— Що вам потрібно? — сухо запитала Ліза, вже запідозривши, що жінка з’явилася не просто так.
— Думаю, ти і сама знаєш. Прийшла подивитися на свого онука. Як ти могла його від мене приховувати?
— З чого ви взагалі взяли, що це ваш онук?! І як нас знайшли?…
…Бідною Лізою її вже років п’ять ніхто назвати не міг. Принаймні, у фінансовому плані.
Дочка слюсаря і двірниці, які любили перехилити кілька чарок щовечора, з дитинства страждала від насмішок однолітків, і тоді ж твердо вирішила, що всі вони ще будуть їй заздрити.
У школі, не звертаючи уваги на злі підколювання однокласників з приводу її старого, зовсім немодного одягу, Ліза вчилася дуже старанно, не допускаючи появи в щоденнику двійок і трійок.
— Ох, Лізо, — зітхала класна керівниця. — Ти дуже здібна дівчинка, тобі далі вчитися потрібно. Ти вже постарайся — і я впевнена, що у тебе все вийде!
Ліза мовчки кивала у відповідь. Вона розуміла, про що говорить вчителька: навіть якщо ти найрозумніша в школі або навіть у всьому місті, то для хорошої освіти потрібні гроші.
— Ну, здрастуйте! — сплеснула руками мати, коли Ліза боязко заявила про те, що хоче закінчити 11 класів і вступити до інституту. — А хто буде працювати? Чи ми тебе, дурепу, до старості своїх років годувати будемо?!
«Або я вас до старості поїтиму», — зло подумала Ліза, але матері заперечувати не стала.
Після дев’ятого класу вона все ж вступила до коледжу і одночасно влаштувалася працювати офіціанткою.
Крім того, продовжувала регулярно прибирати ділянку матері, щоб ту через її погану звичку та прогули не вигнали з роботи.
Загалом, нудьгувати і розмірковувати про свою важку долю часу і сил у неї не було.
Їй ледь виповнилося 19 років, коли батьки пішли з життя один за одним — багаторічні пиятики дали про себе знати.
І тут з’ясувалося, що жили вони в службовій квартирі, яку Лізі тепер потрібно було звільняти.
Вона спробувала домовитися про те, щоб її залишили, обіцяла працювати на ділянці краще за матір, але їй відмовили — мабуть, комусь це місце разом з квартирою вже пообіцяли.
Терміново довелося домовлятися з колегою з кафе — Ліза не прагнула заводити подруг — і знімати кімнату на двох.
Зняти квартиру вона дозволити собі не могла: кожну копійку відкладала на навчання, збираючись здобувати вищу освіту.
Заповітний диплом опинився у неї на руках, коли їй було вже 25 років.
І так, їй пощастило: ще в інституті її помітив власник рекламної компанії, який приїхав подивитися на майбутніх маркетологів.
З третього курсу Ліза почала підробляти у нього і набиратися досвіду.
Вона змогла вразити директора своєю працездатністю, кмітливістю, наполегливістю настільки, що відразу після закінчення інституту її взяли в штат з такою зарплатою, про яку вона навіть і не мріяла.
Це було просто неймовірно! Ліза переїхала в орендовану квартиру, а через рік оформила в іпотеку відразу «двушку».
Могла купити собі все, що душа забажає, але гроші даремно не витрачала — збирала на майбутнє.
Тільки ось поділитися своїм успіхом їй було ні з ким: ні подруг, ні родичів, ні коханого.
— Ліза, ти ж симпатична дівчина. Невже у тебе і справді немає хлопця? — дивувалася колега Діана — єдина, з ким Ліза більш-менш близько спілкувалася в офісі.
— Не до цього зараз. У нас новий проект. Ти забула? — хмурилася Ліза.
— Одне іншому не заважає, — фиркала Діана. — Та ну тебе! Не можна бути такою занудою!
Ліза у відповідь тільки мовчки знизувала плечима і занурювалася в роботу.
