– У сенсі… здала свою квартиру? – перепитала Марина обережно, завмерши з чашкою в руках.
У кухні запала тиша, яку порушував лише голос диктора з телевізора, що повідомляв про передноворічні затори.
– У прямому сенсі, – Алла Миколаївна пройшла на кухню, по-господарськи відкрила холодильник. – Подруга попросила для доньки.
Та з нареченим приїжджає з Рівного до столиці, хочуть романтики. А мені гроші потрібні – Катьці за навчання платити.
Тож, святкувати разом будемо.
– Мамо, але ви могли б… – почала Марина.
– Що я могла б? – свекруха обернулася. – Сказати ні? Катька твоя зовиця взагалі-то. І потім, що такого? Свято сімейне, всі разом будемо.
– Всі – це хто?
– Ну як хто? Я, ви з Дімою, Льошка. Катя з Пашею теж прийдуть, вони ж не можуть маму одну залишити в новий рік.
Марина обережно поставила чашку:
– А ви з Катею це вже обговорили?
– А що тут обговорювати? – Алла Миколаївна дістала з сумки пакет з мандаринами. – Діма точно не буде проти. До речі, де він?
– На роботі. У них річний звіт.
– Ось і добре, ввечері обговоримо, – свекруха висипала мандарини у вазу. – Я, до речі, свій фірмовий салат принесу.
І холодець зроблю. У вас форма залишилася з минулого року?
Марина мовчала, гарячково міркуючи. Як сказати свекрусі, що місця в їхній невеликій двокімнатній квартирі ледь вистачає на трьох?
Що Льошка спить у маленькій кімнаті, а друга – і вітальня, і спальня, і кабінет? І головне – як пояснити про Віру з Микитою, яких вона вже запросила?
– Алла Миколаївна, розумієте…
– Що тут розуміти? – свекруха вже розкладала по полицях холодильника якісь згортки. – Новий рік – сімейне свято. А я вам що? Чужа? Чи Катя чужа?
– Бабусю! – закричав Льошка, вилітаючи зі своєї кімнати. – Бабусю! А ти мені щось принесла?
– Почекай з подарунками, – відмахнулася Алла Миколаївна. – Краще розкажи, де будеш лист Дідові Морозу писати – у мами чи у мене?
– У мами! – радісно заявив онук. – Ми вже ялинку купили! І гірлянди нові! А Микита сказав…
– Який ще Микита? – миттєво насторожилася свекруха.
– Тіткин Вірин, – Льошка схопив мандарин. – Вони до нас на Новий рік прийдуть, ми будемо в приставку грати, і…
– Так…, – Алла Миколаївна повільно повернулася до невістки.
– Це ще хто такі?
Марина спалахнула:
– Моя подруга з сином. Я їх запросила.
– Коли?
– Місяць тому.
– І ти мовчала?
– А ви… ви що зараз зробили? – Марина відчула, як тремтить голос. – Просто поставили перед фактом – здала квартиру, буду у вас!
– Я мати твого чоловіка!
– А Віра моя найкраща подруга! У неї чоловік пішов, вона одна з дитиною…
– Ой, тільки давай без цих драм, – свекруха сіла за стіл. – Подруги подругами, а сім’я важливіша. Ось нехай Діма вирішить.
– Що вирішить? – Марина стиснула кулаки. – Кого вигнати в новий рік – матір чи подругу з дитиною та й при надії?
– При надії? – Алла Миколаївна поперхнулася чаєм. – Так у неї ще й…
У двері знову подзвонили.
– О! Це Катя! – свекруха розплилася в посмішці. – Я їй сказала зайти, обговорити свято.
Марина похолола всередині. Тільки Каті зараз не вистачало! Зовиця з першого дня не любила її, вважала, що брат міг знайти кращу партію.
І тепер, коли вони з чоловіком вже другий рік намагаються накопичити на своє житло…
– Привіт усім! – пролунав дзвінкий голос Каті. – О, ви вже тут! Чудово, значить можна обговорити новорічний план!
