— Що це за грошові перекази?! — дружина тикала Олегу під ніс його власним смартфоном і вимагала відповіді.
На екрані красувався банківський додаток, а рожеві цифри однозначно вказували на суму переказу.
— Це переказ, — тупо підтвердив очевидне чоловік.
— А чого це ти взагалі в мій телефон залізла?! — запізно обурився він.
— Не треба розкидати речі деінде! — відрізала Марина.
Потім вона продовжила допит:
— Що це таке, я тебе питаю? Тільки не кажи мені те, що я й так бачу!
Мені цікаво, з якого дива ти переказуєш гроші щомісяця на один і той самий рахунок? І сума завжди однакова!
— Ну-у-у… Я-я-я… — промурмотів спійманий на гарячому чоловік, терміново шукаючи виправдання.
У голові його не з’явилося жодної пристойної ідеї, і чоловік лаяв себе найгіршими словами за залишений на видному місці телефон.
Ну і за те, що не придумав підходящої причини.
За регулярні перекази колишній дружині претензій до себе він не мав.
— Ну і чого ти мимриш?! — розлютилася дружина. — Ти що думав? Я не зможу скласти два і два і зрозуміти, що ти мало не половину зарплати відсилаєш Ларисі?!
Не те щоб Марина була особливою, схильною до істерик, але невинна цікавість загрожувала обернутися крахом сімейного життя, і жінка була дуже розлючена.
— Ти мені брехав, що підтримуєш з колишньою дружні стосунки! Не більше того! Ти казав, що вас більше нічого не пов’язує!
— Так, все так і є! — виправдовувався чоловік, гарячково шукаючи, що ще сказати, аби зупинити лютий потік звинувачень.
Думати в такій обстановці було важко. От якби Марина дала йому подумати хоча б п’ять хвилин. Та хоч дві! Він би придумав, що сказати…
— Та вона давно заміжня! — випалив він нарешті.
Нових звинувачень не послідувало, і хитрун вирішив закріпити успіх.
— Просто вона останнім часом погано почувалася, працювати не могла, от і попросила в борг, — натхненно брехав чоловік. — Я ж не міг відмовити, адже ми не чужі люди!
Олег уважно спостерігав за дружиною, вірить вона чи ні? Та кинула дорогий гаджет на стіл і закрила обличчя руками.
— Господи, навіщо я з тобою зв’язалася?
Вона впала в крісло і затрясла головою.
— Адже знала ж, який ти бабій! Думала, Лариску кинув, бо не пара вона тобі, а від мене ти точно не втечеш…
Жінка говорила, але сама дивувалася своїй наївності. Олег вирішив скористатися перепочинком.
— Ну що ти, Марино? Хіба я тебе колись обманював? — він спробував відвести руки дружини від обличчя, але та не піддалася.
— І звідки мені про це знати? — запитала вона втомлено.
Злості в голосі не було, тільки сумнів. Чоловік вирішив кувати, поки гаряче.
— Я тобі кажу! Ніколи не обманював! Повір мені! — він навіть ударив себе кулаком у груди для більшої правдивості. — А Лариска…
Так ми сто років не бачилися, а потім зустрілися випадково пару місяців тому, ну і вона мені каже, мовляв, погано все, хворію…
Олег увійшов у роль і заливався солов’їним співом, адже складати жалісливі історії він умів.
— А як же її чоловік? — раптом перервала натхненне белькотіння чоловіка Марина і відвела руки від обличчя.
— Так… А він теж без роботи сидить! Уявляєш? — видав Олег, подумки плескаючи себе по лобі.
Ось хто його підштовхнув сказати про чоловіка…
— Виходить, ти там цілу родину на своїх плечах тягнеш? Може, у них вже й діти є? — дружина знову дивилася зло й підозріло.
— Н-н-ні! — заїкаючись, вигукнув чоловік. — Дітей немає… Наскільки я знаю.
— І що ж, у твоєї Лариски нікого не знайшлося ближчого за колишнього чоловіка, щоб у біді допомогти? — не відставала дружина. — Подруги? Родичі? Вона що, одна на всій землі?
— Так це… — знову занурився у світ фантазій винахідливий Олег. — Від неї ж відвернулися всі! Так, відвернулися! Уявляєш?!
Він плеснув руками по стегнах, ніби навіть захоплюючись цим дивовижним фактом.
— З чого це? — рот дружини трохи відкрився від подиву.
— Так це… Ігор, ага, Ігор, її чоловік… Він же нікому не подобався з самого початку. Дивний тип.
Усі так і казали, кидай, мовляв, Лариско, цього дивака… Ігоря, ага… Або ми з тобою знатися не бажаємо…
Олега було вже не стримати. Історія була вигадана, але він дотримувався думки, що якщо брешеш, головне — впевненість, а правдивість — це вже другорядне.
