— Скільки вам грошей на весілля подарували? На що будете витрачати?
Я б на вашому місці замовила нову шафу у передпокій, — торохкотіла Людмила Василівна з порога, завітавши в гості до сина та невістки.
— Мамо, не хвилюйся, ми самі розберемося, — відбивався Ігор. — Сідай пити чай, а то я в гараж збираюся йти.
— Але ти ж мені точно розкажи, хто і що подарував, — навалилася вона на Марину відразу після того, як син пішов. — Весілля було позавчора, ви в будь-якому разі вже підбили підсумки.
— По-перше, ми влаштовували весілля не заради подарунків, — намагалася зберігати спокій невістка. — Адже, правда ж, гарне свято вийшло?
— Гарне, — явно не була зацікавлена в обговоренні банкету цікава жінка. — Просто ти ще молода і не розумієш, як правильно будувати сімейний бюджет.
— Але до двадцяти семи років дожила і далі якось не пропаду, — почала нервувати Марина. — До чого ці питання? Давайте поговоримо на інші теми.
Така пропозиція Людмилу Василіану не влаштовувала, оскільки вона прагнула знати, чи окупилися витрати на весілля і хто скільки грошей подарував.
Молодята не зізнавалися, тож вона вирішила діяти через сватів.
— Гарне свято у дітей вийшло, — почала вона з далека, зателефонувавши матері Марини.
— Так, так хочеться вже фотографії побачити, — підтримала її Римма Вадимівна. — Нехай діти живуть довго і щасливо, собі на любов, нам на радість.
— Скажи по секрету: ви скільки грошей подарували дітям? — різко перейшла на іншу тему Люда. — Не подумай, я нікого не обговорюю і розумію, що обставини можуть бути різні, просто заради інтересу питаю.
— Скільки змогли, стільки й подарували, тобі такі питання не здаються недоречними? — образилася Римма.
— А що в цьому такого? — щиро дивувалася Людмила. — Я ж нікому не розповідатиму, просто цікавлюся, ми ж тепер родичі.
— У нас не прийнято такі теми обговорювати, — категорично заявила Римма, даючи зрозуміти, що тема закрита.
Але Людмила Василівна не могла заспокоїтися, шукала нові можливості дізнатися те, що її цікавило.
Вона спробувала випитати інформацію у своєї сестри та брата чоловіка, які завжди намагалися дарувати рівноцінні подарунки племіннику.
Але вони теж відреагували негативно і нічого не хотіли розповідати.
Людмила нервувала: чим більше приховували, тим сильніше пробуджувався в неї азарт, і виникали нові схеми для викриття правди.
Через тиждень вона ще раз спробувала підняти цю тему з невісткою Мариною, почавши цього разу здалеку.
— У наш час на весілля було прийнято всім дарувати сервізи, — розповідала вона, поглядаючи на невістку.
— Угу, — кивала головою дівчина. — У батьків у будинку досі кілька таких стоїть, ми ними навіть жодного разу не користувалися.
— Цікаво, а зараз же ніхто не дарує речі, всі перейшли на гроші, — ніби ненароком продовжувала вона. — Скільки зараз прийнято дарувати на весілля? Вам по скільки гості подарували?
— Усі по-різному, ми якось не акцентували особливу увагу на сумі від кожного гостя окремо, — говорила Марина.
— А скільки загалом вийшло? — не здавалася допитлива дама.
— Не пам’ятаю вже точно, цим питанням Ігор займався, — перевела стрілки Марина.
Його вдома не було, тому дістатися до нього з питаннями мати не могла так швидко, як їй хотілося.
Ігор не поспішав у гості до батьків, був зайнятий на роботі, а потім до дружини біг, і часу не вистачало ні на що.
— Ну, зрозуміло, одружився, тепер батьки не потрібні, — не витримала Людмила Василівна, зателефонувавши синові через тиждень. — Хоча б поцікавився, як ми тут з батьком живемо, або в гості заскочив.
