Скандал у будинку Максима та Олі стався після того, як пролунала цілком невинна фраза глави невеликої родини
– Оля, до нас їдуть гості.
Ефект виявився приголомшливим. Після декількох секунд дзвінкої тиші, гідної театральної паузи після цієї репліки, Оля вибухнула справжньою тирадою.
– Слухай, Максим, ну, це просто ні в які ворота не лізе. Я тільки прибрала, зітхнула із полегшенням, а ти мені повідомляєш, що знову їдуть гості!
У мене, між іншим, великий проект висить. Ти ж сам бачиш, що я змушена навіть на дім роботу брати, а тепер що?
Всі плани – псу під хвіст. І все – через твою м’якотілість. Ах, так, ще через непробивну нахабність твоїх родичів і знайомих.
Вони ж вирішили, що ми тепер живемо біля моря і що наш будинок – їхній будинок. Я ж за 3 сезони і не пам’ятаю, коли ми своєю сім’єю жили, без сторонніх людей.
Звичайно, для близьких: твоїх і моїх батьків, які допомогли нам і з переїздом, і з усім іншим, двері завжди відкриті.
Але, дозволь тебе запитати: з якого переляку всі інші вирішують, що ми зобов’язані їх у себе розміщувати?
У нас що, пансіонат для тих, хто не може дозволити собі жити втридорога безпосередньо біля самого моря, і змушений зупинятися за годину їзди від нього?
Скориставшись тим, що жінка ненадовго замовкла, перевівши подих, Максим поспішив пояснити:
– Оля, я не міг Славіку відмовити. Він мені троюрідним братом доводиться і в дитинстві ми з ним дуже добре дружили.
Він мене, до речі, плавати навчив і з рогатки влучно стріляти. А його батько, до речі, моїм батькам у найскладніший момент дуже сильно допоміг.
Напевно, якби не дядько Льоня, нас, напевно, і в живих би не було. У тата якісь упирі хотіли віджати бізнес і тиснули не по-дитячому.
Мама мене навіть до школи не пускала пару тижнів, тому що ці лиходії натякнули, що маленький хлопчик у великому місті може розчинитися, як крапля в океані.
Дядько Льоня якось зміг всю цю нісенітницю владнати, і ти повинна розуміти, Оля, що відмовити його синові я не міг.
– Ой, Макс, все. Історія, звичайно, дуже зворушлива, але сталася вона, як я розумію, багато років тому. Це ж не привід знову перетворювати наш будинок на готель.
– Оля, я вже відповів Славіку, що ми будемо раді бачити його з дружиною і дітьми. Він везе всіх із заходу до моря і захотів відпочити перед фінальним ривком.
Заодно і познайомимося родинами. Я знаю тільки, що дружину Славкіна звати Інга і що у нього два сини і дочка, але жодного разу їх не бачив.
Оля скривилася, але зрозуміла, що їй знову доведеться змиритися з гостинністю чоловіка і їдко поцікавилася:
– І чим мені весь цей табір годувати? Вчорашнім супом? Макаронами з тушонкою і овочами? Коли вони приїжджають?
– Славка сказав, що приблизно за годину-півтори доберуться. Йому просто вночі не хочеться далі їхати.
Брова жінки здивовано злетіла вгору:
– І чого ти тоді тут стоїш і розповідаєш мені історії про своє складне дитинство? Спальні місця готуй, а я на кухню побіжу.
– Я знав, Оля, що ти у мене найкраща і найрозуміюча! – чоловік поцілував дружину і поспішив виконувати її вказівку.
– Так, і Каті скажи, щоб вона у своїй кімнаті іграшки з підлоги хоча б трохи прибрала! Нехай сховає те, що їй особливо дорого, щоб як минулого разу не вийшло, що її улюблену ляльку зламали!
І взагалі, нехай лягає спати. Вже майже 10 година вечора, і гості – гостями, а режим порушувати небажано! – пробурмотіла жінка вже в спину Максиму.
Тільки просту чорно-білу кішку Мусю, яка прибилася до будинку майже відразу після переїзду родини, переполох у родині анітрохи не зачіпав.
Вона прекрасно знала, що господиня побурчить і заспокоїться, а потім, насипаючи в миску корм, обов’язково погладить по шерстці.
А з набридливими гостями у Мусі розмова коротка. Вона вміє не тільки шипіти як справжня змія, але й миттєво ховатися, відчувши загрозу для свого спокою.
