Степан одружився пізно, у тридцять вісім років. До цього не був одружений, звичайно, зустрічався з жінками, але щоб завести сім’ю чомусь не наважувався.
— Я надивився на своїх друзів, тож не поспішаю одружуватися, — казав він, коли його про це питали. — Одружуся ще, які мої роки?
Його сестра Аліна часто говорила:
— От не одружився замолоду, а зараз колупаєшся, перебираєш. Не дай Боже, нарвешся… У твоїх друзів уже діти, а ти збираєшся тільки одружуватися.
— Та годі, відчепіться ви від мене. Одружуся я, одружуся на Юльці.
— Це яка Юлька? Чи не на сусідці, яка живе з батьками через три будинки від тебе? Молода? — питала сестра.
— Саме на ній!
— Та їй всього-то двадцять років, а тобі аж тридцять вісім. Ну Степане, у тебе все не як у людей.
— Ну поживемо — побачимо, — засміявся у відповідь Степан.
Степан сам по собі видний чоловік, високий, не можна сказати, що красень. Звичайний.
Живе в невеликому селищі в батьківському домі. Рік тому поховав матір, а батько пішов ще раніше в інший світ.
Працював Степан у місцевому автосервісі у свого однокласника, руки золоті й «з мізками», так називав його Андрій, господар автосервісу.
Шикарного весілля у Степана з Юлею не було. Щоправда, наречена була в білій весільній сукні, красива й молода, і наречений під стать. Високий, стрункий.
Після реєстрації шлюбу вирушили в кафе, там і відзначили в невеликому колі родичів і кількох друзів.
Юля швидко перетягла свої нечисленні речі до будинку чоловіка, і почалося в них сімейне життя. Працювала касиркою в заводській їдальні.
Життя йшло своєю чергою.
Сестра Степана жила з сім’єю в районному місті, приїжджали до них у гості приблизно раз на місяць, на своїй машині.
Аліна раніше приїжджала кожні два тижні, коли була жива мати. Дуже сумувала, приїжджала з подарунками, мати раділа.
Але зараз у батьківському домі інша господиня, молода. Аліна відчуває, що Юлі не дуже й подобається, коли вона приїжджає з чоловіком.
Побачивши Аліну, крізь зуби говорила:
— Ну здрастуйте, от і сестриця приперлася, — Аліні це слово «різало» по вухах, але терпіла, не хотілося заводити скандал, тим паче розуміла, що Юля зовсім молода й невихована.
Сім’я Юлі, мати з батьком, жили через три будинки від них.
Сім’я не дуже — батько часто напивався, та й мати теж не відставала. Юлі хотілося скоріше піти з дому, щоб не бачити весь цей цирк, тому одразу й погодилася вийти за Степана.
Хоча їй хотілося чоловіка ровесника, молодшого, ну що ж тепер, який є.
Господиня з Юлі поки що не дуже хороша, але Степан сам умів готувати й прибирати в домі, він, у принципі, домовитий чоловік, усе вмів.
Вчив молоду дружину, як готувати, прибирати, все-таки любив порядок і чистоту Степан і привчав до цього дружину.
Юля спочатку грубіянила за звичкою, так розмовляла з батьками, так звикла:
— Сам готуй, сам прасуй, сам прибирай…
Але Степан одного разу так глянув на неї й видав:
— Відправлю назад до батьків, якщо не будеш дослухатися до моїх порад. Вчися, хто ще тебе навчить. Інший би не став учити, а швидко направив би тебе… у потрібне русло.
Вкотре приїхала Аліна з чоловіком у гості. Пили чай із печивом, яке спекла Аліна й привезла з собою.
— Ну, сестричко, як же я люблю твоє фірмоване печиво. Юлю, вчися в сестри, вона хороша господиня, і ти станеш такою ж, — промовив Степан.
Ніхто з присутніх не знав і не думав, що Юля дуже гостро сприймала всі настанови чоловіка, але терпіла. А в душі в неї все переверталося.
Мати особливо її нічого не вчила, та й Юля все одно не хотіла її слухати, грубіянила у відповідь.
Аліна з чоловіком погостюють трохи й того ж дня їдуть назад. Ось так і їздили трохи більше року, раз на місяць.
