– Світлану свою не приводь. Це мій ювілей. Не хочу бачити її за своїм столом! – категоричний тон матері вибив з рівноваги Антона.
Він спробував заперечити:
– Мамо, вона моя дружина. Що я їй скажу? Що вона не запрошена?
Я взагалі не розумію, що вона тобі зробила? Ми одружені вже п’ять років. Пора б тобі вже прийняти невістку!
– Я ніколи не прийму невістку, яка зазіхнула на гроші! Цій провінціалці нічого не було потрібно, крім квартири і прописки!
Я відразу її розкусила! Таких, як вона, видно за версту! Де б вона зараз була, якби не ти?
Антон зітхнув. Сперечатися з матір’ю безглуздо. Мамі не сподобалася Свєта з першого погляду. А тільки тому, що та вважала її негідною парою.
Свєта народилася і виросла в невеликому містечку. Тут вона закінчила школу із золотою медаллю і вступила до столичного вузу.
Волею долі Антон вибрав той самий інститут і той самий факультет. Вони почали зустрічатися ще на першому курсі.
Мати в той час ретельно оберігала сина від дівчат. Вона говорила йому, що зараз головне – навчання. Але хто слухає батьків у вісімнадцять років?
Звичайно, Антон пропускав повз вуха всі вимоги матері. А одного разу привів додому Свєту і представив її як свою наречену.
Хлопець подумав, що мати змінить гнів на милість, дізнавшись, що у них все серйозно. Але він помилився.
Ніна Ігорівна вигнала дівчину геть. Вона навіть не дала їй пройти в квартиру. Як вона кричала і ображала дівчину, пам’ятають всі сусіди досі.
Антону було дуже соромно перед нареченою. Але він повівся як справжній чоловік. Юнак пішов за дівчиною і сказав, що залишиться з нею.
Світлана жила в орендованій квартирі, за яку платили її батьки. Антон залишився тут.
Спочатку мати і батько нареченої не знали, що з дочкою живе кавалер. А коли дізналися, не робили з цього трагедії, а розсудили мудро.
Майбутній тесть потер долоні і рішуче заявив:
– Кохаєш, кажеш? Значить, одружуйся. Я не дозволю, щоб моя дочка жила без шлюбу з чоловіком!
Ми живемо в провінції. Там досі шанують традиції нашіх батьків і поважають тільки закон.
І я не збираюся оплачувати квартиру невідомо для чого і для кого! Одружуйся і плати сам, молодий чоловіче!
Світлана спалахнула і поглянула на батька. Вона вирішила, що Антон тепер точно піде. Де він буде брати гроші? А одружуватися точно не захоче!
Але Антон спокійно відповів:
– Я і сам про це думав. Хочу влаштуватися вантажником. Все-таки мені незручно, що ви оплачуєте харчування і житло за нас двох.
Але я вас прошу: допоможіть мені. Нас двох я зараз не потягну. Кидати інститут не хочу. Це була моя мрія.
Але половину плати за квартиру і продукти я буду віддавати. Чесне слово даю.
Батькові Світлани сподобалася розсудливість хлопця. Він кивнув і на прощання порадив не поспішати з дітьми. Незабаром батьки дівчини поїхали.
Так вони почали жити разом. Антон дзвонив матері, ходив до неї, але вона не пускала його навіть на поріг.
Дізнавшись про те, що він як і раніше зі Свєтою, вона мовчки вказувала йому на двері або кидала трубку.
А незабаром молоді люди одружилися. Свєта теж почала підробляти. Поступово вони ставали самостійними і незалежними. А отримавши дипломи, вони зовсім набули впевненості в собі і міцно стали на ноги.
І Свєті, і Антону вдалося влаштуватися в хорошу компанію. Платили пристойно.
Вони навіть змогли взяти в іпотеку невелику квартирку. Тільки ось мати Антона так і не змирилася з вибором сина.
Вона не прийшла до нього на весілля (простенький розпис, але ж…), не кликала молодих до себе в дім і не вітала зі святами…
Минав час. У Антона і Свєти з’явилася дочка. Подружжя вважало, що новина про онуку пом’якшить серце Ніни Ігорівни. Але вони знову помилилися.
Правда, свекруха сказала синові:
– Привези до мене дівчинку. Хочу на неї подивитися. Але цю свою не привозь.
З того часу син і онука зрідка стали бувати в квартирі Ніни Ігорівни. Вона робила вигляд, що невістки не існує.
Ніколи не питала про неї і не передавала привітань.
І ось їй виповнилося сімдесят. Ніна Ігорівна вирішила організувати масштабне свято, а тому запросила численних родичів і друзів. Тільки Світлану не запросили.
Антону було ніяково зізнаватися дружині у вимозі матері. Але вона сама все зрозуміла і спокійно відповіла:
– Не переживай. Іди спокійно, привітай матір з ювілеєм. Все-таки вона твоя мати. Я не хочу, щоб через мене ти з нею сварився.
Ви і так тільки налагодили хоч якісь стосунки. Я чомусь відчуваю свою провину. Та й, зізнатися, мені зовсім не хочеться її вітати. Іди один і не переживай.
Але Антон вирішив не потурати примхам матері. Він зателефонував їй і твердо сказав:
– Мамо, я обдумав твою пропозицію. Я не прийду, якщо Свєта не запрошена. Вона – моя сім’я. І ти – моя сім’я.
