— Що ти зробив з моєю дочкою? — вигукнула Наталія Олегівна з порога.
— Коли? — Ігор, ще не прокинувшись, не зрозумів.
— Ти Вальку зіпсував! Кому вона тепер така потрібна? — Наталія Олегівна відштовхнула зятя й увірвалася до квартири. — Валька! Збирай речі, поїдеш на перевиховання!
— Наталіє Олегівно! — покликав Ігор тещу, яка втекла вглиб квартири. — Її вдома немає!
— Як це немає? А де ж вона? — Наталія Олегівна повернулася в коридор. — Куди ти її подів?
— З Денисом у басейн пішла, — відповів Ігор.
— А-а! Значить, онука теж немає вдома? — Наталія Олегівна зло всхлипнула. — Чудово! Ніхто мені не завадить з тобою розібратися!
— А що зі мною розбиратися? — посміхнувся Ігор. — Зі мною все гаразд!
— Що ж ти, негіднику, з Валькою зробив? Вона ж тепер ні до чого непридатна! Ти мені дочку зіпсував, як тільки можна! І кому вона тепер така потрібна?
— Мені потрібна! — заявив Ігор. — Я її кохаю!
— Ось тільки брехати мені не треба! Я знаю, як ви, чоловіки, спочатку дівчат псуєте, а потім на вулицю викидаєте! — обурювалася теща. — І ти виженеш! А потім, кому вона така буде потрібна?
— Наталя Олегівна, якщо ви з дороги втомилися і все переплутали, то відпочиньте!
Я вам чаю заварю! – Ігор вказав на кухню. – Але я Валю нікуди виганяти не збираюся! Я її кохаю! І життя хочу з нею провести! Старість зустріти!
— Ах, ти ж, соловейко! – Наталія Олегівна нагородила зятя кривою посмішкою. – Ось за такі слова ми, слабкі жінки, на ваші гачки й потрапляємо! А потім ви нам усе життя вивертаєте навиворіт і кидаєте!
— Наталіє Олегівно, ми з вами знайомі вже сім років, — наполегливо промовив Ігор. – І за весь цей час у вас був хоча б привід засумніватися в тому, що я Валю кохаю?
Жодного разу я її не образив! Жодного грубого слова не сказав! А ви мені тут дорікаєте!
— Я не знаю, що у вас між собою відбувається, а ось я з боку бачу, що ти зіпсував мені дочку! Її зараз ні до якої справи не приставити! Від усього відмовляється!
— Не знаю, не знаю, — похитав головою Ігор. — Вдома, як бачите, у нас порядок, все приготовано, випрано. Мені Валя приділяє достатньо часу, ось із сином у басейн пішла!
А потім вони в кафе збиралися! І на роботі в неї ніяких нарікань немає! На підвищення йде за хорошу роботу! Про які відмови ви говорите?
— Це, може, у тебе вона тут все робить, — кривилася теща, — а вдома ж вона нічого робити не хоче!
Кажу їй недавно, картоплю прополоти треба, сковорідки й каструлі з піском прочистити, а вона мені пальці свої під ніс підсунула й сказала, що не хоче манікюр псувати!
Ігор посміхнувся:
— Обґрунтована причина. Манікюр же півтори тисячі коштує!
— Скільки? — Наталія Олегівна схопилася за серце. — Вам що, гроші нікуди подіти? Нам би віддали!
— Самі розберемося, як гроші витрачати, — різко відповів Ігор.
А він зрозумів, до чого хилить теща.
— Які самостійні всі стали! — пирхнула Наталія Олегівна. — А ваша повага де? Діти повинні поважати своїх батьків!
— Згоден, — кивнув Ігор. — Поважати! Але не утримувати й не робити все замість них!
— Що ти сказав? — викрикнула Наталія Олегівна. — У мене була дочка — золото! Завжди й у всьому матері допомагала! Братам і сестрам руку допомоги простягала!
А зараз у неї нігті, розумієш! Ти мені дочку зіпсував! Я її забираю назад! Перевиховую, а потім подивимося, може, й не віддам!
— Нікого ви нікуди не забираєте! — підвищивши голос, вимовив Ігор. — Краще б із найдальшої скрині свою совість дістали! Все життя ви на шиї Валі сидите!
***
«Валя, сядь!» — саме цю фразу в перші півтора року сімейного життя говорив Ігор своїй дружині.
І не раз на тиждень, а до десяти разів на день! Спочатку це виглядало так:
— Валечко, присядь!
А потім перетворилося на різке, і навіть дещо грубе:
— Валя! Сядь, посидь спокійно!
І можна подумати, що Ігор був деспотом і тираном, який примушував свою дружину до чогось незрозумілого. Тільки все було з точністю навпаки!
Ігор благав, просив, змушував, наказував! І все для того, щоб Валя просто посиділа спокійно. Відпочила. Пожила спокійно, зрештою.
