— Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я на тебе почекаю. — Сергій застібнув куртку, закинув сумку на плече і запитально подивився на Олексія.
— Сьогодні до Раєчки. Не чекай.
— Як ти в них не плутаєшся, Льоха? Це ж скільки всього в голові тримати треба. Я, буває, іноді забуваю, що Маринці своїй говорив. А тут двоє!
— Я організована людина, Сергію. У мене все за розкладом. А ти розслабився.
— Та чого мені розслаблятися. Я і раніше таким був. Брехати не хочу і не вмію, до того ж Маринку люблю. Ти б теж пожалів своїх дамочок.
Адже вони тебе, охламона, напевно, люблять. Сподіваються на щось. А ти їм лише по вухам їздиш. Страждати потім будуть.
— А чого їм страждати? Я ж кожній з них і компліменти роблю, і подарунки дарую, і увагою не ображаю. Іди давай, на совість не тисни.
***
Ну що поробиш: не міг вибрати Льоха когось одного. Раєчка — пухкенька, рудоволоса, мила, з ямочками на щоках та іншими яскраво вираженими достоїнствами.
Готує як богиня. У неї Льоха почувається затишно і спокійно, майже як у мами. У Раєчки він відпочиває душею і тілом.
Правда, відпочиває до того самого моменту, поки Рая не зачіпає одну тему. «Може, одружимося? Тобі ж зі мною добре?» — зрідка запитує вона.
Тоді Льоха згадує про невідкладні справи, цілує Раю в ямочку на щоці і збігає… Далося їй це заміжжя.
Оля інша. Зовсім інша. Висока, струнка, блондинка. У неї не відпочинеш, не послабиш ремінь на штанах на пару дірочок після ситної вечері.
Та й ситних вечерь у Олі не буває. Суцільне правильне харчування: без солі, без м’яса, без вуглеводів і без смаку! Але Льоха до неї і не їсти ходить.
Темперамент у Олі, як у тигриці. Як у такому худенькому тілі стільки енергії вміщується? Напевно, весь цей ЗСЖ так на неї діє! З Оліної спальні Льоха буквально виповзає. І… повзе додому.
Бо якщо затриматися, то Оля візьметься виховувати. Або натякати. Або і те, і інше разом: «Знову фастфуд їв? Черевце, я дивлюся, підросло. Ну нічого, одружимося, і я за тебе візьмуся!»
Льоха не сперечається. Дивиться на годинник і «згадує», що сьогодні у нього важлива зустріч ввечері.
Ну як тут вибереш, якщо у кожної свої переваги? А може, і не варто вибирати.
Вони живуть на різних кінцях міста, одна про одну не знають. І не дізнаються, швидше за все.
Брехати, звичайно, в принципі недобре. Але Льоха ж не бреше: він просто не договорює. Кому від цього гірше?
Сергію пощастило: зустрів свою Маринку, одружився, кохає. Для нього все збіглося в одній жінці. А для Льохи ні. Ось і доводиться поєднувати.
Але він справляється. У нього і справді все за розкладом. І пам’ять хороша. Ніколи не плутається ні з датами, ні з подарунками.
Ось тільки час не на його боці. Чекають від нього дівчата рішучого кроку, певності якоїсь… Ну то їх справа, життя саме розставить все на свої місця. А він, Льоха, не може!
***
Раєчка сьогодні була якась дивна. Ні, нагодувала, звичайно, від душі. Але за вечерею майже не розмовляла, не посміхалася. Задумлива така сиділа.
А потім притулилася поруч з Льохою, який витягнувся на дивані в ситій млості, в очі заглянула серйозно так. І зажадала:
— Льоша, давай вже вирішимо щось. Ну що ми з тобою, як підлітки? Зустрічаємося пару раз на тиждень… А потім ти йдеш, а я — ні до чого.
Я розумію, ти зайнятий: багато працюєш. Час такий — вовка ноги годують. Але ж не можна тільки працювати. Я хочу сім’ю… А може, у тебе ще хтось є?
Запитала і впилася прокурорським поглядом: чекає відповіді. Але Льоху голими руками не візьмеш.
— Ну що ти… Ти у мене най-най. А сім’я — справа серйозна. Хто ж з бухти-барахти одружується. Давай трохи почекаємо.
Але Рая сьогодні була налаштована рішуче:
— Та скільки чекати можна? Три роки вже чекаємо.