Катя влетіла на кухню, шарудячи пакетами:
– Я тут заздалегідь дещо прикупила! Дивіться – хлопавки, мішура…
– Катя, зачекай, – перебила Марина. – Давай спочатку…
– А це що? – Катя помітила на столі телефон з відкритим повідомленням. – «Вірочка, ми вас чекаємо, Льошка так радіє, що Микита буде…» Це хто?
– Це моя подруга, – Марина випрямилася. – Я запросила її з сином на свято.
– Куди запросила? – Катя завмерла з блискучою хлопавкою в руках.
– До нас.
– До нас? – Катя розреготалася. – Ти серйозно? А де ми всі помістимося?
– Ось і я про те ж саме питаю! – підхопила Алла Миколаївна. – Марино, ну сама подумай…
– Про що? – у дверях з’явився Дмитро. – Що у вас тут відбувається?
Всі заговорили одночасно.
– Діма, уяви, твоя дружина… – Дімочка, я квартиру здала… – Тату, а Микита прийде…
– Стоп! – Дмитро підняв руки. – По одному. Мамо, ти перша.
– Я здала квартиру на свята. Подрузі, для доньки. Буду у вас зустрічати.
– Чудово, – кивнув Дмитро. – А що не так?
– А те, що твоя дружина вже запросила якихось сторонніх людей!
– Не сторонніх, – тихо сказала Марина. – Віру. Ти її знаєш, Діма. Вона приходила до нас навесні, пам’ятаєш?
– Це яка… – він запнувся.
– Так, та, від якої чоловік пішов. Вона при надії, на п’ятому місяці. З Микитою одна. Я місяць тому запросила, вони так зраділи…
– Марина, – Дмитро потер лоба. – А ти не могла спочатку порадитися з мамою?
– А твоя мама? – раптом дзвінко запитала Марина. – Вона з нами радилася, коли квартиру здавала?
– При чому тут це? – обурилася Алла Миколаївна. – Моя квартира! І маю право…
– На що? – перебила Марина. – Розпоряджатися і нашою квартирою? Вирішувати, кого ми можемо запросити, а кого ні?
– Діма, скажи їй! – Катя схопила брата за рукав. – Що вона собі дозволяє?
– А може, ми всі заспокоїмося? – запропонував Дмитро. – Давайте просто…
– Мамо, а можна я Микиті подзвоню? – вклинився Льошка. – Хочу розповісти про нову приставку!
– Не зараз, зайчику, – Марина присіла перед сином. – Іди поки до себе, добре? Ми тут дорослі питання обговорюємо.
– Знову дорослі питання, – надувся Льошка. – Вічно у вас дорослі питання.
Коли дитина пішла, Дмитро сказав:
– Так, давайте по порядку. Мамо, чому ти вирішила здати квартиру саме зараз?
– Катя за навчання не заплатила, можуть відрахувати. А ці знайомі хороші гроші запропонували…
– Скільки? – швидко запитала Марина.
– Дев’ять тисяч за три дні.
– Дев’ять? – Марина округлила очі. – Алла Миколаївна, та зараз квартири на Новий рік по п’ятнадцять здають! У вашому районі – так всі двадцять!
– Ну знаєш! – свекруха почервоніла. – Я не якась спекулянтка! Це для дочки, для Каті…
– А моя подруга? – тихо запитала Марина. – Вона що, не людина? У неї квитки куплені. Микита всі вуха Льошці прожужжав, як вони ялинку прикрашатимуть разом…
– Подруга знайде, де відзначити, – відрізала Катя. – А мама одна не залишиться.
У цей момент у двері знову подзвонили.
– Тільки не кажіть, що це тато, – простогнав Дмитро.
Алла Миколаївна схопилася за серце:
– Сергій? А він тут при чому?
– А ви не знали? – єхидно запитала Марина. – Він же щороку приходить дітям подарунки дарувати. У костюмі Діда Мороза.
– Що значить в костюмі Діда Мороза? – Алла Миколаївна підхопилася. – Ви що, спілкуєтеся з ним?