Одного разу Аліна розмовляла телефоном зі своєю подругою Катею, яка теж жила в тому селищі, що й Степан.
Подруги зустрічалися, звичайно, здебільшого Аліна з чоловіком дорогою від брата ненадовго заїжджали в гості, але не щоразу.
Більше спілкувалися телефоном.
— Слухай, Алінко, — казала Катя, — а як твій брат живе з цією Юлькою? Усі знайомі в шоці були, коли він раптом одружився на ній, там жах один…, а він одружився.
— Ну, не знаю, Катю, ніби живуть нічого, правда, я прямо нутром відчуваю, не подобається їй, що ми приїжджаємо в гості. Але я не можу, мене тягне до себе батьківський дім, та й брат рідний…
Але ми ніколи не втручаємося в їхнє життя, тихо й спокійно вип’ємо чаю й додому.
— Ну, не знаю, а Юлька навпаки каже всім, що ти заважаєш їй жити зі Степаном. Приїжджаєш щоразу й влаштовуєш їй рознос, що вона погана дружина, погано готує, в домі не прибрано, — казала подруга. — Ходить на кожному розі тебе обливає брудом.
— Нічого собі, Катю! А що робити? Зовсім не приїжджати, не зможу, напевно, все-таки Степан брат мій, і ми з ним завжди були дружні. А я бачу, останнім часом, не встигнемо зайти до хати, Юля вже питає:
«Надовго ви? Коли поїдете?»
Це вона натякає, щоб ми скоріше забиралися з дому, причому питає так, щоб Степан не чув.
Мені, звичайно, неприємно чути, але я все списую на її молодість і невихованість. Хто там її виховував, сама знаєш, — засмутилася Аліна.
Через півтора місяці Алінане витримала, й поїхали з чоловіком знову в гості до Степана.
Печиво вже вона не спекла, настрою не було, дуже засмутила її подруга.
Та й вирішила з братом потихеньку переговорити, щоб його дружина не розпускала безглузді чутки.
Коли вже збиралися додому, Степан вийшов на подвір’я загнати овець, які прийшли з пасовища. Трохи згодом Юля теж вискочила слідом за ним.
Аліна вийшла на веранду, двері на подвір’я навстіж відчинені, й раптом почула:
— Степане, мені твоя сестра набридла, хай (розповідь спеціально для сайту – цей день) більше не приїжджає зі своїм чоловіком. По-перше, чоловік на мене дивиться жадібними й масляними очима, напевно, бабій він, захотілося тіла молодого.
А по-друге, Аліна твоя все вчить мене, вчить, каже, що погано готую, суп несмачний, посуд брудний.
Якщо зараз же не поїдуть, я влаштую скандал, нічого їм тут робити. Скажи своїй сеструсі, — у грубій формі виговорювала вона чоловікові.
Степан стояв здивований.
— Юлю, ти що таке верзеш? Та наш зять найпорядніший чоловік, і не потрібна ти йому зі своїм тілом.
І коли це встигла тобі сестра наговорити, якщо вона й супу твого жодного разу не куштувала. Щоразу вип’ють чаю й усе, — обурено сказав чоловік.
— Та ти просто не чув, вона це каже, коли тебе немає за столом, — не вгамовувалася Юля.
Аліна різко розвернулася й, покликавши чоловіка, мовчки вийшли з дому, не попрощавшись, поїхали.
Степан нічого не зрозумів.
— А я що тобі кажу? Ні спасибі тобі, ні до побачення, — задоволено відповіла дружина.
Степан засмутився, прокручуючи в голові, що ж сталося, сестра поїхала, не попрощавшись.
— Мабуть, почула слова Юльки. А що ще?
Степан часто розмовляв із дружиною про те, що їм потрібні діти.
— Юлю, давай дитинку заведемо. Мені вже час батьком стати, а то постарію, коли виховувати буду?
— Тобі треба, ти й заводь. А мені поки що діти не потрібні, я ще молода, встигну, — відмахувалася дружина.
Степан не знав, що вона приймає щось щоб цього не сталося.
Після почутих слів невістки Аліна з чоловіком не приїжджали до них два роки. Усе та ж подруга Катя телефоном розповідала місцеві новини.