— Що сталося? — не розумів претензій Ігор. — Я з батьком майже щодня спілкуюся, він нічого не говорив.
— У мене до тебе серйозна справа, заскочи, якщо зможеш, — просила мати.
Через пару днів Ігор знайшов трохи часу і відвідав батьків, відразу попередивши, що прийшов ненадовго.
— Поки не скажеш, скільки вам грошей подарували на весілля, нікуди звідси не підеш, — вирішила діяти рішуче мати.
— Я не пам’ятаю, взагалі цим питанням займалася Марина, — відверто відповів хлопець. — А в чому справа? Чому тебе так цікавить ця тема?
— Ви якісь не схожі на нас, — сердилася жінка. — Твоя дружина відправила тебе з цим питанням до тебе, а ти на неї нарікаєш. Розвели таємниці, теж мені, інтригани! Ніякої поваги немає!
Ігор не став заглиблюватися в причини невдоволення матері й побіг швидше додому.
— Мати мені сьогодні влаштувала розбірки, — розповідав він дружині ввечері. — Я тільки не розумію, чому її це питання так хвилює?
— Якщо чесно, то вона мене вже втомила цією темою, — зізналася Марина. — Щоразу одне й те саме питає, а я не відповідаю.
Спочатку хотіла її роздратувати й пожартувати, а тепер принципово говорити не хочу, але твоя мама дуже вперта.
— Може, просто сказати їй, нехай вже заспокоїться і цю тему закриє, — запропонував Ігор.
— Боюся, що тоді вона почне планувати й розподіляти наші кошти, а у нас свої плани, — не здавалася Марина. — І взагалі, нехай батьки звикають, що тепер у нас своя сім’я і всі рішення ми будемо приймати самостійно…
***
— Невже тобі самому нецікаво, скільки дітям на весіллі подарували? — обурено цікавилася Людмила Василівна у чоловіка. — І не хочеться дізнатися, хто з наших родичів скнара? А діти грають у підвищену секретність.
— Ігор просив на тебе вплинути, — бурчав чоловік. – А мені ще не вистачало після важкого робочого тижня з тобою сеанси психоаналізу проводити, — нервував Олег Іванович.
— Йому, напевно, Марина на мене поскаржилася, — засмутилась Людмила.
— Чудово, давай ще налаштуй проти нас невістку з самого початку, — сердився Олег. – Потім, коли з’являться онуки або виникнуть дійсно важливі питання, вони вважатимуть нас неадекватними і нічого не довірятимуть.
— А мені що тепер робити? — засмутилася жінка. – У мене й подруги питають, а я що скажу, що невістка так мене не поважає, що нічого не розповідає?
— Припини панікувати! — командним голосом проголосив Олег. — Тему закрили, подругам збреши, дітей залиш у спокої!
Людмилі довелося прислухатися до слів чоловіка.
***
— Так, шикарне весілля було, — розглядали фотографії подруги Людмили Василівни. — Напевно, подарували багато грошей, відразу видно, що гості були щедрі.
— Так, багато, — загадково відповіла Люда.
— А за онуками, коли підете? — не вгамовувалися вони.
— Наша справа невелика, — міркувала жінка. — Народяться онуки, будемо любити й балувати.
— Ой, молодь зараз така безвідповідальна, — не заспокоювалися порадниці. — Не самостійні, і з дітьми довго зволікають, тут потрібно чинити правильний тиск.
«А як на них чинити цей тиск, — думала Люда, повертаючись додому після зустрічі. — Тут спробуєш щось сказати, так у чорний список можна потрапити і все…
А з іншого боку, дійсно, молодь зараз не поспішає з дітьми, так можна до старості не дочекатися онуків, — говорив їй другий внутрішній голос. — Може, дійсно варто поговорити з сином і невісткою? Або не потрібно ризикувати? Треба над цим подумати».
