Не треба. Дякую. Ще той флакон повний, — подруга поправила волосся і перевела тему, але Іра все ж висловила свої сумніви.
— Знаєш, раніше я не була ревнивою, але це СМС… Воно просто вибило мене з колії.
У нас давно не букетний період. Та й Андрій не сентиментальний. Раптом він писав його не мені, а надіслав на мій номер випадково?
Евеліна хихикнула.
— Ір… тобі не здається, що ти просто перевтомилася? Ну справді. Постійний контроль втомлює.
Іноді ми самі собі вигадуємо приводи. А потім… знаходимо те, чого не було. Сходи в СПА, розслабся.
Я днями бачила рекламу такого приємного місця… Пінний масаж… Салон «Венера» називається. Запиши. Я теж думаю сходити.
Ірина кивнула. Вона хотіла вірити чоловікові.
Але всередині було якось неприємно, ніби щось важливе тільки починає спливати на поверхню, але ще не зрозуміло, що саме.
І це «спливло» через тиждень.
— Це що? — Ірина нахмурилася.
Вона шукала паспорт Андрія — потрібно було терміново надіслати копію для страховки.
Андрій у той момент розмовляв по телефону. Ірина порпалася в його сумці, розстебнула блискавку.
Паспорт лежав у бічному відділенні, але зачепився за куточок чогось — щільного, глянцевого.
Це був конверт. Білий, з логотипом СПА.
Іра витягла знахідку й покрутила в руках. На зворотному боці — малюнок квітки.
— Що це? — повторила вона голосніше.
Андрій уже стояв у дверях кухні. Його погляд впав на конверт, і він ніби на мить втратив дар мови.
— Я думав… ти цього не знайдеш, — пробурмотів він.
— Що саме я не мала знайти? — її голос затремтів.
— Це… ну, я хотів зробити тобі сюрприз, — він зробив крок ближче, — СПА, програма на двох. Масаж, термальна вода…
Хотів подарувати в п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок.
— Правда? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Ні слова про мене.
Він завагався. На секунду відвів погляд.
— Та я просто не став перейматися. Але якщо хочеш, я напишу твоє сам.
Вона мовчки кивнула, поклала конверт на стіл. Можливо, вона й справді занадто себе накрутила.
***
Вони пішли в СПА. Все було романтично, як на самому початку стосунків.
Здавалося — все добре. Ірина навіть розслабилася. Їй стало легше. Начебто чоловік поруч. Що ще потрібно?
Приходить вчасно, телефон «чистий», дарує подарунки, влаштовує сюрпризи.
Може, пропаганда нездорових стосунків просто занадто впливає на розум жінок?
Зради всюди — у кіно, у книгах, у рекламі страхової компанії, у піснях про кохання, у плітках подруг…
Коли Іра раптом зрозуміла, що все це — дурниці та її уява, вона купила чоловікові подарунок у відповідь і вирішила влаштувати вечір при свічках. Вдома. Як раніше.
І раптом, напередодні цього вечора, їй зателефонували:
— Добрий день. Ми зі СПА-центру «Венера». Ви залишили у нас браслет. Ваш номер ми знайшли в анкеті гостя.
— Я нічого не залишала, — здригнулася Іра.
Назва салону вразила її. Адже хтось згадував про нього, а Іра навіть не подивилася назву салону на вивісці. Якийсь логотип квітки…
— Ви впевнені? Наче, ви з чоловіком були у нас.
— Добре, я зайду, — чомусь Ірина погодилася.
Вона вирішила переконатися у своєму припущенні й усе з’ясувати. Того ж вечора вона вирушила до салону, куди ходила з Андрієм.
Дівчина на рецепції подивилася на неї й раптом завагалася.
— Ви у нас були… нещодавно, так? З…
— З чоловіком.
Запала тиша.
— Вибачте. Просто… він був і вчора. В обід.
— Вчора?! Ви впевнені?
— Я думала, що з вами, браслет ось залишився… Дівчина, яка з ним була, дуже схожа на вас.
Тільки поводилася зовсім не так виховано й ввічливо, як ви. Вимагала напоїв, пелюстки троянд…
Ми ще з колегами подумали, що ви так сильно змінилися за тиждень, що у вас, напевно, роздвоєння особистості…
Ой, вибачте, не знаю, навіщо я це кажу, — дівчина занервувала, почервоніла.
— Де браслет? — сухо запитала Іра.
— Ось… — адміністраторка дістала з шухляди браслет.
Біжутерія, знайома Ірині. Нещодавно вона подарувала цю дрібничку Евеліні, привезла з відпустки. Гарна дрібничка, незвичайна, така, що запам’ятовується.
— Ой, я вам, значить, не віддам його… Він же не ваш! — схаменулася дівчина.
— Не мій? — повторила Іра. — Чоловік якраз мій… А ось браслет моєї подруги.
— Хм… так, недобре вийшло. Вибачте.