— А твоя невістка щосили зраджує Степанові, а він не знає, чи що? Усі знають, а він ніби й ні, чи вигляд робить? Правда, ризикує Юлька, як вона не боїться зраджувати, Степан такий здоровенний, не дай Боже…
— Катю, невже правда? Може, це плітки, хоч і не подобається мені вона, але не думаю, що вона зраджує братові, — заступалася Аліна за невістку.
— Не знаю, Алінко, я свічку не тримала, але своєму (розповідь спеціально для сайту – цей день) чоловікові вірю, він бачив, як Юлька катається за містом на машині з молодими хлопцями. Вона й випивати почала, ти ж знаєш — «від осинки не буде апельсинки».
А в неї батьки питущі. Вони й Степана намагалися спочатку до себе в компанію затягнути. Ну, ти сама знаєш свого брата, він не такий, цілком порядний чоловік.
— Тааак, Катю, ну й «порадувала» ти мене, дуже неприємно мені це чути.
Після цієї розмови якось уночі Аліна побачила уві сні, що вони з чоловіком приїхали до будинку Степана.
Ніби вони з братом прибирають у хаті, багато бруду й якихось старих речей.
Юля кричала й лаялася на чому світ стоїть, а поруч із нею якийсь неохайний чоловік погрожував Аліні кулаком.
Вона прокинулася й заплакала, якось неприємно й неспокійно стало на душі.
Хоч і розмовляла вона з братом телефоном, але ні той, ні інший нічого поганого не казали про його дружину.
Обидва були надто вихованими й, мабуть, не хотіли одне одного засмучувати.
Аліна так і не сказала братові, що чула ту розмову, а Степан, можливо, й здогадувався.
У неділю Аліна сказала чоловікові:
— Давай навідаємо мого брата. Щось неспокійно мені, сон ще поганий бачила, ну я тобі розповідала.
Поїхали.
Приїхавши до будинку, побачили, що хата зачинена на замок.
Поїхали в автосервіс, де працював Степан, там і застали його.
— Степане, привіт. А ти й у вихідні працюєш? — спитала сестра.
— Привіт-привіт, ох як давно ми не бачилися. Так, працюю іноді, якщо багато роботи, а так мені що вдома робити? От і йду сюди, працюю. Час швидше минає.
— Як що, а Юлька твоя, у тебе ж сім’я?
— Та яка сім’я, яка Юлька? Ми вже пів року не живемо. Подав я на розлучення, розлучилися. Ти мала рацію, а я тебе не слухав.
Вдома Степан розповів:
— Юлька зв’язалася з молодими хлопцями, гуляють і п’ють разом. Вона зібрала речі й пішла до молодого, живе внизу біля озера з ним і його братом. Не знаю, як уже живуть, не хочу навіть і чути.
Виявляється, вона давно зустрічалася з ним, а я, як і належить чоловікові, дізнався про все останнім.
І то Андрюха підказав, шкода, каже, мені тебе стало. А я йому, звичайно, вдячний, скільки б ще терпів і не знав, просто такий я, здоровий, а наївний, довірливий, — усміхаючись, казав брат.
— Це вже точно, Степане, наївний. Надалі розумнішим будеш. А ти якийсь спокійний, впевнений, немов нічого й не сталося?
— Ну ти даєш, сестричко, скільки можна нервувати? Та й забув я майже все. У мене є Маргарита, зустрічаємося й одружуватися знову зібрався, — видав він.
— Маргарита? Знову молода? А почекай, це випадково не моя однокласниця? Ритка руденька?
— Так, вона. Тепер вона не руда, а каштанова, так вона каже. Але мені вона й руденькою подобалася, — задоволено казав Степан.
— А що, Рита хороша жінка, серйозна, донька в неї вже велика, чоловік її давно пішов з цього життя. Ну добре, Степане, я рада за вас, Маргарита — гідна жінка, давай одружуйся.
Ось у цьому випадку я обома руками за!
Тепер Аліна часто приїжджала з чоловіком у рідний дім до брата й Рити. Їх зустрічали завжди привітно й з радістю.
Уже й лазню на території двору допомогли братові збудувати, а Маргарита, як справжня господиня дому, привітно зустрічала родичів на пікніки та родинні відпочинки.
Аліна часто згадувала свій сон і була вдячна тій непутній невістці, що сама пішла.
Бо нарешті її улюблений братик Степан знайшов своє щастя.