– А чому ні? – спокійно запитав Дмитро. – Він мій батько. І дід Льошки.
– Після того, як він нас покинув?
– Мамо, це було п’ятнадцять років тому. Може, досить?
– Привіт усім! – до кухні заглянув високий сивий чоловік. – О, як вас тут багато…
– Дідусю! – з кімнати вискочив Льошка. – А костюм приніс?
– Який костюм? – Сергій запнувся, дивлячись на колишню дружину.
– Діда Мороза! Ти ж обіцяв!
– Ось як, – процідила Алла Миколаївна. – Значить, потайки приходиш? Свята влаштовуєш?
– А що такого? – раптом запитала Катя. – Тату, ти і до мене приходив. Я знала, що це ти в костюмі. Просто мамі не казала.
– Катя! – ахнула Алла Миколаївна. – І ти?
– Мамо, ну правда, скільки можна? – Катя відвернулася до вікна. – Знаєш, чому я не виходжу заміж?
Тому що боюся. Як ти. Все чекаєш підступу, нікому не віриш…
– А яке це має значення? – свекруха опустилася на стілець. – Ми взагалі обговорювали Новий рік.
– А на мою думку, дуже навіть має значення, – раптом сказала Марина. – Ви боїтеся самотності.
Тому й квартиру здали за копійки, аби тільки був привід до нас прийти. А запитати прямо – слабо стало?
У кухні запала тиша. Алла Миколаївна сиділа, опустивши очі:
– Що значить запитати? Про що?
– Про те, чи можна прийти на Новий рік, – Марина присунула стілець. – Просто прийти. Без цих ігор з квартирою, без звинувачень, без «я маю право». Ми б щось придумали.
– Наприклад що? – свекруха підняла очі. – У вас тут подруга з дитиною та при надії…
– Яка, до речі, готує приголомшливі пироги, – посміхнулася Марина. – І Микита з Льошкою такі друзі… Адже Новий рік не тільки за столом сидіти.
– А де спати? – практично запитала Катя.
– Розкладачка є, – сказав Дмитро. – І диван розсувається.
– І це… – Сергій прокашлявся. – У мене трикімнатна порожня. Я ж один живу. Можу частину гостей забрати.
– До тебе? – Алла Миколаївна здригнулася.
– Не до тебе ж з нареченим твоєї подруги, – хмикнув колишній чоловік.
– Адже правда, – замислилася Катя. – Ми з Пашею можемо у тата. Там місця багато.
– Або я у тата, а ви з Пашею тут, – запропонував Дмитро. – Все одно мені 31-го чергувати в ніч.
– Як чергувати? – здригнулася Алла Миколаївна. – А казав, що взяв відгул!
– Напарник захворів, я за нього вийду. Він того року мене підміняв.
– І ти мовчав?
– А ви всі дали мені хоч слово вставити? – посміхнувся Дмитро.
Марина тихо сказала:
– Бачите, Алла Миколаївна… Все можна вирішити, якщо просто поговорити.
– Поговорити… – Алла Миколаївна зітхнула. – А я ось розучилася.
Все командувати звикла. На роботі начальник, вдома… – вона запнулася.
– Вдома теж начальник, – м’яко підказала Марина.
– Ось-ось. А тепер Катя виросла, ти ось яка самостійна… А я ніби без діла.
– Дурниці, – раптом сказав Сергій. – Пам’ятаєш, як ти Новий рік організовувала?
Коли діти малі були? Всі бігали за твоєю вказівкою – той салати ріже, та гірлянди вішає…
– Пам’ятаю, – посміхнулася свекруха. – Ти ще всі лампочки переплутав, половина не горіла.
– Зате весело було! – підхопила Катя. – А пам’ятаєте, як тато з ялинкою застряг у ліфті?
– І кричав звідти: «Врятуйте, ялинка зараз мене з’їсть!» – розсміявся Дмитро.