Але я не буду зраджувати матір своєї дитини. Якщо я прийду, значить, я погоджуся з тим, що вона не гідна мене.
– Роби, як знаєш. Але пам’ятай, що ця втікачка зазіхнула на мою квартиру. Ти їй не потрібен!
Антон розлютився:
– Досить, мамо! Свєта навіть жодного разу не була в цій квартирі! Ми платимо іпотеку, хоча я міг би привести її до свого дому! Ти залишишся зовсім одна, якщо не зміниш свою поведінку!
– Ага, ось звідки вітер дме! Вона, ця твоя Свєтка, тільки й чекає, коли мене не стане.
Тоді миттю покаже свою підлу натуру. Залишить тебе ні з чим. Відбере квартирку. Дурню!
Ніна Ігорівна поклала слухавку. А буквально через кілька днів Антону зателефонували на роботу і повідомили, що його мати потрапила в ДТП.
Травма серйозна. Загрози для життя вона не становить, але ходити жінка вже не буде…
Антон одразу ж помчав до матері. Він знайшов її ридаючою і розгубленою. Вона була пригнічена своїм станом і голосила:
– Це все твоя Свєтка мене прокляла! Тепер напевно радіє! Домоглася свого! Віддасте тепер мене в будинок престарілих! А самі будете жити в розкішній квартирі!
Антон був здивований. Навіть у такому стані мати продовжувала ненавидіти невістку. Але саме Ніні Ігорівні незабаром довелося переїхати до квартири сина.
Її розмістили в кухні, на розкладному дивані. Антон спочатку хотів відвезти матір додому. Але Свєта не дозволила. Вона сказала чоловікові:
– Антоне, мама не хоче, щоб я приходила в її квартиру. А за нею все одно доведеться доглядати.
Нехай живе у нас. Може, вона оговтається. Тоді і стане жити там, де захоче.
Свєта намагалася догодити свекрусі. Готувала для неї супи, допомагала купатися і вкладала спати. Але Ніна Ігорівна постійно вередувала.
Вона говорила синові:
– Твоя Свєтка хоче мене заморити! Віднеси суп у лабораторію! Вона напевно туди отруту підклала! Все ніяк не дочекається, коли мене не стане! Зі світу мене зжити хоче.
Антон тепер намагався затриматися на роботі. Адже вдома на нього чекали тільки істерики матері.
Світлана стала нервовою. Вона дуже втомлювалася. Адже на ній ще була і дочка…
Одного разу Світлана поскаржилася Антону, що мати кинула тарілку із супом в стіну. Миска ледь не влучила в дочку. Та якраз була на кухні. І чоловік не витримав, зірвався.
Він підійшов до матері і, не втримавшись, закричав:
– Мамо! Ти зараз не в тому становищі, щоб вередувати. Скажи Свєті спасибі. Вона доглядає за тобою.
Інша б давно здала тебе в інтернат для інвалідів! А ти влаштовуєш тут невідомо що. Як маленька, їй Богу!
Але Ніна Ігорівна тільки стиснула губи. Антон був роздратований. А тому він звинуватив і Свєту:
– Це ти наполягла на тому, щоб я забрав матір. Я казав, треба її в квартиру відправити.
Найняли б доглядальницю і не придбали б стільки проблем. А тепер додому повертатися не хочеться!
Свєта похитала головою і сказала:
– Антон. Вона твоя мати і вона хвора. Не можна так, май серце. Жодна доглядальниця не витримає її характер.
А свекруха все не вгамовувалася. Одного разу вона покликала до себе сина і пошепки стала говорити:
– Ти ось йдеш на цілий день і не знаєш, чим твоя дружина займається. Адже до неї приходить чоловік! Ага!
Замкнуться вони і сидять у залі! Сьогодні її цілих дві години кликала. А потім вона вийшла: задоволена, та пом’ята і кошлата. Ти б стежив за дружиною!
Антон раптом засумнівався в дружині. Слова матері занозою сіли в серце.
А раптом вона права і дружина йому зраджує, та ще й так нахабно. Він став чіплятися до Свєти, шукати підступ у всіх її вчинках.
Своїми підозрами він поділився з другом. І той порадив йому встановити в квартирі підслуховувальні пристрої.
Оскільки Антон працював у цій сфері, йому не склало труднощів встановити пристрої.
Вже наступного вечора він прослуховував записи. Але не знайшов у них нічого підозрілого.
Зате дізнався багато нового про свою матір і про те, що вона говорить його дружині:
– Все одно я тебе виживу! Не дам з моїм синочком жити! Чого ти мені холодний чай подала? Погрій, я сказала!
І кашу я просила рисову, а не манну! Вівця безмозгла! Таблетки, мабуть, підмінила? Отруїти мене хочеш?
Антону стало соромно перед дружиною. Він звернувся до фахівців і влаштував матір в платний будинок для літніх людей.
Вартість утримання була високою. Але чоловік вирішив, що дорожче за спокій у домі та лад у родині нічого і бути не може.
Квартиру Ніни Ігорівни вони почали здавати. Цими грошима і оплачували її проживання в пансіонаті. А в їхній родині нарешті настав довгоочікуваний спокій.
