Поглянувши на годинник, Світлана зітхнула. Скоро повинен повернутися Ігор…
Після того, як вона пішла в декрет, їхні стосунки ніби покрилися дрібними тріщинами.
Ігор почав дратуватися через кожну дрібницю, а гроші видавав так неохоче, немов Світлана забирала у нього останнє.
Легкий шум з боку вхідних дверей змусив її здригнутися. Ігор повернувся.
Світлана швидко зібрала дитячий одяг і віднесла в кімнату.
Треба поговорити з ним про продукти – в холодильнику майже порожньо, а Марку потрібне спеціальне харчування.
Ігор сидів на кухні, занурившись у телефон. Перед ним стояла тарілка з розігрітою вечерею.
– Ти вже поїв? – запитала Світлана. – Завтра треба в магазин сходити, у нас…
— Я тільки прийшов, дай хоч спокійно посидіти, — перебив Ігор, не відриваючись від екрану.
— Розумієш, у Марка закінчується харчування, і нам потрібні овочі, — продовжила Світлана.
Ігор різко відклав телефон і подивився на дружину. У його погляді читалося роздратування.
— І скільки цього разу?
— Близько тисячі, напевно. Ще мені потрібні засоби гігієни і…
— Спочатку тобі на одне, потім на інше! Гроші не гумові! — Ігор з гуркотом опустив вилку на стіл. — Ти за цей місяць вже скільки витратила?
Світлана стояла, опустивши голову. За ті пів року, що вона перебувала в декреті, такі розмови стали звичними.
Раніше, коли вона працювала, у неї був свій заробіток. Тепер же їй доводилося просити гроші на елементарні речі.
— Я майже нічого не витрачаю на себе. Все йде на Марка і їжу, — тихо відповіла Світлана.
— А що я повинен щодня їсти ці напівфабрикати? Ти цілими днями сидиш вдома, невже так складно приготувати нормальну вечерю?
— Я готую щодня, просто сьогодні…
— Гаразд, — Ігор потягнувся до кишені і дістав зім’яту купюру. — На, подавись! І до зарплати більше не проси!
Він кинув гроші на стіл перед Світланою. Купюра повільно плавала в повітрі, перш ніж приземлитися.
Цей жест немов пронизав її. Жінка завмерла, не вірячи своїм очам. Раніше Ігор був скупий, але ніколи не принижував її так відкрито.
А тепер він кинув їй гроші, як подачку, знаючи, що вона повністю залежить від нього.
Світлана взяла гроші. Руки тремтіли. Хотілося сказати щось їдке, виплеснути всю образу, але слова застрягли в горлі.
Вона підняла очі і подивилася на чоловіка. І раптом зрозуміла, що не відчуває ні любові, ні поваги до цієї людини. Залишилися тільки втома і розчарування.
— Добре, — сказала вона спокійно і сховала купюру в кишеню домашніх штанів.
Ігор хмикнув, явно чекаючи іншої реакції. Зазвичай в таких ситуаціях Світлана або виправдовувалася, або починала сперечатися.
Її спокій збив його з пантелику, але він нічого не сказав. Просто повернувся до своєї вечері і телефону.
Увечері, коли Ігор сів дивитися футбол, Світлана взяла свій телефон і відкрила месенджер. Її пальці зависли над клавіатурою.
Таня, її колишня колега і давня подруга, недавно згадувала, що в їхній компанії шукають бухгалтера на віддалену роботу.
Світлана тоді відмахнулася – яка робота з маленькою дитиною? Але зараз ця думка не давала їй спокою.
«Привіт, Тань. Пам’ятаєш, ти говорила про вакансію? Вона ще актуальна?»
Відповідь прийшла майже миттєво.
«Привіт! Так-так, ще шукають. Ти що, зважилася??»
«Намагаюся зрозуміти, як можна поєднати роботу з дитиною».
«Ну, тобі ж не на повний день. Проекти береш тоді, коли можеш. Не встигаєш – не береш. Семен Аркадійович тебе пам’ятає і хвалить досі».
Світлана посміхнулася. Семен Аркадійович був її начальником до декрету. Суворий, але справедливий керівник.
«Можеш дати його контакт? Хочу обговорити деталі».
«Звичайно! Надсилаю…».
