– Та не переживайте, тітонько Олено! Ми не пропадемо. Катрусі держава допоможе. Чули, скільки зараз на дитину виплачують? Ви тільки трохи нам допоможіть! Школу ж ніхто не скасовував. І жити нам ніде!
Олена Михайлівна дивилася на худорлявого підлітка і не вірила своїм вухам. Колька вже два роки приходив до її доньки.
Катерина вважала, що закохана в однокласника, а тому мати не заважала.
Олена справедливо думала, що краще дозволити підліткам зустрічатися. Перше кохання тільки міцніє, зустрічаючи перешкоди.
До того ж мати була впевнена в дочці. Та завжди говорила, що навчання для неї на першому місці.
А тому Олена особливо не хвилювалася. Ну, хто не дружить з хлопцями в шістнадцять років? Нехай собі зустрічаються. До того ж вони завжди на виду.
Колька приходив, сидів у кімнаті дочки години дві, а потім йшов. Вони навіть гуляти не ходили.
Якщо Олена заглядала в кімнату, то бачила: підлітки сидять на відстані один від одного і дивляться в телефони. Жінка тільки посміхалася.
Ось вона б у їхньому віці точно не сиділа. Миттю б зачарувала хлопця і змусила б його сходити хоча б на танці.
Новина про швидке поповнення в родині вибила грунт з-під ніг. Слухаючи міркування Кольки, Олена тільки морщилася. Але потім вона закричала, не змогла стримати обурення:
– Яка держава? Які гроші? Ви на виплати що, зазіхнули? Та це копійки! Жити, звичайно, можна. Але доведеться і самим працювати. Про що ви думали? Катя! Я ж з тобою говорила на цю тему!
Олена, знесилена від короткого спалаху гніву, втомлено опустилася на диван. Вона зовсім не збиралася ставати бабусею в сорок два роки. У неї були зовсім інші плани.
Олена одна виростила дочку і не хотіла, щоб та повторила її долю. Зараз Катя і сама виглядала розгубленою. Але що робити, вона не знала.
За звичкою звернулася до матері. Дівчинка була впевнена: та, як завжди, вирішить проблему.
Нарешті, Катя зважилася:
– Мамо, ну що ти насправді? Я одна така! Раніше це було соромно! А зараз держава, навпаки, підтримує молодих матерів. Я ж не буду сидіти у тебе на шиї з малюком.
Встигну скласти НМТ, потім вступлю на заочне. Колька буде вчитися і працювати. Ми проживемо!
Олена поглянула на дочку, але звернулася до її кавалера:
– А ти, Микола, мамі своїй сказав? Що вона каже?
Колька зніяковів. Але зважився сказати правду:
– Виганяє. Каже, якщо виріс, роби, як знаєш! Батько на її боці. Тому ми і прийшли до вас. Дозвольте нам у вас пожити?
Навіть якщо я кину школу і влаштуюся кур’єром, то на орендовану квартиру не скоро зароблю. Куди мені подітися?
– Живи, що вже тепер! Але! У мене є умова. Спиш на дивані в залі! Зрозуміло? Катерина – у своїй кімнаті!
А потім розберемося. І так, роботу все-таки шукай. Я поговорю у своїй компанії. Нам якраз кур’єр був потрібен. Будеш листи доставляти після школи.
– Дякую, мамо! Ти найкраща! – Катя обійняла матір за шию і дзвінко чмокнула в щоку.
Олена відсунула дочку і запитала:
– Ти в консультацію ходила? Треба обов’язково записатися!
– Та ну, що там записуватися? Я в інтернеті подивилася, можна спокійно до трьох – чотирьох місяців ходити. Встигну. Та й уроків багато. І в школі доведеться відпрошуватися. Ні, мамо. Пізніше.
– Гаразд. Через півтора тижні у мене почнеться відпустка. Разом підемо. На самоплив таку справу не можна пускати. Особливо в твоєму віці! Ходімо, поїмо що-небудь, я котлети посмажила.
І потекло «сімейне життя». Катя і Колька нагадували Олені хороших друзів. Вони зовсім не поводилися як закохані, не прагнули усамітнитися або сховатися від сторонніх очей.
Найчастіше вони вирішували якісь завдання, щось обчислювали або обговорювали відеоролики.
А ще вечорами вони грали в комп’ютерні ігри і кричали на всю квартиру.
Олена тільки хитала головою. Батьки! Ну, які з них батьки? Їм в іграшки треба грати, а не з дитиною няньчитися.
Але Олена все-таки була розумною жінкою. Вона розуміла, що їй потрібно зустрітися з потенційною свекрухою. Раптом та взагалі не знає, де син?
