У суботу після сніданку Лера почала прибирати квартиру. Кирило сів на диванчик у кухні з ноутбуком.
Його справа – викинути потім сміття. А поки він гортав новинну сторінку однієї з соцмереж.
Несподівано з’явилося фото радісного друга Ілюхи, з яким разом навчалися в інституті. Під знімком був напис:
«Ура! Нарешті! Здійснилося! В’їхав! Всіх запрошую розділити зі мною радість новосілля. Заходьте, дивіться, облизуйтеся!»
Кирило перейшов по галочці і побачив знімки квартири, зроблені з різних ракурсів.
Цю квартиру рік тому Ілля отримав у спадок від бабусі, яка пішла у засвіти. Ремонт у ній не робили років сорок, меблі старі, ще радянських часів.
Щоб у ній жити, довелося б вкласти багато грошей, а їх у нього не було. Ілля вирішив не мучитися і відразу позбутися квартири.
Вони з дружиною збирали гроші на житло, а з продажем спадщини покупку реально можна було прискорити.
Але дружина раптом заперечила. Квартира в поганому стані, але в історичному центрі міста. Вона запропонувала на накопичені вже гроші зробити якісний ремонт і продати квартиру набагато дорожче.
Тоді точно вистачить грошей на двокімнатну, як вони і хотіли.
Майже рік пішов на ремонт. Зате квартиру було не впізнати. У ній, як описував Ілюха, виявилося багато прихованих можливостей для творчого підходу.
Знесли перегородку між ванною і туалетом, зламали стіну між кухнею і однією з кімнат, отримали велику вітальню.
Обіграли простір вміло підібраною кольоровою гамою шпалер, купили недорогі сучасні меблі в стилі мінімалізму. І вийшла не квартира, а цукерочка.
У коментарях народ не скупився на захоплені відгуки. Всі вітали, хтось захоплювався, а хтось і заздрив.
Але майже всі висловлювали припущення, що без досвідченого дизайнера тут не обійшлося.
«Ні, звичайно, ми вивчали питання, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні квартири. Але робили все самі, крім руйнування стін і стяжки підлог.
Оксанка придумувала обстановку, вибирала шпалери», — переконував недовірливих Ілюха.
Кирило привітав друга стримано. Заздрив, звичайно. Вони з Лерою жили в однокімнатній квартирі.
Друг батька поїхав до сина в Америку після втрати дружини. Продавати квартиру поки не хотів, раптом не приживеться там. І дозволив пожити в ній Кирилу з Лерою, безкоштовно, але з умовою, що не будуть в ній нічого переробляти.
Теж не погано — одружилися і відразу є де жити — квартира з повною обстановкою.
Кирило сам підкочував до Оксанки на першому курсі. Але вона вибрала Ілюху. Пощастило дурневі.
У Оксани завжди було незвичайне почуття стилю і смаку. Найпростіші речі на ній виглядали як дизайнерські. Навіть недосвідчений у моді Кирило це розумів.
Звичайно, Ілюха робив всю брудну роботу, а ось ідеї і тонкощі належали Оксані. Але вийшло чудово. Кирило окинув поглядом їх з Лерою кухню.
Нічого особливого. Звичайна, нудна. І подобалася, поки не побачив квартиру Ілюхи.
Ні, але Ілюха який?! Кирило схопив ноут і кинувся в кімнату, зовсім забувши в цей момент, що під час прибирання краще Леру не чіпати. Нехай пар випустить, відійде, тоді вже…
Лера стояла навшпиньки, витягнувшись струнко, і обережно витирала пил з навісної полиці на стіні.
Кирило вкотре відзначив, що фігура у дружини — закачаєшся. І у цей момент закачалася полиця.
Шурупи розхиталися і тримали полицю на чесному слові. Книги лежали стопкою на підлозі.
Він хотів піти, поки дружина його не помітила, але тут Лера обернулася, здула пасмо волосся, що впало на обличчя.
— Чого стоїш? Краще б полицю прибив.
— Хотів показати… Дивись, який Ілюха з Оксаною ремонт у бабусиній квартирі зробили.
Я б теж не відмовився від такої квартири… — сказав і знітився, побачивши вираз обличчя дружини.
— Покажи, — попросила Лера.
— Ось, дивись, — Кирило охоче розгорнув ноутбук до неї екраном. — Правда, класно?
Там квартира була зовсім вбита. Ілля навіть хотів її відразу продати… — Кирило намагався говорити без заздрості і захоплення.
– Так. Молодці, – сухо зауважила Лера і подивилася на Кирила.
– Що? У мене бабуся молода і поки не збирається на той світ. Та ще невідомо, кому квартиру заповідає, онуків у неї двоє.
