— Смачна рибка, — схвалила Наталя, — де купила?
— Що значить, де купила? — здивувалася Аня. — У мене в будинку справжній рибалка живе!
— І давно він у тебе морями роз’їжджати почав? — поцікавилася з лукавою посмішкою Наталя.
— Якими морями? — не зрозуміла Аня.
— Звичайними, — хмикнула Наталя. — Це ж палтус. Хоч на експертизу віддавай. А палтус — риба морська!…
… — Якщо я з’їм ще одне тістечко, я лопну, — промовила Наталя, — поїхали краще назад.
— Ай, не хочу, — відповіла Аня, — Васька мій знову на риболовлю збирається. Це у нього цілий ритуал.
До нього в цей час краще навіть не підходити. Пішли краще в кіно!
— У тебе вдома що, телевізор загубився?
— Ні, але на великому екрані ж краще! Попкорну візьмемо!
— Сільська душа дорвалася до міста! — посміхнулася подруга. — Ти ще запропонуй на каруселях покататися!
— Каруселі — це вже перебір, а ось кіно — саме те!
— Гаразд, підемо в кіно, — здалася Наталя, — ти мені ось що скажи, а чого це у тебе мужик весь будинок в страху тримає, коли на риболовлю збирається?
— Та не в страху, — Аня невизначено махнула рукою, — просто стає шумно і метушливо. Гачки, наживки, вудки… Бігає туди-сюди!
— Затятий рибалка?
— Ще й який! Ого-го! Бачила б ти його. З дому виходить на свою риболовлю, ніби людство від голоду рятує! Що ти!
— Дурне хобі, — Наталя похитала головою, — риба ця смердюча, кісток у ній безліч! Спочатку чисти, потім смаж! Краще вже в магазині купити філе і не паритися!
— Ні, тут у нас взаєморозуміння, — відповіла Аня, — сам наловив, сам чисти і готуй. Я тільки їм!
— А часто він у тебе на мокрий промисел їздить? — запитала подруга.
— Коли, як. Іноді раз на місяць, а коли у нього щось там з рибного йде, так і кожні вихідні.
— А ти ось так спокійно його відпускаєш? — здивувалася Наталя.
— Ну, так. А що? — не зрозуміла Аня. — Виїжджає сумний, приїжджає задоволений. Неголений, брудний, весь у багнюці і з рибою. Які питання?
— У мене ніяких, у тебе мали б виникнути! — зауважила Наталя. — Дивись, поїде на риболовлю, а підчепить русалку! Будеш потім лікті кусати, що за чоловіком не догледіла!
– Наталя, вибач, але я довіряю чоловікові, – серйозно промовила Аня. – І це правильно. А якщо довіри немає або ревнощі зашкалюють, то навіщо такі стосунки?
Нервування, підозри, побоювання. Псувати собі нерви можна і на роботі, а вдома має бути тихо, спокійно і затишно!
— Думай, що хочеш, — подруга відмахнулася, — я тобі статистику скажу: половина таких ось завзятих рибалок навіть вудки не розмотують! Подумай над цим!
— Гаразд, статистичне бюро, в кіно підемо?
— Добре, пішли, — здалася Наталя…
… — Ось я риби наловлю і сім’ю всю нагодую, — муркотів собі під ніс Вася, укладаючи снасті.
— Сильно багато не лови, з вух скоро попре! — підспівувала Аня, коли повернулася з вояжу в місто.
Вася розсміявся:
— Це вже як піде! Якщо Дімка спочатку купатися полізе, то клювання буде тільки ввечері.
— А ловити буде нікому, — це Аня натякнула на каністру, куди Вася злив міцне.
— Таке теж може бути! — і знову розсміявся.
— Будьте обережні там, — сказала Аня, — за буйки не запливайте!
— А нам море по коліно, океан нам по… кхе, по пояс! — Вася вчасно виправився. — Не турбуйтеся, ми за безпечний відпочинок!
— Особливо коли твій друг Костя перебрав і намет завалив, і ви о другій годині ночі його заново ставили, — пригадала одну з історій, що Вася привозить з риболовлі.
— Це був форс-мажор, і він за це вже отримав!
Рано вранці він поцілував дружину в щоку і від’їхав на старій автівці, а Аня ще дві години проспала до роботи.