Льоха встав, подумав: «Ну чого вона завелася? Магнітні бурі, напевно». А вголос сказав:
— Піду! Ти сьогодні не в дусі.
І пішов. Рая навіть проводжати не вийшла.
***
На роботі Сергію поскаржився, так той Райкіну сторону прийняв, друг називається.
— А чого ти хотів? Все правильно. Пудриш людині мізки. А жінки натури тонкі — все відчувають.
Я думаю, Рая твоя давно щось підозрювала. Тільки ось навіть собі зізнаватися не хотіла. Сподівалася. Але, мабуть, лопнуло терпіння.
— Та нема з чого їй підозрювати. Я «косяків» не роблю! Відійде, може, до наступної зустрічі. Тим більше що у мене зараз Оля за розкладом, — самовпевнено сказав Льоха.
— Шкода мені їх, Льоша, — зітхнув Сергій. — По-людськи шкода. Ти не зрозумієш, поки сам у таке ж не вляпаєшся.
— Типун тобі на язик! Не вляпаюся. Гаразд, бувай, жінколюб. Мене Оля чекає.
***
Оля і справді чекала. І все було як завжди. Тобто, спекотно, шалено, вибухонебезпечно. А потім…
— Льоша, час змінити наш статус. Я довго чекала, поки ти дозрієш. Але, мабуть, доведеться самій. Роблю тобі пропозицію. Я, звичайно, жінка сучасна, але сім’я для мене важлива! Або у тебе хтось є?
Льоха сів у ліжку, сперся на подушку і засумував: «Чого вони всі, змовилися, чи що? Адже все було так чудово. Що їй відповісти? Сидить, чекає, очима своїми бурить!»
— Ну що ти… Ти у мене най-най, — звично почав Льоха. — Але одруження…
— Так! Одягайся і додому, — Оля не стала чекати продовження. — Коли зможеш сказати щось зрозуміле, подзвони!
Він одягнувся, потоптався в передпокої, почекав. Оля не вийшла провести.
***
Сергію розповідати про своє чергове фіаско не хотілося. Але більше нікому. Раптом цього разу він поспівчуває другові для різноманітності.
— Не ображайся, але все правильно, — сказав Сергій. — Дами хочуть жіночого щастя. А ти їм — зустрічі за розкладом.
Тепер у них почнеться нормальне життя. Та й у тебе, може, теж. Зустрінеш, нарешті, ту саму. Як я свою Маринку.
— Набрид ти зі своєю Маринкою! Не можу я тільки одну жінку любити! — розлютився Льоха.
Але, як виявилося, може.
***
Олена прийшла до них у відділ, коли Льоха коротав другий самотній тиждень. Як вільна людина, він, звичайно, звернув на неї увагу.
«Красива, — подумав Льоха. — Ноги он які! Очі, волосся, фігурка. Але напевно — стерва! Та й готувати, напевно, не вміє. Такі зазвичай по ресторанах ходять».
Але він помилився. В обід, у нього на столі з’явилася паперова тарілочка зі шматочком торта.
— Звідки? Що святкуємо? — поцікавився Льоха, встромляючи пластикову виделку в частування.
— Наша Оленка, новачок, вирішила відзначити свій перший робочий день. Сама, каже, пекла, — відгукнувся Сергій з сусіднього столу.
«Готувати вона вміє, — констатував Льоха, доїдаючи торт. — Але ж стервозність і готування одне одному не заважають».
Він немов шукав у Оленці недоліки. Але так і не знайшов. Якщо вони у неї і були, то ніяк поки не проявлялися.
Зовсім навпаки: доброзичлива, мила, ввічлива. Коротше, Льоха непомітно для себе закохався.
А як закохався, так і засумував. Тому що Олена абсолютно не виділяла його серед інших колег. А Льоха, як на зло, розгубив всю свою самовпевненість.
Здавалося б, дорослий мужик, а як подивиться в її очі, так всі слова розбігаються, а сам він немов тоне в цих двох блакитних вирах…
— Попав ти, Льоха, — поспівчував Сергій. — Вона, звичайно, не така красива, як моя Маринка, але теж нічого собі!
Он Сашко до неї підбиває клини, та й Макс казав, що таких розкішних шатенок ще не бачив. Та що там, сам Михайло Євгенович від неї в захваті!
— Шеф?!
Сергій кивнув.
— Треба діяти! — запанікував Льоха. — Заберуть! А я як дерев’яний істукан!
