Сімейне життя Соні залишало бажати кращого. Причому з самого початку.
У той момент, коли перед самим весіллям між нею та її нареченим Вітею пробігла чорна кішка.
Причому Соня була настільки забобонною, що розплакалася, а її найкраща подруга заспокоювала її того ж дня.
— Припини вже вірити в усіляку нісенітницю!
— Але ж чорна кішка… — схлипувала Соня.
— І що? Це все дурниці.
У підсумку минув тиждень, і Соня вже не згадувала про те, що сталося.
Послухалася поради своєї подруги і переключила увагу на весільні клопоти.
Весілля було в кафе. Однак пройшло не без пригод. Як вважав Вітя, якщо весілля без бійки, то це не весілля і взагалі воно було даремним.
Тому, трохи випивши, він почав сам нариватися і з’ясовувати стосунки з гостями.
Соні доводилося весь час його зупиняти і стежити за його поведінкою, а ще й червоніти перед запрошеними.
А ще під кінець весілля вона облилася келихом червоного.
— Та що це таке? Все йде шкереберть! Не розумію, що не так?
Дійсно, і саме весілля пішло не за планом через витівки Віті. Судячи з усього, пити йому взагалі не варто було.
Тепер ще й ця яскрава пляма на сукні, а потім Соня й про чорну кішку згадала.
У підсумку Вітя вже практично спав за столом, і Соня зрозуміла, що пора його звідти забирати.
— Та взагалі, я не розумію, як можна було повестися на таку… — це була фраза з розмови свекрухи з якоюсь жінкою.
Тому Соня особливо й не розуміла, про що вони пліткують, та й не до цього їй було.
— Анфіса Сергіївна, ми вже їдемо. Таксі чекає на нас, — сказала Соня.
— Як це таксі? А гості? Так не можна. Свято ж ще не закінчилося, — тут же заметушилася свекруха.
— Нам справді час, Вітя вже ні на що не здатний.
Можна сказати, що весілля було повністю зіпсоване. Хоча скільки було вкладено сил, часу та грошей заради того, щоб його влаштувати.
І що в результаті? В одну мить у Соні зіпсувалися все враження.
Вранці чоловік, звісно ж, вибачався перед нею і стверджував, що не спеціально вчора перебрав.
Не розрахував, так би мовити, свою норму. Бо з поваги треба було випити з кожним гостем, і він не міг відмовити.
Так, Соня була впевнена в тому, що ще довго перед очима стоятиме ця неприємна картина.
І начебто тільки трохи відійшла від того, що сталося, як через кілька днів до них нагрянули непрохані гості.
— Ну, привіт, Соня! А я тут повз проходила і думаю, дай зайду до молодих. Чого дивишся?
Іди чайник став і стіл накривай. Я, якщо що, голодна. Сподіваюся, в цьому домі є що поїсти?
Соня була настільки здивована такою поведінкою свекрухи, що навіть не відразу зметикувала, що їй на це відповісти.
Її розгубленістю Анфіса Сергіївна вміло скористалася і, довго не думаючи, відразу ж попрямувала до холодильника.
— У якому сенсі? Ти ще нічого не приготувала? Так Вітя вже зовсім скоро додому повернеться.
— Я зараз пельмені варитиму.
— Які ще пельмені? Ти що, цими магазинними напівфабрикатами свого сина годувати збираєшся?
Та ти хоча б уявляєш, з чого їх готують? — тут же схопилася свекруха за голову і почала робити вигляд, що стався якийсь апокаліпсис.
— Ну, Вітя їх любить… — винувато промовила Соня, ніби виправдовуючись перед свекрухою.
— Любить! Для шлунка там нічого корисного немає! Випити в цьому домі хоча б щось є?
— Ні.
Тут Анфіса Сергіївна навіть закотила очі.
— Дивна ти людина, Соня. Ось так гості до тебе прийдуть, а в тебе й випити нічого. Доведеться ж відразу в магазин бігти.
Однак пізніше з’ясувалося, що свекруха прийшла сюди зовсім не поїсти, а з одного дуже делікатного питання.
— Ти мені краще ось що скажи. Скільки вам грошей на весілля подарували?
Від такого питання Соня навіть остовпіла. Бо в тому суспільстві, в якому вона виросла, про таке питати було непристойно.
— Достатньо.
— Достатньо — це скільки? — ніяк не вгамовувалася свекруха.
— 300 тисяч. А чому ви питаєте?
Тут свекруха відразу ж зібралася і ввімкнула хитрість.
Почала стверджувати, що вони з Вітею ще молоді і у них буде велика спокуса ці гроші на дурниці витратити. Тому запропонувала дещо цікаве.
— Ви ще молоді й напевно витратите на всяку всячину їх. Краще віддайте мені на зберігання, а коли настане час купувати щось розумне, я відразу й віддам.
— Ви знаєте, я вже поклала на банківський рахунок. Там якось спокійніше тримати велику суму, ніж удома.
Тут від свекрухи пролунала просто неймовірна реакція.
Вона почала стверджувати, що вони ж молоді й взагалі нічого не розуміють. І вистачило ж у них розуму таку суму банку довірити!
