— Тітонько Інно, що мені робити?!
Ліка вже пів години ридала на кухні своєї тітки.
Та лише важко зітхала і підливала племінниці чаю.
— Ну, може, помиритесь…
— Ні, не помиримося! Мама мені так і сказала, що я тепер можу не повертатися додому! Уявляєш?
Інна знову важко зітхнула.
Звичайно, Ліка винна. Але це ж дочка, як можна таке сказати власній дитині?
— Давай, я з сестрою поговорю.
— Поговори, тітонько Інно, — благально промовила Ліка.
Інна зателефонувала своїй сестрі Світлані. Вона не уявляла, як буде розпочинати і вести розмову, але ж щось треба робити.
— Світланко, ну як ти можеш? — тихо запитала вона, закрившись у спальні. — Так, я все розумію, дівчинка помилилася. Але ж не виганяти її на вулицю.
— Помилилася? — хмикнула Світлана. — Тепер це так називається?
— Подумаєш, кинула інститут… Ну, не подобається їй там!
— Та їй ніде не подобається, Інна! — розлютилася мама Ліки. — Вона брехала, казала, що вчиться. Гроші тягнула з нас з батьком.
Адже це не ми наполягли на цьому ВНЗ, вона сама його вибрала! А виявилося, що вона вже рік там не вчиться!
І добре б, просто кинула і пішла, наприклад, працювати. Я все можу зрозуміти.
Але вона прикидалася, постійно брала у нас гроші, а сама не за навчання платила, а прогулювала їх!
Інна знову зітхнула. Вже, напевно, в сотий раз за цю коротку розмову.
— Ну, заплуталася дівчинка… Але ти ж доросла, виріши якось це питання.
— А Ліка не доросла? Їй двадцять років! А вона бреше, батьків на гроші розводить, нічого робити не хоче!
Від неї ж і вдома допомоги ніякої, все говорила, що на навчанні дуже втомлюється! Я втомилася, Інно…
— Я розумію, але ж не можна її вигнати з власного дому.
— А хто ж її виганяв? — хмикнула сесьра. — Я їй сказала, що відтепер вона сама по собі. Нехай їжу собі купує, свою частину комунальних послуг оплачує.
І мені байдуже, що вона буде робити. Якщо справді доросла, нехай вчиться вирішувати дорослі проблеми.
— Але у неї ж зараз немає грошей… — знову навела Інна аргумент.
— Звичайно, немає. Вона ж їх прогуляла. Загалом, я вирішила: я їй більше ні копійки не дам, допомагати їй не буду, тепер вона сама по собі.
Тітка Інна переказала розмову Ліці, і та знову розридалася.
— Та як я житиму? З голоду тепер помирати чи що?
— Треба на роботу влаштуватися, показати, що ти взялася за розум, — наставляла тітка. — Дивись, мати тебе і пробачить.
— Та це зрозуміло… А до цього, що мені робити?
Тітка Інна видавила із себе:
— Залишайся у мене, живи, скільки треба. Але знай, що потрібно і справді задуматися про майбутнє.
— Правда? — вигукнула Ліка. — Дякую! Ти найкраща тітка на світі!
Звичайно, про своє рішення Інна повідомила сестрі.
— Ой, даремно ти це… Ще не раз пошкодуєш, — промовила Світлана.
— Треба дівчинці допомогти. Я розумію, що ти на неї злишся, але ось побачиш, все налагодиться.
Мама Ліки так не думала.
Погано так говорити про свою дитину, але її Ліка – це справжній кошмар. Причому з самого дитинства.
Хитра, спритна, брехлива. Скільки разів вона маніпулювала своїми батьками, не злічити. А вже скільки брехала…
Але Інна й не здогадується про це, адже Ліка вміє прикидатися.
Кажуть, що в такій поведінці винні батьки. Але Світлана, скільки не думала, так і не могла зрозуміти, де помилилася.
Балували її в міру, не обмежували в творчості, заохочували будь-які прагнення, з радістю приймали в будинку її друзів.
Вони ніколи не лаяли її за погані оцінки, але в той же час намагалися прищепити бажання бути кращою.
Але все марно. Ліка виросла такою, а чому, то вже інше питання.
Ліка поклялася своїй тітці, що завтра ж розпочне шукати роботу. Вона щодня кудись йшла, стверджуючи, що ходить на співбесіди.
Просила у тітки трохи грошей: на проїзд, та перекусити. З радістю їла те, що готувала Інна, і зовсім неохоче допомагала їй з прибиранням і готуванням.
Звичайно, Інна розуміла, що Ліка не свята. Але сподівалася, що ця ситуація її чогось навчить.
А через місяць Інні зателефонувала Світлана, щоб розказати, що накоїла Ліка…
— Уявляєш, зажадала грошей за свою частку в квартирі!
Ніби ми з батьком мало їй давали. І сказала, що інакше продасть її циганам!
Інна, звичайно, поговорила з племінницею, але та знову викрутилася.
— Це ж і моя квартира. А жити з мамою і татом я не можу. Та й тебе обтяжувати втомилася.