***
Коли в затишних літніх сутінках з припаркованого у дворі мікроавтобуса вийшли далекі родичі, Оля напружилася.
Та постаралася дружньо посміхатися, коли Максим представив їй свого троюрідного брата. А Славік, у свою чергу, познайомив зі своєю родиною:
– Моя дружина Інга. Ідеальна, та що там – просто свята жінка.
Наш старший син Костянтин. Йому вже 14 років. Він займається настільним тенісом і захоплюється робототехнікою.
Середній син Олексій. Йому 12 років, і, якби була його воля, він би цілими днями грав на приставці.
Ну, а ця чудова панночка, у якої очі так і закриваються, наша Анечка. Їй нещодавно виповнилося 5 років.
Наскільки я знаю, Макс, і твоїй дочці приблизно стільки ж?
– Так. Нашій Каті теж 5. Ви з нею завтра познайомитеся. Вона за день набігалася на свіжому повітрі і тепер спить.
Інга посміхнулася:
– Завжди мріяла ось про такий затишний будиночок, і щоб ділянка землі була.
Ні, я не захоплена ідіотка, яка вважає, що досить насіння в землю закопати і збирати врожай.
А дітям яке задоволення на своїй ділянці! Хоч у футбол грай, хоч у хованки чи ще щось.
Потім гостя звернулася до господині:
– Ольга, якщо можна, покажіть, де я можу Анечку вкласти, а то вона, боюся, зараз впаде у нас.
Все-таки, вона ще занадто маленька виявилася для таких далеких подорожей.
Оля, проводжаючи Інгу і Аню до однієї з гостьових кімнат, паралельно показувала, що і де знаходиться, а потім прийшла на кухню і була шокована.
Максим і Слава накривали на стіл, а підлітки діставали з пакета всілякі делікатеси.
На полиці красувалася дорога лялька в упаковці, і, перехопивши погляд Ольги, родич чоловіка пояснив:
– Наша Анюта просто фанатіє від цієї серії, і ми вирішили Каті таку ж подарувати. Напевно, треба було уточнити.
Раптом, у вас така лялька вже є, але Аня суворо наказала брати саме цю.
Оля щиро посміхнулася, вперше після новини про гостей, і подякувала:
– Дуже дякую! Катруся теж обожнює цих феєчек і буде просто щаслива. Такої красуні у неї поки що немає.
Пізня вечеря пройшла чудово, і Олі було дуже приємно, що гості з апетитом їли суп і хвалили її кулінарні здібності. Інга зазначила:
– Звичайно, ми в дорозі не тільки сухим пайком харчувалися, але з домашньою їжею ніщо не зрівняється.
Після чаю з тортом, який привезли із собою гості, Костя і Льоша пішли спати, а дорослі продовжили спілкування.
На подив Олі, бесіда складалася невимушено. Чоловіки згадували дитинство, і у неї з Інгою виявилося дуже багато спільних тем.
– Вибачте, що ось так спонтанно вам на голову звалилися, – говорила гостя. – Але так вже вийшло.
Слава сказав, що проїхати повз будинок братика і не заїхати – просто злочин. Довелося підкоритися. Тим більше, Анечка вже просто неймовірно втомилася.
Розмова чоловіків у цей момент звернула в несподіване русло. Максим пропонував Славі
– Слухай, а навіщо тобі взагалі тягнути сім’ю далі? Там, прямо біля моря, знімати дорого навіть за мірками місцевих.
Знову ж таки, справа не тільки в грошах. Там же шум постійний і суцільна антисанітарія. Навіщо тобі ризикувати здоров’ям дітей?
Залишайтеся тут, у нас. Місця всім вистачить! Звичайно, море тут не плескається за парканом, але в іншому, мені здається, навіть і клімат кращий. І тихо.
Думаю, для відпочинку місця кращого не знайти, а до моря – легко доїхати в будь-який момент, як захочете. Всього буде 60 кілометрів. Для тебе це взагалі дрібниці! Зате поспілкуємося вдосталь.
Думаю, і Катя з Анею подружаться. Родина повинна роднитися, вибач за тавтологію. Ти ж пам’ятаєш, як нам у бабусі Таї весело на канікулах було?
Почувши, що пропонує чоловік, Оля ледь зуміла зберегти незворушне обличчя, але пізніше, в спальні, почала тихо вичитувати Максима:
– Ти, взагалі, у своєму розумі? Запросив п’ятьох людей цілий місяць жити у нас. А якщо Катя з Анечкою не порозуміються?