Льошка, який весь цей час тихо сидів у куточку, раптом запитав:
– А можна я Микиті подзвоню? Скажу, що у нас буде багато Дідів Морозів – і дідусь, і тато, коли з роботи прийде…
Алла Миколаївна встала:
– Знаєте що… Я, мабуть, подзвоню своїй подрузі. Скажу, нехай іншу квартиру шукає.
– Мамо, – Дмитро підійшов до матері. – А давай я тобі грошей дам? На навчання. У мене є заощадження…
– Ні вже, – похитала головою Алла Миколаївна. – Сама розберуся. Може, на роботі премію дадуть…
– У мене є пропозиція, – сказав Сергій. – Давайте всі скинемося? По-сімейному?
– По-сімейному? – перепитала Алла Миколаївна. – Ти це серйозно?
– А що такого? – знизав плечима Сергій. – Дочка вчиться, треба допомогти. Я, звичайно, ці п’ятнадцять років…
– Не треба, – перебила колишня дружина. – Все вже минуло.
– Мамо, – Дмитро обійняв матір. – Давай справді всі разом? Нам же не складно.
– І я допоможу, – сказала Марина. – У мене буде премія.
Алла Миколаївна окинула поглядом кухню – таку маленьку, таку тісну зараз. Подивилася на Катю, яка притиснулася до брата.
На колишнього чоловіка, який чомусь поправляв криво висячу фіранку. На невістку, яка колись здавалася чужою, а тепер…
– Добре, – вона рішуче встала. – Отже так. Новий рік зустрічаємо тут. Готуємо все разом – я холодець, Марина свої пироги…
– І Віра пироги! – озвався Льошка.
– І Віра пироги, – кивнула бабуся. – Частину гостей розмістимо у тата… У Сергія Петровича, – виправилася вона. – Катя з Пашею до нього поїдуть. А ми з Вірою і дітьми тут. Діма після чергування приїде…
Всіх правильно розподілила?
– А можна я теж до тата? – раптом запитала Катя. – Давно у нього не була. Подивлюся, як він там живе…
– Звичайно можна, – посміхнувся батько. – У мене там ще твоя кімната є. Незайнята.
Через тиждень, тридцять першого грудня, в маленькій квартирі зібралася велика компанія.
Пахло пирогами і мандаринами, на ялинці горіли гірлянди, а на кухні ледь вміщалися тарілки з салатами.
– Трохи тісно, звичайно, – сказала Віра, нарізаючи олів’є.
– Зате затишно, – відповіла Алла Миколаївна, підкладаючи їй найбільший шматок холодцю. – Їж, давай, тобі треба.
У двері подзвонили.
– Дід Мороз прийшов! – закричали діти.
На порозі стояв Сергій у червоному костюмі:
– З Новим роком, з новим щастям! Приймаєте самотнього Діда Мороза?
– Який же ти самотній? – посміхнулася колишня дружина. – У тебе ж скільки рідних. Проходь, всі зачекалися.
І це була правда – дійсно зачекалися. Всі ці п’ятнадцять років…
…Через місяць Алла Миколаївна продала свою квартиру. Не через гроші – просто зрозуміла, що одній зовсім сумно. Купила однокімнатну в сусідньому будинку від дітей.
Катя відновилася в інституті – допомогли всією сім’єю.
Тепер заходить до батька щотижня, іноді залишається ночувати в своїй старій кімнаті.
У Віри з’явилась дівчинку. На «оглядини» прийшли всі – і Дмитро з Мариною, і Алла Миколаївна (з пирогами), і навіть Катя з чоловіком.
Потім Алла Миколаївна сказала:
– А знаєш, невістко, я тобі вдячна. Якби не той Новий рік…
– Та годі вам, – відмахнулася Марина. – Просто іноді потрібно чесно поговорити.
– І в чужу квартиру без дозволу не вдиратися, – підморгнула свекруха.
А Сергій Петрович з тих пір кожне свято приходить у костюмі Діда Мороза.
Тепер уже до двох онуків і маленької онучки. Каже – надолужує згаяне.