— Зачекай, — зупинила потік фантазій задумлива Марина. — Так якщо вона з чоловіком уже стільки живе, він її навіть хвору не покинув, чого тоді він нікому не подобався?
Ну я ще повірю, що сім’я з якихось причин була проти, але ж подружки Ларискини? Їм яке діло, за кого вона вийшла заміж? Вони ж з нею дружать, а не з цим Ігорем.
— Та там така ситуація…
Олег відчув, що тверда земля відчутно хитається під ногами.
Що ще вигадати, він не знав. Однак дружина витлумачила затримку по-своєму.
Олег подивився гордовито.
— Тобі б теж напевно не сподобалося, якби я твої секрети всім навколо розбовкував, — додав він і прикусив язика.
Ох, не треба було такого говорити…
Але жінка, як не дивно, лише кивнула головою. Вона вже заспокоїлася і сиділа в кріслі досить розслаблено.
Про те, що її думки все ще зайняті чимось неприємним, свідчило лише покусування губ і погляд, спрямований в одну точку.
— То я піду, га? Раз ми розібралися у всьому, і ніяких гріхів за мною немає, може, я вже поїду?
— Куди? — без особливого інтересу, скоріше автоматично запитала дружина.
Вона все ще розглядала щось на стіні перед собою і голови не повернула.
— Так це… З хлопцями ми зібралися зустрітися, я ж тобі вчора казав… Адже субота, все таке.
Марина кивком відпустила чоловіка і залишилася сидіти в кріслі, не змінюючи пози.
***
У балаканину благовірного жінка не повірила ні на хвилину.
Мистецтво вигадувати історії передалося йому від батька, свекор теж був затятим брехуном і базікою, яких ще пошукати.
Свекруху такий хід справ, здавалося, влаштовував, і вона просто робила вигляд, що не в курсі.
Але Марина мала тверду думку щодо чоловічих зрад.
Підвівшись із крісла, вона увімкнула ноутбук і відкрила сторінку соціальних мереж.
— Значить, заміжня… Ага, зараз подивимося, хто тут у нас чоловік… Що за сумнівний тип, з яким ніхто знатися не хоче…
***
Сторінка Лариси свідчила про те, що жінка вільна і перебуває в активному пошуку.
— Ось воно що… — здивувалася Марина. — Такий сумнівний тип цей Ігор, що ти навіть у соцмережах його приховуєш…
Колишня Олега із задоволенням публікувала фотографії та листувалася з коментаторами на своїй сторінці. Жінка виглядала бадьорою та квітучою.
— Ну, вигляд у тебе цілком… — оцінила Марина. — Ану, подивимося, коли ця фотографія була зроблена?
Дата під останніми трьома знімками свідчила, що вони зроблені вчора.
— Опа, несподіванка… — підняла брови жінка. — То ти, виходить, одужала… Мабуть, допомога Олежкіна пішла на користь.
Прокрутивши сторінку суперниці вниз, допитлива Марина з’ясувала, що та розміщувала фотографії практично щодня, та й не по одній.
— А це ти, значить, у торговому центрі… Ага, а тут у кафе морозиво їси… Ого, непогано для хворої! — захопилася вона, побачивши фото в лазні, яке Ларисі вдалося зробити не інакше як якимось дивом.
Дата на фото була місячної давності.
— Ось як, значить, — підвела Марина підсумок і закрила кришку ноутбука.
У процесі перегляду постів Лариси від жінки не сховалося й те, що Олег ставив лайки буквально під кожною фотографією.
А в коментарях не лінувався залишати смайлики з поцілунками та сердечками.
Все було ясно й так, але заради справедливості слід було переконатися в правильності висновків.
Марина завжди була мудрою жінкою, нічого не приймала на віру. Вона не лінувалася сто разів відміряти, перш ніж братися за гострі предмети.
Швидко одягнувшись, вона спустилася сходами і попрямувала до машини, що стояла у дворі, її чекав короткий візит.
***
— Яким вітром? — округлила очі Лариса, побачивши на порозі нову дружину колишнього чоловіка.
— Та ось, чутка пробігла, що ти тяжко захворіла, працювати не в силах. А новий чоловік у тебе — особистість похмура й загадкова, — вирішила обійтися без передмов Марина.
— Що? — втупилася в гостю господиня. — Який чоловік? Яка хвороба?
— Може, впустиш? Чи так і будемо розмовляти у під’їзді? — Марина нахилила голову набік, розглядаючи суперницю.
Вона передбачала таку реакцію, тому була спокійна. Ситуація її навіть розважала.