А потім і Діана з нею розмовляти перестала: звичайно, «зануду» підвищили до начальника відділу! Теж мені, зірка!
Ось так і вийшло, що до 30 років у неї була своя квартира, машина, можливість відпочивати де завгодно і купувати все, що заманеться, а чоловіка і дитини не було.
І якщо з приводу чоловіка Ліза не дуже переживала — надивилася на стосунки батьків і поведінку самозакоханих, випещених колег-чоловіків, — то дитину їй хотілося.
Так, вона могла зробити ЕКЗ, наприклад, і бути майже впевненою в тому, що батько її малюка — здоровий і нормальний чоловік, але грошей на це було шкода…
І тут удача їй знову посміхнулася.
— Лізо? — невпевнено окликнув її хтось у коридорі офісу.
Обернувшись, вона не відразу впізнала молодого чоловіка, який звертався до неї.
— Кирило?
Чоловік радісно кивнув. Це був її однокласник.
Він, напевно, єдиний з усіх не чіплявся до неї в школі з дурними коментарями і не намагався образити.
Мабуть, тому що і сам був «білою вороною» — добре вчився, поганих компаній уникав, у витівках не брав участі і взагалі вважався «мамин синочком».
Зараз він перетворився на досить симпатичного чоловіка.
Правда, одягнений був скромно, та й стрижку робив явно не в салоні, про манікюр, який вважався обов’язковим у колег чоловічої статі в їхньому офісі, і зовсім не йшлося.
І все-таки Ліза була рада цій зустрічі, а вже через добу у неї визрів план.
— Кирило, у мене до тебе прохання, — повільно промовила Ліза, коли вони зустрілися в кафе наступного вечора. — Прошу, тільки вислухай повністю і добре подумай, перш ніж відповідати.
— Заінтригувала, — посміхнувся колишній однокласник.
Він із задоволенням розглядав симпатичну, впевнену в собі жінку, яка в школі була «сірою мишкою».
— Як я вже казала, у мене все є… Крім сім’ї. Не лякайся! Мені потрібна тільки дитина. І я хочу, щоб її батьком став ти…
— Лізка, ну ти що? Ні, я, звичайно, задоволений твоїм вибором, але одружуватися і заводити дітей не збираюся.
Спасибі матусі — відбила всяке бажання. Вже кого я тільки не приводив додому! Все не те! Всі не ті! Ну і добре — не дуже-то й хотілося!
— Та не поспішай ти! Послухай до кінця! — роздратовано перебила його Ліза.
Може, вона помилилася, і Кирило не такий вже й підходящий кандидат?
Незважаючи на наявність освічених, непитущих батьків, які все життя працювали в адміністрації району, і свій розум та спокійний характер…
Кирило слухняно замовк — мамине дресирування спрацювало. Ліза схвально кивнула.
— Ніяких грошових і моральних претензій я до тебе мати не буду. Якщо хочеш, підпишемо відповідну угоду.
Просто я тебе давно знаю, і ти цілком підходиш на роль батька, а ЕКЗ… Ну, для мене це схоже на покупку кота в мішку… Розумієш?
Ліза не стала уточнювати, що хоче ще й заощадити — а то Кирило запросить якусь нереальну суму.
— Скільки, до речі, ти хочеш за… послугу? — подивилася вона йому прямо в очі.
— Ображаєш, Лізо! — обурився Кирило. — Які гроші?! Своїм треба допомагати… А гроші я іншим способом заробляю.
Ну так. Теж багач знайшовся!
У їхню компанію він приходив влаштовуватися сисадміністратором, але його не взяли — Ліза в ситуацію втручатися не стала, хоча і могла…
— Тільки нам треба поквапитися, я через три місяці їду в інше місто. Там мені роботу запропонували.
Та й від матусі подалі хочу звалити, — заявив колишній однокласник. — Тільки ти їй не кажи! — схаменувся він.