А якщо підлітки виявляться хуліганами? Не розумію, про що ти тільки думав? Звичайно, не тобі ж доведеться готувати і прибирати!
– Оля, ну, не бурчи. Чого ти нагнітаєш? Славка – світовий мужик, і сім’я у нього чудова. Ось побачиш!
– Щось я сумніваюся! Інга, звичайно, мені здалася цілком адекватною, але дві господині на одній кухні – не найкращий варіант.
Мені працювати треба, а доведеться гостям догоджати…
Ольга наводила й інші аргументи проти ідеї Максима, але той уже нічого не чув, занурившись у глибокий сон.
***
Знайомство Каті з Анею пройшло чудово і вже через пів години дівчатка стали найкращими подругами. Інга, спостерігаючи за донькою, запитала Ольгу:
– Катрусі в дитячий садок сьогодні йти треба?
– Ні. У них група на карантині. Вона у нас дівчинка доросла. Та й наша кішка Муся показала себе чудовою нянею.
Ми з Максом їм їжу-пиття залишаємо, ну, і відеоняню вмикаємо. Хто знає, що може статися. До обіду, як правило, чоловік вже повертається.
– Ой, Оля, якщо ти не проти, може, ми тоді Катю із собою візьмемо на море? Де троє, там і четверо. Ти не бійся. Обіцяю, що з дітей не зводитиму очей!
Катя, яка, здавалося, і не прислухалася до розмови дорослих, попросила:
– Мамочко, можна я з Анею на море поїду?
Зітхаючи, Оля погодилася, і ввечері дочка радісно ділилася з нею враженнями і хвалилася сувенірами, які їй купили.
Коли Катя побігла демонструвати обновки батькові, господиня звернулася до гості:
– Інга, величезне спасибі. Мені дуже незручно. Я вранці розгубилася і забула дати гроші на всілякі квитки, сувеніри та інше. Скажи, скільки ви витратили на Катю, і я зараз переведу.
Інга, посміхаючись, відповіла:
– Нісенітниці, Оля. Якби ти знала, які ціни беруть навіть за конурки, але біля моря! Я вже не кажу про хороші будинки з парковкою!
Чесне слово, ти з Максимом нам величезну послугу зробили, дозволивши у вас зупинитися.
Я ж розумію, що напевно вас гості вже замучили, а тут ще ми цілий місяць будемо перед очима миготіти.
Так що я навіть вважаю за обов’язок хоч якось віддячити за вашу гостинність!
***
Деякий час настороженість щодо цієї родини у Олі зберігалася, але незабаром переважаючою емоцією стала вдячність.
Навіть сувора Муся до гостей виявляла явну приязнь і звикла лежати на колінах у Інги під час вечірніх застіль.
Одного разу після повернення з чергової прогулянки Слава із синами вивантажив на ділянку об’ємну коробку.
– Що це ви привезли? – поцікавився Максим.
– Та ось, басейн купили. Вибач, що не порадилися. У тебе телефон не відповідав, а в Олі – був поза зоною доступу. Уяви, як круто буде!
Ще завтра повинні садові гойдалки доставити. Нехай дівчата катаються. Та й хлопці, як я в магазині подивився, теж не проти згадати недалеке дитинство.
Проводжаючи гостей додому, Оля постаралася навантажити їх різними сувенірами, домашньою їжею і заготовками і попросила не забувати.
Максим, допомагаючи тягати до мікроавтобуса сумки, коробки і пакети, приєднувався до слів дружини.
Катя і Аня навіть заплакали, розлучаючись, але все одно розставання було неминучим.
Коли автомобіль Слави зник за поворотом, Оля зізналася чоловікові:
– Так, твоїм гостям я готова платити, а не просто приймати їх у нашому домі. Катруся у нас практично тільки з ними час і проводила!
Я і проект встигла зробити вчасно тільки завдяки тому, що душа була спокійна за доньку.
– Ну, а я тобі що казав? – зітхнув Максим. – Я знав, що Славка – класна людина. І сім’ю створив класну.
Маленька Катя, гладячи Мусю, яка ніби все розуміла, запитала батьків:
– А коли вони знову приїдуть?
– Сподіваємося, що вже наступного літа! – хором відповіли дівчинці батьки.