У Васі був своєрідний графік роботи. Якщо йому були потрібні три або чотири вихідних дні поспіль, щоб з’їхати на риболовлю, вони у нього були.
Але іноді він поспіль працював десять, а то й дванадцять днів. Та й вихідні випадали не за графіком, а як Бог на душу покладе.
А Аня працювала за стандартним п’ятиденним графіком. Тому поява чоловіка з риболовлі мало не кожного разу була сюрпризом. І цей раз не став винятком.
Прийшла Аня з роботи, а на кухні Вася вже чистить рибу:
— Аня, привіт! — крикнув він. — Я зараз таку юшку зварю, пальчики оближеш, а ложку проковтнеш! А завтра можна на греблю з’їздити, на вугіллі щучку посмажити!
— Ну так, чоловік з риболовлі, починаються рибні дні! — посміхнулася вона.
— Так це ж чудово! Корисно, смачно і я сам все готую!
— Одні плюси! — розсміялася Аня…
… — Смачна рибка, — схвалила Наталя, — де купила?
— Що значить, де купила? — здивувалася Аня. — У мене в будинку справжній рибалка живе!
— І давно він у тебе морями роз’їжджати почав? — поцікавилася з лукавою посмішкою подруга.
— Якими морями? — не зрозуміла Аня.
— Звичайними, — хмикнула Наталя. — Це ж палтус. Хоч на експертизу віддавай. А палтус — риба морська!
Аня, міркуючи, переводила погляд з риби на подругу і назад.
— Я тобі казала, що риболовля — це дуже специфічне хобі, але у тебе ж довіра! Ось і лопай морську рибку, яку твій Вася примудрився в річці виловити!
Аня пригнічено мовчала.
— Приготовано дуже смачно, Васі передай, що він молодець! А я піду, мабуть, тобі є про що подумати.
Аня і замислилася. І думки в її голові блукали від нешкідливих, що риболовля не вдалася, а Вася побоявся з’явитися без улову, до страшних, що для нього риболовля стала прикриттям для чогось дуже нехорошого.
Як не хотіла Аня не втручатися в ситуацію, але викинути з голови наявний факт вона не могла.
Проблема «рибалок» в інтернеті виявилася не новою, а відловлювали таких товаришів за допомогою додатка геолокації.
«… Дівчата, — писали на форумах, — не мучтеся докорами сумління! Краще знати, де ваш чоловік і з ким, ніж потім вирішувати непідйомні проблеми з розлученнями і поділом майна! …»
А Аню якраз і накрила моральна сторона питання.
— Стежити за власним чоловіком і при цьому говорити про довіру?
— Лицемірство чистої води, — погоджувалася Наталя, — але іншого варіанту все одно немає.
— Не знаю, не знаю…
— Справа твоя, — подруга тицьнула в неї пальцем, — але чи не ти казала, що головне — спокій без нервів.
Нехай вчинок не зовсім етичний, але краще перевірити і спати спокійно.
Аня встановила в телефон чоловіка потрібний додаток, коли він був у лазні, і навіть перевірила його наступного дня.
— Працює! — зраділа вона, а потім зрозуміла, що це не привід для радості. — Що ж, подивимося.
Тільки дивитися не було на що. Вася постійно працював. А якщо брав вихідний, то один день. І, звичайно, ні про яку риболовлю тоді не йшлося.
А через півтора місяці він зібрався на рибалку. Але не так, як зазвичай, з жартами, піснями і примовками, а сумно, знічено і буденно.
— Вася, все нормально? — запитала Аня.
— Та на роботі замучили! Андрійович якісь нові норми придумав, вимагає, не зрозумій чого, — він відмахнувся. — Ось поїду на риболовлю, розвіюся, відпочину…
— Добре, Вася, — кивнула Аня.
Про додаток дружина навіть не згадала.
Увечері, по дорозі з роботи її наздогнав Васін приятель Костя:
— Анька, досить гайки закручувати! — накинувся він на неї.
— Чого?
— Кажу, досить Васьці забороняти на риболовлю їздити! Що з тобою сталося? Раніше розмови поперек не було, а зараз він у тебе на прив’язі, як цуценя сидить!