— А що в цьому такого? Багато людей і більші суми на банківських рахунках зберігають, — заперечила Соня.
— Та яке мені діло до чужих людей? Я ж казала Віті, щоб без мене навіть не думав нічого з цими грошима робити.
Потім ще й з’ясувалося, що гроші не можна буде зняти пів року.
— А тепер уяви, що мені гроші потрібні. Що ви робитимете?
— Ми не знаю, а ось ви, напевно, у когось позичати будете або кредит брати.
Свекруха подивилася на невістку з примруженими очима, проте розмову цю продовжувати не стала. На цьому вони й розійшлися.
Через деякий час настав час платити за іпотеку, яку молодята вже встигли взяти. Але тут Вітя невимовно «порадував» свою дружину.
— Тобто як немає грошей?
— Та я собі ігрову приставку вирішив взяти.
— Яку ще приставку? Ти з глузду з’їхав? Ми що будемо їсти? За квартиру чим платити? Або ти хочеш, щоб ми остаточно в борги влізли?
Але Вітя, цілком ймовірно, або не розумів усієї серйозності ситуації, або вдавав, що не розуміє.
— Та перестань ти, все добре. Якось викрутимося. Позичу я, якщо що, не вперше.
Ось це й не влаштовувало Соню в її чоловікові.
Ні, щоб жити за коштами й відкладати гроші, він витрачав усе до копійки. А потім думав, як жити й викручуватися.
Довелося позичити у його матері, бо всі друзі відмовили. Ще б пак, кому сподобається людина, яка весь час позичає, а потім довго віддає?
— І куди ви стільки грошей витрачаєте? Ніби багатіями себе уявили і живете на широку ногу? — обурювалася Анфіса Сергіївна.
Соня відповіла щось нерозбірливе, але свекруха особливо й не слухала, бо знову була на своєму.
— Так, і чим цього разу будеш пригощати?
Соня нагадала свекрусі, що зараз у них досить складна ситуація, тому вони не розкошують і купують з їжі тільки найнеобхідніше.
— Та в чому проблема? Гроші я дала. Іди й купи. А ще краще роли давай замовимо.
У підсумку довелося зробити так, як вона каже. Зі свекрухою сперечатися було дорожче.
Наступного місяця ситуація повторилася. Цього разу Соня вирішила позичити гроші вже у своїх родичів. А все це сталося тому, що Вітя вирішив відкрити бізнес.
— Ти з глузду з’їхав? У нас, так чи інакше, грошей немає, а ти ще й інвестиції робиш?
— Припини! Пару місяців і всі витрати окупляться. Будемо в шоколаді купатися.
Тим більше, що схема перевірена. Не дарма мені її один мій знайомий порадив.
Це й лякало Соню. Чи стануть якісь знайомі просто так розкидатися цінною інформацією?
Навряд чи. А ось обвести навколо пальця — це легко.
У підсумку Соня виявилася права. Справа справді прогоріла. Єдиний, хто отримав прибуток, — це той самий знайомий, що й не дивно.
А ось молода сім’я знову думала, як жити і викручуватися.
Точніше, думала тільки Соня, а чоловік був упевнений у тому, що проблеми якось вирішаться самі собою. Треба тільки трохи почекати.
— Соня, відкривай давай! Гості вже на порозі — якось раз несподівано прийшла свекруха.
Цього разу вона була вже не одна, а з донькою.
— Не чекала вас, якщо чесно.
— А що в цьому такого? Родичів чоловіка завжди треба чекати, і запрошення нам не потрібне.
Ууу, я бачу, ти до мого приходу знову не підготувалася. У холодильнику порожньо.
Тут Соня вже не витримала і вирішила висловити все нахабній свекрусі.
— А я бачу, ви знову з порожніми руками, вирішили нахаляву поїсти і цього разу не одна.
Від подиву свекруха навіть очі витріщила.
— Та як ти смієш так зі мною розмовляти? Я твоя свекруха і ти мені за все повинна дякувати, а ти — невихована хамка!
Незабаром прийшов Вітя і почув весь цей галас.
— Вітя, ти чув, як вона зі мною спілкується? Це ж якесь нечуване свавілля!
Звісно ж, як завжди, він став на бік матері.
— Соня, справді, не смій так розмовляти з моєю мамою і негайно вибачся!
— Навіть не подумаю. І знаєш що, коханий. Мені набридло тягнути все на собі.
Дивлюся, ти знову купив якусь дрібничку, а їсти хочеш знову за мій рахунок. З мене досить. Ми розлучаємося.
Тут, звичайно ж, Анфіса Сергіївна вставила свої 5 копійок.
— Ох, ти, фіфа знайшлася. Ну то залишайся тут одна. Ти взагалі мого сина не варта. Ходімо, мій хороший.
Коли вони пішли, Соня зітхнула з полегшенням.
Що найцікавіше, після розлучення у неї життя почало налагоджуватися саме по собі.
Тут же підвищили на посаді й зарплату додали.
Дивовижний збіг, тільки позбулася цієї людини, як справи відразу ж пішли вгору. Хочеш віри, хочеш ні, а факт такий.