У гарячці все можна сказати і навіть з дому вигнати. А зараз вона, напевно, турбується, переживає.
Олена акуратно дізналася у дочки номер матері Кольки і зателефонувала. Між ними відбулася така розмова:
– Це Олена. Мати Каті. Я хотіла вам повідомити, що ваш син живе у нас. Він сказав, що ви його вигнали. Не на вулиці ж їх залишати?
Але ви не хвилюйтеся. Діти в школу ходять. Тільки ось ваш дозвіл потрібен. Я Миколу хочу кур’єром в нашу компанію влаштувати.
Працювати доведеться ввечері. Наш директор боїться проблем. Просить, щоб ви прийшли і підписали згоду на роботу!
– Добре ви влаштувалися! Тепер зрозуміло, від кого Катька така спритна! Обдурила бідного хлопчика! А він же здібний! Хотів на програміста вчитися. А тепер що? Буде на вас працювати?
– Тетяна, вибачте. Ніхто нікого не обдурив. Просто я вирішила, що раз діти вважають себе дорослими, нехай і живуть, як дорослі. Катюші я теж сказала, щоб вона забула про очне навчання. Вступить на заочку.
З малюком доведеться їй сидіти. Звичайно, вона думала, що я візьму на себе турботу про немовля. Але я відмовила.
– Розбирайтеся самі. У мене дуже суворий чоловік. Він дотримується своєї позиції. Каже, якщо доріс до своїх дітей, то йому в моєму домі нічого робити!
– Тут ви трохи неправі. Все-таки вони не такі вже й дорослі. Якщо ми їм не допоможемо, вони опиняться на вулиці або нароблять лиха.
Співрозмовниця не стала слухати. Вона просто кинула слухавку. Та життя продовжувалося.
У призначений термін на світ з’явився малюк. Катя і Коля на той час вже склали випускні іспити.
Микола поводився по-чоловічому. Він не тільки навчався, але й працював. Часто ходив ночами розвантажувати ящики з товаром. Хоч якісь гроші.
Олена навіть якби хотіла, не могла сказати, що вони сидять у неї на шиї. Микола і Катя зайвого собі не дозволяли. Жили мирно, скромно, до Олени ставилися з повагою.
А серце Олени остаточно розтануло. Малюк викликав у неї справжні материнські почуття.
Вона охоче допомагала доньці з немовлям і навіть дозволяла юній матері сходити погуляти з Колею.
Але сварка Миколи з батьками її турбувала. Ні його батько, ні мати жодного разу не прийшли провідати сина і свого онука.
Одного разу Олена отримала повідомлення від Тетяни. Вона писала:
«Добре ви влаштувалися. Катька отримує допомогу. Непогані гроші. І наш син працює.
Поділилися б. Нам на ремонт не вистачає. Все-таки якби не ваша втікачка, Микола б у дім кожну копійку ніс».
Олена була дуже здивована. Які гроші вимагає від неї Тетяна? Вона нічого не сказала дочці, але вирішила поговорити з Миколою.
А той, прочитавши повідомлення від матері, промовив:
– Мені було соромно зізнатися. І Катюха боялася, що ви не дозволите нам залишитися, якщо дізнаєтеся правду. Тому ми не сказали.
Вибачте нас, Олена Михайлівна. Мама почала пити. Батько від нас пішов ще півтора роки тому.
Звичайно, вона не валяється під парканами. Тримається ще, навіть на роботу ходить. Але жити з нею неможливо.
Тато, звичайно, не правий. І мені маму шкода. Він її кинув замість того, щоб допомогти.
Я знаю, зараз він живе з іншою жінкою. А мама зовсім одна залишилася. Я ж ходив до неї. Вона теж у мене грошей просила.
Олена помітила, що по щоках цього майже дорослого чоловіка текли сльози. Хлопець намагався їх приховати.
Жінка нічого не стала говорити Кольці. Але вирішила якось допомогти і його матері.
Вже наступного дня вона вирушила за адресою, яку казав їй Микола. Вона знайшла Тетяну в непристойному стані. Якось розбудивши її, вона викликала фахівців, і ті забрали її до свого центру.
Тетяна провела там пів року. А після виходу дякувала Олені. Вона знову почала спілкуватися з сином.
Але довго не протрималася. Вибратися з полону міцних напоїв непросто…
***
…Ніхто не знає, що буде з цією родиною в майбутньому. Але поки Микола поводиться як справжній чоловік. Вчиться і працює.
Відвідує матір, приносить їй продукти і йде в будинок жінки, яку тепер по праву називає матір’ю.
Так, Олена у свої сорок два знайшла не тільки онука, а й сина. І дуже хочеться сподіватися, що у них все буде добре.