Душа рибалки, вона свободу любить! Не витримає довго він на прив’язі, як є кажу – не витримає!
– Так я ж… – почала говорити Аня, та вчасно схаменулася. – А це не твоя справа! Ти своїй дружині будеш вказувати, як себе поводити, а зі своїм чоловіком я сама розберуся!
– О, ти яка грізна, – промовив Костя, – загнала Ваську під каблук! Ось так кращі люди і гинуть для суспільства!
А вдома, насамперед, Аня влізла в телефон, щоб подивитися, де її благовірний рибу ловить.
Точка на карті толком нічого не дала. Дике місце, правда, біля річки. Аня стрибнула в машину і полетіла за координатами…
… — Вася, а що ти тут? — запитала вона здивовано.
— А ти що?
— Я подумала, у вас тут риболовля, — відповіла вона розгублено.
— Ага, он, одна за одною, тільки тягни встигай! — відповів він похмуро.
Аня знайшла його на березі річки. Але він не ловив рибу, а просто сидів на березі і дивився на воду.
Ні намет не поставив, ні снасті не дістав, ні багаття не розпалив. Просто сидів на березі в гордій самоті, відрікшись від світу.
— Вася, з тобою все нормально? — запитала Аня, все так само стривожено.
— Ань, проблеми заїли, — він важко зітхнув, — вирішив втекти від людей, перезавантажитися. Набридло все! Андрійович ще цей…
— Мені залишитися чи додому повернутися? — запитала вона.
— Їдь краще додому, — сказав він сухо, — потім, якщо треба буде, поговоримо…
… — Ой, Наталка-Наталка, накрутила ти мене, даремно, а Васю мого просто проблеми заїли.
Поїхала я до нього на риболовлю, а він у смутку на березі річки сидить. Зовсім один! І не п’є навіть, просто сидить!
— Так це добре, мене ти в чому звинувачуєш?
— А в тому, що з такими порадами я могла спочатку скандал влаштувати і сімейне життя зламати! А потім вже звинувачувати нікого було б!
— Так радій, що ти продумана! Тепер знаєш, чого він рибу купує. Погано йому. Ось і втішати будеш, як він тобі морського чого з риболовлі принесе!
— Ну так…
І полетіли тижні-місяці. То Вася принесе відро карасів, то щучку. А то й камбалу.
Тільки уваги Аня не загострювала на цьому. Розуміла, що Вася просто відпочивати їздив, без рибних справ.
Чергова риболовля Васі збіглася з вихідним Ані. Від нудьги вона зайшла в додаток, щоб дізнатися, біля якого ставу чоловік мочить штани, а виявилося, що він не біля водойми, а посеред невеликого селища.
— Цікаво, — промовила Аня, — чекаючи, коли точка рушить по карті.
До самого вечора точка не зрушила, а ввечері зробила коло до траси і повернулася.
“Треба їхати”, — вирішила Аня.
І з’їздила на свою голову. Побачила. Сфотографувала, та назад повернулася.
А коли через три дні повернувся Вася, вона показала фото і запитала:
— Відразу сказати не міг, що у тебе сім’я на стороні?
— Ань, там вийшла така дурість, — говорив він, опустивши голову, — ми з риболовлі під вечір заїхали туди за добавкою. Костя все вилакав. Взяли трохи, та й залишилися переночувати.
Там якось незрозуміло все вийшло, але було і забулось. А потім вона мене дитиною до стіни притиснула і каже, або так допомагай, або в суд підемо.
— А ти вирішив, що будеш допомагати? — запитала Аня.
— Ну, якось, так, — пробурмотів він, — через суд, воно ж розкриється. Аліменти там, ну і так далі.
— Я двох дітей бачила, — сказала Аня, — хлопчик дворічний і немовля. Твій який?
— Хлопчик відразу вийшов, — прошепотів Вася, — а другий теж мій. Ну, так вийшло.
— Ясно… Ти ночуєш у своїй машині, завтра їдемо в РАГС і розлучаємося, — спокійно сказала Аня.
— Ань, може, якось так жити будемо?
Вона подивилася на нього холодно, як на сторонню людину:
— Ні, Вася, якось так, ти з тією жінкою живи і дітей рости. А я п’ятою зайвою бути не хочу.