Пізніше, лежачи в ліжку поруч з Ігорем, Світлана думала про те, що щойно зробила перший крок до свободи.
Вона не збиралася поки нічого говорити чоловікові. Для початку потрібно було зрозуміти, чи зможе вона працювати з дитиною і скільки буде отримувати.
Наступного дня вона зателефонувала Семену Аркадійовичу і домовилася про тестове завдання.
Поки Марк спав, вона працювала. Коли він не спав – гралася з ним, готувала, прибирала. Часто доводилося сидіти до пізньої ночі, але результат був того вартий.
Через два тижні Світлана отримала своє перше завдання і гонорар – невеликий, але це були ЇЇ гроші.
Вона відразу ж витратила їх на дитяче харчування і продукти, не просячи нічого у чоловіка.
Коли настав час, вона мовчки поставила на стіл приготовану вечерю. Ігор здивовано подивився на тарілку.
— Це що? М’ясо? Ти звідки гроші взяла?
— Були відкладені, — коротко відповіла Світлана.
Ігор нахмурився, але нічого не сказав.
Так минув місяць. Світлана поступово брала все більше проектів. Дивно, але Ігор майже не помічав змін.
Для нього головним було те, що дружина перестала просити гроші. Він вважав, що вона нарешті навчилася економити і приймати його правила.
Одного вечора чоловік повернувся додому в поганому настрої. На роботі трапилися проблеми, і йому довелося вислуховувати претензії начальства. Увійшовши в квартиру, він помітив на столі нову дитячу іграшку.
— Що це ще таке? — запитав він, вказуючи на яскраву розвиваючу пірамідку.
Світлана обернулася від плити.
— Іграшка для Марка. Лікар сказав, що зараз важливо розвивати дрібну моторику.
— І скільки ти на неї витратила? — Ігор примружився. — Ти знову замовила щось в інтернеті? Грошей немає, а вона шикує!
Світлана спокійно витерла руки рушником і повернулася до чоловіка…
— Я витратила свої гроші.
— Які ще свої? — не зрозумів Ігор. — Звідки у тебе гроші?
— Я працюю.
Ці два слова зависли в повітрі. Ігор кілька секунд дивився на Світлану, немов не розуміючи, про що вона говорить.
— Що означає «працюєш»? — нарешті запитав він. — Ти в декреті з дитиною.
— Я бухгалтер на віддаленій роботі. Беру проекти, коли можу їх виконати.
Ігор кілька разів моргнув, намагаючись осмислити інформацію.
— І давно ти… працюєш?
— Вже місяць, — відповіла Світлана.
— І ти нічого мені не сказала? — його голос став гучнішим. — Якого дідька, Свєта? Ти за моєю спиною щось мутиш?
— Просто працюю. Як і раніше, до декрету.
— А дитина? Ти зовсім з глузду з’їхала? На кого ти її залишаєш?
— Ні на кого. Я працюю, коли він спить або коли грається поруч.
Ігор стиснув кулаки:
— Значить, замість того, щоб нормально доглядати за дитиною, ти сидиш за комп’ютером?
— Я встигаю все: і за Марком доглядати, і працювати, і готувати, і прибирати, — спокійно відповіла Світлана. — Просто тепер у мене є свої гроші, і мені не потрібно випрошувати у тебе кожну копійку.
Ігор відкрив рот, збираючись щось сказати, але його перервав телефонний дзвінок. Світлана поглянула на екран.
— Це Костя, — сказала вона.
— Твій брат? Що йому треба? — огризнувся Ігор.
Світлана відповіла на дзвінок. Після короткої розмови вона повернулася до чоловіка.
— Костя зараз приїде. Він допоможе мені з речами.
Ігор нерозуміюче дивився, як дружина йде в коридор і дістає дві валізи, які вже були наполовину зібрані.
— Ти куди зібралася? — запитав він.
— До батьків, — просто відповіла Світлана. — Я вирішила, що нам краще пожити окремо.
— Що?! — Ігор не вірив своїм вухам. — Ти через одну сварку вирішила піти? Ти з глузду з’їхала?
— Не через одну. І не через сварку, — Світлана продовжувала складати речі. — Просто я зрозуміла, що не хочу так жити.
Ігор розсміявся, але в його сміху чулася нервозність.