— Віддайте мені його. Повірте, я поверну знахідку. Особисто в руки цій… не надто добрій жінці. І з чоловіком поговорю, якого біса він водить у СПА моїх подруг…
Іра все-таки домовилася з адміністратором салону.
Вона не планувала влаштовувати істерики й затівати скандали зараз.
Всю ніч Іра думала, як помститися чоловікові. З Евеліною вона просто вирішила більше не спілкуватися.
Увесь наступний тиждень вона присвятила собі, своїй красі. Іра більше не хотіла бути схожою на подругу.
Змінила імідж, пофарбувала волосся, почала одягатися інакше, спустошивши картку Андрія.
Але її помста полягала не в цьому. Вона приготувала чоловікові особливу «страву». На десерт.
— Де була? — запитав Андрій через пару днів.
— Зустрічалася по роботі. Мені давно варто було зайнятися кар’єрою.
— Але ж ми планували дітей…
— Ні, я вирішила, що поки не готова.
Він подивився на неї з підозрою.
Кілька разів на тиждень писала Евеліна. Один раз навіть зателефонувала.
— Ір, давай зустрінемося. Мені треба дещо тобі розказати…
— Я зайнята, вибач. — Ірина скинула дзвінок.
Вона здогадалася, що саме хоче сказати Евеліна. А та навздогін надіслала скрін переписки в соцмережах.
«Так, ми з твоїм чоловіком… близькі. Вибач», — додала вона до фотографій.
Іра зрозуміла, що тепер точно все скінчено. Вона бачила, що чоловік нервував. Втім, Андрій теж не впізнавав дружину.
— Що з тобою? — запитав він, коли вона збиралася на чергову зустріч увечері. У коктейльній сукні, з зачіскою.
— Втомилася сидіти вдома. Подруги — дами непостійні, з ними каші не звариш…
— То може, ми вдвох кудись підемо?
— Сьогодні я зайнята.
— Гей! У тебе що, хтось є?! — Андрій стиснув губи, як ображений підліток, але потім спробував обійняти.
Вона відсторонилася і не відповіла. Того вечора вона прийшла додому дуже пізно…
Минуло два тижні. Андрій не міг знайти собі місця, він постійно думав про дружину. Ревнував.
Його хвилювання відбилося й на роботі. Скоро мав відбутися великий проєкт, і в Андрія намічалася ділова зустріч у ресторані.
До цієї зустрічі він був не дуже готовий, бо Іра напередодні не прийшла ночувати, і він намагався додзвонитися до неї.
Під ранок Іра все-таки вийшла на зв’язок: виявилося, що вона «була в мами».
Він не повірив. Але влаштовувати сцени не було часу, треба було збиратися на зустріч.
Андрій ледь встиг приїхати вчасно. Ось тільки в залі на нього чекав сюрприз. За столиком він побачив Ірину.
Вона сиділа навпроти його начальника. Щось пояснювала. Спокійно, впевнено. Начальник кивнув Андрію:
— О, привіт. Сідай. Твоя дружина, щоправда, вже майже колишня, — дуже розумна кандидатка на посаду мого заступника.
Шкода, що ти раніше не казав, що вона так розбирається у стратегії продажів. Ми з нею вирішили, що тебе треба розвантажити.
Ти займешся рутиною, в якій уже накопичилося багато справ, а вона — новим проєктом.
Андрій сів. Але вже не чув, про що говорять. Він дивився на руку дружини, де не було обручки.
Додому вона не поїхала. Розмовляти з чоловіком не стала. Просто повідомила, що подала на розлучення.
Через тиждень Андрія перевели на посаду нижче за попередню, а Ірина влаштувалася на нову роботу.
Як виявилося пізніше, Іра зацікавилася директором Андрієм, «випадково» зустрівши його в ресторані за обідом.
Вони обмінялися кількома фразами, вона зачарувала його своїми знаннями, декольте та жіночою харизмою.
І він, будучи не меншим бабієм, ніж Андрій, запропонував їй роботу. Ну і дещо ще, без зобов’язань.
Іра натякнула, що не проти, але не зараз, тим самим підігріваючи інтерес не найпринциповішого чоловіка.
Через пару тижнів він уже не думав, що вона дружина його підлеглого. Він хотів її завоювати. І був готовий до кадрових перестановок.
— Ти мені зрадила? З моїм босом?! — запитав Андрій, заставши Іру в холі офісу. Він був пригнічений, збитий з пантелику і не розумів, що відбувається.
— Ні, — відповіла вона, хижо посміхнувшись. — Поки що ні. Але як тільки ми з тобою розлучимося, я обов’язково надолужу згаяне. Чи тільки тобі можна гуляти?
— Про що ти?!
— Досить прикидатися. Я все знаю, — Ірина швидко пішла, залишивши чоловіка одного дивитися їй услід.
Між ними все було скінчено. Іра домоглася свого, відпустила чоловіка до іншої і помстилася йому по повній.
Адже всіх чоловіків, які зраджують, треба вчити. Хіба ні? Або, може, варто було поговорити? Вислухати його версію…