А Валя посміхалася й відповідала:
— Як же я сяду, якщо справ повно? Треба й прибрати, й випрати, й приготувати!
А я ще тісто на пиріжки поставила, та й попрасувати збиралася! Я зараз усе перероблю, а потім уже посиджу!
— Валя, коли ти все це переробиш, буде вже ніч! — казав Ігор.
— Ой, ні! Що ти! Я ж зараз! — і метушилася вона по квартирі, роблячи все, що перелічила, та ще встигала намітити, що зробити ще.
Спочатку Ігор розумів метушню Валі, коли вона наводила порядок у його квартирі.
Раніше він жив сам, а господарством займався за залишковою ознакою. Так, роботи було купа.
З холостяцької квартири зробити більш-менш придатне для проживання приміщення — це важка праця. Але Валя з цим впоралася з легкістю.
Її не збентежили ні бруд, ні пил, ні павутина, ні застарілі плями на підлозі та меблях. А гори сміття вона спокійно відтягла на смітник, коли Ігор був на роботі.
Так і речі привела до ладу, кухню відмила, ванну кімнату довела до стану «краще за нову».
Ігор, звичайно, намагався брати в цьому участь, але Валя чесно залишала йому роль статиста.
Гаразд, порядок наведено, квартира набула шикарного вигляду. Все лежить на своїх місцях, раціонально і зручно.
Але спокій Ігорю тільки снився. Валя не могла всидіти на місці. Їй потрібно було щось робити!
Ігор посадив її раз, посадив двічі. Сказав, що й так чисто! Але Валя лише посміхалася і казала:
— Мені ж не складно, а для коханого чоловіка я хочу, щоб усе було добре!
Ігор намагався менше розкидати, прибирати за собою. Але й це Валю не зупиняло.
Тоді він почав сам прибирати, готувати, прати, коли Валя була на роботі, а у нього випадав вихідний день.
Смішно сказати, але одного разу вони ледь не побилися через віник! Боролися, хто, все-таки, буде підмітати підлогу.
Але всі старання Ігоря розбивалися об вдячність дружини, а потім вона все робила заново.
— Валя, у нас уже так чисто, що з підлоги можна їсти! Та посидь ти спокійно! Навіщо тобі носитися туди-сюди?
— А раптом я щось не доробила? — відповідала вона з посмішкою.
— Ти вже переробила все, що взагалі можна було зробити! А якщо десь і щось, то є я! Господар у домі! Сам приберу і приготую! Валя! Посидь!
— Так, ти господар! Ти гроші заробляєш! А я жінка! На мені господарство і затишок! — стояла Валя на своєму.
— Валя, так і ти працюєш! — не здавався Ігор. — А бюджет у нас один! Тому й домашні справи мають ділитися на двох!
— Але ж мені не важко! — вигукнула вона.
— А посидіти зі мною можеш? Ось просто посидіти? Спокійно, розслаблено! Поруч із чоловіком!
— Ну, давай посидимо, — з часом почала здаватися Валя. — А може, чаю? А хочеш поїсти? Давай я щось особливе приготую?
— Валя! Сідай! — кричав Ігор. — Я хочу, щоб ти сиділа зі мною поруч і дивилася цей романтичний серіал разом зі мною!
А Ігор взагалі серіали не любив. Але сідав сам, садив дружину, вмикав мелодраму по телевізору і тримав Валю поруч із собою, поки не закінчиться серія.
За півтора року суперечок Валя якось змирилася з тим, що треба просто сидіти з чоловіком і нічого не робити.
Хоча постійно прагнула чимось Ігорю догодити, принести, подати або зробити.
І все ж, перемогою для Ігоря був той момент, коли дружина попросила Ігоря допомогти з прибиранням, бо сама втомилася.
Втомилася! Сіла! Пила чай і відпочивала!
Ігор завершив прибирання, а потім підсів до Валі й запитав:
— Кохана, а розкажи, чому ж тобі раніше не сиділося на місці? Сама ж розумієш, що все гаразд.
Який сенс перемивати підлоги, підмітати чисту підлогу, перепрати те, що тиждень у шафі пролежало, а потім покласти, щоб ще раз через тиждень перепрати?
— Так мене з дитинства привчили не сидіти без діла, — розгублено відповідала Валя. — Батькам потрібна була допомога.
Старший брат втік від нас до рідних жити в інше село. А коли повернувся, то вже з інвалідністю. Що сталося, ніхто не говорив, але й за ним догляд був потрібен.
А у мами ж ще діти. Мої молодші. Ось і їм допомагати мусила, коли мати в декреті, або коли працювала.
— А батько? — запитав Ігор.
— Що він може зробити по господарству? — посміхнулася Валя. — Він на роботі, а вдома — господар! Керівник! Та й молодших він дуже любив, тому ми їх усіх берегли!
