— Вчора колишній дзвонив, з наїздом знову, — скаржиться Галина подрузі. — Ну звичайно ж, мама наспівала йому в вуха, хто ж іще. Кричав, що я нікудишня мати і дитина зі мною в небезпеці, уявляєш?
— Знову! Ну то й запропонуй тоді колишньому своєму, щоб він виконував свої обов’язки з виховання дитини.
— Батьківство, це, знаєш, не тільки аліменти платити кожен місяць, а й стежити за сином, проводити з ним час. І взагалі, бабуся теж могла б допомогти, а не просто з вікна стежити, — впевнена подруга.
— Що ти! У нашого колишнього тата життя вирує особисте, до весілля повним ходом готуються.
А свекрусі я якось запропонувала, мовляв, Ви стогнете, що я до Вас онука з ночівлею не відпускаю, що до себе в квартиру не запрошую, то вперед: побачили онука у дворі, взувайтеся, одягайтеся і йдіть — спілкуйтеся, заодно й повітрям подихаєте.
— І що?
— І те, сказала мені, що спілкуватися з онуком, виявляється, її право, але ніяк не обов’язок. Що ж, з цим я й не сперечаюся: вона не зобов’язана. Тоді й критикувати мене нема чого, кручуся, виживаю, як можу, — каже Галина.
Герої цієї історії живуть у невеликому селищі неподалік столиці.
Галина з колишньою свекрухою живе в одному дворі, так вийшло. У Галини тут, прямо в цій квартирі жила колись бабуся, так з майбутнім чоловіком і познайомилася.
Бабусі немає вже 10 років, пішла з життя відразу після весілля Галини, жінка пізніше заїхала в цю квартиру з чоловіком.
Житло спадкове, тут 8 років тому у них зʼявився син, тут і чоловік сказав, що зустрів іншу.
Інша жінка в житті чоловіка, мабуть, була кілька років, саме тоді Галина помітила, що її стосунки з чоловіком стали прохолодними.
Зникла майже близькість, чоловік став замкнутим, в туалет ходив з телефоном, не залишаючи його на виду дружини ні на хвилину без своєї присутності.
Півтора роки тому подружжя розійшлося остаточно.
Чоловік завжди працювати їздив до столиці, як виявилося, коханку знайшов на роботі, тепер вони разом живуть, до весілля готуються, щось вигадують з житлом.
Зрада чоловіка була, звичайно, болючим ударом. Та й матеріально Галині важко. Працювала вона в рідному містечку, жінкам складно їздити по півтори години в один кінець, особливо, якщо є діти.
Чоловік аліменти шкодував, домовлялися спочатку, що він буде платити добровільно кошти на утримання сина, але через пів року нагадувань і принижень, Галина на аліменти все ж подала.
Так простіше, ніж отримувати від колишнього відповіді, що йому теж треба жити, треба платити за орендовану квартиру та інше.
Зі свекрухою близьких стосунків так і не склалося.
Перший час після розлучення вона ще якось сина критикувала і шкодувала про розвал сім’ї, а потім вивернула всю справу так, що Галина зробилася винною, мовляв, від хороших дружин чоловіки не йдуть.
Тепер колишня свекруха повним ходом приймає нову майбутню невістку.
Були у них і сутички. Наприклад, після слів про провину Галини, та перестала пускати матір колишнього в свою квартиру. Нічого тій визирати і доповідати синочку про життя Галини з дитиною.
Гуляйте, бабусю, з онуком у дворі, благо, він у нас один. Можете хлопчика взяти до себе на кілька годин, ні, ночувати син буде вдома.
Іноді свекруха проводить час з онуком. Але допомагати не прагне, навіть навпаки: якщо щось може робити, то нізащо не зробить.
Сидить, наприклад, на пенсії, але онук восени в школу пішов, а любляча бабуся жодного разу не погодилася забрати його після уроків, принципово:
— Я – бабуся, я не зобов’язана. У дитини є мати і батько, ось ви й домовляйтеся.
Мама Галини живе в сусідньому місті і ще працює, так що жінка крутиться одна, за тата і за маму.
З жовтня Галина змінила роботу. Подруга запропонувала спробувати працювати віддалено. Галина бухгалтер, в принципі, нічого не заважало вдома працювати і раніше, але якось не думала про таку можливість.
Тепер Галина встигає і з сином до школи-зі школи, і отримує навіть більше, ніж на колишньому місці.
Оформлення за трудовим договором, зарплата біла. Але навіть з дому на роботі треба працювати.
— Поки син у школі, я, звичайно, намагаюся зробити по максимуму, — продовжує жінка. — Але в школі він всього кілька годин. Потім одягаюся і біжу забирати. Годую обідом, уроки він робить, але й гуляти дитині треба. Якщо він буде чекати, поки я відпрацюю, то вже вечір настане, а у дворі йому і з хлопцями пограти хочеться.
Вдень Галині вийти з сином на прогулянку важко: треба бути на зв’язку з колегами, клієнтами, начальством, перед очима в цей момент повинен бути ноутбук.
Та й постійно то звіти, то баланс.
Двір у них тихий, звичайно, маленькі діти не гуляють самі, з ними сидять чинно бабусі на лавочках.
Галина пристосувалася стежити за сином у віконце. У них домовленість: хлопчик нікуди не відлучається з поля зору матері, щоб вона в будь-який час, подивившись, могла його бачити.
Домовленість син не порушує. Для страховки Галина просить когось з бабусь або мам, що гуляють зі своїми дітьми, придивитися, сигналізувати, якщо що.
— Другий поверх у мене, до того ж. Ну так, я розумію, що і мої прохання придивитися — це формальність. Нікому ні до кого немає діла. Старожили у дворі, звичайно, є, але їх мало.
Але у мене просто іншого виходу немає — треба працювати, — зітхає жінка.
— А свекруха на протилежному боці двору теж у вікно (розповідь спеціально для сайту Цей День) витріщається. Побачить онука і давай відразу синові надзвонювати: онук один, без нагляду, його матір – нікудишня мати. Ну що це таке?
— Ну так, могла б вийти і погуляти, раз так, — киває подруга.
— Що ти, буде мені виносити мозок, погрожувати опікою, скаржитися синові, — злиться Галина. — Кажу хлопчикові, мовляв, вийдемо ввечері разом, а у нього сльози — друзі гуляють.
Якщо вже не допомагає, то не лізла б, не критикувала хоча б. Я все думаю, а як же ми?
Росли з ключем на шиї, десь вешталися весь день, приходячи додому до вечора.
Напевно в великих містах це було не так, але там інше.
Мама моя згадує, що вони взагалі носилися до темна навіть без телефонів, і у вікно ніхто за ними не дивився — на роботі всі були.
— Якби ти працювала, — з нотками знущання в голосі говорить Галині свекруха. — Інше було б питання. Ти вдома сидиш, можеш розподілити свій час як завгодно. Так, сидиш.
З сина мого аліменти отримуєш на дитину, а сама за ним не дивишся. Це взагалі залишення хлопчика в небезпеці!
Хто правий, як вважаєте?