Розпад сім’ї — це, звісно, дуже неприємно, але продовжувати жити з обманщиком вона не збиралася.
— То що ти там про чоловіка говорила? — знову запитала Лариса, впускаючи гостю і зачиняючи за нею двері.
Не чекаючи подальших запрошень, гостя пройшла прямо до кімнати.
— Так це Олежка сказав, що є. Ще сказав, що ви обоє не працюєте. Ти, значить, через хворобу, а твій чоловік — не знаю, з якої причини.
Лариса все так само здивовано кліпала очима.
— А ти, я бачу, живеш непогано. Мабуть, і сама справляєшся. Або на допомогу від колишнього розкошуєш?
— Так ось у чому справа? — Лариса сплеснула в долоні й розреготалася. — Тобі Олег щось там наговорив, а ти повірила? Ой, не можу!
Жінка театрально впала в крісло і притиснула руки до щік, ніби не в силах перестати сміятися.
— Ви вже рік разом живете, а ти ще не зрозуміла, хто він такий? Або думала, що мені він зраджував, а тобі не зрадить?
Марина про себе визнала, що саме так вона й думала. Наївна.
Якби жінка не була готова до такого повороту, сміх суперниці її б розлютив, але зараз вона була налаштована прийняти удари долі, зберігши обличчя.
— А чи знаєш ти, що він мало не відразу після вашого весілля до мене приповз? Благав прийняти назад, обіцяв розлучитися відразу, якщо я погоджуся!
— Так? А до чого тут гроші? Перекази щомісяця, одна й та сама сума? — вирішила для певності все ж уточнити гостя.
— А це плата! За кохання! — проголосила колишня й переможно посміхнулася. — Чи ти думаєш, що я просто так його терплю?
Марина так не думала, але перебивати не стала.
— Це все йому безкоштовно діставалося, коли ми були одружені, а тепер все! Безкоштовні послуги — за страховим полісом, а у мене приватна контора!
І Лариса знову весело розреготалася.
***
Після зустрічі з друзями Олег перебував у чудовому настрої. Зараз він прийде додому, повечеряє, а там…
А там, може, пізніше й до Лариси завітає. Дружина, мабуть, уже заспокоїлася, у всякому разі, коли він йшов вдень, то був переконаний, що вона в його казку повірила.
— Додому поспішаєш? — пролунав знайомий голос.
Олег почав озиратися і нарешті зосередив погляд на власному балконі.
Марина стояла на літньому вітерці в шовковому халаті з келихом у руці.
— Який приємний сюрприз! — просяяв чоловік, дещо здивований таким поворотом.
«Ось, навіть зустрічати вийшла, мабуть, у вікно дивилася в нетерпінні. Добре ж я їй мізки запудрив», — радісно посміхався про себе він.
— Не поспішай, — зупинила дружина, і в її голосі з’явилася грайливість.
У дворі о такій пізній годині роззяв не було, але Олег все одно відчув себе некомфортно. Що це вона вигадала?
— Пограємо? — запитала дружина і щось скинула з балкона прямо під ноги Олегу.
Той з подивом упізнав свою ігрову приставку, від удару вона розлетілася на друзки.
— Гей, ти що… — почав він і замовк.
— Вгадай, що піде наступним? — промурмотіла дружина. — Вгадаєш — віддам!
Вона звісила з балкона невелику валізку, в якій Олег з жахом впізнав свою гордість — набір келихів для пінного, подарований друзями на тридцятирічний ювілей.
— Це мої келихи! — з жахом закричав Олег.
— Вгадав! — радісно відгукнулася Марина і розтиснула руку.
Заповітна валізка полетіла вниз.
— Що ти робиш?! Припини негайно?! Ти з глузду з’їхала?!
Чоловік метався під балконом, намагаючись врятувати від падіння нові й нові речі, які дружина з реготом скидала вниз.
Останньою з балкона полетіла дорога валіза на коліщатках, якою Олег дуже дорожив.
Незакрита кришка відкинулася від удару, і нутро валізи вивергло на сирий газон костюми, туфлі та інше майно невірного чоловіка.
— Ось, тут усі твої речі, тож у квартиру можеш не підніматися, — зовсім іншим, тверезим і суворим голосом промовила Марина. — Тим більше що замки вже інші.
— Та що це таке, ти можеш мені хоч щось пояснити?! — все ще дивувався обманщик.
—Можу, — не стала вперто сперечатися поступлива Марина. — Я подаю на розлучення. А ти йди до тієї, кому платиш за кохання!
Жінка зникла в кімнаті, зачинилися дверцята балкона, і Олег залишився сам у оточенні уламків сімейного життя.