— Нехай живе твоя бабуся. Він пише, що все зробив своїми руками, сам. Оксаночка тільки ідеї подавала.
— Ну так.
— Не розумієш? Я тобі скільки разів казала, щоб закріпив полицю?! Книги вже місяць на підлозі лежать, припадають пилом, жовтіють.
Ми рік живемо в цій квартирі, де кожен день щось сиплеться. Мені що, наймати когось зі сторони, щоб полицю прибили?
Не соромно буде? Заради Оксаночки, напевно, не ремонт, будинок побудував би, так?
— Ну, почалося, — зітхнув Кирило. — Зараз все життя в електронному вигляді, а ти по-старому книги паперові купуєш, — буркнув Кирило, закрив ноут і рішуче відступив на кухню.
— Ні, почекай. — Лера йшла слідом. — Як розмова заходить про полицю, так ти стаєш сліпим і глухим.
Я ж не лізу до тебе, що ти всі шафи зайняв дисками з музикою. Я ж не проти твоєї колекції.
А навіщо її збирати, коли в інтернеті все є? Вмикай і слухай. Я не критикую тебе за твоє захоплення. Давай поміняємося.
Ти свої диски дістанеш з шафи і покладеш на підлогу, а я свої книги на їх місце покладу. Може, тоді ти полицю зробиш.
— Давай купимо книжкову шафу. Я не проти, — примирливо сказав Кирило.
— А може, краще відразу купимо нову квартиру, побільше, свою, де зможемо робити що захочемо? — не залишилася в боргу Лера.
— Лера, я не хочу сваритися. Даремно я сказав про квартиру, — зовсім знітився Кирило.
— Я теж не хочу сваритися. Але коли ти, нарешті, полицю приб’єш?
— Завтра з’їжджу до батька за дрилем і… Чорт, батьки на всі вихідні поїхали на дачу. Зроблю, обіцяю, в понеділок за дрилем заїду, — із запалом пообіцяв Кирило.
— Ага. Скільки разів вже чула… — Лера махнула рукою і пішла в кімнату.
«Дідько підштовхнув мене сказати про квартиру!» — вилаявся про себе Кирило і написав другу, що через нього посварився з Лерою.
«Та кинь. Думаєш, ми з Оксанкою не сваримося? Поки ремонт робили, разів три розлучатися збиралися.
Вона навіть заяву вже написала. Ледве відговорив. А Лерка у тебе чудова», — відповів друг.
Лерку Кирило любив. Що у нього чудова дружина, сам знав. Готує смачно, вдома чисто і затишно.
І голова у неї ночами не болить, як у інших. А що чоловікові ще треба?
«Я привезу в понеділок дриль, почну свердлити стіну, полетить пил. Знову буду винен.
Але до наступної суботи, до прибирання квартири, полицю потрібно прибити, інакше і у нас до розлучення дійде.
Як же я ненавиджу свердлити. Може, правда, купити книжкову шафу?
Ні, вона ж сказала, що вона не вписується сюди. Ось Ілюха, весь настрій зіпсував», — з тугою подумав Кирило і зітхнув.
Прибирання Лера робила мовчки, в тиші. У понеділок вранці вона нагадала Кирилу, що він збирався з’їздити до батька за дрилем. Що взагалі-то, свій давно час мати.
Але Кирило, звичайно, забув.
Наступного дня Лера повільно збиралася на роботу.
— Ти йдеш? — поквапив її Кирило. — Запізнимося.
— Іди, не чекай на мене. Я відпросилася на дві години. Замовила «чоловіка на годину» на сайті.
Ти ж так і не поїхав за дрилем. Тим більше що лопнула мотузка на ліані, замок ванної не працює.
— Я вчора затримався. Важкий день був, — виправдовувався Кирило.
— А у тебе кожен день важкий. Питається, чому? Ти ж не в порту вантажником працюєш, — саркастично зауважила Лера.
— Ми ж самі, від кого замикатися? — щиро здивувався Кирило.
Він і не знав, що замок зламаний. Скільки разів до нього у ванну забиралася Лерка. Ох і запалювали вони…
— Ну так, не знав. Аби не робити. А якщо гості захочуть усамітнитися? Твоя мама, наприклад?
Я ж винна буду, що не змусила тебе зробити замок. Прийде майстер і все зробить. Нехай тобі буде соромно.
— Нехай тобі буде соромно, що при живому чоловікові ти запрошуєш в дім чужого… — роздратований крик Кирила обірвав дзвінок у двері.
Лера відкрила, і вони з Кирилом завмерли. На порозі стояв красень.
