– Та як же так, – вигукнула Алевтина, яка дружина, які діти?!
– Яка-яка? Законна дружина! – істерично кричала Алла. – Двоє діточок у нас з Валерою, вже майже вісім років з ним живемо. А він, значить, коханку тут завів, ось же гулящий!
– Ми десять років з ним живемо! І я після цього коханка? У нас теж дитина з Валерою, синові через місяць буде дев’ять. Звідки взагалі раптом якась дружина з’явилася?!…
… Валера з Алевтиною познайомилися випадково. Вона працювала в магазині відомої торгової мережі на касі, а чоловік заглянув прикупити мінералки з холодильника.
Тоді було спекотне літо, важко було довго сидіти за кермом. Ось і їхній роман вийшов таким же спекотним та швидким.
Кілька побачень, потім спільне життя, весілля, дитина, побут. Але, як виявилося, Валера не дуже був готовий до побутових випробувань, через два роки після весілля він запропонував розлучитися.
Сказав, що побут його з’їв, безсонні ночі з немовлям, підгузки-пелюшки-сорочечки і нескінченний біг, як у колесі.
Так і заявив:
– Не можу я так більше, Алевтино, чесно зізнаюся, переоцінив свої сили. Я на роботі у відрядженнях відпочиваю, а не вдома, як всі нормальні люди.
Думав, що готовий до сімейного життя, але, здається, треба було почекати.
Давай розлучатися, інакше і тебе, і себе тільки мучити буду, пробач мене, якщо зможеш.
Аля не стала сперечатися, сама вже зрозуміла, що у них якось не складається, хоч чоловіка і любить, та й він теж чудово до неї ставиться.
Подали на розлучення.
Валера в черговий раз після розірвання шлюбу у відрядження поїхав.
Квартиру собі зняв, до цього вони в Алевтиновій двокімнатці жили, яку їй бабуся відписала незадовго до своєї хвороби.
Зараз старенька перебувала в будинку для літніх людей, а Алевтина оплачувала рахунки за догляд.
Сама вибрала з повним пансіоном місце, щоб бабуся ні в чому не мала потреби і отримувала всю необхідну допомогу.
Жінка не тримала зла на чоловіка, як то кажуть, насильно милим не будеш.
Валерій часто у вільний час заглядав – щоб побачитися із сином Сьомочкою, та й з Алею продовжував добре спілкуватися.
Графік його роботи дозволяв їм бачитися не дуже часто – місяць або півтора він міг перебувати у своєму місті, а потім на два-три тижні у відрядження виїжджав.
Іноді бували й тривалі поїздки по роботі – міг і місяць, і більше не приїжджати. Так і повелося.
Колишні чоловік та дружина й самі не помітили, як знову стали однією сім’єю жити.
Почуття у них один до одного все ще були, а важкі спогади про колишнє життя з пам’яті благополучно стерлися.
В цілому жили спокійно, гарячої пристрасті до цивільного чоловіка у Алевтини не було, скоріше, просто зручне тихе і, як їй здавалося, з взаємною повагою, подружжя.
Роки минали, син ріс, більше дітей пара не хотіла, добре пам’ятаючи свою сварку через побутові проблеми. Їм цілком вистачало і Семена.
Хлопчик підростав розумним, багато читав, чудово вчився, чим радував обох батьків.
У планах був обов’язково вступ до вузу, склад розуму хлопця підходив для навчання за інженерно-технічним напрямком.
Сьома не на жарт захоплювався головоломками, збирав моделі кораблів, машин та іншої техніки.
Хлопчик підріс, цього року йому мало виповнитися 9. Валера, як і раніше, продовжував працювати в тій же конторі.
Виїжджав, бувало, і на місяць, і на два. Але потім завжди повертався, привозив подарунки і Алі, і синові. Не сказати, що дорогі, але цілком приємні сюрпризи.
То Семену чергову комп’ютерну гру придбає, то Алевтині срібний ланцюжок привезе.
Один одному з Алею вони не набридали більше, їхні стосунки швидше нагадували так званий гостьовий шлюб.
Ось тільки розписуватись вони знову не стали, а навіщо? У Семена в графі батько Валера зазначений, фінансово він теж допомагав колишній дружині і синові.
В цілому у колишнього подружжя було хороше спокійне життя. Все б нічого, але сталося горе…
Черговий раз, виїжджаючи у відрядження, Валерій сказав дружині, що цього разу недовго буде, тижні два всього.
Вона зраділа, адже останнім часом його відрядження були в основному тривалими.
Вона встигала скучити за чоловіком, та й Сьома вже після двох тижнів постійно питав, чи скоро тато повернеться.
Але сталася біда… – слизька дорога і погана видимість через дощ зі снігом призвели до катастрофи.
Валера потрапив в ДТП.
Влетів прямо під велику вантажівку. Водій фури і так погано бачив в таких погодних умовах, так ще й не дотримувався режиму праці та відпочинку.
В результаті водій вантажівки в якийсь момент заснув за кермом, а прокинувшись різко загальмував.
Хюндай Валери, що їхав ззаду, потрапив прямо під причіп на всій дозволеній швидкості.
Лікарі, які прибули на місце аварії, нічого не встигли зробити, тільки констатувати…
Медики, знайшовши в телефоні, який дивом залишився цілим, номер Алі, зателефонували і повідомили страшну новину.
Алевтина сумувала і готувалася до поховання, розбиралася з документами.
По суті Валера офіційно не був її чоловіком, тому виникло безліч дрібних перешкод, але начебто все потихеньку вимальовувалося.
Ось тільки в день поховання Аля була вражена. Виявилося, що зателефонували медпрацівники не тільки їй...