Мене, можливо, візьмуть на роботу, а отримавши гроші за свою частку, я зможу зняти квартиру і виїхати.
Це моя інвестиція в майбутнє, до того ж, згідно із законом.
Звичайно, Інна говорила, що все це неправильно, некрасиво. Але Ліка її не слухала.
Наступного дня Ліка сказала, що вийшла на роботу.
Вранці вона кудись йшла, а ввечері поверталася. Коли Інна питала, що за робота, Ліка відповідала розпливчасто.
Так що, можливо, ніякої роботи і не було. Але Інна намагалася не лізти, обіцяла ж допомогти.
А через два тижні сталася неприємність. Інна впала і зламала ногу.
— Добре, що ти зі мною живеш, — повернувшись додому, промовила вона. — Хоч допоможеш мені. А то на милицях зовсім незручно.
Це в плани Ліки не входило. Вона звикла, що всі її обслуговують, а допомагати тітці вона зовсім не хотіла.
Це ж готувати доведеться, прибирати… Та й з грошима у тітки зараз проблеми можуть початися.
А тут і батьки здалися. Вирішили, що не хочуть мати нічого спільного зі своєю дочкою.
І все ж, взявши кредит, викупили її частку в квартирі.
У Ліки на руках з’явилися гроші, значить, вона зможе щось зняти. Про що вона тітці і повідомила.
— Я не зможу тобі допомагати, я з’їжджаю.
— Може, пізніше виїдеш? Поживи ще місяць. А то мені самій зараз буде зовсім важко…
— Слухай, я в доглядальниці не записувалась, — буркнула племінниця.
— Але я ж тобі допомогла в скрутну хвилину, — розгублено промовила Інна. — І прошу зовсім небагато натомість. Я ж не лежача хвора, просто мені складно робити щось по дому.
— Ну і чудово, що не лежача. Впораєшся, — посміхнулася Ліка. — А я поїду. Тепер у мене є гроші і я зможу почати життя заново.
Вона й справді пішла, не відчуваючи ні найменшого докору сумління.
Інна зателефонувала своїй сестрі і все їй розповіла.
— А я тебе попереджала, — сказала Світлана. — Ліка хитра і робить тільки те, що хоче. Або те, що їй вигідно.
— Я все одно не можу повірити, що вона так зі мною вчинила. І з вами… Я її відмовляла від цієї затії…
— Та годі вже, — сказала Світлана, — краще з кредитом жити, ніж нерви тріпати. А вона нехай іде своєю дорогою.
Я вважаю, що свій обов’язок виконала, а натомість від неї нічого не потребую.
У підсумку Світлана приїжджала до своєї сестри. Готувала їй їжу, допомагала прибирати.
А ще вони багато говорили, думали, де помилилися. Але так і не зрозуміли, чому Ліка стала такою.
Можливо, в неї був якийсь “зіпсований” ген. Деякі люди народжуються з фізичними проблемами, деякі з розумовими. А у Ліки просто “зламана совість”. Що ж тут поробиш?
Інна одужала. Через два місяці вже спокійно ходила, забувши, що нога була зламана.
І як же вона здивувалася, коли одного дня пізно ввечері на її порозі з’явилася Ліка.
— Тобі чого? — запитала тіткс.
— Тітко Інно, виручай! У мене проблеми. Мені ніде жити. Можна, я у тебе трохи поживу?
Батьки, уявляєш, вигнали. Сказали, що тепер ця квартира мені не належить!
— Так ти ж гроші за свою частку отримала, — промовила Інна.
— Так. Але там така ситуація… Загалом, немає цих грошей. І за оренду квартири нічим платити.
— А що ж ти, на роботу так і не влаштувалася?
— Ну… Я попрацювала трохи, мені не сподобалося. Але я влаштуюся, чесне слово!
Завтра ж знайду! Тільки мені десь прилаштуватись потрібно!
Ліка так благала, що Інна дуже хотіла її впустити. Але вона розуміла, що зробить їй лише ведмежу послугу.
Ліці пора дорослішати, пора навчитися відповідати за свої вчинки. І пора зрозуміти, що добре ставлення не безмежне.
Що його легко втратити, легко розпрощатися з довірою, якщо ти не можеш її виправдати.
— Вибач, Ліко, але ні. Мені теж була потрібна допомога, але ти й не подумала мені її надати.
Хоча я так добре до тебе ставилася, пожаліла тебе, підтримала.
Та ти показала мені, що думаєш лише про себе. І любиш жити за рахунок інших.
— Тітко, ну будь ласка! Я виправлюсь.
— Я й не сумніваюся, — посміхнулася Інна. — Але тобі потрібно засвоїти урок для того, щоб дійсно виправитися.
Ліці так і не вдалося вмовити тітку. І батьки її бачити не хотіли. Та й друзі вже давно зрозуміли, що вона за фрукт.
Звичайно, Ліка викрутилася, але зрозуміла, що підтримки від рідних більше не буде.
Та їй вона і не потрібна, поки…
Поки у неї все добре. А до того моменту, як стане погано, дивись, родичі її вже пробачать.
