— Зачекай, а як звати твого співмешканця? — зацікавлено запитала Ірина.
Вона почала здогадуватися, що мова йде про одного і того ж чоловіка, але вирішила уточнити.
— Сергій… Так, добре. Ти думаєш, що…? — здивовано відгукнулася Христина…
… Христина після закінчення інституту вирішила не повертатися в райцентр, де жили її батьки.
Перспектив там ніяких. Крім того, вона не втрачала надії, що коханий Льоша все-таки побачить в ній хорошу кандидатуру на дружину.
Вона сохла за хлопцем з другого курсу, а той тільки періодично приділяв їй увагу.
Одружитися він планував з іншою дівчиною — багатою спадкоємицею.
— Не витрачай на нього час, — говорила Христині подруга. — Ти ж бачиш, що він тебе просто використовує, коли йому потрібно. Ніколи Льошка на тобі не одружиться.
— Я люблю його та на все для нього готова. Може, він передумає.
Подруга Аліса тільки осудливо хитала головою і продовжувала витягувати Христину на різні заходи в спробах познайомити її з нормальним хлопцем.
Періодично дівчина зустрічалася з молодими людьми, але ніхто з них не міг замінити їй Льошу.
Це нерозділене кохання закінчилося через чотири роки, коли Христина дізналася, що та сама багата спадкоємиця, на якій одружився Льоша, подарувала йому близнюків…
Дівчина нарешті усвідомила, що ніякого майбутнього у неї з хлопцем немає, і пора серйозно переключитися на іншого реального чоловіка.
Відповідна кандидатура була у неї на роботі.
30-річний Сергій нещодавно влаштувався до них комірником і відразу став надавати Христині знаки уваги.
— Та нічого особливого в ньому немає, — розповідала дівчина подрузі. — Ну симпатичний, плечі широкі, ну веселий…
— Що тобі не подобається тоді? Він що, одружений? — одразу ж почала питати Аліса.
— Розлучений. Є п’ятирічний син. Живуть в іншому місті.
— Так-так… А чому розлучився?
— Каже, що не зійшлися характерами.
— Ну-ну, припустимо…
Сергій і Христина почали зустрічатися. Все банально: квіти, цукерки, кафе.
Чоловік все частіше напрошувався в гості до коханої з ночівлею.
Він з другом знімав кімнату в гуртожитку, а дівчина жила в квартирі, яку придбали для неї батьки і дідусь.
Через кілька місяців Сергій переїхав до Христини назавжди.
— Ну, як сімейне життя? Давай, розповідай! — вимагала по телефону Аліса, яка поїхала на стажування в інше місто.
— Та що розповідати? Нормально живемо. Гуляти, правда, тепер ходимо рідко. В основному, вдома фільми дивимося, їжу разом готуємо, — розповідала Христина.
— А за чий рахунок банкети? Хто продукти, наприклад, купує?
— Ми складаємося із зарплати. У Сергія є свої витрати, але він гроші мені все одно дає.
— А які ж у нього витрати? — Аліса не відрізнялася делікатністю і завжди ставила прямі запитання.
— У нього ж є син. Він не тільки офіційно платить аліменти, але й так купує те, що потрібно. А знаєш, скільки дітям всього потрібно? — зітхала Христина.
— І тебе це влаштовує, подруго?
— А що поробиш? Діти — це святе. Ти ж знаєш, що я сама дуже хочу дитину.
Якщо Сергій так піклується про свого сина, то і нашому малюку буде хорошим батьком.
— А він тебе вже одружитися позвав, чи що?
— Поки що ні. Каже, що потрібно з колишньою дружиною питання деякі вирішити. Та, знаєш, яка стерва? Не платила комуналку цілий рік, і тепер Сергію довелося їй всю свою зарплату за місяць віддати, щоб вона з сином на вулиці не опинилася. Уявляєш?