На церемонію з’явилася дама, яка привселюдно заявила, що вона є дружиною Валерія.
Жінка відразу сказала, що буде розбиратися зі спадщиною і повідомила, що у неї з Валерієм двоє дітей.
Спочатку Алевтина подумала, що це якась помилка, але Алла, так звали жінку, показала штамп у паспорті.
В цілому вона поводилася жахливо скандально, викрикувала щось про коханок, про те, що ні копійки якійсь вертихвістці не віддасть. Все, що у Валери було накопичено, забере для своїх з ним дітей.
– Щоб я ще якійсь шльондрі розпутній поступилася, – кричала Алла – і Валера хороший! Завів собі бабу на стороні і ні сном ні духом.
– Та ми вже десять років разом живемо, просто в якийсь момент розлучилися, – намагалася Алевтина достукатися до абсолютно незнайомої їй жінки.
У голові не до речі спливла думка:
«Навіть імена у нас схожі, спеціально, чи що вибирав, щоб не плутатися?».
Ще деякий час Алла поливала Алевтину брудом прямо на похоронах, при всіх присутніх. Зрештою Аля просто мовчки розвернулася і пішла.
«Яка ганьба, прямо на кладовищі такий скандал влаштувала! І хто тут ще шльондра?» — думала вона, чекаючи таксі.
Як виявилося, Алла не знала, що її законний чоловік живе на дві сім’ї. Валера тримав її в невіданні і ніяких здогадок про це в жінки не було.
Іноді ще й неприємні речі про Алевтину говорив, мовляв, аліментів їй мало вічно, ось і доводиться по відрядженнях мотатися, щоб побільше заробити.
Дізнавшись, скільки років дітям Алли, Алевтина зрозуміла, що Валера зійшовся з нею практично відразу після їхнього розлучення.
Весь цей час, всі ці довгі десять років чоловік спокійно і без будь-яких докорів сумління жив на дві сім’ї.
Мабуть, далеко не всі його відрядження були справжніми, іноді він просто їхав і жив з дружиною, виховував власних дітей.
Сказати, що Аля була в шоці — значить, не сказати нічого.
Після похорону і розмови з Аллою вона всю ніч проплакала в спальні. Навіть спати не лягала.
Але як бути далі? Адже її дитина теж від Валери, і має повне право на спадщину.
Зрада колишнього чоловіка тяжіла жінці, але і про права свого і Валериного сина вона теж не забувала.
Алевтина вирішила відправитися до свекрів, адже вони повинні розуміти всю ситуацію і, звичайно, допоможуть Алевтині розібратися у всьому.
Але і тут її чекав вкрай неприємний сюрприз.
Виявилося, свекруха зі свекром були повністю в курсі історії з несподіваною дружиною Валери.
– Ну так, а що ти хотіла? – запитав Володимир Павлович. – Ви ж розлучилися, Валера був вільний хоч одружуватися, хоч що робити.
– Володимире Павловичу, але якщо одружився, то чому повернувся до мене? І чому його дружина не в курсі наших стосунків? І я нічого не знала, і вона. Виходить, ваш синочок виявився справжнім поганцем!
– А чого відразу поганцем? Він просто нікого з вас не хотів турбувати і хвилювати. Я тобі скажу чесно – я на боці Алли буду. По-перше – онуків там двоє, по-друге, все ж законна дружина вона, а не ти.
Свекруха теж виявилася в курсі всього. Як не дивно, це батьків Валери взагалі не бентежило. Мабуть, чим би дитина не тішилася…
Алевтина вирушила до нотаріуса. Фахівець нічим жінку не обнадіяв:
– Розумієте, Алевтина Михайлівна, власного майна, як такого, у Валерія не було.
Все, що є – квартира в районному центрі та машина записані на його батьків.
Хіба що з рахунку в банку щось вийде успадкувати вашому синові.
І то, я так зрозумів, що Алла Геннадіївна серйозно налаштована судитися. Тому, якщо щось і вийде отримати для сина, буде це нескоро.
– Зрозуміло, – зітхнула Алевтина, – але я все ж спробую поборотися. Що ж, Семен тепер нічого від батька і отримати не повинен? Син його, прожили ми з ним десять років, а воно ось як повернулося.
– Спробувати можна, якщо батьківство ніхто не оскаржував. В крайньому випадку можна і тест на ДНК зробити, якщо буде потрібно, – відповів нотаріус.
Фахівець з нотаріальної контори всією душею співчував нещасній жінці і порадив їй хорошого юриста з сімейних справ.
Вона ще не раз дзвонила йому з питаннями, і чоловік допомагав, чим міг: консультував, давав контакти фахівців, та й просто підтримував по-людськи.
Алевтина досі намагається отримати спадщину для сина, і, з огляду на те, що в свідоцтві про народження Семена вказаний Валерій, це просто питання часу.
Жінка і до сьогоднішнього дня в шоці від того, що сталося, хоча з моменту того доленосного ДТП минуло вже півтора року.
Аля ніяк не могла змиритися з думкою, що Валера, її Валера так вчинив з нею і сином: жив на дві сім’ї, примудрявся приховувати це від обох жінок.
Алла, як з’ясувалося, теж ситуацією не те щоб задоволена – свекри якось не поспішали машину і квартиру їй віддавати, а гроші з рахунку в банку, судячи з усього, будуть розділені між трьома дітьми Валерія.
Алевтина, як і раніше, спілкувалася з нотаріусом, який озвучив невтішні висновки з ситуації, що склалася…
Та нещодавно вони обоє виявили, що їхнє спілкування переходить на новий рівень і навіть зважилися на побачення.