— Зачекай, — Ігор нахмурився, — адже у тебе з братами та сестрами різниця у віці не така вже й велика?
— А все одно, — Валя посміхнулася. — Як Діма втік, я залишилася найстаршою, а коли він повернувся, то яка з нього користь?
— Зізнайся мені чесно, а зараз, коли ти до мами їздиш… — Ігор не договорив, пропонуючи Валі закінчити думку.
— Так, я їжджу, щоб їм допомагати! Там і на городі справ багато, а в будинку — взагалі не злічити! — вимовила Валя.
— Вибач, але твоїй сестрі Каті вже, дай подумати, дев’ятнадцять! Чим вона не помічниця? Чи вона теж з інвалідністю?
— Вона ж вчиться! — сказала Валя так, ніби справді з інвалідністю.
Заборонити їздити до рідних Ігор не міг, а те, що його дружину там нахабно експлуатують, зрозумів одразу.
Він не хотів йти на конфлікт, але тут Валя опинилась при надії, а Ігор знайшов лікаря через знайомих, які любили перестраховуватися, ведучи виношування.
Привів Валю до нього, а той налякав її, що зайве навантаження – страшна небезпека для майбутньої дитини.
Потім при Ігорі прочитав лекцію, що чоловік повинен піклуватися про дружину в положенні, а саму дружину оберігати від усіх домашніх справ і турбот.
Валя була змушена погодитися, бо чоловік кивав головою, а лікар тиснув авторитетом.
За час виношування та годування груддю Ігор довів справою, що може чудово справлятися з домом і при цьому ходити на роботу.
А Валя, потроху, по краплині починала визнавати свою крихкість і цінність.
Вдома вона продовжувала щось робити, але завжди пам’ятала, що Ігор буде незадоволений, якщо вона перевтомиться. І перевтомиться, на його думку, а не на її.
А візити до мами в село були під забороною. Ігор наполіг, що за дитиною в першу чергу повинна доглядати мати!
— Мені Дениса залишити можна, а чи потрібно? А везти його з собою — вершина безрозсудства! Там не його дім, йому буде некомфортно!
Так і візити родичів до них у гості теж були під забороною.
— Не треба, щоб нашого малюка третирували підвищеною увагою! Буде старшим, тоді й поспілкуються!
Ігор брехав! Він це визнавав і робив це навмисно!
Він не хотів, щоб на його дружину наїжджали, навіть з урахуванням того, що вона сприймала це як належне.
І тому він захистив її від спілкування з гнобителями, а сам, у свою чергу, культивував образ тендітної леді, в яку й перетворював свою дружину.
Водив її в салони краси, на манікюр з педикюром, макіяж та інші курси, де жінкам самооцінку до небес закидають.
Ні, він не боявся, що Валю зіпсують! Йому потрібно було перегнути палицю в інший бік!
Щоб те, що було вигнуте буквою «зю», стало рівним.
Після декрету Валя повернулася на роботу, знову не було часу на рідну маму та родичів. Валя відновлювала втрачений через декрет статус і репутацію. А потім, все-таки поїхала.
І це був іспит для Валі! Чи для Ігоря? Швидше, для обох. Як Валя засвоїла те, чого її навчав Ігор майже шість років.
А поява тещі з істерикою була доказом того, що іспит було складено з відзнакою.
***
Наталія Олегівна з криком:
— Це моя дочка! — кинулася з кулаками на Ігоря.
Ігор перехопив жінку за руки, посадив назад на стілець, а потім, нависнувши над нею, промовив дуже грубим, жорстким голосом:
— У вас п’ятеро дітей! Найстаршому — тридцять п’ять. Який він там інвалід, я не знаю, але в нього третя робоча група, а поводиться він так, ніби перша!
Каті — двадцять п’ять. Ні чоловіка, ні дітей у неї немає. А робота — білетеркою в клубі, теж не бий лежачого!
Ліді — сімнадцять! Школу закінчила, і більше вчитися не хоче, як і йти працювати.
Кості — п’ятнадцять! І всі ваші дітки, крім Валі, включаючи вашого чоловіка, взагалі не хочуть нічого робити!
Тому що це ви і тільки ви з ранніх років поставили Валю в таке становище, що вона повинна і зобов’язана все для вас усіх робити!
Ось так! Більше цього не буде! Вона тепер моя дружина! І вона вже не ваша сім’я, а моя! Відчепіться від моєї дружини і займайтеся своєю сім’єю самі!
Теща пішла, не сказавши більше ні слова. Вона й Валі ні слова не сказала.
А ось Валя, коли наступного разу поїхала до мами в гості, сказала, що дім у такому зразковому порядку, що не впізнати.
І головне, всі щось роблять! А її, як почесну гостю, зустріли!
— Це тому, що ти моя улюблена дружина! Найніжніша і найтендітніша у світі! І вони тепер зрозуміли, що тебе треба берегти і любити!