— Та я твою маму бачила двічі в житті. З чого б мені з нею зараз розмовляти? І взагалі, краще нікому про нас не знати. Так буде простіше.
— Згоден.
Все склалося найкращим чином. Вони зустрілися тричі, а через два місяці стало зрозуміло, що Ліза точно при надії.
Кирило поїхав, а вона спокійно виношувала дитину. Пізніше УЗД показало, що буде хлопчик.
На роботі її з жалем, але все ж відпустили в декретну відпустку — а куди вони подінуться!
Незважаючи на те, що вони з Кирилом про все домовилися, Ліза все ж повідомила йому про народження Славка.
У відповідь чоловік її стримано привітав і пообіцяв зайти в гості, коли повернеться.
Того дня Ліза гуляла з піврічним Славком у колясці, коли до неї стрімко підійшла якась жінка.
Вона безцеремонно нахилилася над малюком, який мирно спав у колясці, і напівголосно вигукнула:
— Я так і знала! Копія!
— Ви що?! — обурилася Ліза. — Відійдіть від нас!
— Лізонька, ти що, мене не впізнала?
Ліза вдивлялася в обличчя жінки:
— Ганно Андріївна?..
Це була мати Кирила. Вона не бачила її зі школи і взагалі не хотіла бачити… після того випадку.
— Що вам потрібно? — сухо запитала Ліза, вже запідозривши, що жінка з’явилася не просто так.
— Думаю, ти і сама знаєш. Прийшла подивитися на свого онука. Як ти могла його від мене приховувати?
— З чого ви взагалі взяли, що це ваш онук?! І як нас знайшли?
— Ну, мені ти можеш не брехати. І нічого складного в тому, щоб вас знайти, не було.
Ти ж не шпигун якийсь або злочинець, не ховаєшся, — відмахнулася Ганна Андріївна, знову намагаючись заглянути в коляску.
— І все-таки? — твердо вимовила Ліза.
— Мені Денис розповів — друг Кирила, дуже хороший хлопчик. Він же допоміг тебе розшукати.
Кирило, звичайно, просто поводився негарно, приховуючи від мене ваші стосунки…
— Та ніяких стосунків немає! І навіть ніде не написано, що Славко — син Кирила! Будь ласка, залиште нас у спокої!
— Лізонько, — раптом заворкувала новоявлена бабуся. — Я розумію, що колись, можливо, я тебе трохи образила, але хто старе згадає…
І я прошу у тебе вибачення. Так! Заради хлопчика ти ж можеш мене пробачити.
Та вже «трохи образила»… Ліза досі іноді з тремтінням згадує той день, коли вони разом з Кирилом прийшли до нього додому позайматися.
Це був єдиний раз, коли Ліза погодилася комусь допомогти. Дуже нещасним виглядав однокласник, якому загрожувала трійка в чверті з математики, і він так жалісно її просив…
Тоді їх і застала Ганна Андріївна. Семикласники дійсно займалися математикою, але мати Кирила відразу запідозрила Лізу в тому, що вона спокушає її хлопчика.
Обзивала всілякими словами, а потім буквально виштовхнула з квартири. Ліза від образи і подиву навіть не заплакала, але потім довго відчувала себе якоюсь брудною і нікчемною.
До слова, Кирило тоді намагався за неї заступитися, але мати швидко поставила його на місце.
— Я доросла, успішна жінка, Ганно Андріївно, і від усіх дитячих образ і комплексів давно позбулася, — сухо вимовила Ліза. — Але це не означає, що якась чужа жінка буде спілкуватися з моїм сином за своїм бажанням.
— Лізо, не гарячкуй, будь ласка. Ми обидві знаємо правду. І дитині ж буде краще, якщо у неї з’явиться бабуся, раз я не можу змусити Кирила одружитися з тобою і стати батьком Славку.
— Що?! Нікому не потрібно одружуватися на мені! Що ви вигадали?!
— Гаразд−гаразд, але з онуком я зможу бачитися? — благально подивилася на неї Ганна Андріївна.