Він тримав на плечі дриль і посміхався всіма своїми рівними тридцятьма двома зубами.
— Майстра викликали? — запитав красень приємним голосом актора, який озвучував султана Сулеймана в «Чудовому столітті».
Засмаглі м’язи випиналися на руках. Футболка обтягувала накачані груди. Враження псували тільки широкі робочі штани.
Такому дорога в Голлівуд, грати героїв-коханців, а не працювати «чоловіком на годину».
— Вибачте, ви помилилися… — сказав Кирило і спробував зачинити перед красенем двері.
— Так-так, викликали, проходьте, — з чарівною посмішкою сказала Лера і кинула пекучий погляд на чоловіка. — Іди, на роботу запізнишся, — проспівала вона йому і знову переключилася на красеня.
Кирило не зрушив з місця. Він раптом помітив, як добре виглядає його дружина. Чи не заради цього «чоловіка» вона вбралася і нафарбувалася?
— Це, між іншим, моя дружина, — сказав він, відчувши, що сказав дурницю.
— Вітаю, у вас дуже красива дружина, — посміхнувся ще ширше красень і зробив крок у передпокій.
Хоч вони з ним були приблизно одного зросту, Кирило відчув себе маленьким і невпевненим поруч із брилою м’язів…
Розуміючи, що знаходиться не у виграшному становищі, не бажаючи остаточно впасти в очах дружини, він силою волі змусив себе вийти з квартири. Лера зачинила за ним двері.
Кирило швидше спустився сходами, щоб не передумати. Ну не накинеться ж красень на Лерку? Хоча…
Цілий день його мучили образа і ревнощі. Кілька разів поривався зателефонувати дружині, але відкладав телефон.
Розумів, що поводиться як хлопчисько, але нічого не міг з собою вдіяти. Сам винен.
Треба було давно з’їздити до батька, взяти дриль, а заодно і проконсультуватися, як зміцнити шурупи в стіні.
Коли повернувся додому, Лери ще не було. Кирило відразу пройшов по квартирі.
Полиця з книгами висіла на місці. А ось цікаво, цей «чоловік» і книги допомагав розставляти?
Варто було подумати, як уявив витягнуту на носочках дружину і поруч брутального красеня, який подає їй книги з підлоги…
В очах потемніло від ревнощів. Кирило зробив пару глибоких вдихів, щоб образ зник. Що вона там ще говорила?..
У цей момент клацнув замок вхідних дверей. Кирило розумів, що потрібно заспокоїтися, взяти себе в руки, інакше зараз наробить справ, які потім не виправити.
— Ти вже вдома? — запитала Лера, заходячи в кімнату.
Кирило дивився на неї і думав, що більше ніколи не дозволить їй викликати «чоловіка на годину», в крайньому випадку, зробить це сам.
Він кохає її і ніякому красеню не віддасть. Та якби вона не кохала його, хіба вийшла б заміж? Навколо неї стільки хлопців крутилося.
– Ти що? – Лера підійшла до нього ближче і стурбовано заглянула в очі. – Вибач. Я поводилася нерозумно. Я ж не знала, хто прийде. Ти ревнував?
Кирило притиснув її до себе.
– Це ти мене вибач. Не вмію я вішати полиці. Але я навчуся, обіцяю.
— А я обіцяю, що не буду такою занудою.
Мир був відновлений. А через три дні…
Кирило сидів, як завжди, з ноутбуком, коли почув лайку Лери. Вона стояла посеред ванни зі зламаною шваброю.
— Та що ж це таке! Хотіла підлогу в передпокої вимити… За що не візьмуся, все ламається, — вона в серцях замахнулася зламаною шваброю, збираючись відкинути її.
Кирило встиг перехопити її руки, взяв швабру і поставив у кут.
— Гарна з нас з тобою пара вийшла. Ти ламаєш, а я не вмію лагодити. Нічого, зараз я піду і куплю нову.
— Підемо разом, — посміхнулася Лера.
Кохання штовхає молодих людей одне до одного. Але навіть воно не може вберегти від сварок.
Раптом виявляється, що двоє не вміють чути одне одного. Тому сваряться і кричать, щоб бути зрозумілими і почутими.
І побутові дріб’язкові проблеми несподівано стають причиною образ, розладу, а то й розлучення.
Жити без сварок неможливо. Хтось вважає їх «дровами в багаття кохання», адже без сварок не було б солодкого примирення. Хтось каже, що сварка — це початок кінця кохання.
Праві і ті, і інші. Все залежить від людей, які сваряться, їхнього кохання і готовності навчитися чути і прощати одне одного.
Чоловік і дружина не можуть не сваритися, якщо кохають…