— Та куди ти подінешся? Без мене загнешся! — Ігор схрестив руки на грудях, немов зачинив невидимі двері. — Ти не проживеш на ці копійки, які тобі там платять. І твої батьки не будуть нескінченно тебе утримувати.
Світлана продовжувала складати дитячі речі. Не поспішала, не метушилася — просто робила те, що вирішила.
Марк, ніби відчуваючи напругу між батьками, заплакав у своєму ліжечку. Світлана відразу підійшла до сина, взяла його на руки. Малюк притиснувся до матері і затих.
— Знаєш, я якось вже виросла з коротких суконь і рожевих бантиків. Не маленька дівчинка, — сказала вона тихо, погладжуючи Марка по спинці. — І так, цілком можу сама про себе подбати.
У двері подзвонили. Світлана, не випускаючи дитину з рук, пішла відкривати.
На майданчику переминався з ноги на ногу Костя — кошлатий, широкоплечий, зі звичною триденною щетиною.
— Ну що, сестричко, готова? — запитав він, окидаючи Світлану неспокійним поглядом.
— Майже закінчила. Залишилося трохи дитячих речей і мій одяг, — Світлана кивнула в бік кімнати.
Костя пройшов у квартиру і завмер, побачивши Ігоря, який підпирав дверний косяк.
— А, привіт, — буркнув Костя, але руку не простягнув.
Ігор навіть не кивнув у відповідь, мовчки спостерігаючи, як той забирає вже зібрані валізи і виносить їх з квартири.
— Почекай, ти справді йдеш? Ось так просто? — тепер в голосі Ігоря прослизнула розгубленість. Здається, до нього нарешті дійшло, що Світлана не жартує і не грає в ображену дружину.
— Все вірно, — просто відповіла Світлана.
Пристебнувши Марка в дитяче крісло, вона грюкнула дверцятами. Костя завів мотор, і машина рушила з місця.
Дивна річ, але Світлана навіть не обернулася подивитися на будинок, в якому прожила останні три роки.
Всередині ніби лопнула якась туго натягнута струна, і тіло наповнилося невагомістю.
За ці півроку в декреті Світлана так звикла до постійного почуття провини за кожну витрачену копійку, до необхідності весь час звітувати і виправдовуватися, що тепер здавалося, ніби з плечей звалився непідйомний тягар.
Батьки зустріли дочку без зайвих слів і розпитувань, просто відчинили двері старої квартири.
Мама тільки похитала головою, коли побачила змарніле обличчя дочки, але коментувати не стала — і Світлана була їй за це вдячна.
Перші дні виявилися непростими. Марк вередував у незнайомій обстановці, погано спав, часто плакав.
Світлана відчувала себе ніяково, немов повернулася в минуле, знову ставши школяркою під опікою батьків. Але поступово життєві дрібниці владналися.
Світлана пристосувала куток у своїй старій кімнаті під робоче місце, зателефонувала Семену Аркадійовичу і домовилася про більш стабільний графік.
Почала брати більше проектів — благо, мама, Людмила Василівна, із захопленням взяла на себе частину турбот про онука.
— Світланко, я сьогодні з Марком погуляю, а ти не хвилюйся, працюй спокійно, — примовляла Людмила Василівна, забираючи сонного малюка, поки дочка возилася зі сніданком.
Така підтримка стала для дівчини справжнім порятунком.
Тепер вона могла зосередитися на роботі, знаючи, що дитина під наглядом люблячої бабусі.
Замовлення йшли одне за одним, дохід потихеньку зростав. Незабаром Світлана вже не тільки покривала власні потреби і витрати на дитину, але навіть почала відкладати потроху.
А Ігор? Ігор мовчав.
Два тижні від нього не було ні звуку — ніби провалився кудись. Світлана здогадувалася, що чоловік просто вичікує, коли вона зламається і приповзе назад.
Але кожен прожитий день тільки додавав впевненості в правильності прийнятого рішення.
На третьому тижні Ігор все-таки не витримав.
«Коли повернешся?» — коротке повідомлення впало в месенджер.
Світлана навіть не відкрила його. А наступного дня прийшло нове: «Може, досить дурити? Повертайся додому».
Повідомлення сипалися одне за одним, кожен день. Світлана бачила їх кількість в месенджері, але не читала. До кінця місяця набралося тридцять одне непрочитане повідомлення.
Та їй було байдуже.