— Важко уявляю… Але зрозуміло, що тобі з ними нудно не буде, — підтримала подругу Аліса.
Протягом наступних кількох місяців Сергій кілька разів із сумом розповідав Христині, що колишня дружина вимагає від нього гроші то на дитячий садок, то на велосипед синові, то на ремонт у кімнаті дитини…
Загалом, навіть на спільний відпочинок на море їм не вдавалося накопичити, не те що на весілля, про яке Сергій періодично заводив мову.
А тут до міста повернулася Аліса і запросила подругу в гості.
— Слухай, моя двоюрідна сестра зібралася до мене в гості. Ти ж не проти, якщо вона з нами буде? — запитала вона у Христини.
— Ні, звичайно. Я ж з Вікою знайома — вона класна, — з радістю погодилася Христина.
Дівчата зібралися у кафе.
Спочатку обмінялися новинами про себе, а потім перейшли на знайомих.
— Уявляєте, моя подружка Іринка вийшла заміж за якогось … Встигла навіть сина від нього завести, перш ніж зрозуміла, що її чоловік просто нікчемне створіння, та ще й зраджував їй.
— І що тепер збирається робити? — зацікавилася Аліса. — А то у нас он Христя заміж збирається. Може, їй досвід знадобиться.
— Слава богу, розлучилися вони рік тому. Так тепер інший цирк відбувається…
Цей Сергій поїхав в інше місто — нібито гроші заробляти, а сам спочатку взагалі аліменти не платив — Ірці довелося в суд подавати і з приставами його розшукувати.
Тепер надсилає строго суму аліментів, та ще й кричить на неї, що багато з нього беруть.
Він, бачте, знову сім’ю створювати зібрався, і майбутня дружина жадає подарунків.
Ірка вже про інші витрати на дитину й не заїкається — сама на роботу вийшла, щоб хоч вистачало їм із сином.
Аліса якось дивно подивилася на подругу. Віка теж замовкла і раптом запитала у Христини ім’я її співмешканця. Та назвала…
Всі троє подумали, мабуть, одне й те саме.
— Та не буває так… — здивовано вимовила Аліса. — Хоча, світ тісний, кажуть.
— Але не до такої міри…, — відгукнулася Христина.
— Слухай, а у тебе є фото твого Сергія? — запитала Віка.
Фото знайшлося. Його відразу ж надіслали подрузі Віки.
А та відповіла і підтвердила, що це — її колишній чоловік.
Аліса повернулася до Віки:
— Навіть не думай про те, що Христина щось вимагала від нього. Вона зовсім не з цього контингенту.
— Та я ж не знала, що це вона — наречена Сергія… Я здогадуюся, що Христя у нас не з хижачок, — виправдовувалася Віка. — Вибач, Христино…
— Я одного не розумію…, — задумливо сказала Аліса. — Тобі Сергій грошей не давав, синові теж… Куди ж він їх діває? Зарплата у нього непогана…
Христина мовчки знизала плечима. Для неї новини про коханого стали справжнім ударом.
І справа була навіть не в грошах, а в тому, що чоловік брехав усім навколо.
— А давайте це з’ясуємо? — запропонувала Віка.
— Як? — запитала Аліса.
— Ми можемо влаштувати зустріч Сергія, Христини та покличемо Іру. І нехай він все пояснює.
— Думаєш, стане?
— Ой, ви ще не зрозуміли, що він боягузливий товариш? — махнула рукою Віка. — Проти двох жінок він слабак.
Христина спочатку не хотіла брати участі у цьому заході.
Вона мріяла тільки про те, як би без скандалу вигнати Сергія зі своєї квартири, а потім вже настраждатися вдосталь з приводу чергового невдалого вибору.
Але в підсумку подруги її вмовили.
Ірина мала приїхати в місто через день. Христина зателефонувала Сергію і призначила йому зустріч у кафе, пообіцявши сюрприз.
