– Слухай, так ніяково зізнаватися, – Дмитро винувато посміхнувся і постукав пальцями по столу, – але я портмоне вдома забув.
А всі картки там. Ти не могла б розплатитися? Мені, правда, дуже незручно…
Аліна, стримавши зітханням здивування, потягнулася за сумкою. Дві тисячі за вечерю на двох – не найприємніша витрата, але й не критична для неї.
Вона давно заробляла достатньо, щоб не хвилюватися через такі суми.
– Звичайно, без проблем.
Офіціант приніс термінал, і Аліна приклала картку. Екран блимнув зеленим, підтверджуючи оплату.
Дмитро вдячно кивнув і допоміг їй встати, притримуючи за лікоть і відсуваючи стілець.
На вулиці прохолодний вітер пробрав до кісток. Аліна здригнулася і поправила шарф на шиї.
Дмитро йшов поруч, мовчки, ніби щось обдумував. Потім зупинився біля ліхтаря і повернувся до неї.
– Знаєш, я повинен тобі в чомусь зізнатися, – почав він, і в його голосі з’явилися дивні нотки. – Гаманець насправді зі мною. І картки.
Аліна завмерла. Холод неприємною змією поповз вгору по ногах.
– Тобто?
– Це була перевірка, – Дмитро дістав з кишені куртки чорний шкіряний гаманець і покрутив його в руках. – Не ображайся!
Я хотів переконатися, що ти зустрічаєшся зі мною не через гроші. Розумієш? Тепер я знаю, що ти не меркантильна і самодостатня.
Аліна повільно видихнула. Всередині все стиснулося в тугий клубок.
Сміх застряг десь між горлом і грудьми, але вона змусила себе розслабити обличчя і зобразити посмішку.
– Рада, що пройшла твою перевірку, – сказала вона якомога м’якше.
Дмитро з полегшенням розсміявся і обійняв її за плечі.
Аліна притиснулася до нього, ховаючи обличчя, щоб він не помітив, як напружилися її вилиці.
Всередині все переверталося. Принизливо. Дріб’язково. Вона доросла жінка, а він перевіряє її, наче школярку.
Наступні тижні пролетіли у звичному ритмі. А потім Дмитро зробив їй пропозицію.
Все було красиво і романтично. І Аліна погодилася.
Підготовка до весілля почалася майже відразу. Аліна купила сукню в салоні – кремову, з мереживними рукавами.
Вони забронювали ресторан на сорок осіб. Розіслали запрошення.
Мати Дмитра, Галина Петрівна, приїжджала щовихідних. Розхвалювала сина на всі лади, ніби продавала товар на ринку.
– Дімочка у мене такий відповідальний, – щебетала вона, наливаючи чай у тонкі, майже прозорі чашки. – Завжди допомагає, ніколи не забуває про маму. Аліночка, радій, що Діма вибрав саме тебе.
Аліна кивала і посміхалася, хоча слова Галини Петрівни ковзали повз, не застрягаючи в голові.
Вона навчилася відключатися, коли майбутня свекруха починала свої монологи.
За два тижні до весілля Дмитро запропонував Аліні переїхати до нього. У новобудову на п’ятнадцятому поверсі, з панорамними вікнами і видом на річку.
Аліна погодилася. Хоча в глибині душі щось противилося цій ідеї.
Вона почала збирати речі. Коробки росли, заповнюючи її маленьку однокімнатку.
У день переїзду Аліна несла першу коробку з декоративними подушками і фоторамками. Дмитро зустрів її біля під’їзду, допоміг дотягнути речі до ліфта.
Квартира пахла свіжою фарбою і новими меблями. Аліна поставила коробку на підлогу в передпокої. Випрямилася, потираючи затерплий поперек.
Дмитро взяв Аліну за руку, потягнув за собою.
– Ходімо на балкон. Покажу тобі, який вид відкривається звідси.
Вони вийшли на вузький балкон. Вітер тріпав волосся Аліни, і вона заплющила очі від яскравого сонця.
Річка внизу блищала, відбиваючи небо. Місто розкинулося аж до самого горизонту.
Дмитро раптом попросив:
– Дай телефон. Хочу сфотографувати тебе на тлі цієї краси.
Аліна покопалася в кишені джинсів. Дістала і простягнула йому чорний смартфон.
Дмитро взяв його, подивився на екран. А потім несподівано різко розвернувся і кинув телефон через перила.
Аліна завмерла. Час ніби зупинився. Вона дивилася вниз.
Крихітна крапка зникла в кущах біля під’їзду. Всередині розлилася крижана безодня.
– Що будемо робити, мила? – посміхнувся Дмитро, схрестивши руки на грудях.
Аліна повільно перевела погляд з землі на нього. Всередині не було паніки. Тільки холодний, відсторонений спокій.