— Навіть і не мрійте!
Ліза рішуче попрямувала до будинку, лагідно шепочучи щось синові, який прокинувся і плакав.
Ганна Андріївна ще двічі підстерігала її зі Славком на прогулянці, благала дозволити погратися з онуком.
Ліза відповідала категоричною відмовою, наполягаючи, що Кирило не батько її сина.
Тоді ця псевдо-свекруха почала погрожувати судами. Мовляв, встановимо батьківство, і суд змусить Лізу дозволити спілкування з бабусею.
— Та зрозумій ти! Я ж з добром до тебе прийшла! — вигукувала Ганна Андріївна. — Я одна живу — чоловік на тому світі давно, син ось втік. І ти одна. Разом же нам зручніше буде Славка виховувати!
Ліза продовжувала вперто стояти на своєму, хоча вже почала схилятися до того, щоб поступитися, і тут випадок за неї все вирішив. Пожежа в прямому сенсі.
Сусіди знизу — любителі випити і погуляти — спровокували пожежу. Крім їхньої квартири, повністю вигоріло житло сусіда і серйозно постраждала квартира Лізи.
Добре, що вони зі Славком пів дня провели в поліклініці — інакше невідомо, чим би справа закінчилася.
Житло у Лізи, звичайно, було застраховане, та й сусіди повинні були відшкодувати збитки — але коли все це буде?!
Знову ж таки, цей час їй з сином потрібно десь жити…
Ліза вже давно забула, як це — відчувати себе невпевненою, незахищеною, якоюсь безпорадною… А ще страшенно переживати за свою дитину.
Вона досить швидко зібралася. Дістала телефон.
— Ганно Андріївно, у нас сталася пожежа, і нам потрібна ваша допомога, — рішуче сказала вона в трубку.
Добре, що мати Кирила наполягла на тому, щоб її номер був у Лізи: «Про всяк випадок, раптом я знадоблюся».
— Вас забрати чи ви самі приїдете? — бабуся Славіка вразила своїм спокоєм, хоча голос її трохи тремтів.
— Самі.
Тільки після того, як Ліза з сином розмістилися в спеціально підготовленій для них кімнаті, малюк був нагодований і заснув, Ганна Андріївна вимогливо подивилася на гостю — розповідай.
— Ми квартиру знімемо на час ремонту, просто це так швидко не робиться. Потерпите нас трохи? — несміливо посміхнулася Ліза, закінчивши розповідь про пожежу і наслідки.
— Значить, так, ви залишитеся у мене, — твердо заявила господиня квартири. — Місця достатньо.
У мене відпустка, тож я можу посидіти зі Славком, поки ти вирішуватимеш питання зі страховкою та ремонтом. А там подивимося.
І, помітивши, як напружилася Ліза при цих словах, м’яко додала:
— Та не бійся ти — насильно вас тримати не буду. Захочеш — підете. Але ж спробувати можна?
— Добре, — зважилася Ліза і посміхнулася: — Давайте спробуємо.
Вони прожили втрьох майже два місяці — епопея з ремонтом затягнулася.
Виплаченої страхової суми на все не вистачило, і Лізі довелося витратити значну частину своїх заощаджень.
Втім, інших витрат у неї практично не було — все взяла на себе Ганна Андріївна, незважаючи на протести Лізи. Це був єдиний раз, коли жінки посварилися.
В іншому виявилося, що мати бабусю дуже класно — тим більше таку, яка прагне допомогти!
Як тільки Славкові виповнився рік, Ліза вийшла на роботу. Вона спокійно довіряла Ганні Андріївні доглядати за онуком протягом дня. Та була цьому шалено рада.
Кирило про всі ці перипетії знав, але ніякої участі у вирішенні проблем не став брати.
Лізі взагалі здалося, що він з полегшенням зітхнув, коли вона йому розповіла про все і уточнила — від нього допомоги не чекають.
Він так і живе в іншому місті і повертатися не збирається.