А поки, мовляв, вона його готує, поживе у Аліси. Чоловік трохи здивувався, але пообіцяв прийти.
— О! Ти прямо таке чудове місце вибрала…, — сказав Сергій, оглядаючи окрему кабінку в кафе, де на нього чекала Христина. — Ну, розповідай, що за сюрприз?
— Ти присядь поки, — звернулася до нього дівчина.
— А чого на столі порожньо? Чекала мене, щоб замовити? Ти ж знаєш мої смаки, — не звертаючи уваги на настрій Христини, весело говорив Сергій.
— Не дуже добре я знаю твої смаки, як з’ясувалося.
— У якому сенсі?
— Зараз все зрозумієш. Принаймні, я на це сподіваюся, — дівчина подивилася на годинник.
Ірина мала з’явитися з хвилини на хвилину.
Треба було бачити обличчя Сергія, коли колишня дружина з’явилася в дверях кабінки.
— Ти що тут робиш? — здивувався він.
— Прийшла подивитися на тебе і твою наречену, — Ірина чітко виконувала свою роль. — Це ти на неї всі гроші витрачаєш, а синові відправляєш копійки?
— Е-е-е… З чого ти взяла? — Сергій злякано переводив погляд з Ірини на Христину.
— А що? У тебе ще хтось є? — не вгамовувалася колишня дружина.
— Та яке тобі діло? — розлютився чоловік. — Аліменти я тобі плачу! Ну і все!
— Не мені, а своєму синові, — поправила його Ірина.
— Мені до цього немає діла, — вступила в розмову Христина, яка до цього мовчала. — Ми збиралися з тобою сім’ю побудувати, дитину планували… А, виявляється, ти брехун, яких ще пошукати треба.
— Так тобі тільки гроші від мене були потрібні?! А я думав, що ти мене любиш? — розлютився співмешканець.
— Ти прекрасно розумієш, про що я говорю. Тобі байдуже і на сина, і на наше майбутнє. Хоч зараз будь чоловіком — розкрий нам свої плани, — продовжувала Христина.
— Ну ти сама захотіла… Я гравець. Граю в комп’ютерну мережеву гру. У ній багато чого треба купити, і все коштує недешево, — почав свою розповідь Сергій.
Христя згадала, що співмешканець дійсно проводив багато часу за комп’ютером, який привіз із собою.
Але вона не надавала цьому особливого значення. Не гуляє ночами, не вживає зайвого — і це добре.
— Та й сам комп’ютер я взяв у кредит. Не буду навіть говорити, скільки він коштує — у вас інфаркт трапиться, — посміхнувся чоловік. — Ні, ти мені дійсно подобалася, — звернувся він до Христини. — Але бонус у вигляді безкоштовного житла, смачної їжі та чистого одягу мені отримати було дуже приємно. Більше грошей вдавалося витрачати на свої потреби.
— В очі тобі дивитися зараз не можу, — з огидою вимовила Христина.
— Та не дивись. Сама хотіла правду знати.
— А тобі не соромно було в допомозі синові відмовляти? — втрутилася в розмову Ірина.
— Ой, та годі вам! Що він — голодний, босий, чи що? Не вигадуйте тут.
Жінки переглянулися.
— Підемо? Поки я йому пику не подряпала, — звернулася Ірина до подруги по нещастю.
— Так, і швидше, — погодилася Христина. — За своїми речами заїдеш через годину. У під’їзді вони на тебе чекатимуть, — звернулася вона тепер уже до колишнього співмешканця.
— Та ні! Я з тобою поїду! Там комп’ютер. Не дай Бог, що…
Але жінки вже попрямували до виходу, не слухаючи Сергія.
Христині дуже хотілося розбити цей злощасний комп’ютер, щоб хоч якось помститися Сергію, але вона стрималася.
Чоловік забрав речі відразу і більше вона його не бачила.
Нового кохання Христина поки не шукає.