– Ти повинен спуститися вниз і принести мені сім-карту, – сказала вона рівно, майже байдуже.
Дмитро розреготався. Дістав з кишені джинсів її телефон і помахав ним перед носом Аліни, як фокусник, що витягує кролика з капелюха.
– Сюрприз, – простягнув він, насолоджуючись моментом. – Бачу, тобі не шкода. Тримай.
Я просто хотів перевірити твою реакцію, а в політ відправився мій старий телефон.
Аліна взяла свій смартфон, розгледіла подряпину на захисному склі, провела пальцем по екрану.
Всередині піднімалося роздратування, темне і важке, що заповнювало весь простір.
Вона підняла очі на Дмитра.
– Я не побутова техніка, щоб проходити твої перевірки, – сказала Аліна тихо.
Дмитро перестав сміятися. Його обличчя витягнулося, брови поповзли вгору.
– Та годі тобі, – почав він примирливо. – Це просто жарт. Не ображайся. Я ж люблю тебе.
Аліна зняла з пальця каблучку – золоту, з невеликим діамантом – і простягнула йому.
– Що ти робиш? – Дмитро відсахнувся, ніби вона простягала йому змію.
– Повертаю, – Аліна поклала каблучку йому на долоню. – Подібні перевірки б’ють по моїй самоповазі і гідності. Я не збираюся виходити заміж за таку інфантильну і дріб’язкову людину.
– Аліна, ти серйозно? Через один жарт? – У його голосі з’явилися жалісливі нотки.
Вона розвернулася і увійшла в квартиру. Коробки стояли в передпокої, недоторкані.
Аліна раділа, що ще нічого не встигла розібрати. Вона дістала ключі від машини, схопила сумку, одну коробку і попрямувала до виходу.
– Аліна! Стій! – Дмитро біг за нею коридором. – Давай обговоримо!
– Нема чого тут обговорювати, – кинула вона через плече. – Але можу пояснити твоєю мовою. Ти, Діма, перевірку не пройшов.
Аліна завантажила коробку назад в машину. Мовчки сіла за кермо, завела мотор.
Дмитро стояв біля під’їзду, розгублено дивлячись їй услід. Але Аліна рушила з місця і поїхала додому.
Вдома пахло звично – кавою, старими книгами, лавандовим освіжувачем. Аліна зняла туфлі, пройшла на кухню і поставила чайник.
Телефон завибрував. Дмитро. Вона скинула дзвінок. За хвилину прийшло повідомлення:
«Вибач, я тебе образив. Давай зустрінемося і поговоримо».
Аліна видалила його, не відповівши. Потім ще одне. І ще. Вона заблокувала номер і вимкнула звук.
Наступні дні Дмитро дзвонив з чужих номерів, писав через соціальні мережі, просив спільних друзів передати їй, що він виправиться і зрозумів, що дуже винен.
Дівчина ігнорувала все. Їй було байдуже на витрачені на весілля гроші, на заброньований ресторан, на запрошення, розіслані гостям.
Головне, що вона не буде принижуватися заради чийогось почуття переваги.
Кремове плаття висіло в шафі, загорнуте в захисний чохол. Аліна дістала його, розгладила мереживні рукави.
Племінниця Катя нещодавно просила допомогти вибрати вбрання на випускний. Ось чудовий варіант з’явився.
Сукня буде виглядати на ній краще, ніж на нареченій, якій так і не судилося вийти заміж.
Аліна сіла на диван, обійняла коліна руками і подивилася у вікно.
Небо темніло, запалюючись останніми променями заходу сонця. Місто шуміло внизу, живе і байдуже до чужих драм.
Десь там Дмитро, напевно, сидів у своїй новобудові і дивувався, чому вона так різко все обірвала.
Не розумів, що перевірки принижують. Що любов і довіра не вимірюються експериментами.
Телефон знову завибрував. Незнайомий номер. Аліна не стала відповідати.
Увімкнула музику, залізла під ковдру і закрила очі. Всередині було спокійно. Пусто, але спокійно. Ніби зняли важкий туристичний рюкзак після довгої дороги.
Катя приїхала через два дні. Увірвалася в квартиру із захопленим виском, побачивши сукню.
– Тітко Аліно, це справді мені? – вона притискала мереживну тканину до грудей, кружляючи перед дзеркалом.
– Тобі, – кивнула Аліна, спостерігаючи, як горять очі племінниці.
– А тобі вона більше не знадобиться?
– Ні. У мене інші плани.
Катя обійняла її, обдавши запахом квіткового шампуню і молодістю. Аліна відповіла на обійми, гладячи племінницю по спині.
Добре, що сукня не пропаде. Добре, що вона встигла вчасно зупинитися.
Добре, що всередині не залишилося жалю – тільки легкий смуток про витрачений час і розтрачені надії.
Але це минуло. Вона вільна. І це важливіше за всі перевірки світу.