— Візьми себе в руки, — порадив друг. — Якщо все так серйозно. Згадай, як ти раніше дівчат зачаровував. Зберися!
І Льоха зреагував: засунув свою незручність у найдальший підвал душі, увімкнув харизму на повну і кинувся в атаку.
Він дарував Оленці квіти, сипав компліментами і дотепами, запрошував у кафе і ресторани.
І, врешті-решт, домігся прихильності. Перше побачення, потім друге… А далі — більше.
Льоха пурхав, як закоханий метелик. Хоча сам від себе цього не очікував. Складно було уявити собі тридцятирічного метелика в строгому костюмі і з п’ятьма кілограмами зайвої ваги.
Але ось воно — сталося! Він закоханий і щасливий. Майже…
Чому майже? Тому що в їхніх стосунках з Оленою був певний нюанс, який псував Олексію настрій, опускав з небес на землю, дряпав кігтем невдоволення. Олена не хотіла переїжджати до нього назавжди.
Вони проводили разом кілька ночей на тиждень, а потім у неї з’являлися якісь невідкладні справи.
То хвора мама вимагала уваги, то їй треба було добре виспатися, то вона погано почувалася.
Час минав, Льоха чекав. Але одного разу в п’ятницю ввечері він не витримав:
— Оленко, ми з тобою вже пів року разом. Давай все-таки в РАГС сходимо.
— Ну не можна ж так з бухти-барахти одружуватися, Льоша. Давай почекаємо трохи. Треба підготуватися, все спланувати.
Фраза була настільки знайомою, що Льоха напружився і запитав:
— У тебе, може, є ще хтось?
— Ну що ти… Ти ж у мене най-най!
Льоха прикрив очі: «Це якесь дежавю. Цього просто не може бути! Або може? Та ні…» Олена його мовчання зрозуміла по-своєму.
— Ну чого це тебе сьогодні понесло? Все ж було добре. Гаразд, піду додому. Коли заспокоїшся — подзвони!
Вона вийшла в передпокій, грюкнула дверима: не стала чекати, щоб Олексій вийшов її провести.
***
Після вихідних він не побачив її в офісі. Зате зустрів здивованого Сергія.
— Не знав, що ви з Оленою розлучилися. Чого мовчав? Я б, може, підтримав, поспівчував, як друг!
— Я й сам не знав, що ми розлучилися, — Олексій безпорадно подивився на Сергія.
— Нічого собі! То ти тоді й решти напевно не знаєш.
Льоха приречено похитав головою: не знає.
— Ех… Шкода, що я повинен тобі це розповідати, ну та що робити. У неділю зіткнувся з нею в центрі: йде з якимось мужиком обіймається.
Він її так по-господарськи до себе притиснув. Привіталися. Я її питаю: «А Льоха?»
А вона тільки плечиками невизначено знизала: мовляв, який такий Льоха. Я і подумав, що ви розійшлися. Просто я не в курсі.
Таким дурнем Льоха себе ще ніколи не відчував. А потім нахлинула злість:
— Це все ти! — закричав він на Сергія. — «Поки сам не вляпаєшся», — так ти говорив? Ось, будь ласка, вляпався! Радій. І де ця зрадниця сьогодні? Дуже хочу їй в очі подивитися.
Але ким би не вважав Льоха Олену, дурною вона точно не була. Після того як вони зіткнулися з Сергієм, вона відразу вирішила, що спокійніше буде взяти пару днів за свій рахунок.
У начальства вона на хорошому рахунку — не відмовлять. А вона двох зайців одним махом вб’є. Пранням займеться, порядок наведе — вдома чорт ногу зламає.
Рідко вона тут буває останнім часом. До того ж якщо Сергій проговориться, так у Льохи буде час охолонути. Не хоче вона мелодрам на роботі.
Все так і сталося. Перегоріла злість Олексія. Стало порожньо і байдуже. Щоб не стикатися з Оленою щодня ніс до носа, попросив шефа перевести його у філію компанії.
Зарплата менша, їздити далі, але нерви дорожчі. Там і працює. Зализує рани, у стосунки з протилежною статтю поки не лізе.
Сергій іноді заходить у гості. Розповідає про роботу, про сім’ю, про свою Маринку.
Олексій йому заздрить: у людини все в житті склалося. Щасливий без будь-яких інтриг і розкладів. Про Олену вони не розмовляють.
